Рішення № 102058094, 20.12.2021, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.12.2021м. СумиСправа № 920/794/21

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/794/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Експера Трейдинг”

(01014, м. Київ, вул. Звіринецька, 63, код ЄДРПОУ 42582645)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Марвейн” (40035,

м. Суми, вул. Харківська, 2/2, код ЄДРПОУ 37293377)

про стягнення 360672 грн 61 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

Суть спору: 21.07.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 360672 грн 61 коп., з яких: 271987 грн 51 коп. сума основного боргу, 52035 грн 31 коп. пеня, 11200 грн 00 коп. 3% річних, 25449 грн 79 коп. інфляційні втрати за неналежне виконання зобов`язань за Договором поставки № 2812-18/2-СК від 28.12.2018. Також, просить стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 23.07.2021 було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 19.08.06.2021, 11:20.

19.08.2021 розгляд справи не відбувся через перебування судді Заєць С.В. у відпустці з 18.08.2021 по 03.09.2021.

Ухвалою суду від 08.09.2021 призначено підготовче засідання на 21.09.2021,11:20.

Ухвалою суду від 21.09.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 05.10.2021,12:30.

05.10.2021 розгляд справи № 920/794/21 не відбувся в зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному (в період з 04.10.2021 по 29.10.2021).

Ухвала суду від 01.11.2021 призначено підготовче засідання на 09.11.2021, 12:40.

Представник позивача в судове засідання 09.11.2021 не прибув, проте до суду надійшло клопотання б/н від 04.11.2021 про проведення судового засідання без участі представника.

Представник відповідача в судове засідання 09.11.2021 не прибув.

Ухвалою суду від 09.11.2021 відкладено підготовче засідання на 30.11.2021, 11:40.

Ухвалою суду від 30.11.2021 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 20.12.2021,11:00.

Представники позивача та відповідача в дане судове засідання 20.12.2021 не прибули, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

При цьому, суд зауважує, що поштові відправлення на адресу відповідача, в яких містилися ухвали суду про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи повернуті відділенням поштового зв`язку на адресу суду, з зазначенням причин повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача – ТОВ «Марвейн» є: 40035, Сумська область, м. Суми, вул. Харківська, буд. 2/2. На вищезазначену адресу відповідача судом і була направлена кореспонденція господарського суду.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Сумської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду про відкриття провадження у справі та ухвал про відкладення розгляду справи відповідачу відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

Як свідчать матеріали справи, 28 грудня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЕРА ТРЕЙДИНГ» (Позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВ-ТРАНС», яке змінило свою назву та місцезнаходження на ТОВ «Марвейн» (Відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 2812-18/2- СК (Договір).

Згідно з п 1.1. Договору, Постачальник зобов`язався передати (поставити) дрібним оптом в обумовлені Сторонами строки у власність Покупця товар (товари), а Покупець зобов`язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього передбачену Договором грошову суму.

Відповідно до п. 1.2. Договору предметом поставки за даним Договором є товар (товари), загальна кількість яких, асортимент (сортамент, номенклатура) за сортами (групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами, номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації) вказуються в Заявці Покупця та зазначаються в накладних та рахунках-фактурах, які становлять невід`ємну частину цього Договору.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що ціна на кожну партію пального є договірною та визначається в рахунках-фактурі.

Відповідно до п. 5.3 Договору, Покупець здійснює оплату замовленого товару у національній валюті України на умовах 100 % попередньої оплати на підставі даного Договору та рахунку-фактури шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем було здійснено Відповідачу поставу нафтопродуктів, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видатковою накладною № 105 від 28 лютого 2019 року,

- видатковою накладною № 294 від 28 лютого 2019 року,

- видатковою накладною № 523 від 01 квітня 2019 року,

- видатковою накладною № 809 від 30 квітня 2019 року,

- видатковою накладною № 1044 від 31 травня 2019 року,

- видатковою накладною № 1241 від 30 червня 2019 року,

- видатковою накладною № 1535 від 31 липня 2019 року,

- видатковою накладною № 1981 від 31 серпня 2019 року,

- видатковою накладною № 2159 від 30 вересня 2019 року,

- видатковою накладною № 2456 від 31 жовтня 2019 року,

- видатковою накладною № 2764 від 30 листопада 2019 року,

- видатковою накладною № 3076 від 31 грудня 2019 року,

- видатковою накладною № 157 від 31 січня 2020 року,

- видатковою накладною № 626 від 29 лютого 2020 року.

Позивачем Відповідачу було виставлено рахунок № 193 від 31 січня 2019 року на суму 43 605,00 грн., рахунок № 194 від 28 лютого 2019 року на суму 50 949.60 грн., рахунок№195 від 01 квітня 2019 року на суму 51 045,60 грн., рахунок № 196 від 30 квітня 2019 року на суму 11 182,80 грн., рахунок № 197 від 31 травня 2019 року на суму 15 480,00 грн.. рахунок № 198 від 30 червня 2019 року на суму 3 459,00 грн., рахунок № 199 від 31 липня 2019 року на суму 15 870,00 грн., рахунок № 200 від 31 серпня 2019 року на суму 8 505,01 грн., рахунок № 201 від 30 вересня 2019 року на суму 19 365,91 грн., рахунок № 202 від 31 жовтня 2019 року на суму 16 573,20 грн., рахунок № 203 від 30 листопада 2019 року на суму 15 621,00 грн., рахунок № 204 від 31 грудня 2019 року на суму 9 237.00 грн., рахунок № 54 від 31 січня 2020 року на суму 4 029,00 грн., рахунок № 55 від 29 лютого 2020 року на суму 7 064,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Відповідачем отримано товар, однак не сплачено за нього у повному обсязі, в зв`язку з чим сума заборгованості Відповідача перед Позивачем становить 271 987,51 грн.

Вирішуючи спір у даній справі, суд керується наступним:

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним Кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст.193 ГК України кожна сторона договору повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом іншими законами або договором.

Відповідно з ч. 7 ст.193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано - належним чином.

Згідно зі ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також оплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цих Кодексом та іншими законами.

Частиною 1 ст.526 Цивільного Кодексу України, встановлено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами до ст.530 ЦК України передбачено - якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Змістом ч. 1-2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо іншого не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у власній підприємницькій діяльності або в інших цілях, непов`язаних з особистим, сімейним, домашнім з іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити Товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу, а також учинити за свій рахунок дії, які відповідно до говору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов`язаний сплатити Продавцеві повну ціну переданого Товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором бо актами цивільного законодавства не встановлено інших строків оплати товару.

Судом встановлено, що факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару на загальну суму 271987 грн. 51 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому відповідач не розрахувався за поставлений йому товар, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів сплати існуючого боргу, суд приходить до висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 271987 грн. 51 коп. заборгованості за спірним договором.

Окрім цього, позивач, відповідно до поданого розрахунку просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 11200 грн 00 коп., інфляційне збільшення боргу в сумі 25449 грн 79 коп. та пеню в сумі 52035 грн 31 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення процентів річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення процентів річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідачем контр розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань надано не було.

Судом здійснено перерахунок здійснених позивачем нарахувань інфляційних втрат та 3 % річних, при цьому не виходячи за межі визначеного позивачем періоду. Відповідно до здійсненого судом перерахунку розмір 3% річних та інфляційних нарахувань становить суму поза межами заявленої до стягнення, проте, суд не може виходити за межі позовних вимог.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2021.

Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

Враховуючи, вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 25449 грн. 79 коп. та 3 % річних в розмірі 11200 грн. 00 коп. є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 7.4. Договору передбачено, що за порушення грошового зобов`язання за цим Договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума пені становить 52035 грн 31 коп.

Суд звертає увагу, що позивачем в прохальній частині позовної заяви помилково зазначається сума пені - 25449,79 грн. До зазначеного висновку суд приходить, виходячи з заявленої загальної суми боргу 360672,61 грн, розрахунку пені та сплаченого судового збору.

Відповідач контр розрахунку штрафних санкцій суду не надав.

Судом здійснено перерахунок здійснених позивачем пені, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду. Відповідно до здійсненого судом перерахунку розмір пені становить 52053 грн 47 коп.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2021.

Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

Беручи до уваги те, що судом було встановлено факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання за отриманий товар, а стягнення штрафних санкцій (пені) передбачена умовами Договору та нормами чинного законодавства, суд приходить до висновку про правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 52035 грн 31 пені.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі шляхом стягнення з відповідача 271987 грн 51 коп. сума основного боргу, 52035 грн 31 коп. пеня, 11200 грн 00 коп. 3% річних, 25449 грн 79 коп. інфляційні втрати за неналежне виконання зобов`язань за Договором поставки № 2812-18/2-СК від 28.12.2018.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується наступним:

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено повністю, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марвейн» (вул. Харківська, 2/2, м. Суми, 40035, код ЄДРПОУ 37293377) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЕРА ТРЕЙДИНГ» (вул. Звіринецька, 63, м. Київ, 01014, код ЄДРПОУ 42582645) 271 987 (двісті сімдесят одну тисячу дев`ятсот вісімдесят сім) гривень 51 копійку основного боргу, 25 449 (двадцять п`ять тисяч чотириста сорок дев`ять) гривень 79 копійок інфляційних збитків, 11200 (одинадцять тисяч двісті) гривень 00 копійок 3 % річних, 52035 (п`ятдесят дві тисячі тридцять п`ять) гривень 31 копійку пені; 5410 (п`ять тисяч чотириста десять) гривень 09 копійок судового збору.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21.12.2021.

Суддя С.В. Заєць