Рішення № 102058090, 14.12.2021, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.12.2021м. СумиСправа № 920/738/21

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/738/21

за позовом: Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз

України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6,

код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача: Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче

об`єднання” (40030, м. Суми, вул. Горького, буд. 58,

код ЄДРПОУ 05747991)

про стягнення 16573614,91 грн.

за участю представників сторін:

позивача – Поліщук О.О., адвокат (в режимі відеоконференції “EasyCon”),

відповідача – Сафронов М.А., адвокат, довіреність № 18-49/6 від 29.12.2020, свідоцтво серія СМ №000685 від 27.05.2020,

Суть спору: 06.07.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 16573614 грн 91 коп., з яких: 14347872 грн 16 коп. сума основного боргу, 315197 грн 68 коп. пеня, 514128 грн 73 коп. 3% річних, 1396416 грн 34 коп. інфляційні втрати за неналежне виконання зобов`язань за Договором постачання природного газу № 4232/1920-КП-29 від 09.10.2019. Також, просить стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 07.07.2021 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 03.08.2021, 11:20.

23.07.2021 від позивача до суду надійшов відзив на позовну заяву № 18-7/602 від 21.07.2021, відповідно до якого останній просить суд при вирішенні справи зменшити на 90% заявлений до стягнення позивачем розмір пені – до суми 31 519,76 грн, 3% річних - до суми 51 412,87 грн, інфляційних нарахувань – до суми 139 641,63 грн.

29.07.2021 позивачем подано до суду відповідь на відзив № 39/5-5269-21 від 29.07.2021, відповідно до якої просить суд відмовити у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідачу у повному обсязі та задовольнити позовні вимоги повністю.

03.08.2021 розгляд справи № 920/738/21 не відбувся в зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному з 24.07.2021 по 04.08.2021.

Ухвалою суду від 05.08.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання на 09.09.2021, 11:20.

В судовому засіданні 09.09.2021 судом постановлено протокольну ухвалу, якою оголошено перерву до 23.09.2021, 12:20.

Ухвалою суду від 23.09.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 25.10.2021, 11:00.

25.10.2021 розгляд справи № 920/738/21 не відбувся в зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному (в період з 04.10.2021 по 29.10.2021).

Ухвалою суду від 02.11.2021 призначено розгляд справи на 25.11.2021, 12:40.

Протокольною ухвалою від 25.11.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 14.12.2021, 11:30.

Представник позивача бере участь в судовому засіданні 14.12.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення “EasyCon”.

Представник позивача в судовому засіданні 14.12.2021 надав усні пояснення в обґрунтування позовних вимог та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.12.2021 надав усні пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі та просив суд зменшити розмір пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання заяв по суті справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини:

09.10.2019 між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір постачання природного газу №4232/1920-КП-29 (далі договір).

Також сторонами підписано додаткові угоди, що є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач, зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями (пункт 1.2 договору).

Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 5.1. договору).

Відповідно до актів приймання-передачі природного газу за листопад 2019 року – травень 2020 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 19423805 грн.

Обґрунтовуючи позов позивач вказував на те, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі сплатив за переданий йому газ, в зв`язку з чим у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в сумі 14347872 грн 16 коп.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини першої статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною першою статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно вимог статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Частиною першою статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог частини першої статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно норм цивільного законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов`язання передати річ та право вимоги оплати і зобов`язання покупця сплатити вартість отриманої речі та право її вимоги.

Договір є консенсуальним, оскільки права та обов`язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, зміст договору є і мови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

За умовами п. 5.1 договору, оплата за природний газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що факт отримання відповідачем від позивача природного газу підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, копіями актів приймання-передачі природного газу за період з жовтня 2019 року по травень 2020 року, проте в порушення умов укладеного договору та вимог ст. ст. 526, 530 Цивільного кодексу України відповідач не виконав передбачені договором зобов`язання щодо своєчасного та в повному обсязі оплати отриманого газу, у зв`язку з чим його заборгованість перед позивачем складає 14347872 грн 16 коп., тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 14347872 грн 16 коп. заборгованості за отриманий природний газ суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені суд зазначає наступне:

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Судом встановлено факт неналежного виконання умов договору в частині не сплати вартості поставленого природного газу, що є порушенням з боку відповідача п. 5.1 договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За змістом ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2. договору встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 5.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі 17,8% річних (14,2% річних з 01.01.2020, згідно з додатковою угодою № 5) але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку розмір пені становить 315197 грн 68 коп.

У відзиві на позовну заяву від 21.07.2021 № 18-7/602 відповідач зазначає, що здійснивши контррозрахунок АТ «Сумське НВО» заявляє про обґрунтованість здійснених позивачем розрахунків в тому числі і пені.

Перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку пені, враховуючи встановлений судом факт неповної оплати відповідачем природного газу, поставленого у листопаді 2019 року – травні 2020 року, враховуючи підтвердження відповідачем у поданих поясненнях обґрунтованості нарахування позивачем пені, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 315197 грн 68 коп. пені.

Щодо клопотання відповідача з посиланням на приписи ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру пені на 90%, викладене відповідачем у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне:

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, а також повинен врахувати інші інтереси сторін.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

В обґрунтування свого клопотання про зменшення санкцій відповідач посилається на те, що відповідач перебуває у складному фінансовому становищі, зокрема станом на 17.07.2020 Відділом примусового виконання рішень Управління Забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладено арешт на грошові кошти та майно АТ «Сумське НВО» на зальну суму 208 217 784.00 грн, а також посилається на те, що Позивач не надав доказів наявності у нього збитків.

Суд зазначає, що зміст положень статті 551 ЦК України та ст.233 ГК України не зобов`язує Кредитора доводити наявність у нього збитків для того, щоб притягнути боржника до відповідальності у вигляді штрафних санкцій.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.06.2021 у справі № 904/3177/20.

Також суд не вбачає надмірності в заявленій Позивачем сумі пені в позові. Так, всього сума донарахованої Позивачем пені на суму боргу не досягає навіть 3% від суми боргу.

Отже, наявність обставин для зменшення санкцій суд у справі не вбачає в зв`язку з чим відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що матеріалами справи доводиться несвоєчасне виконання Відповідачем грошових зобов`язань за договором, позовні вимоги Позивача про стягнення 315197 грн 68 коп. пені підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне:

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 – 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19).

Пунктом 7.1. договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку, доданого до позовної заяви, останнім нараховано відповідачу 514128 грн 73 коп. 3% річних1396416 грн 34 коп. інфляційних втрат.

У відзиві на позовну заяву від 21.07.2021 № 18-7/602 відповідач зазначає, що здійснивши контррозрахунок АТ «Сумське НВО» заявляє про обґрунтованість здійснених позивачем розрахунків в тому числі 3% річних та інфляційних нарахувань.

З огляду на вищенаведене, перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, враховуючи встановлений судом факт неповної оплати відповідачем природного газу, поставленого у листопаді 2019 року – травні 2020 року, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 514128 грн 73 коп. 3% річних1396416 грн 34 коп. інфляційних втрат

Водночас, у відзиві на позовну заяву від 21.07.2021 № 18-7/602 відповідачем заявлені клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних нарахувань на 90%. Зазначене клопотання як і клопотання про зменшення розміру пені відповідач обґрунтовує скрутним матеріальним станом та значною заборгованістю із заробітної плати та дебіторською заборгованістю.

Стаття 625 ГПК України передбачає відповідальність за невиконання грошового зобов`язання.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Посилання Відповідача на практику Верховного Суду, щодо зменшення 3 % річних та інфляційних втрат суд вважає безпідставним з огляду на наступне.

Так, Велика Палата Верховного Суду в справі № 902/417/18 зазначає, що: «відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, висловлено правову позицію про те. що, застосовуючи у подібних правовідносинах положення частини третьої статті 692, частини другої статті 536 та частини другої статті 625 ЦК України, необхідно враховувати, що відсотки за користування грошовими коштами, які за умовами договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яку сторони вже нарахували відповідно до пункту 7.2 договору».

Слід зазначити, що укладений між Позивачем і Відповідачем договір № 4232/1920- КП-29 постачання природного газу від 09.10.2019 не змінював розмір процентів встановлений статтею 625 ЦК України отже, відсутні підстави для застосування зазначеної практики Верховного Суду.

Крім того, сам Відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, яка чітко зазначає, що «Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 14.05.2018у справі№904/4593/17; від 13.06.2018у справі№912/2708/17, від 22.11.2018у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі №908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц; від 02.09.2020 у справі №802/1349/17-а; від 22.04.2020 у справі №922/795/19, від 19.12.2019 у справі №911/2845/18, та у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 у справі №3- -7гс 10, від 04.07.2011 у справі № 3-65гс11, від 12.09.2011 у справі№3-73гс11, від 24.10.2011 у справі №3-89гс11, від 14.11.2011 у справі №3-116гс 11, від 23.01.2012 у справі №3-142гс11 і колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від цієї правової позиції.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові, ці суми нараховуються незалежно від вини боржника.»

Водночас Верховний Суд зазначає, що конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання за Контрактом, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею З ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, має правове значення під час вирішення питання щодо застосування частини третьої статті 511 ЦК України, статті 233 ГК України (щодо права суду зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи у ній частині цього не враховували.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 24.06.2021 у справі №904/3177/20 робить однозначні висновки, що: «ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 справу № 904/3177/20 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 18.05.2021 вказала на те, що:

- у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку;

- вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставини справи № 902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення;

- у пункті 8.38 постанови від 15.09.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання;

- у пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неснівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Проте, у справі, що розглядається, ні у рішення суду першої інстанції, ні в постанові апеляційної інстанції відповідних до справи № 902/417/18 обставин очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум процентів річних судами встановлено не було.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що справа № 902/417/18 не є подібною зі справою, що розглядається (№ 904/3177/20), оскільки в зазначених справах суди виходили з різних фактичних обставин при зменшенні розміру відсотків річних, тому суд апеляційної інстанції помилково застосував до справи, що розглядається, висновки, викладені у справі №902/417/18, не врахувавши їхньої відмінності.

Виходячи з викладеного, Суд вважає, що апеляційний господарський суд помилково застосував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 до неподібних правовідносин у цій справі, що призвело до без підставного скасування через неправильне розуміння апеляційним судом застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності правомірного рішення суду першої інстанції та зменшення нарахованого позивачем, відповідно до пункту 8.6 Договору, розміру річних на 50 %.»

Враховуючи вищезазначене та те, що вимоги позивача, заявлені на підставі ст. 625 ЦК України є відповідальністю за невиконання грошового зобов`язання, а не видом забезпечення виконання зобов`язання, який може бути зменшений за приписами ст. 551 ЦК України, - суд відмовляє у задоволенні клопотань відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних нарахувань на 90%.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги зазначене вище, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом стягнення з відповідача 14347872 грн 16 коп. суми основного боргу, 315197 грн 68 коп. пені, 514128 грн 73 коп. 3% річних, 1396416 грн 34 коп. інфляційних втрат за неналежне виконання зобов`язань за Договором постачання природного газу № 4232/1920-КП-29 від 09.10.2019

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується наступним:

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом позовні вимоги задоволено в повному обсязі, судовий збір в сумі 248604 грн. 22 коп. покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, код ЄДРПОУ 05747991) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720) 14347872 грн (чотирнадцять мільйонів триста сорок сім тисяч вісімсот сімдесят дві) гривні 16 коп.) основного боргу за договором постачання природного газу від 09.10.2019 №4232/1920-КП-29, 315197 (триста п`ятнадцять тисяч сто дев`яносто сім) гривень 68 коп. пені, 514128 (п`ятсот чотирнадцять тисяч сто двадцять вісім) гривень 73 коп. 3% річних, 1396416 (один мільйон триста дев`яносто шість тисяч чотириста шістнадцять) гривень 34 коп. інфляційних втрат, а також 248604 (двісті сорок вісім тисяч шістсот чотири) гривні 22 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано суддею 21.12.2021.

Суддя С.В. Заєць