Рішення № 102058041, 16.12.2021, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/983/21

Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г. при секретарі судового засідання Рижій А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" до відповідача Фермерського господарства "НОЙ" (35613, Рівненська обл., Дубенський р-н, с. Озеряни, вул. Нова 15) про стягнення заборгованості в сумі 384 380, 48 грн.

представники сторін:

від позивача: Колісник Б.О.;

від відповідача: Найдич М.А.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Фермерського господарства "НОЙ" про стягнення заборгованості в сумі 384 380,48 грн.

Ухвалою суду від 09 листопада 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання у справі призначено на "30" листопада 2021 р. на 15:15 год.

Ухвалою суду від 25.11.2021 року заяву представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" про участь у судовому засіданні, яке відбудеться "30" листопада 2021 р., в режимі відеоконференції задоволено.

30 листопада 2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту яких вбачається, що відповідач заперечує проти задоволення позову з огляду на те, що грошове зобов`язання покупця хоча і виражене в гривнях, проте має прив`язку до еквіваленту в іноземній валюті, а тому стягнення інфляційних втрат, нарахованих на орієнтовану суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 ЦК України. Зазначено, що застосування до відповідач стягнення 48% річних очевидно є неспівмірним до стягнення сум відсотків у вигляді 48% річних, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. Крім того, зазначено про застосування строку позовної давності щодо стягнення штрафу та пені, оскільки встановлений сторонами трьохрічний строк давності для стягнення штрафу та пені закінчився ще в жовтні та листопаді 2020 року.

В судовому засіданні 30.11.2021 року оголошено перерву до 16.12.2021 року.

13 грудня 2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що відповідачем не наведено обгрунтованих обставин та не надано жодних доказів в підтвердження відсутності у нього вини у простроченні оплати поставлених товарів. Зазначається, що строк позовної давності на час звернення із позовом не закінчився та є продовженим на строк дії такого карантину та робить посилання на правові висновки викладені в рішеннях господарських судів у справах за №914/738/21, №908/2120/20, № 916/1569/21. Також, позивач зазначає про правомірність нарахування інфляційних втрат на суму курсової різниці вартості товару.

16 грудня 2021 року від представника відповідача надійшли заперечення відповідь на відзив, зі змісту яких вбачається, що відповідач наголошує про невиконання саме позивачем умов договору щодо своєчасної та повної поставки товару. З огляду саме на такі обставини, у разі стягнення з відповідача 48% річних, буде недотриманим баланс прав і законних інтересів останнього. Зазначено про те, що посилання Позивача на рішення у справах за №914/738/21, №908/2120/20, № 916/1569/21 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки правові позиції судів, викладені у названих рішеннях, не є релевантними до обставин цієї справи та відповідні судові рішення приймалися за іншої фактично-доказової бази. Також, відповідач не погоджується з твердженням позивача про правомірність нарахування інфляційних втрат на суму курсової різниці вартості товару та не вважає його правомірним, оскільки грошове зобов`язання покупця хоча і виражене у гривні, проте має прив`язку до еквіваленту в іноземній валюті. У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на орієнтовну суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 ЦК України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості Товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві та у відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову з підстав, зазначених у відзиві та у запереченнях на відповідь на відзив.

Дослідивши у судовому засіданні подані позивачем та відповідачем документи і матеріали справи в сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.04.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (далі - позивач, постачальник) та Фермерським господарством "НОЙ" (далі - покупець, відповідач), було укладено Договір поставки № ЮМ 06/17 (далі - Договір) (а.с. 15-18)

За умовами п.1.1. Договору, в терміни, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар), а покупець зобов`язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

За Договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються Додатками та/або накладними, що є невід`ємною частиною цього договору (п.2.1 Договору).

За змістом п.2.2. Договору, ціна продукції, що поставляється за цим Договором, вказується у Додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Міндобрива та Мікродобрива). Для Товару (ЗЗР, Насіння та Мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро.

Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до договору (п.3.1 Договору).

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що поставка продукції здійснюється на умовах визначених у Додатках до цього Договору. Підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі рахунків для оплати, сертифікату, інструкції щодо використання та застосування даного товару (п.п. 6.2, 6.3 Договору).

На виконання умов Договору 21.04.2017 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаток №1 до Договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 751 8080,60 грн., в т.ч. ПДВ. (а.с. 19).

На виконання Додатку №1 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 716 045,27 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №3431 від 21.04.2017 року та 5483 від 25.05.2017 року (а.с.20-21).

24 квітня 2017 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаток №2 до Договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 215 978,80 грн., в т.ч. ПДВ (а.с. 22).

Водночас, відповідач зобов`язався здійснити оплату 100% вартості Товару до 16.10.2017 року.

На виконання Додатку №2 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 215 798,80 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №3716 від 26.04.2017 року (а.с. 23).

25 травня 2017 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаток №3 до Договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 62 418,12 грн., в т.ч. ПДВ (а.с. 24).

Водночас, відповідач зобов`язався здійснити оплату 100% вартості Товару до 16.10.2017 року

На виконання Додатку №3 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 62 418,12 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №5482 від 25.05.17 року (а.с. 25).

20 червня 2017 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаток №4 до Договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 57 356,88 грн., в т.ч. ПДВ (а.с. 26).

Водночас, відповідач зобов`язався здійснити оплату 100% вартості Товару до 16.10.2017 року

На виконання Додатку №4 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 57 356,88 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №6659 від 20.06.2017 року (27).

30 червня 2017 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаток №5 до Договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 112 327,06 грн., в т.ч. ПДВ (а.с. 28).

Водночас, відповідач зобов`язався здійснити оплату 100% вартості Товару до 16.10.2017 року.

На виконання Додатку №5 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 112 327,06 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №6991 від 30.06.2017 року (а.с. 29).

30 серпня 2017 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаток №6 до Договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 44 959,56 грн., в т.ч. ПДВ (а.с. 30).

Водночас, відповідач зобов`язався здійснити оплату в розмірі 100% вартості Товару в строк до 15.11.2017 року.

На виконання Додатку №6 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 44 959,56 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №8365 від 01.09.2017 року (а.с. 31).

Всього на виконання умов Договору, Додатків №1-6 позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товарів на загальну суму 1 209 085,69 грн., в т.ч. ПДВ.

Отже, відповідач повинен був сплатити позивачу кошти у розмірі в розмірі 1 209 085,69 грн., в т.ч. ПДВ, в наступні строки: за додатками №1-5 на загальну суму 1 154 126,13 грн. до 16.10.2017 року та за додатком №6 на загальну суму 44 959,56 грн. до 15.11.2017 року.

Однак, всупереч умовам Договору відповідачем, суми 1 164 126,13 грн. та 44 959,56 грн., сплачено з порушенням строків оплати, визначених Договором.

Розділом 7 Договору за порушення передбачених Договором зобов`язань встановлено, що Покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення (п.7.1.1. Договору); у разі прострочення Покупцем платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, Покупець сплачує додаткового штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого товару (п.7.8 Договору); у разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо оплати товару та невиконання зобов`язань, передбачених розділом 3 Договору Покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості, 48% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої заборгованості(п.7.7 Договору).

Пунктом 7.9 Договору передбачено, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за Договором відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо їх стягнення, у відповідності до ст.259 ЦК У країни, продовжується до 3-х років.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем сплачено за поставлені товари: 405 200,00 грн., в т.ч. ПДВ - 01.12.2017 року; 414 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 04.12.2017 року; 90 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 08.12.2017 року; 299 885,69 грн., в т.ч. ПДВ - 28.12.2017 року., що підтверджується банківською випискою на підтвердження вказаних оплат (а.с. 33).

У зв`язку з цим, у відповідності до статті 7 Договору, позивач нарахував відповідачу: пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення (п.7.1.1. Договору) в розмірі 46 199,91 грн.; штрафи (п.7.8 Договору) в розмірі 241 817,14 грн.; 48% річних від простроченої суми (п.7.7 Договору) в розмірі 82 887,43 грн.; суму інфляційних втрат (інфляційної складової) (ч.2 ст.625 ЦК України) - 13 476,00 грн.

Враховуючи викладені обставини та у зв`язку з відмовою відповідач в добровільному порядку сплатити вказану заборгованість, ТОВ "Агрозахист Донбас" звернулося до господарського суду з даним позовом про стягнення вищезазначеної заборгованості за договором поставки № ЮМ 06/17 від 21.04.2017 року.

Вказані обставини підтверджуються наданими суду та дослідженими у судовому засіданні матеріалами справи

Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує наступне.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з відповідальністю за несвоєчасну оплату поставленого товару відповідно до договору поставки № ЮМ 06/17 від 21.04.2017 року, регулювання яких здійснюється ГК України, ЦК України тощо.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ст. 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України). Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно положень ч. 1 ст. 692 цього ж кодексу, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

За матеріалами справи судом встановлено виконання зі сторони позивача зобов`язання з поставки товару на користь ФГ "НОЙ", що підтверджено видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

На підтвердження обставин здійснення розрахунків зі сторони відповідача підтверджено банківською випискою.

Зазначені обставин щодо обсягу поставленого товару, строків оплати його вартості, періодів прострочення виконання грошових зобов`язань не заперечували відповідачем.

Тому, суд вважає доведеними фактичні обставини справи, які викладені позивачем у позовній заяви з урахуванням змісту відзиву та вимоги ч. 1 ст. 75 ГПК України.

З урахуванням встановлених обставин суд приходить до висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся до суду, позаяк матеріалами справи підтверджено факт передачі позивачем товару відповідачу та відсутність своєчасної оплати зі сторони останнього за отриманий товар.

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені ст. 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України, 230 ГК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), іншими видами забезпечення встановленими договором або законом. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019р. у справі №917/194/18, від 08.09.2021р. у справі 915/107/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021р. у справі №910/12876/19).

За правилами ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996р., платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, при цьому, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 258 ЦК України та ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано та стягуються такі санкції протягом строку позовної давності в один рік, при цьому позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України.

За змістом ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачені ст. 625 ЦК України, втрати пов`язані з інфляційними процесами в державі, за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником.

Щодо компенсаційного характеру заходів відповідальності у цивільному праві, зокрема встановленого ст.625 ЦК України, то такий сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19.06.2019р. у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 18.03.2020р. у справі №902/417/18, від 16.09.2021р. у справі №915/2222/19.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов Договору № ЮМ 06/17 від 21.04.2017 року та Додатків до нього № 1 від 21.04.2017 року, № 2 від 24.04.2017 року, № 3 від 25.05.2017 року, №4 від 20.06.2017 року, №5 від 30.06.2017 року та № 6 від 30.08.2017 року, згідно видаткових накладних №3431 від 21.04.2017 року, № 5483 від 25.05.2017 року, №3716 від 26.04.2017 року, №5482 від 25.05.17 року, №6659 від 20.06.2017 року, №6991 від 30.06.2017 року та №8365 від 01.09.2017 року поставив, а Покупець прийняв товарів на загальну суму 1 209 085,69 грн., в т.ч. ПДВ.

Відповідач повинен був сплатити позивачу кошти у розмірі 1 209 085,69 грн., в т.ч. ПДВ, в наступні строки: за додатками №1-5 на загальну суму 1 154 126,13 грн. до 16.10.2017 року та за додатком №6 на загальну суму 44 959,56 грн. до 15.11.2017 року.

Однак, всупереч умовам Договору відповідачем, суми 1 154 126,13 грн. та 44 959,56 грн., сплачено з порушенням строків оплати, визначених Договором, а саме 405 200,00 грн., в т.ч. ПДВ - 01.12.2017року;414 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 04.12.2017року;90 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 08.12.2017року;299 885,69 грн., в т.ч. ПДВ - 28.12.2017року, що підтверджується банківською випискою на підтвердження вказаних оплат.

Суд, перевіривши на відповідність нараховані позивачем інфляційні втрати відповідно до ст. 625 ЦК України та у порядку передбаченому у п.п.7.1.1, 7.7, 7.8 Договору на прострочену суму боргу пеню, 48% річних та штрафу встановив наступне:

Судом за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE перевірено доданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 48% річних, визнано його правильним та обгрунтованим.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 13 476,00 грн. та 82 887,43 грн. - 48% підтверджуються матеріалами справи, грунтуються на законі, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, судом за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE перевірено доданий позивачем розрахунок пені, визнано його правильним та обгрунтованим.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 46 199,91 грн. підтверджуються матеріалами справи, грунтуються на законі, а тому підлягають задоволенню.

Також, судом перевірено доданий позивачем розрахунок 20% штрафу відповідно до п. 7.8. Договору, визнано його правильним та обгрунтованим. Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 20% штрафу відповідно до п. 7.8. Договору в розмірі 241 817,14 грн. підтверджуються матеріалами справи, грунтуються на законі, а тому підлягають задоволенню.

Щодо заперечень відповідача про те, що грошове зобов`язання покупця хоча і виражене в гривнях, проте має прив`язку до еквіваленту в іноземній валюті, а тому стягнення інфляційних втрат, нарахованих на орієнтовану суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 ЦК України, то слід відзначити наступне.

Валюта зобов`язань за укладеним сторонами Договором поставки визначена у гривнях, на момент проведення відповідачем оплати, сума до сплати у гривнях не змінювалась від тієї, що зазначалась на момент укладення в Додатках №1-6 та яка була зазначена у видаткових накладних, що підтверджено наявною в матеріалах справи банківською випискою, що надає право позивачу на застосування до відповідача відповідальності на підставі ст.625 ЦК України у вигляді стягнення інфляційних втрат у зв`язку з порушенням останнім грошового зобов 'язання за договором.

В постановах Верховного Суду №910/15951/18 від 11.11.19 року, №910/15714/18 від 04.12.19 року, зроблено висновок про правомірність нарахування на суму основної заборгованості індексу інфляції. В обгрунтування такої позиції зазначається, що з дати коли позивач, скориставшись своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання, пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ, валютою заборгованості стала - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним.

Тобто, якщо за умовами договору сума платежу, визначена в іноземній валюті, перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким, перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневою, то з моменту перерахунку у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати перерахованої (остаточної) суми договору боржник відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України зобов 'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання цього зобов`язання (зі сплати перерахованої (остаточної) суми договору), оскільки у такому разі матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів за сумою донарахування (курсової різниці), що визначається лише у гривні та у подальшому не коригується, не покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці.

Таким чином, нарахування інфляційних втрат на суму курсової різниці вартості товару є правомірним.

Щодо тверджень відповідача про те, що застосування до відповідач стягнення 48% річних є неспівмірним до стягнення сум відсотків у вигляді 48% річних, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, то суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідач повинен був сплатити позивачу кошти у розмірі 1 209 085,69 грн., в т.ч. ПДВ, в наступні строки: за додатками №1-5 на загальну суму 1 154 126,13 грн. до 16.10.2017 року та за додатком №6 на загальну суму 44 959,56 грн. до 15.11.2017 року.

Однак, відповідачем сплачено за поставлені товари із систематичним порушенням строків, а саме: 405 200,00 грн., в т.ч. ПДВ - 01.12.2017 року; 414 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 04.12.2017 року; 90 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 08.12.2017 року; 299 885,69 грн., в т.ч. ПДВ - 28.12.2017 року., що підтверджується банківською випискою на підтвердження вказаних оплат.

Таким чином, боржник допустив порушення обов`язку по оплаті товару.

Отже, положеннями ст. 625 ЦК встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Сторони договору погодили, що у разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо оплати товару та невиконання зобов`язань, передбачених розділом 3 Договору Покупець, відповідно до ст.625 ЦК України, сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості, 48% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої заборгованості(п.7.7 Договору).

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як слідує із ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Підписання сторонами договору поставки № ЮМ 06/17 від 21.04.2017 року та скріплення його печатками свідчить про те, що сторони вищезазначеного договору досягли згоди з усіх істотних умов договору і згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання.

Таким чином, сторони визначили відповідальність за порушення умов договору, а тому нарахування 48 % є обгрунтованим.

Відповідачем було також заявлено про застосування наслідків пропуску позивачем позовної давності в частині стягнення штрафу та пені.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Як зазначалося судом вище, сторонами було збільшено позовну давність за вимогам про стягнення пені і штрафу до 3 років (п. 7.9. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідач повинен був сплатити позивачу кошти у розмірі 1 209 085,69 грн., в т.ч. ПДВ, в наступні строки: за додатками №1-5 на загальну суму 1 154 126,13 грн. до 16.10.2017 року та за додатком №6 на загальну суму 44 959,56 грн. до 15.11.2017 року.

Відповідачем сплачено за поставлені товари: 405 200,00 грн., в т.ч. ПДВ - 01.12.2017 року; 414 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 04.12.2017 року; 90 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 08.12.2017 року; 299 885,69 грн., в т.ч. ПДВ - 28.12.2017 року., що підтверджується банківською випискою на підтвердження вказаних оплат (а.с. 33).

Таким чином, зважаючи на умови договору щодо розрахунків, строк позовної давності слід відраховувати за додатками №1-5 на загальну суму 1 154 126,13 грн. від 17.10.2017 року по 27.12.2017 року (період нарахування) та за додатком №6 на загальну суму 44 959,56 грн. від 16.11.2017 року по 27.12.2017 року (період нарахування).

11.03.2020 у зв`язку з розповсюдженням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Вказаною постановою на всій території України запроваджено карантин в період з 12.03.2020 по 03.04.2020. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611, від 11.08.2021 №855, від 22.09.2021 №981 карантин неодноразово продовжувався. Постановою Кабінету Міністрів України №981 від 22.09.2021 року строк дії карантину продовжено до 31.12.2021 року.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020 року.

Таким чином, вищевказаним законом строк позовної давності, встановлений ст.ст. 257, 258 ЦК України, продовжено на строк дії карантину.

Враховуючи, що закінчення строку позовної давності за додатками №1-5 на загальну суму 1 154 126,13 грн. в разі відрахування позовної давності від 17.10.2017 року по 27.12.2017 року (період нарахування) та за додатком №6 на загальну суму 44 959,56 грн. в разі відрахування позовної давності від 16.11.2017 року по 27.12.2017 року (період нарахування) за усіма вимогами позивача (з огляду на продовження строку позовної давності за вимогами про стягнення пені і штрафу до трьох років) припало на строк дії карантину та після набрання чинності положенням ЦК України, яким строк позовної давності на період карантину продовжено, суд зазначає, що строк позовної давності щодо вищевказаних вимог не сплинув.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.

Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Отже, враховуючи усе викладене у сукупності, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" до Фермерського господарства "НОЙ" підлягають до задоволення в повному обсязі, а саме: в частині стягнення 13 476 грн. 00 коп. - інфляційних нарахувань, 82 887 грн. 43 коп. - 48% річних, 46 199 грн. 91 коп. - пені та 241 817 грн. 14 коп. - 20 % штрафу.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

На підставі ст.129 ГПК України судові витрати в розмірі 5 765,72 грн. судового збору покладаються на відповідача.

Разом з цим, позивач у позовній заяві зазначив, що орієнтовані витрати понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи складають 30 000 грн. та гонорар успіху 5% від стягнутої суми заборгованості, при цьому на підтвердження понесення таких витрат, позивачем до справи не надано жодних доказів.

Згідно ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ст. 26 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи, що представник позивача у позовній заяві зробив відповідну заяву про те, що докази будуть подані до суду до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, зазначене питання буде вирішено судом в установленому порядку.

Керуючись статтями 13, 73-80, 86, 123, 129, 196, 202 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" - задовольнити.

2. Стягнути з Фермерського господарства "НОЙ" (35613, Рівненська обл., Дубенський р-н, с. Озеряни, вул. Нова, 15, ЄДРПОУ 37993123) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (08162, Київська обл., Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, 4В, ЄДРПОУ 30048570) 13 476 (тринадцять тисяч чотириста сімдесят шість) грн. 00 коп. - інфляційних нарахувань, 82 887 (вісімдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят сім) грн. 43 коп. - 48% річних, 46 199 (сорок шість тисяч сто дев`яносто дев`ять) грн. 91 коп. - пені, 241 817 (двісті сорок одну тисячу вісімсот сімнадцять) грн. 14 коп. - 20 % штрафу та 5 765 (п`ять тисяч сімсот шістдесят п`ять) грн. 72 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.uа

Повний текст рішення складено та підписано 21 грудня 2021 року.

Суддя Романюк Ю.Г.