Рішення № 102057323, 20.12.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.12.2021Справа № 910/21194/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" вул. Володимирська, 51-А, м. Київ, 01001

до Приватного акціонерного товариства "Київстар" вул. Дегтярівська 53, м. Київ, 03113

про стягнення 185 595,18 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Київстар" про стягнення 185 595,18 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про встановлення сервітуту №БМС-КІЕ 2839 від 27.02.2015 в частині своєчасного та повного внесення плати за використання об`єкту розміщення, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 19.02.2021 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 03.02.2021 надійшла заява № 062/15/01/03-761 від 17.02.2021 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/21194/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, а також клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду та клопотань будь - якої із сторін про інше, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/21194/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, 24.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив б/н б/д на позовну заяву, в якому ПАТ «Київстар» заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що Договір про встановлення сервітуту №БМС-КІЕ 2839 від 27.02.2015 є припиненим з 31.01.2020 у зв`язку з направленням на адресу позивача акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, а також з огляду на укладення між відповідачем як орендарем, Департаментом комунальної власності м. Києва як орендодавцем та Київською міською клінічною лікарнею № 3, як балансоутримувачем, Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду 31.01.2020 від 31.01.2020. Крім того відповідач зазначає, що платіжним дорученням №1363258 від 29.01.2021 здійснено доплату різниці орендної плати (боргу) за період 01.01.2019 по 31.12.2019 відповідно до Показників опосередкованої вартості на 2019 рік у сумі 15 879,48 грн. Також до відзиву додана заява про залучення до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та підприємство - балансоутримувача Київську міську клінічну лікарню № 3. Відзив разом з доданими документами судом долучено до матеріалів справи.

Від позивача 07.04.2021 через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив № 062/12/01/03/1385 від 05.04.2021, в якій позивач підтримує заявлені в позові вимоги та зазначає, що згідно з пунктами 3.1, 3.5 Договору про встановлення сервітуту сервітуарій сплачує на рахунок позивача щомісячну плату за користування об`єктом розміщення починаючи з моменту дії договору та до дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту. Проте на даний час акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту між сторонами не підписано.

Також від відповідача 19.04.2021 через відділ діловодства суду надійшли заперечення, за змістом яких відповідач зазначає, що з 31.01.2020 по теперішній час користується нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: м. Київ, вул. П. Запорожця, 26 на підставі договору № 3177 про передачу в оренду майна територіальної громади міста Києва з балансоутримувачем та власником майна, а також здійснює оплату за користування приміщенням.

Розглянувши по суті клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб на підставі ст. 50 ГПК України суд зазначає, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Проте, враховуючи зміст позовних вимог та спірні договірні відносини щодо встановлення сервітуту, а також предмет доказування, в межах якого здійснюється розгляд даного спору, за відсутності доказів щодо того, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов`язки зазначених осіб, суд не вбачає достатніх обґрунтованих підстав для її задоволення.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено за матеріалами справи, що 27 лютого 2015 року між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (підприємство за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством "Київстар" (сервітуарій за договором, відповідач у справі) укладено Договір про встановлення сервітуту №БМС-КІЕ 2839 від 27.02.2015 (далі - Договір) предметом якого є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. П. Запорожця, 26, Київська міська клінічна лікарня № 3.

Об`єкт розміщення використовується виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв`язку, антенно-фідерних пристроїв, телекомунікаційного обладнання та мереж (далі - обладнання), у визначеному сторонами місці, відповідно до запланованої схеми розміщення обладнання сервітуарія.

Розділами 2 - 13 Договору сторони узгодили умови початку використання об`єктів розміщення, плату за користування об`єкту розміщення та порядок розрахунків, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, термін дії та особливі умови договору, тощо

Як визначено пунктом 9.1 Договору даний договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.03.2015 і діє до 29.02.2016.

Згідно з пунктом 9.2 Договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.09.2016 до Договору, у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу про припинення або зміну умов Договору за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же самих умовах, але не більше ніж до 31.01.2018.

Вказаний Договір підписаний представниками підприємства і сервітуарія та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором встановлення сервітуту, який підпадає під правове регулювання глави 32 Цивільного кодексу України.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно частинами 1 та 3 статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Суд відзначає, що сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування.

Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном - сервітуту.

Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.

Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

В свою чергу сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Частинами 1, 3 статті 404 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

При цьому при встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов`язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.

Відповідно до рішення Київської міської ради №378/5765 від 14.07.2011 "Про питання впорядкування діяльності суб`єктів господарювання в галузі зв`язку та інформаційних технологій" Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" уповноважено здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб`єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об`єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданих до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій та укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж на зазначених об`єктах.

У роз`ясненнях Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва з приводу розміщення телекомунікаційного обладнання на об`єктах комунальної власності, що викладені у листі № 4484 від 07.06.2005 р., надано рекомендацію укладати договір на право користування чужим майном (сервітут) у встановленому законодавством порядку.

Згідно частиною 6 статті 31 Закону України "Про телекомунікації" суб`єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.

Відповідно до пункту 2.2 Договору розміщення обладнання на умовах сервітуту здійснюється на підставі підписаного сторонами акту розміщення обладнання на умовах сервітуту.

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов Договору, 27.02.2015, як додаток № 3 було підписано та скріплено печатками сторін акт розміщення обладнання на умовах сервітуту до Договору про встановлення сервітуту №БМС-КІЕ 2839 від 27.02.2015.

Отже, на виконання умов Договору сервітуту Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" надано ПАТ "Київстар" обмежене право користування частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Жолудєва, 6-д, для розміщення відповідачем обладнання базових станцій стільникового зв`язку.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Розрахунок щомісячної плати за кожен об`єкт розміщення та в цілому за договором наводиться в додатку 1 до даного Договору (пункту 3.2 Договору).

До формули з визначення розміру плати (варопос/12*коефh*коеф3) входить така складова, як опосередкована вартість спорудження житла в місті Києві, розрахована на початок року, згідно з Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

У Додатку №1 до Договору міститься наступна формула розрахунку щомісячної плати: Варопос/12*S*коеф h*коеф 3, де Варопос - опосередкована вартість спорудження житла в місті Києві, розрахована на початок року, згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України; S - площа розміщення телекомунікаційного обладнання, коеф h - коефіцієнт висоти щогли з обладнанням, коеф 3 - коефіцієнт зони розміщення телекомунікаційного обладнання.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06.12.2018 №335 визначений показник опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві - 13 849,00 грн.

Відповідно, розрахунок місячної плати за 2019 рік, у зв`язку із зміною розміру складової формули розрахунку (опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, розрахованої станом на початок року, згідно з Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України), становить: 13849 грн./12 * 18,0 кв. м (площа, яку займає обладнання Додаток 1 до Договору) * 1,0 * 1,1 = 21 527,55 грн.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 02.12.2019 № 286 визначений показник опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві - 14 694,00 грн.

Відповідно розрахунок місячної плати за 2020 рік, у зв`язку із зміною розміру складової формули розрахунку (опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, розрахованої станом на початок року, згідно з Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України), становить: 14 694,00 грн./12 * 18,0 кв. м (площа, яку займає обладнання Додаток 1 до Договору) * 1,0 * 1,1 = 24 245,10 грн.

Так, листами вих. № 062/15/19-70 від 02.01.2019 та вих. № 062/15/19-3057 від 22.12.2019, копії яких наявні в матеріалах справи, позивач повідомляв відповідача про зміну розміру місячної плати за договором про встановлення сервітуту на 2019 рік та на 2020 рік.

Як встановлено судом за матеріалами справи, за період з січня 2019 року по серпень 2020 позивачем було нараховано відповідачу відповідно до умов Договору плату за користування об`єктом розміщення у загальному розмірі 468 171,12 грн., що підтверджується виставленими та направленими відповідачу рахунками на оплату за спірний період, а саме: № 219 від 01.01.2019 на суму 22 850,86 грн., № 596 від 01.02.2019 на суму 22 850,86 грн., № 891 від 01.03.2019 на суму 22 850,86 грн., № 1401 від 01.04.2019 на суму 22 850,86 грн., № 1844 від 01.05.2019 на суму 22 850,86 грн., № 2192 від 01.06.2019 на суму 22 850,86 грн., № 2607 від 01.07.2019 на суму 22 850,86 грн., № 2980 від 01.08.2019 на суму 22 850,86 грн., № 3373 від 01.09.2019 на суму 22 850,86 грн., № 3759 від 01.10.2019 на суму 22 850,86 грн., № 4136 від 01.11.2019 на суму 22 850,86 грн., № 4540 від 01.12.2019 на суму 22 850,86 грн., № 219 від 01.01.2020 на суму 24 245,10 грн., № 593 від 01.02.2020 на суму 24 245,10 грн., № 964 від 01.03.2020 на суму 24 245,10 грн., № 1334 від 01.04.2020 на суму 24 245,10 грн., № 1665 від 01.05.2020 на суму 24 245,10 грн., № 2062 від 01.06.2020 на суму 24 245,10 грн., № 2398 від 01.07.2020 на суму 24 245,10 грн., № 2793 від 01.08.2020 на суму 24 245,10 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Окрім цього позивачем в односторонньому порядку були складені та підписані акти надання послуг за період січень 2019 - серпень 2020, а саме: № 28 від 31.01.2019, № 430 від 28.02.2019, № 831 від 31.03.2019, № 1229 від 30.04.2019, № 1628 від 31.05.2019, № 2024 від 30.06.2019, № 2415 від 31.07.2019, № 2806 від 31.08.2019, № 3196 від 30.09.2019, № 3574 від 31.10.2019, №3949 від 30.11.2019, № 4324 від 31.12.2019, № 23 від 31.01.2020, № 398 від 29.02.2020, № 770 від 31.03.2020, № 1139 від 30.04.2020, № 1505 від 31.05.2020, № 2021 від 30.06.2020, № 2237 від 31.07.2020, № 2603 від 31.08.2020, копії яких надані разом з матеріалами позовної заяви.

Зазначені акти та рахунки позивачем разом із супровідними листами направлялись на адресу відповідача, що підтверджується копіями відповідних фіскальних чеків та описів вкладення, наданими позивачем.

Згідно з частиною 3 статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до пунктів 3.1 та 4.1.1 Договору сервітуарій зобов`язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об`єктом розміщення, відповідно до умов Договору, у тому числі у разі внесення змін в складові розрахунків плати.

Згідно пункту 3.3 Договору щомісячний розмір плати за даним Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуріарію не пізніше 28(двадцять восьмого) числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними ми зв`язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в даному Договорі.

Відповідно до пункту 3.3 Договору плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства

Пунктом 3.5 Договору сторони погодили, що нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 3 до даного договору.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати за користування об`єктом розміщення за Договором матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Зокрема, як свідчать матеріали справи та позивачем не заперечувалось, ПАТ «Київстар» за період січень 2019 - січень 2020 було здійснено оплати за використання об`єкту розміщення на загальну суму 282 575,94 грн., що підтверджується відповідними виписками банку, наданими позивачем.

Отже, за твердженням позивача, з урахуванням здійснених оплат залишок боргу сервітуарія за Договором за користування об`єктом розміщення складає 185 595,18 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З урахуванням вищевикладеного, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання зі сплати Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" обумовлених Договором платежів за надане право користування об`єктом розміщення за період з січня 2019 до серпня 2020, у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем зі сплати вартості користування об`єктом розміщення у загальному розмірі 185 595,18 грн., яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним укладеного між сторонами Договору про встановлення сервітуту №БМС-КІЕ 2839 від 27.02.2015 та Додаткової угоди № 1 до нього та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Термін дії спірного Договору згідно п. 9.1 останнього сторонами визначено з 01.03.2015 до 29.02.2016.

При цьому відповідно до п. 9.2 Договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.09.2016 до Договору, у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу про припинення або зміну умов Договору за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же самих умовах, але не більше ніж до 31.01.2018.

Будь - які змін та поповнення до даного Договору дійсні, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані уповноваженими представниками та засвідчені печатками сторін Договору (п. 10.3 Договору).

Наразі, як встановлено судом, будь-які зміни до п. 9.2 Договору щодо продовження строку дії договору після 31.01.2018 у формі укладення додаткових угод до Договору в порядку визначеному п. 10.3. Договору сторонами не вносились.

Окрім цього суд зазначає, що укладений між сторонами Договір про встановлення сервітуту не передбачає автоматичного продовження дії Договору після 31.01.2018 (п. 9.2 Договору в редакції Додаткової угоди №1), у разі належного виконання позивачем умов Договору, без відповідного погодження обох сторін, шляхом укладення додаткової угоди.

Частиною 1 статті 406 ЦК України встановлено, що сервітут припиняється, зокрема, у разі: відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут, спливу строку, на який було встановлено сервітут, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Отже, даною статтею встановлено підстави припинення сервітуту, в т.ч. перелік випадків безспірного припинення сервітутних прав, до яких віднесено, зокрема, припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту, та сплив строку, на який його було встановлено.

З огляду на викладене, строк дії Договору про встановлення сервітуту №БМС-КІЕ 2839 від 27.02.2015 є припиненим 31.01.2018.

В свою чергу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, (стаття 612 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно з пунктами 3.5, 4.1.1, 4.1.9 Договору нарахування плати починається з моменту дії договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 4 до даного договору; відповідач зобов`язується своєчасно та повному обсязі вносити плату за цим договором; сервітуарій зобов`язується демонтувати обладнання, яке йому належить, у разі закінчення строку дії договору.

Пунктом 9.3. Договору передбачено, що припинення користування об`єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток № 4 до даного Договору).

Як встановлено судом, вважаючи Договір автоматично продовженим у зв`язку з відсутністю повідомлень сторін про припинення дії останнього, оскільки відповідачем обладнання не демонтовано і продовжувалось користування майном для його розміщення, а також сторонами не підписано акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту у зв`язку із закінченням строку дії Договору, відповідачем на виконанням зобов`язань за Договором, визначених пунктами 3.1, 3.4 - 3.6, 4.1.1, здійснено оплату за користування об`єктом розміщення за 2018-2019 роки у розмірі 298 455,42 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними виписками з банківського рахунку позивача на суму 282 575,94 грн. та копією платіжного доручення № 1363258 від 29.01.2021 року на суму 15879,48 грн. із зазначенням призначення платежу «доплата за 2019. згідно показників опосередкованої вартості на 2019 рік наказ 335 від 06.12.2018 р. до дог. БМС-КІЕ 2839 від 27.02.2015 р...».

В свою чергу, рішенням Київської міської ради від 24 жовтня 2019 року № 6/7579 «Про реорганізацію закладів охорони здоров`я, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва» вирішено реорганізувати Київську міську клінічну лікарню №3 шляхом перетворення її в комунальне некомерційне підприємство «Київська міська клінічна лікарня №3» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, власником нерухомого майна, що знаходить за адресою: м. Київ, вул. П. Запорожця, 26, є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.

Так, на підставі Наказу Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.01.2020 № 4564-ОД, 31 січня 2020 року між Приватним акціонерним товариством "Київстар" як орендарем, Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як орендодавцем та балансоутримувачем в особі Київської міської клінічної лікарні № 3 був укладений Договір № 3177 про передачу майна територіальної громади міста Києва (далі - Договір оренди), а саме: об`єкту, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. П.Запорожця, 26, та належить територіальній громаді міста Києва на праві комунальної власності, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.03.2021.

Згідно п. 9.1 вказаний договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 31 січня 2020 року до 28 січня 2023 року.

Зазначений договір підписаний представниками орендодавця, орендаря та підприємства - балансоутримувача і засвідчений печатками сторін.

У відповідності до умов п.п. 4.1.1, 4.2.1 Договору оренди 31.01.2020 за актом приймання-передачі нерухомого майна Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як орендодавець передав, а відповідач як орендар отримав в орендне користування нежитлове приміщення загальною площею 21,75 кв.м, що перебуває на балансі Київської міської клінічної лікарні № 3, за адресою: м. Київ, вул. П. Запорожця, 26, головний корпус (стаціонар) літ. А, з них: дах - 18,00 кв.м, технічний поверх - 3,75 кв.м.

Тобто, як вбачається з матеріалів справи та зазначено відповідачем, починаючи з 31.01.2020 до теперішнього часу відповідач користується нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: м. Київ, вул. П. Запорожця, 26, на підставі Договору оренди з балансоутримувачем та власником майна, а також здійснює сплату орендної плати, що підтверджується наданими відповідачем копіями платіжних доручень.

Судом встановлено, що у зв`язку з укладенням Договору № 3177 про передачу майна територіальної громади міста Києва від 31.01.2020 відповідачем на адресу позивача супровідним листом № 4415/05 від 25.02.2020 було надіслано акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту від 31.01.2020 за Договором про встановлення сервітуту №БМС-КІЕ 2839 від 27.02.2015, який було отримано позивачем 02.03.2020, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією повідомлення про вручення поштового відправлення № 0311328352066.

Також, відповідно до листа № 4415/05 від 25.02.2020 відповідач зазначає, що у разі незгоди або не підписання акут закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту за Договором про встановлення сервітуту № БМС-КІЕ 2839 від 27.02.2015, він буде вважатися припиненим 31.01.2020.

Листом №012/15119-652 від 12.03.2020 позивач повідомив відповідача, що рішення щодо акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту буде прийнято після надання позивачу копії Договору № 3177 про передачу майна територіальної громади міста Києва від 31.01.2020.

Також відповідно до листа № 5725-20 від 17.03.2020 відповідач запропонував позивачу самостійно звернутися до органу місцевого самоврядування про отримання копії вищезазначеного договору, оскільки останній містить конфіденційну інформацію.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що позивач КП «Київжитлоспецексплуатація» не є власником або володільцем сервітуту та остаточно втратив будь-яке право розпоряджатись об`єктом сервітуту та повноваження щодо укладення договорів на об`єктах інфраструктури комунальної власності в м. Києві з набуттям 14.06.2017 року чинності Законом України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» та прийняттям Київською міською радою 24.10.2019 рішення № 6/7579 «Про реорганізацію закладів охорони здоров`я, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва», а також з огляду на укладення відповідачем з новим балансоутримувачем майна - Київською міською клінічною лікарнею № 3 та Департаментом комунальної власності м. Києва Договору № 3177 про передачу майна територіальної громади міста Києва від 31.01.2020 щодо оренди комунального майна, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. П.Запорожця, 26, об`єкт оренди за яким є тотожним об`єкту розміщення обладнання за спірним Договором № БМС-КІЕ 2839 від 27.02.2015.

При цьому судом враховано факт надсилання відповідачем на адресу позивача та отримання останнім 02.03.2020 акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (Додаток № 4) згідно умов Договору, датованого 31.01.2020, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0311328352066 та змістом листа КП «Київжитлоспецексплуатація» № 062/15/19-652 від 12.03.2020.

Наразі, за висновками суду акт закінчення розміщення обладнання є актом фіксації (підтвердження) факту припинення користування предметом Договору, а не підставою для припинення останнього, що узгоджується з п. 9.3. Договору, відповідно до якого припинення користування об`єктом сервітуту на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток №4 до даного Договору).

Окрім цього, оскільки позивачем обладнання не демонтовано та не підписано акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту у зв`язку із закінченням строку дії Договору 31.01.2018, здійснення відповідачем плати за Договором та її прийняття відповідачем розцінюється судом як виконання зобов`язань за Договором, визначених умовами п.п. 3.1., 3.4 -3.6., 4.1.1, зокрема, здійснення оплати за користування об`єктом розміщення та припинення плати з дня підписання акту закінчення розміщення обладнання.

Таким чином, враховуючи встановлення судом факту припинення Договору про встановлення сервітуту №БМС-КІЕ 2839 від 27.02.2015 з 31.01.2018 та у зв`язку з укладенням Договору № 3177 про передачу майна територіальної громади міста Києва від 31.01.2020, суд погоджується з доводами відповідача щодо відсутності підстав для нарахування та стягнення з відповідача плати за користування об`єктом розміщення за період з лютого 2020 до серпня року, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення 169 715,70 грн. задоволенню не підлягають як необґрунтовані та безпідставні.

В свою чергу згідно матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем після звернення позивача до суду з позовною заявою 29.12.2020 було здійснено перерахування на рахунок КП «Київжитлоспецексплуатація» платіжним дорученням № 1363258 від 29.01.2021 грошових коштів в сумі 15879,48 грн. як доплату різниці плати за розміщення обладнання згідно Договору за період 01.01.2019-31.12.2019.

Факт отримання вказаних коштів їх розмір та зарахування сторонами не заперечувався.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем платіжним дорученням було сплачено на рахунок позивача 15879,48 грн., отже борг за розміщення сервітуарієм обладнання у вказаній сумі, заборгованість зі сплати якого, зокрема, є підставою для звернення з даним позовом до суду, була частково погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 15879,48 грн. основного боргу відсутній.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що часткова сплата грошових коштів здійснена відповідачем після звернення позивача до суду та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 15879,48 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.

Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищенаведене, оскільки позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також зважаючи на сплату відповідачем частини основної суми боргу в розмірі 15879,48 грн., у зв`язку з чим провадження у справі у відповідній частині закрито, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні решті позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку. В решті судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 73-80, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/21194/20 за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Приватного акціонерного товариства "Київстар" в частині стягнення 15879,48 грн. боргу у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

3. Стягнути Приватного акціонерного товариства "Київстар" (вул. Дегтярівська 53, м. Київ, 03113, код ЄДРПОУ 21673832) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (вул. Володимирська, 51-А, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 03366500) 238,19 грн. (двісті тридцять вісім грн. 19 коп.) витрат по сплаті судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 20 грудня 2021.

Суддя А.М. Селівон