Рішення № 102057155, 20.12.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.12.2021Справа № 910/9914/21Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "АЛЬЦЕСТ"

до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ"

про стягнення 42 762,69 грн.,

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "АЛЬЦЕСТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" в особі Відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» про стягнення заборгованості у розмірі 42 762,69 грн., яких: 42 006,00 грн. - основний борг, 546,08 - інфляційні втрати, 210,61 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором поставки №17300/53-124-13-21-13902 від 25.02.2021, зокрема, в порушення умов вищезазначеного договору відповідач своєчасно та в повному обсязі не здійснив своїх зобов`язань щодо сплати грошових коштів за поставлений товар позивачу, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

19.07.2021 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач проти позову заперечив, зазначив, що неналежне виконання зобов`язань за договором з його боку сталося внаслідок порушення контрагентами відповідача зобов`язань перед ДП "НАЕК "Енергоатом". Також вказав, що ДП "НАЕК "Енергоатом" не мало можливості здійснити своєчасну оплату товару у зв`язку із введенням в країні карантину, спричиненого коронавірусом COVID-19, зазначив про неправильний розрахунок позивача щодо інфляційної боргу та 3 % річних, який не узгоджується із позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 22.09.2020 р. по справі № 918/631/19 та від 26.06.2020 по справі № 905/21/19. Крім того, відповідач зазначив, що судові витрати на правничу допомогу вважає надмірно завищеними. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

21.07.2021 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат.

10.08.2021 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що заборгованість відповідача додатково підтверджується зареєстрованими податковими накладними, а також вказав, що заперечення відповідача необґрунтовані.

Беручи до уваги запровадження карантину та особливого режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 20.12.2021.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

25.02.2021 між Приватним акціонерним товариством «Альцест» (далі - позивач, постачальник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція», (далі - відповідач, покупець) укладено Договір поставки товару №17300/53-124-13-21-13902 (далі - договір), за умовами пункту 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю певний товар, а покупець в свою чергу зобов`язується прийняти і оплатити фарборозпилювачі в асортименті (далі- товар). Найменування, виробник, кількість, ціна та код товару згідно з УКТЗЕД зазначаються в специфікації №1 (додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 3.1. договору строк поставки товару становить 20 календарних днів з дати підписання сторонами договору. Поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DDP згідно Інкотермс 2020 на складі вантажоотримувача за адресою: (Хмельницьке відділення ВП «Складське господарство»/склад №6. вул. Енергетиків. 36, м. Нетішин. Хмельницької області, 30100) (п. 3.2. договору).

Загальна вартість товару за договором становить: 35 005,00 грн., крім того ПДВ 20%: 7 001,00 грн. Всього ціна договору: 42 006,00 грн. (п. 4.1.). Ціна за одиницю товару, кількість та загальна вартість товару визначена у специфікації №1 договору (п. 4.2. договору).

У пункті 5.1. договору сторони дійшли згоди, що оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору, щодо його кількості га якості.

Постачальник, що є платником ПДВ, зобов`язаний надати покупцю електронну податкову накладну, оформлену та зареєстровану в ЄРПН у встановленому законодавством порядку в електронній формі у строки, визначені для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (п. 5.2. договору).

Згідно з п.6.1. договору, приймання товару за якістю та кількістю здійснюється на складі вантажоотримувача відповідно до Інструкцій П-6 "Про порядок приймання продукції по кількості" та П-7 "Про порядок приймання продукції по якості", СОУ НАЕК 038:2017 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції АЕС".

Сторони погодили у п. 6.2. договору, що перехід права власності на товар за договором відбувається в момент поставки товару на склад вантажоотримувача за умови відповідності поставленого товару вимогам договору.

Відповідно до п. 6.4. договору, датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його реєстрації в ДП «НАЕК» Енергоатом» за умови підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до повного виконання зобов`язання сторонами (п.11.1. договору).

Позивач зазначає, що сторонами було укладено Специфікацію №1 від 25.02.2021 (далі «Специфікація») до Договору. У вказаній Специфікації сторони узгодили асортимент, кількість, ціну продукції для поставки (копія Специфікації - додається). В Специфікації узгоджено поставку на суму 42 006,00 грн.

З огляду на вищезазначене, позивач вказує, що виконав умови договору належним чином та здійснив поставку товару відповідачу, а відповідач, у свою чергу, прийняв поставлений позивачем товар, про що свідчить видаткова накладна №8548 від 16.03.2021 на суму 42 006,00 грн.

Відтак, позивач зазначає, що загальна вартість поставленого відповідачу товару складає 42 006,00 грн.

Проте, відповідач свої зобов`язання зі сплати вартості поставленого товару не виконав належним чином, вартість товару на вказану суму не сплатив.

Враховуючи викладене, даний спір виник у зв`язку з тим, що позивач поставив товар (відповідно до доданих документів). Натомість, в порушення взятих на себе зобов`язань, відповідач оплати товару не здійснив в повному обсязі. Таким чином, за доводами позивача, станом на момент звернення з позовом, основна заборгованість відповідача складає 42 006,00 грн., на яку позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 546,08 грн. та 3% річних у розмірі 210,61 грн., що разом становить 42 762,69 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що внаслідок укладення договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За умовами ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором поставки.

Стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що специфікацією №1 до договору від 25.02.2021 сторони погодили найменування продукції, його код, характеристики, кількість та вартість на загальну суму 42 006,00 грн.

У подальшому, на виконання вказаного договору, відповідно до видаткової накладної №8548 від 16.03.2021, підписаної сторонами без зауважень, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 42 006,00 грн.

На підтвердження факту реєстрації податкової накладної позивачем до матеріалів справи надано податкову накладну №2117 від 16.03.2021 та квитанцію №1 реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Судом встановлено, що вказана податкова накладна відповідає видатковій накладній №8548 від 16.03.2021.

У пункті 5.1. договору сторони дійшли згоди, що оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору, щодо його кількості га якості..

Однак, станом на дату звернення позивача з позовом до суду та станом на дату вирішення спору по суті, оплату грошового зобов`язання за поставлений товар на загальну суму 42 006,00 грн. відповідач так і не здійснив, що також не заперечується відповідачем.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідач своєчасно не сплатив вартість поставленого товару, чим допустив порушення зобов`язання, то у нього виникла заборгованість на суму 42 006,00 грн.

Суд не приймає до уваги доводи ДП "НАЕК "Енергоатом" про відсутність його вини у порушенні умов договору внаслідок невиконання його контрагентами зобов`язань за іншими господарськими угодами, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання договору не допускається (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України, 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Ураховуючи вказані норми, суд зазначає, що належне виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем не може ставитися у залежність від виконання зобов`язань іншими контрагентами відповідача, і такої відкладальної умови в оплаті товару договір поставки не містить.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки доказів належної сплати вартості товару відповідач не надав, доводів позивача не спростував, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з ДП "НАЕК "Енергоатом" основного боргу в сумі 42 006,00 грн. підлягають задоволенню.

Також за порушення зобов`язання позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 546,08 грн. та 3% річних у розмірі 210,61 грн.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Зважаючи на обов`язок суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі позовних вимог, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку в межах заявлених періодів та дійшов висновку про те, що сума інфляційних втрат у розмірі 546,08 грн. та 3% річних у розмірі 210,61 грн., є арифметично вірною, обґрунтованою та здійсненою у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Доводи відповідача про те, що під час нарахування матеріальних втрат позивачем не застосовано висновків Верхового Суду, зроблених у постанові від 26.06.2020 по справі №905/21/19 та у постанові від 22.09.2020 по справі №918/631/19, суд відхиляє, оскільки відповідач на свій розсуд трактує правові позиції суду касаційної інстанції, а при перевірці судом розрахунків інфляційної складової боргу та 3% річних, здійснених позивачем, суд встановив, що розрахунок позивача у цій частині є арифметично правильним та відповідачем не спростований.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що відповідач не надав суду жодних доказів своєчасного виконання свого зобов`язання щодо оплати заборгованості за договором поставки №17300/53-124-13-21-13902 від 25.02.2021 та не спростував заявлених позовних вимог, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу за поставлений позивачем товар, а також позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, позивач у заяві про розподіл судових витрат просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд звертає увагу, що за приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові від 22.10.2020 Верховного Суду по справі №910/9187/19.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у позовній заяві було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складались із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Також стороною було надано ордер на надання правничої (правової) допомоги серія КВ №177927 від 16.06.2021, виданого Адвокатським бюро РАТУШНЯКА ВОЛОДИМИРА "ЛІГАЛКОНСАЛТИНГ" та копію довіреності б/н від 15.06.2021.

В свою чергу, при поданні заяви про розподіл судових витрат позивачем долучено: договір про надання професійної правничої допомоги №15/06 від 15.06.2021, укладений між ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ "АЛЬЦЕСТ" (клієнт) та Адвокатським бюро РАТУШНЯКА ВОЛОДИМИРА "ЛІГАЛКОНСАЛТИНГ" (повірений), рахунок на оплату №1/1506 від 06.07.2021 на суму 11 000,00 грн., платіжне доручення №8106 від 09.07.2021 на суму 11 000,00 грн., акт виконаних робіт від 06.07.2021 на загальну суму 11 000, 00 грн.

Як вбачається із Акту виконаних робіт від 06.07.2021 адвокатським бюро були виконані наступні роботи (надані послуги) по справі №910/9914/21: вивчення матеріалів справи та підготовка позовної заяви; розрахунок санкцій (штраф, пеня), 3% річних до позовної заяви; підготовка додатків до позовної заяви; подання позовної заяви та додаткових матеріалів до суду, в тому числі через Укрпошту; підготовка процесуальних документів: заперечень, відповіді на відзив, письмових пояснень і т. д., участь у судових засіданнях та судове представництво в суді першої інстанції.

Однак, суд зазначає, що розгляд справи №910/9914/21 здійснювався в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відтак, суд критично оцінює доцільність (необхідність) та розумність витрат у загальному розмірі 11 000,00 грн. на оплату виконання бюро робіт та вважає такі витрати неспівмірними із складністю даної справи та ціною позову.

Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не подано, в той же час, у відзиві на позов відповідач вказав, що орієнтовний розрахунок судових витрат, пов`язаний із наданням професійної правничої допомоги, вважає надмірно завищеним та безпідставним.

Розподіляючи витрати за послуги адвоката суд вказує, що наявні в матеріалах справи договір, рахунок та платіжне доручення, а також встановлений в договорі розмір наданих адвокатських послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

На переконання суду, розумним розміром витрат на послуги адвоката у даному спорі є сума 5 500 грн., інші заявлені витрати на послуги адвоката є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п.269).

Однак, із наданих позивачем документів не вбачається, що витрати у розмірі 11000,00 грн (враховуючи предмет та підстави позовних вимог, обставини даної справи та її складність) мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим (як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною).

Враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката є завищеним, не повною мірою відповідає критеріям розумності та співрозмірності.

Дослідивши опис наданих послуг, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відповідність запропонованої адвокатом правової позиції правовим висновкам суду, відображеним у рішенні, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500,00 грн.

Судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (Україна, 01032, місто Київ, ВУЛИЦЯ НАЗАРІВСЬКА, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "АЛЬЦЕСТ" (Україна, 08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Петропавлівська Борщагівка, ВУЛИЦЯ ПЕТРОПАВЛІВСЬКА, будинок 4, ідентифікаційний код 21547168) основну заборгованість в розмірі 42 006,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 546,08 грн., 3% річних в розмірі 210,61 грн., витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.12.2021.

Суддя І.В. Приходько