Ухвала суду № 102054982, 21.12.2021, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 489/5054/17

провадження №4-с/489/51/21

УХВАЛА

21 грудня 2021 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

секретар судового засідання Єлишева А.В.,

за участю:

державного виконавця Ширка С.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі – Інгульський ВДВС) щодо не зняття арешту з майна боржника та зобов`язання вчинити певні дії

встановив:

У серпні 2051 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Інгульський ВДВС Степанець – Лосєвої М.С. в якій просив визнати неправомірними дії державного виконавця щодо відмови у знятті арешту з його нерухомого майна, накладеного постановою від 01.10.2019, та зобов`язання вчинити дії із зняти арешту з майна боржника.

На обґрунтування скарги вказав, що при виконанні виконавчого листа № 2/489/666/18, виданого 09.08.2019 Ленінським районним судом міста Миколаєва, про зменшення аліментів які стягуються з нього на користь ОСОБА_2 (змінила прізвище на ОСОБА_3 ») на утримання спільної дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 1/6 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму доходів громадян, державним виконавцем Інгульського ВДВС накладений арешт на його майно. Вважає, що підстави для звернення стягнення на його майно відсутні, оскільки заборгованість з аліментів погашена повністю, аліменти сплачуються щомісячно, а тому відсутні підстави для подальшого продовження арешту майна. Так як державний виконавець відмовила у знятті арешту з майна звернувся до суду із вказаною скаргою.

Державний виконавець надав до суду відзив на скаргу від 02.11.2021 № 91138 в якому просив в задоволенні скарги відмовити, оскільки накладення арешту на майно боржника відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а підстави для його скасування відсутні, оскільки працевлаштування боржника не є забезпеченням виконання рішення про стягнення періодичних платежів, так як не виключає випадку коли боржник працевлаштувавшись, а державний виконавець знімав арешт з майна, після чого боржник відчужував таке майно і звільнявся з місця роботи та припиняв сплату аліментів. Тому виконання рішення може бути гарантовано забезпечено, якщо боржник отримує довічний дохід.

У судове засідання скаржник не з`явився, про розгляд скарги повідомлений належним чином. До суду надав докази проходження служби за контрактом, що з урахуванням наданих ним пояснень в судовому засідання 18.11.2021 та положень частини другої статті 450 ЦПК України не перешкоджає розгляду скарги за його відсутності.

Державний виконавець в задоволенні скарги просив відмовити.

Вислухавши державного виконавця та дослідивши матеріали скарги та цивільної справи, суд встановив наступне.

На виконанні в Інгульському ВДВС перебуває зведене виконавче провадження № 67358077 до складу якого входять: 1) виконавче провадження №59927964 за виконавчим листом №2/489/666/18 від 09.08.2019 виданого Ленінським районним судом міста Миколаєва про зменшити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 до 1/6 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму доходів громадян для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання цього рішення законної сили, до досягнення дитиною повноліття; 2) виконавче провадження № 66659669 за виконавчим листом № 477/1565/17 від 12.10.2017 виданого Жовтневим районним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 , коштів (аліментів) на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14.08.2017 і до його повноліття. Згідно заяви стягувача аліменти стягуються з 01.09.2021.

02.09.2019 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копію якої направлено сторонам виконавчого провадження.

01.10.2019 з метою забезпечення виконання рішення було винесено постанову про арешт майна боржника та внесено відомості про обтяження до Державного обтяжень рухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв`язку з існуючою заборгованістю станом на 01.10.2019 в розмірі 35112,23 грн., яка перевищує суми відповідних платежів за три місяці.

01.10.2019 державним виконавцем винесено повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників.

24.03.2020 державним виконавцем встановлено, що боржник працює та винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, та направлено до підприємства на виконання.

Згідно розрахунку державного виконавця відділу ДВС, здійсненого з урахуванням заробітної плати боржника, заборгованість зі сплати аліментів за станом на 04.01.2021 відсутня.

04.01.2021 державним виконавцем винесено постанову про скасування заходів примусового виконання, якою виключено боржника з Єдиного реєстру боржників.

Згідно розрахунку заборгованості по аліментам від 02.11.2021 станом на 01.11.2021 заборгованість зі сплати аліментів за виконавчим провадженням № 59927964 відсутня.

По іншому виконавчому поводженню№ 66659669, як зазначає державний виконавець, станом на 01.11.2021 заборгованість становить 7072,00 грн.

В судому засіданні 18.11.2021 з пояснень боржника встановлено, що наведена заборгованість утворилася через затримку винесення державним виконавцем постанови про звернення стягнення на заробітну плату, що державним виконавцем не оспорювалося. Крім того, вона не має значення для розгляду скарги, оскільки стосується виконання іншого виконавчого провадження.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі – Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закон № 1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої статті 18 Закон № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, ОСОБА_1 , посилаючись на відсутність заборгованості зі сплати аліментів вказував на наявність підстав для зняття арешту з належного йому майна.

Частиною другою статті 71 Закон № 1404-VIII передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Відповідно до статті 48, 56 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно з частиною п`ятою статті 13 Закону № 1404-VIII постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Частинами четвертою, п`ятою статті 59 Закон № 1404-VIII передбачено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Із аналізу наведеної норми Закон № 1404-VIII слідує, що підставою для зняття державним виконавцем раніше накладеного арешту на майно боржника є, зокрема, погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.

За змістом цієї норми таке забезпечення виконання рішення, яким передбачено стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів, має бути реальним, а не декларативним.

Виходячи з принципу та презумпції обов`язковості для виконання судових рішень, що набрали законної сили (частина перша статті 18 ЦПК України), саме на боржнику лежить тягар доведеності того, що виконання рішення зі сплати аліментів забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Судом встановлено і не оспорювалося державним виконавцем, що заборгованість по сплаті аліментів по виконавчому провадженні №59927964, у межах якого було накладено арешт на майно боржника, на момент звернення боржника до суду із скаргою і на теперішній час відсутня.

Також встановлено, що боржник офіційно працевлаштований та з його заробітної плати щомісячно утримуються аліменти на виконання рішення суду.

Наведені обставини ОСОБА_1 підтвердив витягом з наказу командира військової частини А2802 від 17.03.2020 № 47-РС, відповідно до якого з 17.03.2020 він проходить військкому службу за контрактом, копією контракту від 17.03.2020, а також довідкою військової частини, що за постановою ВП № 59927964 від 24.03.2020 заборгованість відсутня.

Таким чином боржником доведено, що виконання рішення зі сплати аліментів забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника, а саме зверненням стягнення на його заробітну плату.

Таким чином, у державного виконавця наявні були усі підстави, передбачені пунктом 7 частини четвертої статті 59 Закон № 1404-VIII, для зняття арешту з майна, але в порушення приписів наведеної норми такий арешт державним виконавцем знято не було.

Щодо доводів державного виконавця про те, що після зняття арешту не виключається відчуження боржником свого майна та звільнення його з роботи, внаслідок чого може утворитися заборгованість, суд до уваги не приймає, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, а відповідно до частини шостої статті 851 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи встановлені обставини та оцінивши наявні у справі докази суд приходить до висновку про правомірність скарги, оскільки боржником доведено неправомірність дій державного виконавця щодо незнання арешту з його нерухомого майна, а тому скарга підлягає задоволенню.

Керуючись статями 447 - 451 ЦПК України, суд

ухвалив:

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Степанець-Лосєвої М.С. щодо відмови у знятті арешту з нерухомого майна боржника, накладені постановою від 01.10.2019 у виконавчому провадженні № 59927964.

Зобов`язати Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , який накладено постановою про арешт майна боржника від 01.10.2019 у виконавчому провадженні № № 59927964 (номер запису про обтяження: 33474904).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення або з дня складання повного тексту ухвали. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 21.12.2021.

Суддя І.В. Коваленко