Рішення № 102051851, 08.12.2021, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

08.12.2021 Єдиний унікальний номер 205/6199/21

провадження № 2/205/2852/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді – Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання – Бондара В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 20.07.2021 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в якому просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням в домоволодінні АДРЕСА_1 , що є підставою для зняття відповідачів з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . У вказаному будинку зареєстровані відповідачі, які в будинку не проживають з 2012 року, їх особистих речей в будинку немає. Відповідачі добровільно зніматись з реєстраційного обліку не бажають.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.08.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Позивач ОСОБА_1 письмово просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце слухання справи повідомлялись належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили. Відзиву, заяв про розгляд справи за їх відсутністю або інформації про поважність причин неподання відзиву від відповідачів також не надходило.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради письмово просив розглядати справу без його участі та прийняти рішення відповідно до чинного законодавства.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – ОСОБА_4 письмово просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримує.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – ОСОБА_5 письмово просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримує.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

На підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 : 1/3 частина – на підставі договору дарування від 13.11.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Меньшаковою Т.М. за реєстровим № 3521; 1/3 частина – на підставі договору дарування від 18.10.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лопатою О.О. за реєстровим № 3068; 1/3 частина – на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2016 року (а.с. 13-17).

У вищезазначеному будинку зареєстровані: ОСОБА_1 (власник), ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_5 (донька), ОСОБА_6 (онука), ОСОБА_7 (онука), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 26).

Відповідачі в будинку не проживають з 2012 року, що підтверджується актами від 12.07.2021 року (а.с. 27, 28).

Згідно ст. 41 Конституції України право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

За змістом права власності, визначеного ст. 317 ЦК України, право власності – це право володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

На підставі ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло – житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб, розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК Української РСР слід дійти до висновку про те, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-709цс16 від 16.11.2016 року.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Водночас, відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд дійшов до висновку, що реєстрація відповідачів у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 порушує права позивача, як його власника, відповідачі за зазначеною адресою не проживають понад один рік, а, отже, є достатні підстави для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним будинком.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, тому сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908,00 грн. (а.с. 9) покладається на відповідачів у рівних частках.

На підставі викладеного та керуючись ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 41 Конституції України, ст. ст. 15-16, 317, 319, 321, 383, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 19, 81, 141, ч. 4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 258-259, 263-266, 274, 280, 282-284, 289, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ: 26510514, місцезнаходження: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 , що є підставою для зняття ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Стягнути рівними частками з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 13 грудня 2021 року.

Суддя Н.В. Басова