Рішення № 10204797, 29.06.2010, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 77-96-83

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2010 р. Справа № 19/59

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т.В.

при секретарі судового засідання: Гринюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватцентр-Агро" вул.Васильківська,31/17, м. Київ 22, 03022

до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "ПУКІВ АГРО" с. Пуків, Рогатинський район, Івано-Франківська область,77041

про стягнення заборгованості в сумі 405 829,77 грн. за поставлений товар.

Представники:

Від позивача: не з"явилися.

Від відповідача: представник Федунь Р.М., (довіреність № б/н від 30.05.10.)

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватцентр-Агро" звернулось в суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "ПУКІВ АГРО" про стягнення заборгованості в сумі 405 829,77 грн. за поставлений товар. Позивач обгрунтував позовні вимоги невиконанням відповідачем зобов"язань щодо оплати поставленої продукції для сільгоспвиробництва.

Представник відповідача в судовому засіданні подав відзив на позов вх.№5193 від 29.06.10., в якому основну заборгованість визнав в повному обсязі, а штрафні санкції - частково та просить розстрочити виконання рішенння терміном на шість місяців.

Розглянувши матеріали, подані учасниками процесу та зібрані судом із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких грунтуються вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

03.04.09. між сторонами даного спору укладено договір поставки №227-09/з продукції для сільгоспвиробництва, згідно якого позивач зобов"язався передати (поставити) відповідачу продукцію для сільгоспвиробництва відповідно до специфікацій, які є невід"ємною частиною договору, а відповідач в свою чергу зобов"язувався прийняти та оплатити отриманий товар (п.п.1.1.- 1.2. договору).

Згідно розділу 4 договору "Ціна товару, сума договору, строк, форма та порядок розрахунків", ціна товару та строк оплати зазначається в специфікації.

Відповідно до специфікацій відповідач зобов"язувався остаточний розрахунок провести до 01.11.09.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частинами 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 161915,83 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями, копії яких долучені до матеріалів справи.

          Однак, в порушення договірних зобов"язань відповідач своєчасно та в повному обсязі не оплатив отриманий товар.

Таким чином, за документальними даними, поданими позивачем, враховуючи положення пункту 4.3 договору поставки №227-09/з від 03.04.09., заборгованість відповідача перед позивачем становить 161915,83 грн.

Крім того, позивачем поставлялась продукція для сільгоспвиробництва на підставі накладних та довіреностей, копії яких знаходяться в матеріалах справи, а саме:

- згідно накладної №РО-0000114 від 26.08.09. та довіреності №63 від 20.08.09., відповідачем отримано товар на суму 65386,44 грн.

- згідно накладної №РО-0000036 від 18.05.09. та довіреності №48 від 14.05.09. відповідачем отримано товар на суму 100000, 00 грн.

Пунктом 2 ст.530 ЦК України, встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлялись вимоги №8 від 09.02.10., строк оплати по якій настав 20.02.10. та №38 від 22.02.10. строк оплати по якій настав 06.03.10. з вимогою погасити заборгованість за поставлений товар згідно вищезазначених накладних. Проте, станом на день винесення рішення дані претензії залишено відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

          Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання. Відповідач доказів належного виконання своїх зобов’язань суду не надав, доводи позивача не спростував.

Судом встановлено факт порушення відповідачем свого зобов’язання щодо оплати поставленої продукції, тому вимоги позивача про стягнення 161915,83 грн. боргу, згідно договору договору поставки №227-09/з від 03.04.09., 65386,44 грн. - згідно накладної №РО-0000114 від 26.08.09., 100000, 00 грн.- згідно накладної №РО-0000036 від 18.05.09. обгрунтовані та підлягають задоволенню.

Статтею ст.216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пункт 6 ст.231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 8.3.1. договору поставки №227-09/з від 03.04.09. сторони узгодили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань по оплаті ціни товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.

Позивачем нарахована за договором поставки №227-09/з від 03.04.09. пеня в розмірі 26023,11 грн.

Суд зробив перерахунок нарахованої позивачем пені, оскільки позивачем при здійсненні даного розрахунку не враховано положення п.6 ст.232 ГК України.

В силу п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За таких обставин, сума пені, яка підлягає стягненню по договору поставки №227-09/з від 03.04.09. за період з 01.11.09. по 01.05.10. становить 16459,96 грн. та підлягає до задоволення. В решті пені слід відмовити.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Згідно поданого позивачем розрахунку інфляційні втрати становлять:

- за договором поставки №227-09/з від 03.04.09. - 13439,01 грн.;

- по накладній №РО-0000036 від 18.05.09. - 900,00 грн.;

- по накладній №РО-0000114 від 26.08.09. - 1843,90 грн.;

В силу ч.2 ст.20 ГК України захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

З огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

          Господарським судом здійснено перерахунок правильності нарахування інфляційних втрат.

Так, інфляційні нарахування обраховувались судом відповідно до рекомендацій Верховного суду України, викладених у листі №62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ". Сума інфляційних нарахувань здійснена за весь період в цілому, без виключення місяців, в яких були відсутні інфляційні процеси, обгрунтований розмір яких є наступним:

- за договором поставки №227-09/з від 03.04.09. - 10445,53 грн.;

- по накладній №РО-0000036 від 18.05.09. - 597,30 грн.;

- по накладній №РО-0000114 від 26.08.09. - 1640,31 грн.

В решті позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат слід відмовити.

Як вбачається з поданого розрахунку, позивач керуючись ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 3% річних, що згідно поданого розрахунку складають:

- за договором поставки №227-09/з від 03.04.09. - 3819,44 грн.;

- по накладній №РО-0000036 від 18.05.09. - 311,71 грн.;

- по накладній №РО-0000114 від 26.08.09. - 361,64 грн.

Також, керуючись п. 8.3.2. договору поставки №227-09/з від 03.04.09., яким передбачено відповідальність за неправомірне користування чужими коштами у розмірі 25% річних від суми боргу позивачем нараховано відповідачу 31828,66 грн. відсотків річних.

Дослідивши поданий розрахунок позивача, суд не вбачає підстав для задоволення 3% річних нарахованих позивачем згідно договору поставки №227-09/з від 03.04.09., виходячи з наступного.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити кредитору 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Оскільки п. 8.3.2. договору поставки №227-09/з від 03.04.09. передбачено відповідальність за неправомірне користування чужими коштами в іншому розмірі річних від суми боргу, то до задоволення підлягають тільки відсотки річних, передбачені договором .

Слід зазначити, що позивачем невірно проведено розрахунок 25% за договором поставки №227-09/з від 03.04.09. обгрунтований розмір яких, згідно розрахунку суду становить 18742,31 грн.

В решті суми 25% річних, згідно п. 8.3.2. договору поставки №227-09/з від 03.04.09., слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про стягнення 3% річних по накладній №РО-0000036 від 18.05.09. в сумі 311,71 грн. та по накладній №РО-0000114 від 26.08.09. в сумі 361,64 грн., то поданий розрахунок є вірним та обгрунтованим, та підлягає до задоволення.

Зважаючи на невиконання відповідачем зобов"язань щодо оплати поставленої продукції та часткового визнання заявленого позову, вимоги позивача підлягають до часткового задоволення в сумі 375861,03 грн., в тому числі: 327302,27 грн.- основного боргу, 16459,96 грн.- пені, 673,35 грн.- 3% річних, 18742,31 грн. -25 % річних, 12683,14 грн. - інфляційних втрат.

Що стосується розстрочки виконання рішення, то суд розглянувши подане клопотання, оцінивши докази подані на його обґрунтування, заслухавши доводи представника відповідача, не вбачає підстав для його задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Отже, стаття 121 Господарського процесуального кодексу України не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може розстрочити чи відстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об’єктивний вплив на виконання судового рішення.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Разом з тим, вирішуючи питання, зокрема про розстрочку виконання рішення, господарський суд враховує матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Як випливає з матеріалів справи, ТзОВ "Сільськогосподарське підприємство "Пуків Агро" в обґрунтування поданого клопотання щодо надання розстрочки виконання рішення господарського суду у даній справі, вказує на наявність економічної кризи в державі, та подав довідку про кредиторську заборгованість.

Між тим, господарський суд лише на підставі наявних доказів не може зробити висновок про обґрунтованість клопотання про розстрочку виконання рішення, оскільки припущення про ускладнення або неможливість його виконання має бути достатньо обґрунтованим і ця обставина повинна доводитись заявником за загальними правилами статті 33 ГПК України, як і припущення про ймовірність його виконання при наданні розстрочки.

З огляду на наведене, господарський суд Івано-Франківської області, дослідивши подану заяву та докази, наведені в її обґрунтування, беручи до уваги ступінь вини відповідача у виникненні спору, вважає, що наведені заявником обставини для розстрочки виконання рішення суду, враховуючи загальну економічну ситуацію в країні та наявність аналогічних проблем у багатьох суб’єктів господарювання, в тому числі і стягувача не можуть розцінюватися як виняткові.

За приписами ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Таким чином, суд дійшов висновку, що боржником документально не доведено існування істотних підстав для надання розстрочки виконання рішення суду, тому у задоволенні клопотання слід відмовити.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього відповідно до приписів, встановлених ст. 49 ГПК України, слід покласти витрати понесені позивачем в зв"язку з розглядом справи пропорційно до задоволених вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст. 121 Конституції України, ст.ст. 526, 530, 610, 612, 614, 629 Цивільного Кодексу України, 20, 173, 193, 216, 230, 231, 232 ГК України, керуючись ст.ст. 4-7, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватцентр-Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "ПУКІВ АГРО" про стягнення заборгованості в сумі 405 829,77 грн. за поставлений товар задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "ПУКІВ АГРО" с. Пуків, Рогатинський район, Івано-Франківська область,77041 (код 35355808) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватцентр-Агро" вул.Васильківська,31/17, м. Київ 22, 03022 (код 34397543)- 327302,27 (триста двадцять сім тисяч триста дві гривні двадцять сім копійок) -основної заборгованості, 16459,96 (шістнадцять тисяч чотириста п"ятдесят дев"ять гривень дев"яносто шість копійок) -пені, 12683,14 (дванадцять тисяч шістсот вісімдесят три гривні чотирнадцять копійок) - інфляційних втрат, 673,35 ( шістсот сімдесят три гривні тридцять п"ять копійок)- 3% річних та 18742,31 (вісімнадцять тисяч сімсот сорок дві гривні тридцять одну копійку ) - 25% річних, а також 3758,61 (три тисячі сімсот п"ятдесят вісім гривень шістдесят одну копійку) витрат по сплаті державного мита та 218,57 (двісті вісімнадцять гривень п"ятдесят сім копійок) витрат за інформаційно-технічне забезпечення.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

                                                            рішення підписане 02.07.10

Виготовлено в АС "Діловодство суду"

______ 02.07.10