Рішення № 102046226, 10.12.2021, Генічеський районний суд Херсонської області

Справа № 653/2953/20

Провадження № 2/653/44/21

РІШЕННЯ

іменем України

10 грудня 2021 року

Генічеський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Берлімової Ю.Г.

за участю секретаря Шкарупіло О.В.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Генічеськ цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Генічеської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Генічеської міської ради Херсонської області, ОСОБА_2 , в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Генічеської міської ради №1154 від 27 листопада 2009р. «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнути судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу на праві власності належить 2/5 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 , та розташований на земельній ділянці площею 574 кв. АДРЕСА_2 частин вказаного будинку належала ОСОБА_5 , та після його смерті була успадкована ОСОБА_2 . З Витягу з Державного земельного кадастру позивач дізналась, що земельна ділянка, за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 . Листом Генічеська міська рада повідомила позивача, що рішенням ради за №1154 від 27 листопада 2009р., гр. ОСОБА_6 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0, 0565 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та спору, із земель житлової та громадської забудови Генічеської міської ради. Позивач вважає вказане рішення не законним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки вказане рішення порушує право позивача на користування земельною ділянкою, відповідно до її частки права власності на житловий будинок, на якій він розміщений.

Ухвалою суду від 25 вересня 2020 провадження по справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

21 жовтня 2021 на адресу суді надійшов відзив від представника відповідача ОСОБА_2 , в якому було зазначено, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки позов не містить жодних доказів того, що оскаржуваним рішенням порушено права та законні інтереси позивача. Крім того, вказано, що у разі, якщо суд визнає позов обґрунтованим, то існують підстави для застосування наслідків пропуску строку давності. Також, містилась вимога стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 3500 грн.

Генічеська міська рада своїм правом на надання відзиву до суду не скористалась. Направили на адресу суду письмову заяву з проханням розглянути справу у відсутність представника, за наявними матеріалами.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник проти задоволення позову заперечили.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що 13 березня 2007р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування, який було посвідчено приватним нотаріусом Генічеського районного нотаріального округу Кравцовим К.О. За умовами вказаного договору, ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4 2/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 574 кв.м.

Зазначений договір дарування було зареєстровано 21 березня 2007р., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №13961186.

Улітку 2020р. ОСОБА_4 стало відомо, що за життя ОСОБА_5 оформив право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, із земель житлової та громадської забудови Генічеської міської ради, у зв`язку з чим ОСОБА_4 звернулась до Генічеської міської ради про отримання рішення, яке стало підставою набуття права власності на зазначену земельну ділянку.

Як вбачається зі змісту рішення Генічеської міської ради за №1154 від 27 листопада 2009р. «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд», за наслідком розгляду заяв громадян (згідно списку, в тому числі і заяви ОСОБА_5 ), міська рада вирішила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, із земель житлової та громадської забудови Генічеської міської ради; передано безоплатно у власність земельні ділянки, зазначені у пункті 1 цього рішення з видачою державних актів на право власності на земельні ділянки.

Вказане рішення міської ради стало підставою для внесення 04 серпня 2010р. відділом Держгеокадастру у Генічеському районі Херсонської області запису про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6522110100:02:069:0003 за ОСОБА_5 .

Після смерті ОСОБА_5 , відкрилась спадщина на частину домоволодіння АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, яка також розташована за вказаною адресою. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником 3/5 частин будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 6522110100:02:069:0003, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на підставі свідоцтва про право на спадщину №285 та №286 від 02 березня 2020р. стала ОСОБА_2 .

Позивач, посилаючись на ч.ч. 1-4 ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, вважає, що рішення Генічеської міської ради від 27 листопада 2009р. за №1154 є незаконним, оскільки дана земельна ділянка могла бути приватизована в спільну сумісну власність, а не в одноособову власність позивача.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Водночас ч.ч 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Положеннями частини першої статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини третьої статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України (частина восьма ст. 118 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

За змістом зазначених норм права, прийняття відповідним органом державної влади рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність особі, є завершальним етапом безоплатного одержання земельної ділянки у власність та підтверджує реалізацію права особи на одержання земельної ділянки із земель державної власності в межах норм безоплатної приватизації по виду використання.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Виходячи з системного аналізу ст. ст. 15,16 Цивільного кодексу України, ЦПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 даної статті визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановив суд, ОСОБА_5 , маючи намір приватизувати земельну ділянку біля належного йому житлового будинку (3/5 часток), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , звернувся до Генічеської міської ради із заявою про надання у власність земельної ділянки, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, за цією з адресою, та за наслідком розгляду цієї заяви, а також відповідної технічної документації, Генічеською міською радою було прийнято рішення за №1154 від 27 листопада 2009р. про передачу цієї земельної ділянки у власність, яке у подальшому стало підставою для її реєстрації 04 серпня 2010р.

Проте, як вважає позивач та її представник вище вказане рішення міської ради слід визнати недійсними, оскільки порушено права та інтереси позивача на дану земельну ділянку, як власника 2/5 частки житлового будинку, оскільки як стверджує остання, дана земельна ділянка могла бути приватизована в спільну сумісну власність, а не в одноособову власність позивача.

Такі твердження є не вірними, оскільки не відповідають доказам дослідженим в судовому засіданні та матеріалам даної справи.

Зокрема, позивачем не надано до суду будь-яких доказів того, що вона зверталась у встановленому законом порядку у відповідні органи для вирішення питання її права на землю, а також не надано документів щодо перетинів та накладень земельних ділянок, що було б підставою для встановлення факту порушення її права власності.

До матеріалів справи долучена копія договору дарування від 13 березня 2007р. про дарування 2/5 частини житлового будинку позивачу, однак представник позивача так і не пояснив суду чому до цього часу, позивач не ставила жодних претензій про виділення їй частки земельної ділянки. Також позивачем не надано жодних доказів того, що їй чиняться перешкоди в користуванні земельної ділянкою, у необхідному розмірі для обслуговування її частки.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Тому, відповідач ОСОБА_2 , як єдиний спадкоємець першої черги за законом майна померлого ОСОБА_6 належним чином прийняла спадщину та оформила свої спадкові права на неї.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки являються безпідставними та недоведеними в судовому засіданні.

Що стосується твердження представника відповідача, що позивачем пропущено строк позовної давності до суду із звернення з даним позовом, то слід зазначити, що дійсно з моменту прийняття даного рішення пройшло більше десяти років.

Так, відповідно до ч. 3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, що має місце у даній справі. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Втім, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України). Отже, фактично сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.

Разом з тим, за змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Розглянувши даний позов в порядку цивільного судочинства, в межах позовних вимог, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу, суд дійшов висновку, що дослідженими в судовому засіданні доказами не встановлено, а позивачем не доведено факту порушеного її права та законного інтересу з боку відповідача, тому позов задоволенню не підлягає, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частина 1 ст.141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати у виді судового збору слід покласти на позивача.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згіднодо ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`ятнадцяти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом встановлено, що 27 липня 2021 між відповідачем та адвокатом Токарєвою І.В. укладено договір про надання правничої допомоги, та заявлено до стягнення витрати на правову допомогу у сумі 3500 грн.

Вказаний розрахунок стороною позивача нічим не спростований, а відповідачем надано належні докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, у зв`язку з чим вказані витрати підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст. ст. 81, 89, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до Генічеської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті правової допомоги у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 20 грудня 2021 року.

Суддя Генічеського районного суду Ю. Г. Берлімова