Рішення № 102040869, 21.12.2021, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 279/6011/21

Провадження № 2/279/2174/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2021 року м.Коростень Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Недашківської Л.А., з секретарем Подвисоцькою Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу №279/6011/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Гулянецький щебзавод" про стягнення середнього заробітку за затримку у виплаті заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача в якому зазначив, що з 01.10.2019 року по 30.09.2020 року працював юрисконсультом у відповідача ТОВ «Гулянецький щебзавод» за сумісництвом. Його заробітна плата (посадовий оклад) з податками та зборами становила 6300 гривень на місяць. Всуперечи вимогам ст.ст.47,116 КЗпП розрахунок у день звільнення він не отримав. Згідно постанови Житомирського апеляційного суду від 13.07.2021 року на його користь стягнуто 47449,00 грн. невиплаченої заробітної плати. З жовтня 2019 року по жовтень 2021 року його заробітна плата складає 75600, 00 грн., яку він просить стягнути з відповідача. Одночасно просив стягнути понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн.

Ухвалою суду від 09.11.2021 року було відкрито спрощене позовне провадження та встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов та подання письмових і електронних доказів щодо заперечення проти позову.

У встановлений строк відповідач подав відзив на позовну заяву з додатком, в якому зазначив, що на виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 13.07.2021 року позивачу 18.08.2021 року було перерахновано кошти в розмірі 4000,00 грн та 07.09.2021 року в розмірі 10000,00 грн. Крім того, 21.10.2021 року Коростенським відділом ДВС було відкрито виконавче провадження з примусового виконання стягнення залишку несплачених коштів. 22.11.2021 року з рахунку відповідача було списано кошти в розмірі 37647,90 грн. на користь ОСОБА_1 . Таким чином, відповідачем виконано рішення суду, в задоволенні позову просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про наступне.

Судом встановлено, що позивач з 01.10.2019 року по 30.09.2020 року працював на посаді юрисконсульта за сумісництвом з оплатою праці згідно штатного розпису.

Наказом №107-к від 30.09.2020 року позивач був звільнений за ст.38 КЗпП України за власним бажанням. Зі змісту наказу слідує про врахування відпустки в кількості 24 календарні дні ( вид відпустки щорічна основана).

Стаття 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Оскільки позивач працював за сумісництвом трудова книжка в ТОВ "Гулянецький щебзавод" не надавалась.

Не погоджуючись з звільненням ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернувся в суд з позовом до ТОВ «Гулянецький щебзавод», у якому просив: стягнути з Товариства невиплачену заробітну плату станом на 30 вересня 2020 року у розмірі 47449 грн.; скасувати наказ про його звільнення з посади юрисконсульта; поновити його на посаді юрисконсульта; стягнути на його користь з Товариства суму середнього заробітку, починаючи з 01 жовтня 2020 року по день поновлення на роботі та 10000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Коростенськогоміськрайонного судуЖитомирської області від 20січня 2021року відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 13.07.2021 року рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 січня 2021 року у частині відмови у задоволенні позову про стягнення невиплаченої заробітної плати та моральної шкоди скасовано, ухвалено судове рішення про часткове задоволення позову.

Встановлено факт порушення законних прав ОСОБА_1 при здійсненні роботодавцем оплати праці, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 47449 грн. невиплаченої заробітної плати (за мінусом виплаченої заробітної плати та розрахункових при звільненні).

На виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 13.07.2021 року позивачу 18.08.2021 року було перерахновано кошти в розмірі 4000,00 грн та 07.09.2021 року в розмірі 10000,00 грн.

21.10.2021 року Коростенським відділом ДВС було відкрито виконавче провадження з примусового виконання стягнення залишку несплачених коштів. 22.11.2021 року з рахунку відповідача було списано кошти в розмірі 37647,90 грн. на користь ОСОБА_1 .

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст.ст.115,116 Кодексу Законів про працю України заробітна плата повинна сплачуватись двічі на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір

вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16. ВП Верховного Суду прийшла до висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Тому ВП Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.

На думку ВП Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таку точку зору у своїй постанові ВП Верховного Суду аргументувала тим, що з однієї сторони працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. З іншої сторони, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відповідно до 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй

сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями77,78,79,80,89,367 ЦПК України.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи те, що розрахунок з позивачем при звільненні був проведений 05.10.2020 року, питання щодо розміру суми заборгованості по заробітній платі вирішено в судовому порядку, рішення суду виконано, твердження позивача про обов`язок відповідача провести йому виплату середнього заробітку за затримку у виплаті заробітної плати за період з 01.10.2019 року по 01.10.2020 року є помилковим, а тому позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує положення статті 141 ЦПК України та керується нею. Згідно пункту 2 частини 2 вказаної статті судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 19, 76 - 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273,274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. ст.116, 117 КЗпП України,

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ"Гулянецький щебзавод" про стягнення середнього заробітку за затримку у виплаті заробітної плати відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано .

Сторони:

Позивач – ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю "Гулянецький щебзавод", місце знаходження: 11562, с. Бондарівка, Коростеньський район, Житомирська область ЄДРПОУ 33201062.

Суддя Недашківська Л.А.

копія згідно з оригіналом