Рішення № 102040005, 29.11.2021, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа №711/5104/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2021 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого – судді Позарецької С.М.,

при секретарі Осадчої А.Ю.,

за участі представника позивача

адвоката Савенко Ю.Н.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Азот» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

Позивач ПрАТ «Азот» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів. Свої позовні вимоги мотивує тим, що рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 11.12.2017р. у справі №711/9455/17 стягнуто з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 797,73грн. в якості компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 29275,20грн., що разом складає 30072,93грн. Вказане рішення суду набрало законної сили 22.12.2017р.

Вказує, що 28.02.2018р. головним державним виконавцем Придніпровського відділу ДВС м.Черкаси ГТУЮ у Черкаській області було відкрите виконавче провадження №55895824 про стягнення з ПрАТ «Азот» на користь відповідача 30072,93грн.

Між тим, зазначає, що 16.04.2018р. постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконаня рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Черкаській області виконавче провадження №55895824 було закінчене, у зв`язку з фактичним повним виконанням.

Акцентує увагу суду, що під час виконання вказаного виконавчого провадження, відповідач отримав середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини заробітної плати без відрахування всіх обов`язкових платежів, передбачених законом, тобто у розмірі більшому, ніж встановлено чинним законодавством України, так як середній заробіток за увесь час затримки розрахунку при звільненні та компенсація втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням строків її виплати є доходом, який підлягає оподаткуванню.

Вказує, що позивач повністю виконав вимоги податкового законодавства і дотримався правового механізму оподаткування доходу та, як податковий агент, під час виконаня рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.12.2017р. у справі №711/9455/17 сплатив податок на доходи фізичних осіб в сумі 5413грн. 13коп. і військовий збір 451грн. 10коп. за відповідача за свій кошт, не маючи можливості відрахувати необхідну суму з належних відповідачу коштів.

Таким чином, на думку позивача, у нього виникло право вимагати від відповідача відшкодування понесених на сплату податку і збору витрат, а відповідача відповідне зобов`язання відшкодувати позивачу ці витрати.

На письмову вимогу від 28.07.2021р. позивача до відповідача сплатити ці кошти, остання не відреагувала.

Окремо звертає увагу суду, що позивач вже неодноразово звертався до судів з аналогічними позовами до інших фізичних осіб, які вирішувалися на користь позивача. Крім того, вказує, що правомірність стягнення вказаних коштів та правової позиції позивача підтверджується постановами Черкаського апеляційного суду, зокрема, від 01.10.2020 року у справі №707/226/20 від 27.05.2021р. у справі №711/74/21, якими апеляційні скарги відповідачів залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції про стягнення на користь позивача коштів – без змін.

Також позивач акцентує увагу суду, що 02.04.2020р. було змінено тип та найменування товариства позивача з Публічного акціонерного товариства «АЗОТ» (код ЄДРПОУ 00203826) на Приватне акціонерне товариство «АЗОТ» (код ЄДРПОУ 00203826) без проведення процедури реорганізації, на підтвердження чого до позову додано Виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, позивач просить суд, - стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 5864грн. 23коп. та судові витрати.

Ухвалою суду від 01.10.2021р. відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Проти цього учасники справи не заперечували.

09.11.2021р. судом отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач свою позицію заперечення проти позову обґрунтовує наступним. Так, автор відзиву вказує, що вважає твердження позивача необгрунтованими, адже у вищевказаній справі №711/9455/17 вона - ОСОБА_1 була позивачем по справі, а обов`язок зі сплати коштів був покладений саме на ПАТ "АЗОТ", як відповідача у справі № 711/9455/17.

Крім того, зауважує, що в рішенні Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.12.2017 року у справі № 711/9455/17 було вказано, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати були визначені без відрахування податків та зборів.Вказана сума підлягала оподаткуванню на загальних підставах як заробітна плата, а тому ПАТ "АЗОТ", як податковий агент, на виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.12.2017 року у справі № 711/9455/17 сплатив 04.05.2018 року, згідно платіжних доручень № 3571 та № 3567, до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір загальною сумою 5 864,23 грн., що не суперечить ст.ст.164, 168, 171 Податкового кодексу України та п. 6 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999 року № 13.Таким чином, підкреслила автор відзиву, що кошти у розмірі 5 864,23 грн. були сплачені позивачем відповідно до вимог чинного законодавства. Ні вищевказане рішення суду, ні постанови головного державного виконавця ВПВР управління ДВС ГТУЮ у Черкаській області позивач не оскаржував, тож відповідно не мав заперечень до них.

Разом з тим, підсумовує відповідач, якщо позивач вважав, що не правильно провів розрахунок, то в межах трирічного строку позовної давності мав звернутися до суду, адже вищевказані обставини було відомі йому ще восени у 2018 звітному році, оскільки платіжні документи, на які він посилається наразі як доказ про безпідставне перерахування коштів, позивачем датовані - 04.05.2018 року.Тим паче, позивач, будучи суб`єктом господарювання, зобов`язаний дотримуватись норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", яким визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.Тож, до суду позивач звернувся 11.08.2021 року, що підтверджується відміткою канцелярії Придніпровського районного суду м. Черкаси у його позовній заяві, тобто з пропуском встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.Поважних причин для звернення до суду з пропуском позовної давності позивачем заявлено не було і питання про поновлення строку позовної давності він не ставить.Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Зважаючи на викладене вище, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ «Азот» про стягнення з ОСОБА_1 коштів у розмірі 5864,23грн. у повному обсязі, а також застосувати строк позовної давності до позовних вимог ПАТ «Азот» щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів у розмірі 5864,23грн. у справі №711/5104/21.

Варто зазначити, що відповідачем разом з відзивом на позовну заяву, 09.11.2021 року подано заяву про застосування строків позовної давності, позицію мотивовано тими ж обставинами, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Позивач, через свого представника адвоката Савенко Ю.Н., свою позицію заперечень проти доводів відповідача ОСОБА_1 обґрунтовує таким: в рішенні Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.12.2017 р. у справі № 711/9455/17 про стягнення з ПрАТ «АЗОТ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку, було вказано, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати були визначені без відрахування податків і зборів; ПрАТ «АЗОТ», як податковий агент, сплатив до бюджету ПДФО та військовий збір в сумі 5 864,23 гри., що не суперечить статтям 164, 168, 171 Податкового кодексу України, таким чином, кошти у розмірі 5864,23грн. були сплачені позивачем відповідно до вимог чинного законодавства. Звертає увагу також, що в мотивувальній частині вказаного судового рішення зазначено: «....Отже, визначена судом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає оподаткуванню на загальних підставах як заробітна плата з особливостями, встановленими законом. На момент розгляду справи такий дохід має оподатковуватись податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. Обов`язок нарахування та утримання таких податків покладається на податкового агента (п.п.14.1.180 п.14.1 ст.14, п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168. п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України). Таким чином, на теперішній час дане питання чітко врегульовано нормами Податкового кодексу України, що усуває необхідність додаткового його врегулювання рішенням суду...».Таким чином, відсутність в резолютивній частині судового рішення від 11.12.2017 р. у справі № 711/9455/17 вказівки на відрахування всіх обов`язкових платежів та податків при виплаті відповідачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не спростовує такого обов`язку.

Акцентує увагу суду, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів, які підлягають сплаті податковим агентом.

Крім того, зосереджує увагу на тому, що порядок і розміри сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору встановлені Податковим кодексом України.

Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є доходом, який підлягає оподаткуванню.

Таким чином, згідно норм податкового законодавства, в даних спірних правовідносинах при отриманні доходу у вигляді середнього заробітку та компенсації у відповідача виник податковий обов`язок, який виконується ним не безпосередньо, а за допомогою податкового агента - в даному випадку позивача.

Акцентує увагу суду, що як зазначалося у позовній заяві, на виконання вищевказаних норм права та відповідно до встановленого податковим законодавством порядку, позивач нарахував та сплатив до бюджету від імені відповідача податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.Отже, позивач повністю виконав вимоги податкового законодавства і дотримався правового механізму оподаткування доходу та, як податковий агент, сплатив податок і збір за відповідача за свій кошт, не маючи можливості відрахувати необхідну суму належних відповідачу коштів.

В свою чергу, в порушення положень Податкового кодексу України, відповідач отримав дохід у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, нарахованого за рішеннями суду та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, в загальній сумі 30072,93 грн. без відрахування всіх обов`язкових платежів, передбачених законом, тобто набув частину коштів (в загальній сумі 5864,23 грн.) без достатньої правової підстави, адже вона повинна була бути сплачена його податковим агентом (позивачем) в дохід держави.

Разом з тим, щодо застосування наслідків пропуску строків позовної давності автор відповіді на відзив вказав, що як зауважено ОСОБА_1 - ПрАТ «АЗОТ» пропущено трирічний строк позовної давності на звернення до суду, оскільки перебіг позовної давності розпочався 04.05.2018 р. - в момент сплати позивачем за ОСОБА_1 ПДФО та військового збору, а з позовом до суду ПрАТ «АЗОТ» звернулося - 11.08.2021р.

Тож, з цього приводу вказано, що відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.В свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту:«12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОУШ-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».З 12.03.2020р. постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» на всій території України встановлено карантин.Постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2021 р. № 611 дію карантину на всій території України продовжено до 31.08.2021 р.В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 р. № 855 дію карантину на всій території України продовжено до 01.10.2021 р.; постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 р. № 981 дію карантину на всій території України продовжено до 31.12.2021 р.

Підсумовуючи викладене, акцентує увагу суду, що строки позовної давності щодо вимог, заявлених у позові ПрАТ «АЗОТ», припали на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України зметою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), а отже такі строки є продовженими в силу прямої норми закону.

Отже, ПрАТ «АЗОТ» не пропущений строк позовної давності, відповідно, відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності та відмови в задоволенні позовних вимог з цих підстав. Крім того, просить врахувати доводи, викладені у відповіді на відзив на позовну заяву та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

16.11.2021р. судом отримано від представника позивача, адвоката – Савенко Ю.Н., пояснення ПрАТ «АЗОТ», датовані 15.11.2021р. №501-06/580, зі змісту яких встановлено наступне: в даному випадку, як зазначалось в позовній заяві, ПрАТ «АЗОТ» самостійно не перераховувало середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на рахунок відповідача, а їх було в порядку безспірного списання (без відома останнього) списано з рахунку товариства та через органи ДВС перераховано ОСОБА_1 , тому, про порушення своїх прав позивач довідався після отримання від Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області постанови від 16.04.2018 року про закінчення виконавчого провадження № 55895824, у зв`язку з фактичним повним виконанням виконавчого документа.

Таким чином, переконаний, що закінчення трирічного строку для звернення до суду припало на 16.04.2021р., позовна заява про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів подана до суду позивачем 11.08.2021р. Тож, зважаючи на те, що закінчення строку позовної давності припало на строк періоду дії карантину, який на даний час продовжено, вважає, що відповідач дійшов помилкового висновку, що строк позовної давності сплинув відносно позовних вимог ПрАТ «АЗОТ». Тож, з урахуванням викладеного, до 02 квітня 2020 року позовна давність не спливла, а оскільки її строк продовжений на час дії карантину, який триває і на даний час,відсутні підстави у відповідача робити висновок про сплив строків позовної давності для звернення до суду за даними позовними вимогами, та, відповідно, відмови в позові.Зауважує, що аналогічні правові висновки містяться в постанові Полтавського апеляційного суду від 20.10.21 р. у справі №541/564/21, в постанові Західного апеляційного господарського суду від 12.10.21 р. у справі № 914/1330/21, в постанові Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.21 р. у справі № 904/4613/21, в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.21 р. у справі № 906/117/21, в постанові Верховного Суду від 06.05.21 р. у справі № 903/323/20, в постанові Верховного суду від 25.08.21 р. у справі № 914/1560/20 та ін.

Крім того, зауважує, що в зв`язку з тим, що строки позовної давності продовжені (тобто, для ПрАТ «АЗОТ» вони не пропущені, а ще тривають), відповідно, у позивача немає підстав для звернення до суду з клопотанням про поновлення процесуальних строків з відповідним належним обгрунтуванням поважності пропуску строку звернення до суду. Таким чином, оскільки строки позовної давності є продовженими, в силу прямої норми закону (що підтверджується також судовою практикою) та не пропущеній позивачем, відповідно, відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності та відмови в задоволенні позовних вимог з цих підстав

Судом 26.11.2021р. отримано заперечення ОСОБА_1 (в порядку ст.180 ЦПК України), в якому вона не погоджується із доводами, викладеними в ній, зважаючи на наступне.Так, відповідач звертає увагу, що позивач вказує на те, що строк позовної давності ним не пропущено, оскільки припав на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, а отже є продовженим.

З даними доводами позивача ОСОБА_1 погодитися не може, оскільки Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України для запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" від 18 червня 2020 року № 731- IX, який набрав чинності 17.07.2020 року, Пункт 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції: «3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Таким чином, відповідач звертає увагу, що суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином". Тобто, відповідач акцентує увагу суду, що з 17.07.2020 року процесуальні строки продовжуються на строк дії карантину не автоматично, як це було до 17.07.2020 року, а за заявою учасників справи з обґрунтуванням такого пропуску строку.Крім того, зазначає, що сам факт встановлення карантину не може слугувати причиною для поновлення процесуального строку на звернення до суду, а можливість поновлення процесуального строку визначається у взаємозв`язку зі встановленням поважності причин пропуску строку та їх зумовленості обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.Тож, враховуючи викладене, вважає, що твердження представника позивача щодо непропущення строку звернення у зв`язку зі встановленням карантинних обмежень на території України є помилковими, адже у даній справі позивачем не зазначено поважних причин пропуску строку звернення до суду, як і не подано заяв про поновлення такого строку, а тому відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Зважаючи на викладене вище, переконана, що необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ "АЗОТ" щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів у розмірі 5864,23 грн. у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Савенко Ю.Н. позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Пояснила суду, що рішенням Придніпровського районного суду від 11.12.2017р. №711/9455/17 задоволено позов Міліної до ПрАТ «Азот» і стягнуто на її користь кошти в сум 30072грн. 93коп., судове рішення набрало законної сили 22.12.2017 та звернуто було до примусового виконаня через органи державної виконавчої служби і 16.04.2018р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Кошти списані були з рахунку відповідача (ПрАТ «АЗОТ» у безспірному порядку, проте не були утримані кошти в рахунок сплати податків та інших обов`язкових платежів. Тож, слід стягнути з відповідача ( ОСОБА_1 ) кошти в сумі 5864,23грн. (що становить 19,5%), а також до стягнення з відповідача також підлягає судовий збір в сумі 2270,00грн.

Крім того, додала, що так як судове рішення виконувалося через органи державної виконавчої служби, тому податки не були утримані ПрАТ «АЗОТ», а відтак ПрАТ «АЗОТ» як податковий агент сплатив ці кошти, а тому відповідач повинен їх повернути позивачу.

Разом з тим, представник позивача вказав, що заперечує проти заяви про пропуск строків давності для звернення до суду, так як строки звернення до суду на час звернення із позовом не збігли. Позивач дізнався про безспірне списання коштів з часу отримання постанови про закінчення виконавчого провадження від 16.04.2018р. з органів державної виконавчої служби, трирічний строк протягом якого позивач мав можливість звернутися до суду мав сплинути до 16.04.2021р. Між тим, позивач звернувся до суду з даним позовом - 12.08.2021р. У зв`язку з цим, зауважує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19» від 30.03.2020р. №540-ІХ, який набрав чинності 02.04.2020р., Розділ «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, строки визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин наразі продовжено КМУ до 31.12.2021р.,тому вважає, що підстав окремо подавати заяву про поновлення строку для звернення до суду, про що вказує відповідач, немає потреби, оскільки в даному випадку наслідки пропуску строків на звернення до суду не можуть застосовуватися. Тож, слід позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог ПрАТ «АЗОТ». Мотивуючи свою позицію, вказала, що позивачем не вказано поважність причин пропуску строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом. Між тим, вона дійсно підтвердила, що визнає той факт, що за судовим рішенням нею отримано кошти в рахунок заробітної плати та середнього заробітку через органи ДВС.

Дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, заслухаши пояснення представника позивача та відповідача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення за таких підстав:

встановлено, що рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 11.12.2017р., позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення грошових коштів за порушення строків розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Вирішено: стягнути з ПАТ «АЗОТ» на користь ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 797,73грн. в якості компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 29275,20грн., що разом складає 30072грн. 93 коп. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «АЗОТ» на користь ОСОБА_1 1438грн. в якості відшкодування судових витрат. Вказане судове рішення набрало законної сили 22.12.2017 року.

Постановою головного державного виконавця Придніпровського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси ГТУЮ у Черкаській області Скрипка Т.В. від 28.02.2018 року відкрите виконавче провадження №55895824 з виконання виконавчого листа №711/9455/17 про стягнення з ПАТ «АЗОТ» на користь ОСОБА_1 коштів в розмірі 797,73грн. в якості компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 29275,20грн., що разом складає 30072,93грн.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Черкаській області Вельган О.В. від 16.04.2018р. закінчене виконавче провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду за виконавчим документом.

Крім того, встановлено, що підприємством сплачені, враховуючи розмір 30072,93грн. – податок на доходи фізичних осіб – 5413гн. 13коп. та військовий збір – 451грн. 10коп., а всього – 5864грн. 23коп. Отже, до виплати ОСОБА_1 підлягала сума 24208,70грн., що підтверджується даними довідки від 28.01.2021р. №179 та платіжних доручень від 04.05.2018р. №3571, №3567 відповідно.

На письмову вимогу від 28.07.2021р. №501-06/375 щодо відшкодування підприємству збитків у розмірі 5864грн. 23коп., відповідач ОСОБА_1 не відреагувала.

Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК).

Згідно з принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 49 ЦПК України).

Предметом спору в даному випадку є повернення на користь позивача, як податкового агенту, коштів у вигляді не відрахованих із заробітної плати звільненого працівника податку та військового збору у спосіб, визначений ст. 1212 ЦК України.

Обраний позивачем спосіб захисту свого цивільного права не суперечить положенням ст. 16 ЦК України.

Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 163 Податкового кодексу України визначені доходи, які є об`єктом оподаткування. Зокрема, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід та доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні є доходом, який підлягає оподаткуванню.

Згідно із п.п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Підпунктом 168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України визначено, що податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу.

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно- правовими договорами.

Відповідно до п.16-1 підр.10 розд. ХХ ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням ВР України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір. Ставка збору становить 1,5 % від об`єкта оподаткування.

Відповідно до п. 6 роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає і рішенні суду.

Також, слід зазначити, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є і об`єктом щодо сплати військового збору, що становить 1,5 відсотка об`єкта оподаткування.

За даними листа Державної фіскальної служби України від 05.11.2015 р. №23714/6/99-99-17-03-03-15, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, нарахованої на підставі рішення суду.

Державна фіскальна служба України у листі від 09 березня 2016 року № 665/4/99-99-17-03-03-13 зазначила, що відповідно до пп. 14.1.48 ПКУ, заробітна плата це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні й компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку під час звільнення працівника, здійснюється звільненому працівнику й не пов`язана з відносинами трудового найму, такий дохід обкладається ПДФО за ставкою 18% і військовим збором за ставкою 1,5%, як інші доходи.

Підприємство, яке виплачує такий дохід, для такого платника податку являється податковим агентом, а тому повинно утримати ПДФО та військовий збір із суми доходу, перерахувати їх до бюджету та відобразити виплату у формі № 1ДФ.

Суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, слід класифікувати як інші доходи, відповідно до п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, оскільки між роботодавцем і колишнім працівником уже відсутні трудові відносини. При цьому, визначення виду доходу впливає на його відображення у податковому розрахунку 1-ДФ, а інші доходи зазначаються за ознакою «127». Оскільки об`єкти оподаткування військового збору фактично дублюють об`єкти оподаткування податку на доходи фізичних осіб, то із даного доходу утримується також військовий збір, за ставкою 1, 5 %, відповідно до п. 161 Перехідних положень Податкового кодексу України.

Ставка податку на доходи фізичних осіб, згідно із ст. 167 зазначеного Кодексу, на суму середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника становить 18%.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Тому, незважаючи на те, що призначена судом сума зменшується на суму податкових відрахувань, цей факт в жодному разі не погіршує становище працівника, адже якби працівник просто отримував зарплату, а вимушено був відсутній на роботі, то таку зарплату він отримував би також з урахуванням утримання обов`язкових податкових платежів.

Схожі висновки містяться в постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020року у справі №817/893/17, від 18 липня 2018року у справі №359/10023/16-ц, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019року у справі №522/13736/15 та у справі №369/10046/18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019року у справі №910/4518/16 та в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №401/1813/16-ц, від 18 липня 2018року у справі №359/10023/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі №523/14396/19.

Отже, правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами Глави 83 Цивільного кодексу України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов: 1) має місце набуття або збереження майна; 2) вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; 3) має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є заробітною платою і платежами, що прирівнюються до неї, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

Подібні висновки щодо застосування ст. 1215 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року (справа 6-91цс14), від 22 січня 2014 року (справа 6-151цс13), постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року (справа №517/186/17), від 28 березня 2018 року (справа №173/166/17), від 03 травня 2018 року (справа №473/2859/17).

Виходячи із системного аналізу ст. 1215 ЦК України, безпідставно набуте майно не підлягає поверненню за відсутності рахункової помилки при виплаті коштів, а також добросовісності з боку набувача. Обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Тобто, відсутність розрахункової помилки та добросовісність набувача презюмується, а тягар доказування наявності розрахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника: за загальним правилом цивільного процесу щодо змагальності сторін.

Однак, згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із п.п.14.1.48 ПК України заробітна плата - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 ЗУ «Про оплату праці», тому на неї не розповсюджується правило ст. 1215 ЦК України.

Таким чином, за результатами розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач, отримавши у порядку примусового виконання, за рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 11.12.2017р. (справа № 711/9455/17) суму коштів, набув її частину без достатньої правової підстави, адже вона повинна була бути сплачена його податковим агентом в дохід держави, а враховуючи, що позивачем сплачені всі необхідні податки та збори, то вони підлягають стягненню із відповідача на користь позивача. Доводи, на які посилається відповідач у відзиві на позов, запереченні є не обґрунтованими та безпідставними.

Крім того, варто зазначити, що у відзиві на позов та заяві про застосування строків позовної давності відповідач вказує на необхідність відмови у позовних вимогах позивача за пропуском ним строку позовної давності, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду, адже із моменту винесення і набрання законної сили рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 11.12.2017 року у справі № 711/9455/17 минуло більше 3-х років.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлена тривалістю три роки (ст.257 ЦК). Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Варто зазначити, що позовна давність є строком для пред`явлення позову безпосередньо особою, право якої порушене. Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з наявністю об`єктивної можливості знати про ці обставини. Правило ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності, в даному випадку юридичної особи, про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК).

Проте, варто зазначити, що ПрАТ «АЗОТ» самостійно не перераховувало середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на рахунок відповідача, а їх було в порядку безспірного списання (без відома останнього) списано з рахунку товариства через органи ДВС в порядку примусового виконаня судового рішення, та перераховано ОСОБА_1 , тому, про порушення своїх прав позивач довідався після отримання від Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області постанови від 16.04.2018 року про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення за виконавчим документом (ВП №55895824).

Тож, трирічний строк позовної давності для звернення до суду з даними позовними вимогами сплинув би 16.04.2021 року.Дана позовна заява про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів подана позивачем до Придніпровського районного суду м.Черкаси 12.08.2021 року, позов прийнято, відкрито провадження у справі відповідно до ухвали від 01.10.2021 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» (набрали законної сили 02.04.2020р.) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту:«12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

З 12.03.2020р. постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» на всій території України встановлено карантин.Постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2021 р. № 611 дію карантину на всій території України продовжено до 31.08.2021 р.В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 р. № 855 дію карантину на всій території України продовжено до 01.10.2021 р.; постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 р. № 981 дію карантину на всій території України продовжено до 31.12.2021 р.

Тож, зважаючи на викладене вище, судом встановлено відсутність підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності позивачем та відмови у задоволенні його вимог з цих підстав. На думку суду, доводи викладені відповідачем у відзиві на позов, а також письмових запереченнях - не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

При цьому, слід зазначити, що відповідачем у запереченнях помилково зазначене посилання на Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України для запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" від 18 червня 2020 року № 731- IX, який набрав чинності 17.07.2020 року, - щодо пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, як на підставу для відмови у задоволенні позову, оскільки ним передбачені норми, що стосуються вчинення процесуальних дій відповідно до ЦПК України, а не ЦК України.

Таким чином, за результатами розгляду справи суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають до повного задоволення і позивачем строки пзовної давності не порушені.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, необхідно із відповідача стягнути на користь позивача сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 2270грн. 00коп. (платіжне доручення №136434 від 30.07.2021р.).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 259, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , код НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Азот» (м.Черкаси, вул. (Першотравнева) Героїв Холодного Яру, 72, код 00203826) грошові кошти в розмірі 5864грн. 23коп., судовий збір в розмірі 2270грн. 00коп., а всього – 8134грн. 23коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повний текст судового рішення складений 13.12.2021р.

Головуючий: С. М. Позарецька