Рішення № 102037547, 09.12.2021, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа №521/15794/21

Пр. №2/521/5083/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2021 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого – судді Сегеди О.М.

при секретарі – Кіреу Д.С.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

встановив:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 ,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради, посилаючись на те, що йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 серпня 2021 року належить квартира АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що на даний час у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності, зареєстрований, але не проживає ОСОБА_2 ,відповідач у справі, який не є ні співвласником, ні членом сім`ї власника квартири.

Посилаючись на порушення своїх прав, як власника квартири, позивач просив суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловою площею у квартирі АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 26 жовтня 2021 року по справі було відкрито провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с. 19-20).

Позивач в судове засідання не з`явився, про час і місце слухання справи повідомлялись належним чином відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, надав заяву про підтримання позовних вимог та просив суд розглянути справу без його участі (а.с.59,66).

Відповідач та його представник, діючий за ордером від 23 листопада 2021 року в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, надали заяву про визнання позову та просили суд розглянути справу за їх відсутністю (а.с. 57, 69, 70-71).

Представник Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, діючий за довіреністю від 10 грудня 2020 року в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, надав заяву про слухання справи за її відсутністю. Раніше надала письмові пояснення на позов (а.с. 24-28, 29, 35-37, 38, 51, 52)

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки відповідач на стадії підготовчого провадження звернувся до суду із заявою, в якій зазначав про визнання позовних вимог, тому суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, в зв`язку з чим є підстави для ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення по справі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, вважає що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються главою 29 розділу першого та главою 32 розділу другого книги третьої Цивільного кодексу України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 серпня 2021 року належить квартира АДРЕСА_1 (а.с. 7-8).

20 серпня 2021 року право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 9).

Отже, єдиним власником квартири АДРЕСА_1 на даний час є позивач ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 , крім позивача, зареєстрований ОСОБА_2 , відповідач у справі, що підтверджується копією паспорта та довідкою про склад сім`ї та реєстрації (а.с. 14).

Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Судом встановлено, що відповідач був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 , за згодою його батька.

Отже, право відповідача на користування спірною житловою площею виникло за згодою його батька, колишнього власника будинку.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із статтею 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позивач, як власник квартири АДРЕСА_1 , має право вимагати визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним будинком, оскільки втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення колишнього власника квартири.

Суд вважає доведеним факт того, що на момент розгляду справи відповідач втратив право користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_1 , оскільки не проживає у квартирі тривалий час, а своєю реєстрацією у квартирі позивача, останній обмежує його право власності.

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року по справі №212/6724/17 (пр. №61-40291св18).

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Зі змісту ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вбачається, що підставою для зняття з реєстрації є рішення суду про визнання особи втратившою право на користування житлом.

Таким чином, рішення суду про визнання особи втратившою право на користування житлом є підставою для зняття даної особи з реєстрації.

Крім того, відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності на житлове приміщення або право користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є підставою для зняття відповідача ОСОБА_2 з реєстраційного обліку.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідачем по справі до суду не було надано жодних заперечень проти позову та доказів у підтвердження цих заперечень. Своїм правом бути присутнім у судових засіданнях відповідач також розпорядилася на власний розсуд.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Судовий збір у справі складає 908,00 грн., які сплачені позивачем при зверненні до суду у повному обсязі (а.с. 1).

Керуючись ст. ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 322, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право на користування житловою площею у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 серпня 2021 року - ОСОБА_1 .

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 17 грудня 2021 року.

Суддя: О.М. Сегеда