Рішення № 102034637, 20.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2021 року м. Київ № 826/15933/16

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Арсірій Р.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до треті особиТериторіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві, Шевченківський районний суд міста Києва, Державна судова адміністрація Українипровизнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,

прийняв до уваги наступне:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просить:

- Визнати незаконним та скасувати наказ голови Шевченківського районного суду м. Києва «Про відрахування зі штату судді ОСОБА_1.» від 7 жовтня 2016 року № 02-04-К-216.

- Поновити ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду м. Києва з 29 вересня 2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем було видано наказ про відрахування зі штату судді ОСОБА_1 який виданий з порушенням трудового законодавства, ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», при повному ігноруванні положень частини 6 статті 43 Конституції України, яка гарантує кожному громадянину захист від незаконного звільнення, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.

17.10.2016 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження в адміністративній справі.

17.10.2016 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва закінчено підготовче провадження та призначено справу № 826/15933/16 до судового розгляду у судовому засіданні на 29.11.2016 о 14:15 год.

Відповідач своїм правом, передбаченим КАС України, на подачу відзиву не скористався.

Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

05.12.2016 позивачем подано клопотання про зупинення провадження до вирішення справи №800/537/16 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування постанови Верховним Судом України.

19.12.2016 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва зупинено провадження у справі № 826/15933/16 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва третя особа: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві про поновлення на роботі до набрання рішеннями у справах № П/800/98/16 та № 800/537/16 законної сили.

У січні 2021 від позивачки надійшли до суду : заява про поновлення провадження у справі; заява про зміну предмета позову; заява про часткову відмову від позовних вимог; клопотання про розгляд справи за відсутності представника; клопотання про призначення судово-економічної експертизи.

25.02.2021 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва поновлено провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження. Прийнято до розгляду заяву про зміну позовних вимог та ухвалено розглядати справу з урахуванням змінених позовних вимог, а саме:

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду (середній заробіток) за час вимушеного прогулу з 30 вересня 2016 року по 28 квітня 2020 року включно, помісячно.

Запропоновано учасникам справи у п`ятиденний строк з дня отримання клопотання про призначення експертизи надати свої письмові пояснення.

Станом на 14.04.2021 будь-яких пояснень, заперечень стосовно клопотання про призначення експертизи до суду не надходило.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.04.2021 клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-економічної експертизи в адміністративній справі №826/15933/16 - задоволено повністю. Призначено у справі №826/15933/16 судово-економічну експертизу. Зупинено провадження у справі до одержання результатів судово-економічної експертизи.

23.09.2021 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов висновок експерта за результатами проведення судово - економічної експертизи.

05.10.2021 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва поновлено провадження в адміністративній справі, ухвалено розгляд адміністративної справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення щодо висновку експертів від 01.06.2021 року22.07.2021 № 17203/21-71/23169/23170/21-71 за результатами судової економічної експертизи у адміністративній справі № 826/15933/16.

Дослідивши подані письмові докази, долучені до матеріалів справи, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, судом встановлено наступне.

Указом Президента України від 04 червня 1999 року №626/99 «Про призначення суддів» відповідно до ст. 127 та ч. 1 ст. 128 Конституції України ОСОБА_1 було призначено строком на п`ять років на посаду судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Постановою Верховної Ради України від 19 травня 2005 року №2582-IV позивач була обрана на посаду судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2008 року №301-VI ОСОБА_1 була обрана на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області.

Постановою Верховної Ради України від 7 липня 2011 року №3615-VI ОСОБА_1 була обрана на посаду судді Шевченківського районного суду м. Києва.

10 червня 2015 року Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції було затверджено висновок за №53/02-15, у якому йдеться, що в діях ОСОБА_1 як судді Шевченківського районного суду міста Києва, під час ухвалення рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та при розгляді адміністративних матеріалів стосовно певних осіб наявні ознаки порушення присяги. Цей Висновок з матеріалами перевірки був направлений до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду та прийняття рішення.

Ухвалою Вищої ради юстиції від 17 листопада 2015 року №874/0/15-15 було відкрито дисциплінарну справу щодо ОСОБА_1

14 січня 2016 року Вищою радою юстиції було ухвалено рішення за №1/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .

Постановою Вищого адміністративного суду України від 7 квітня 2016 року у справі №800/98/16 визнано протиправним та скасовано вищевказане рішення. Не погоджуючись з ухваленим Вищим адміністративним судом України рішенням, Вища рада юстиції звернулася до Верховного Суду України з заявою про перегляд судового рішення.

Президент України, відповідно до частини другої статті 83 Конституції України, звернувся до Голови Верховної Ради України з вимогою скликання не пізніше 29 вересня 2016 року позачергового пленарного засідання BP України та визначив, що до порядку денного необхідно включити розгляд питання про звільнення суддів, оскільки дана обставина може негативно позначитись на функціонуванні судової системи та проведені судової реформи. Дана вимога оформлена листом.

27 вересня 2016 року Голова Верховної Ради України видав розпорядження «Про скликання позачергового пленарного засідання Верховної Ради України восьмого скликання» № 352 на 10 годину 29 вересня 2016 року.

27 вересня 2016 року прес-служба Апарату Верховної Ради України на веб-сайті Верховної Ради України розмістила інформацію із запрошенням для участі суддів у розгляді на пленарному засіданні питання про звільнення суддів, у тому числі і позивача. Крім того, про проведення позачергового пленарного засідання Верховної Ради України 29 вересня 2016 року на ім`я позивача також було направлено урядову телеграму, яка була надіслана за місцем її роботи до Шевченківського районного суду міста Києва.

Згідно з телеграмою поштового відділення (Київ 53/123 45 28/9 1455=) вказана урядова телеграма вручена уповноваженому на прийом канцелярії 28 вересня 2016 року.

Водночас, відповідно до матеріалів справи та наданих представником позивача пояснень, у період з 15 серпня 2016 року по 26 вересня 2016 року ОСОБА_1 перебувала у щорічній основній відпустці (наказ в. о. голови Шевченківського районного суду міста Києва від 11 липня 2016 року № 02-04-В-468), та у період з 27 вересня 2016 року по 30 вересня 2016 року позивачу була надана додаткова оплачувана відпустка (наказ в. о. голови Шевченківського районного суду міста Києва від 11 липня 2016 року № 02-04-В- 467).

29 вересня 2016 року на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради України було прийнято постанову 1623-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва, у зв`язку з порушенням присяги судді, відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

Вважаючи вказану постанову Верховної Ради України протиправною, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.

7 жовтня 2016 року, на підставі Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1623-VII «Про звільнення судді», головою Шевченківського районного суду міста Києва було видано наказ про відрахування зі штату даного суду суддю ОСОБА_1 29 вересня 2016 року, у зв`язку зі звільненням за порушення присяги.

Підставою для видання наказу про відрахування зі штату суду стала прийнята Верховною Радою України «Про звільнення судді».

25 жовтня 2016 року Верховний Суд України прийняв постанову, якою скасував рішення Вищого адміністративного суду України від 7 квітня 2016 року у справі №800/98/16 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиціїпро визнання протиправними дії ВРЮ, визнання незаконною та скасування рішення Вищої ради юстиціївід 14 січня 2016 року, а справу передав на новий розгляд.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, до якого 9 січня 2018 року на підставі підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України було передано дану справу.

01 листопада 2018 року КАС у складі Верховного Суду ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1

12 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову в даній справі, відповідно до якої було скасовано рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 листопада 2018 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання та скасування рішення Вищої ради юстиціївід 14 січня 2016 року №1/0/15-16 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва з посади за порушення присяги судді та ухвалено нове рішення, яким позов у цій частині задоволено та скасовано вказане рішення ВРЮ.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.03.2020 року у справі № 800/537/16, що набрало чинності 16.04.2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування постанови -задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1623-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва, у зв`язку з порушенням присяги судді.

Наказом голови Шевченківського районного суду м. Києва від 28 квітня 2020 року № 02-04-К-120 скасовано наказ № 02-04-К-216 Шевченківського районного суду м. Києва від 07.10.2016 року про відрахування зі штату цього ж суду ОСОБА_1 , відповідно до рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 800/537/16.

ОСОБА_1 працює на посаді судді Шевченківського районного суду міста Києва з 29.04.2020 року.

Також даним наказом, ОСОБА_1 як судді Шевченківського районного суду м. Києва, з 2020 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60 % посадового окладу, як такій, стаж роботи якої станом на 2020 року становить більше 25 років.

Позивачем на адресу ТУ ДСА України в м. Києві була направлена заява з проханням здійснити нарахування та виплату їй суддівської винагороди працюючого судді на відповідній посаді за час вимушеного прогулу за період з 29 вересня 2016 року по 28 квітня 2020 року включно, з урахуванням приписів абзацу 8 пункту 2 Розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року зі сплатою з цієї суми податків з доходів фізичних осіб.

У відповідь на зазначену заяву ТУ ДСА в м. Києві було направлено листа за №6-1355/20-вих. від 10 червня 2020 року, з якого вбачається, що вимога щодо виплати суддівської винагороди за час вимушеного прогулу з 29 вересня 2016 року по 28 квітня 2020 року включно може бути прийнята та розглянута судом не інакше, як за позовною заявою особи (позивача).

Позивач вважаючи, що її права порушені, звернулася з даним позом до суду та просить поновити її порушене право шляхом стягнення з територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди (середній заробіток) за час вимушеного прогулу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд») факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.

За ч. 3 ст. 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції».

Відповідно до ч.1 ст. 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (був чинним на дату виникнення спірних відносин) питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4 - 6 ч. 5 ст. 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб`єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

Статтею 119 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 2 червня 2016 року №1402-VIII, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, унормовано, що повноваження судді припиняються виключно з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України.

Відповідно до п.5 ч.5 ст. 126 Конституції України (в редакції від 21 лютого 2014 року) суддя звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Згідно з ч.1 ст.128 Конституції України (у вказаній редакції) перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

У відповідності до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» голова місцевого суду видає на підставі акту про звільнення судді з посади відповідний наказ.

Відповідно До ст.52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Згідно ч.1 ст.53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді гарантується перебування на посаді судді до досягнення ним шістдесяти п`яти років, крім випадків звільнення судді з посади або припинення його повноважень відповідно до Конституції України та цього Закону.

Як вже зазначалось вище, наказом голови Шевченківського районного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року №02-04-К-120 ОСОБА_1 зараховано до штату Шевченківського районного суду м. Києва відповідно до рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 800/537/16.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі цієї чи іншої країни. Сутність цієї статті Конвенції зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. ЄСПЛ визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 Рішення).

В зазначеному Рішенні ЄСПЛ чітко сформулював, що національний суд повинен обрати такий спосіб правового захисту, який би забезпечив ефективне виконання органами державної влади своїх зобов`язань, не дивлячись на відсутність чіткого законодавчого регулювання певних правовідносин.

У пункті 50 Рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» ЄСПЛ зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо їх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom), пункти 28-36, Series А № 18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Мета Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (Рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).

Відповідно до положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року №19- рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України.

Як зазначено в цьому Рішенні, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Стаття 8 Загальної декларації прав людини проголосила «право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих Конституцією або законом». Це право також закріплене у статті 55 Конституції України і має застосовуватися системно, оскільки судовий захист гарантований як національними, так і міжнародними судовими установами.

Шевченківським районним судом міста Києва самостійно було прийнято рішення, яким фактично поновлено позивачку на займаній посаді.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У відповідності до приписів ст. 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління.

Відповідно до Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві, затвердженого 25.09.2015 року головою ДСА України, основним завданням ТУ ДСА України в м. Києві є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих загальних судів м. Києва, з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування, а організаційне забезпечення становлять заходи матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, організаційно-технічного характеру, ведення судової статистики, діловодства та архіву суду.

Щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

За приписами ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно- правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі №814/1901/16, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Таким чином, розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинен здійснюватися відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки будь-яких інших нормативних актів, які регулюють розміри суддівської винагороди прийнято не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Згідно підпунктом «з» пункту 1 Розділу 1 Порядку, останній застосовується у випадках, зокрема вимушеного прогулу.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Розділу II Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Крім того, відповідно до абзацу 1 пункту 3 Розділу III Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Відповідно до абз. 7 п.2 Розділу II Порядку №100 у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.

Абзацом 8 пункту 2 Розділу II Порядку передбачено, що у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

Згідно підпункту «е» пункту 4 Розділу III Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.

Для вирахування загальної суми заборгованості суддівської винагороди за час вимушеного прогулу, позивачкою на адресу ТУ ДСА України в м. Києві направлено заяву від 23 червня 2020 року з проханням видати належним чином оформлену довідку про заборгованість, розраховану помісячно, у відповідності до ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», за період з 29 вересня 2016 року по 28 квітня 2020 року.

ТУ ДСА України в м. Києві була надана довідка за №643 від 13 липня 2020 року. Як вбачається з даної довідки, середньоденна заробітна плата становить 1088,56 грн. Виходячи з цього, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30 вересня 2016 року по 28 квітня 2020 року становить 973172,64 грн.

Також в довідці зазначено, що згідно особового рахунку за вересень 2016 року судді ОСОБА_1 нарахована та виплачена суддівська винагорода за 29 вересня 2016 року, з чим позивач погоджується.

Відповідно до положень п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «ід 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Викладені у вказаній постанові роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема ч. З ст. 117 КЗпП України, яку було виключено на підставі Закону України від 20.12.2005 року № 3248- IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», а положення ст. 235 КЗпП України відповідних застережень не містять.

Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 20.06.2018 року по справі №826/808/16 та повинні бути враховані судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Суд зазначає, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.04.2021 призначено судово-економічну експертизу, на розгляд якої поставити наступне питання:

- чи відповідає розрахована сума суддівської винагороди за час вимушеного прогулу з 30 вересня 2016 року по 28 квітня 2020 року, викладена в довідці-рахунку від 13 липня 2020 року №643, сформованої Територіальним управлінням державної судової адміністрації в м. Києві, приписам абзаців 7, 8 п. 2 Розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

- яка сума грошової винагороди належна до сплати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 30 вересня 2016 року по 28 квітня 2020 року, з урахуванням приписів абзаців 7, 8 п. 2 Розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з розбивкою по місяцям.

Висновком експерта від 22.07.2021 № 17203/21-71/23169/23170/21-71 встановлено, що з урахуванням наданих на дослідження документів:

1. Розрахована сума суддівської винагороди за час вимушеного прогулу з 30 вересня 2016 року по 28 квітня 2020 року, викладена в довідці-рахунку від 13 липня 2020 року № 643, сформованої Територіальним управлінням державної судової адміністрації в м. Києві, не відповідає приписам абзаців 7, 8 п. 2 Розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

2. Сума грошової винагороди, належна до сплати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 30 вересня 2016 року по 28 квітня 2020 року, з урахуванням приписів абзаців 7, 8 п. 2 Розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, складає 1 732 945,67 грн.

Суд зазначає, що при обрахуванні суми суддівської винагороди експертом було застосовано норми пункту 10 Постанови №100, а саме здійснено коригування розміру середньоденної заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадового окладу та доплату за вислугу років у розмірі 60% посадового окладу (в динаміці його змін).

Таким чином із застосуванням коефіцієнтів підвищення посадових окладів, середньоденна заробітна плата судді ОСОБА_1 у період з 30.09.2016 по 28.04.2020 складала:

- у період з 30.09.2016 по 30.11.2016 - 1088,56 грн.,

- у період з 01.12.2016 по 31.12.2017 - 1088,56 х 1,103 = 1200,68 грн;

- у період з 01.01.2018 по 03.12.2018 - 1088,56 х 1,215 = 1322,60 грн;

- у період з 04.02.2018 по 31.12.2018 - 1088,56 х 1,826 = 1984,44 грн;

- у період з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 1088,56 х 1,987 = 2162,97 грн;

- у період з 01.01.2020 по 28.04.2020 - 1088,56 х 5,436 = 5917,41 грн;

Розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 30.09.2016 р. по 28.04.2020 р. (з розбивкою по місяцях) відповідно до висновку експерта від 22.07.2021 № 17203/21-71/23169/23170/21-71 становить:

ПеріодКількість робочих днів, які підлягають оплатіСередньоденна заробітна плата, грн.Всього нарахована середня заробітна плата за час вимушеного прогулу, грн.1234вересень 2016 р.11 088,561 088,56жовтень 2016 р.201 088,5621 771,20листопад 2016 р.221 088,5623 948,32грудень 2016 р.221 200,6826 414,96Всього за 2016 рік65 73 223,04січень 2017 р.201 200,6824 013,60лютий 2017 р.201 200,6824 013,60березень 2017 р.221 200,6826 414,96квітень 2017 р.191 200,6822 812,92травень 2017 р.201 200,6824 013,60червень 2017 р.201 200,6824 013,60липень 2017 р.211 200,6825 214,28серпень 2017 р.221 200,6826 414,96вересень 2017 р.211 200,6825 214,28жовтень 2017 р.211 200,6825 214,28листопад 2017 р.221 200,6826 414,96грудень 2017 р.201 200,6824 013,60Всього за 2017 рік248 297 768,64січень 2018 р.211 322,6027 774,60лютий 2018 р.201 322,6026 452,00березень 2018 р.211 322,6027 774,60квітень 2018 р.191 322,6025 129,40травень 2018 р.211 322,6027 774,60червень 2018 р.201 322,6026 452,00липень 2018 р.221 322,6029 097,20серпень 2018 р.221 322,6029 097,20вересень 2018 р.201 322.6026 452,00жовтень 2018 р.221 322,6029 097,20листопад 2018 р.221 322,6029 097,20грудень 2018 р.31 322,603 967,80 171 984,4433 735,48Всього за 2018 рік250 341 901,28січень 2019 р.212 162,9745 422,37лютий 2019 р.202 162,9743 259,40березень 2019 р.202 162,9743 259,40квітень 2019 р.202 162,9743 259,40травень 2019 р.222 162,9747 585,34червень 2019 р.182 162,9738 933,46липень 2019 р.232 162,9749 748,31серпень 2019 р.212 162,9745 422,37вересень 2019 р.212 162,9745 422,37жовтень 2019 р.222 162,9747 585,34листопад 2019 р.212 162,9745 422,37грудень 2019 р.212 162,9745 422,37Всього за 2019 рік250 540 742,50січень 2020 р.215 917,41124 265,61лютий 2020 р.205 917,41118 348,20березень 2020 р.215 917,41124 265,61квітень 2020 р.195 917,41112 430,79Всього за 2020 рік81 479 310,21РАЗОМ894 1 732 945,67Отже, сума суддівської винагороди за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 30.09.2016 по 28.04.2020 становить 1 732 945,67 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відтак, висновок експерта від 22.07.2021 № 17203/21-71/23169/23170/21-71 - є доказом, в розумінні приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з положеннями статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності дій.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі - Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, ЄДРПОУ 26268059) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівську винагороду (середній заробіток) у розмірі 1 732 945,67 грн. (Один мільйон сімсот тридцять дві тисячі дев`ятсот сорок п`ять гривень 67 копійок) за час вимушеного прогулу з 30 вересня 2016 року по 28 квітня 2020 року включно, помісячно.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, ЄДРПОУ 26268059) понесені ним судові витрати у розмірі 4980 (чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят) гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням особливостей визначених ст. 272 цього Кодексу.

Суддя Р.О. Арсірій