Рішення № 102032377, 15.12.2021, Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №443/1178/21

Провадження №2/443/1197/21

РІШЕННЯ

іменем України

15 грудня 2021 рокуЖидачівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Сливки С.І.,

за участю: секретаря судового засідання Кушнір М.І.,

представника позивача - адвоката Ільківа М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жидачеві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ПОЖЕЖНО-СТРАХОВА КОМПАНІЯ» про встановлення факту перебування на утриманні та стягнення страхового відшкодування,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ільківа М.М. звернулася до суду із позовом до ПрАТ «УКРАЇНСЬКА ПОЖЕЖНО-СТРАХОВА КОМПАНІЯ» (далі «УПСК»), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить встановити факт її перебування на утриманні сина - ОСОБА_2 та стягнути з відповідача на її користь страхове відшкодування у розмірі 150 228 грн., та 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги мотивує тим, що 17.06.2019 о 23.40 год. на автодорозі сполучення Жидачів-Ходорів водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Skoda Octavia», р.н. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події. Цивільно-правова відповідальність водія вищевказаного автомобіля була застрахована за полісом №АМ 8355698 у ПрАТ «УПСК». 01.08.2019 на адресу страховика було надіслано заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах матері загиблого на загальну суму 200 000 грн. (моральна шкода - 50 076 грн., витрати на утримання - 150 228 грн., витрати на поховання - 4040 грн.) в межах страхового ліміту. 11 листопада 2019 року позивач отримала частину страхового відшкодування, а саме 50076 грн. моральної шкоди та 4040 грн. витрат на поховання. Інша частина страхового відшкодування сплачена не була.

До дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 утримував свою непрацездатну матір - ОСОБА_1 , яка досягла пенсійного віку, оскільки доходи сина значно перевищували її доходи. Інших осіб, які б перебували на утриманні у ОСОБА_2 не було. Вони проживали разом, ОСОБА_2 офіційно не був працевлаштований, однак систематично працював на будівельником, здійснював ремонтні роботи, за виконання яких отримував грошову винагороду. Крім того, він періодично працював арбітром футбольних матчів та працював спортивним журналістом, періодично писав статті для газет, за що також отримував грошову винагороду. Матеріальна допомога сина була для позивача постійним і основним джерелом до існування.

Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області від 20.07.2021 року відкрито провадження у справі.

28.09.2021 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову, мотивуючи тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт перебування на утриманні у померлого сина ОСОБА_2 . Зокрема, останній не мав легальних доходів, що виключає можливість доведення факту перебування позивача на його повному утриманні або отримання допомоги, що була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Відсутні правові підстави для здійснення страхового відшкодування, оскільки умовою відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, є наявність доходу, який підтверджений належними та допустимими доказами для визначення середньомісячного заробітку потерпілого. В іншому випадку, коли відсутні докази легального заробітку померлої особи, положення про мінімальний розмір страхового відшкодування не підлягає застосуванню.

12.10.2021 представником позивача подано відповідь на відзив, у якому вказує, що сам по собі факт отримання позивачем пенсії, яка забезпечувала її прожитковий мінімум, не має правового значення для вирішення спору. ОСОБА_2 хоча і не був офіційно працевлаштований на момент смерті, проте систематично працював та отримував дохід. Крім того, ОСОБА_2 отримував компенсаційну виплату по догляду за позивачем, яка є престарілою особою та потребує медикаментозного забезпечення та лікарського догляду.

Ухвалою від 18.11.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов з підстав, викладених у такому. Просив позов задоволити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Заяв про поважні причини неявки чи розгляд справи без його участі до суду не надходило.

У зв`язку з цим суд визнає неявку представника відповідача неповажною та вважає, що справу можливо слухати у його відсутності.

Заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

17.06.2019 о 23.40 год. на автодорозі сполучення Жидачів-Ходорів водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Skoda Octavia», р.н. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події.

Вказаний вище факт дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце з обставин встановлених органом національної поліції сторонами визнається, а тому доказуванню не підлягає.

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Skoda Octavia», р.н. НОМЕР_1 була застрахована у ПрАТ «УПСК» (а.с.7).

Відомості за згаданою подією 18.06.2019 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019140000000525 (а.с.7).

Постановою про закриття кримінального провадження від 30.07.2019 закрито кримінальне провадження №12019140000000525 у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Копії матеріалів кримінального провадження скеровано начальнику Жидачівського ВП Стрийського ВП ГУНП у Львівській області для вирішення питання про притягнення водія ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності (а.с.25-28).

01.08.2019 представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до ПрАТ «УПСК» із заявою про виплату страхового відшкодування, а саме: моральної шкоди - 50076 грн.; витрати на поховання - 4040 грн.; відшкодування на утримання - 150 228 грн. До вказаної заяви було додано ряд документів, зокрема:

- копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , згідно якого ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8);

- довідку №443 від 05.07.2019 про те, що на день смерті ОСОБА_2 постійно проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним проживала і була зареєстрована мати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9);

- копію свідоцтва НОМЕР_3 про народження ОСОБА_2 , згідно якого батьками останнього є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (а.с.10);

- копію паспорта громадянина України НОМЕР_4 , виданого ОСОБА_1 , з якого видно, що остання народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 та зареєстрована у с.Жирова (а.с.11-13);

- копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , згідно якого ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.15);

- копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_6 , виданого на ім`я ОСОБА_1 (а.с.16);

Як видно з платіжного доручення №7883 від 11.11.2019 ПрАТ «УПСК» було виплачено 54 116,00 грн. страхового відшкодування (а.с.23).

Крім того, листом Управління соціального захисту населення Жидачівської райдержадміністрації від 16.10.2019 повідомило Страхову компанію УПСК про те, що ОСОБА_2 одержував компенсаційну виплату по догляду за перестарілою особою ОСОБА_1 , 1933 р.н., з 03.03.2015 по 16.06.2019 (а.с.29).

Страхове відшкодування у зв`язку з смертю потерпілого у розмірі 150 228 грн. виплачено не було, що визнається сторонами.

Із доданих до позовної заяви копій статей газети «Новий Час» №1 від 10.01.2015, №14 від 09.04.2015, №9 від 07.03.2015, вбачається, що ОСОБА_2 зазначений як автор кількох статей на спортивну тематику (а.с.30-35).

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні дав покази про те, що позивачка приходиться тіткою його дружини та він був знайомий із загиблим ОСОБА_2 . Останній постійно проживав із своєю мамою ОСОБА_1 , допомагав їй, оскільки вона престаріла хвора жінка і їй потрібне лікування. ОСОБА_1 втратила годувальника. Вони фактично проживали на її пенсію та заробітки загиблого сина, який підробляв виконуючи ремонтні роботи, судив футбольні матчі та писав статті у газеті. Інших доходів у них не було. Своєї сім`ї ОСОБА_2 не мав.

Вирішую даний спір суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Поняття «непрацездатні громадяни» визначено у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Факт перебування особи на утриманні померлого має місце, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

У той же час, повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у постанові №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», непрацездатні члени сім`ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування.

Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Зазначена вище стаття СК України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.

Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Аналогічне правило закріплено і частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Частиною другою статті 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Згідно частини першої, пункту 2 частини другої статті 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якщо вони не працюють.

Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»).

Водночас, суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судувід 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, відповідно до якого, під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Згідно із статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Положення цієї статті кореспондується з частиною першою статті 16 Закону України «Про страхування», за змістом якої договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про страхування» страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За вимогами статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 23.1 статті 23 Закону, шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Пунктом 27.1 статті 27 цього Закону передбачено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) інвалідам - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Частиною другою статті 1200 ЦК України передбачено, що особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів (ч.3 ст.1200 ЦК).

Отже, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов переконання, що позивач не довела належними, допустимими, достовірними та достатнім доказами те, що вона перебувала на утриманні свого сина ОСОБА_2 , як і те, що вона потребувала такої допомоги, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які відомості які б підтверджували існування зазначених обставин, зокрема про матеріальне становище позивача (розміру пенсії), про доходи загиблого та його можливість утримувати ОСОБА_1 , стан здоров`я позивача та необхідності у лікуванні.

При цьому, самі по собі факти пенсійного віку позивача та проживання за однією адресою із загиблим не можуть свідчити про її перебування на утриманні свого сина.

Одночасно суд зазначає, що пунктом 35.1 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; підпис заявника та дата подання заяви.

Згідно з пунктом 35.2 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до заяви додаються: паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння ДТП, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого; документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання ДТП) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника; відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).

З наявних у матеріалах справи копій заяви на виплату страхового відшкодування та доданих до такої документів вбачається, що страховику не було подано документи, які підтверджують перебування позивача на утриманні загиблого.

Отже, матеріали справи не містять доказів надання страховику всіх визначених пункті 35.2 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» документів, які є передумовою для прийняття відповідачем рішення щодо виплати вказаного страхового відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.06.2021 по справі № 705/3172/19.

Також, надаючи оцінку тому факту що ОСОБА_2 одержував компенсаційну виплату по догляду за перестарілою особою ОСОБА_1 , 1933 р.н., з 03.03.2015 по 16.06.2019, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 4 Закону «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства.

Отже, працездатна особа, яка доглядає за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, або за особою з інвалідністю І групи чи за особою, яка досягла 80-річного віку, чинним законодавством визначається як непрацююча працездатна особа, а кошти, які отримує така особа, є компенсаційною виплатою, а не доходом.

На час виникнення спірних правовідносин діяв затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 р. №558 Порядок про призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги.

Так, положеннями п.п 1,2 вказаного Порядку було передбачено, що непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що обслуговуються соціальними службами), призначається щомісячна компенсаційна виплата.

Компенсація призначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у таких розмірах , зокрема 10 відсотків - фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, які за висновком лікарсько-консультаційної комісії потребують постійного стороннього догляду і не здатні до самообслуговування, особам з інвалідністю II групи та дітям з інвалідністю.

Отож, отримання загиблим компенсаційної виплати по догляду за ОСОБА_1 свідчить лише про те, що ОСОБА_2 здійснював догляд за своєю мамою та визначається як непрацююча працездатна особа, а отже жодним чином не може підтверджувати факту утримання позивача за рахунок власного доходу.

Окрім того, надаючи оцінку показам свідка ОСОБА_7 та копіям статей газети «Новий Час» в сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, суд критично оцінює такі, та вважає недостатніми.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов переконання, що позов задоволенню не підлягає за недоведеністю позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12,81, 141, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ПОЖЕЖНО-СТРАХОВА КОМПАНІЯ» про встановлення факту перебування на утриманні та стягнення страхового відшкодування - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20 грудня 2021 року.

Головуючий суддя С.І. Сливка