Рішення № 102031481, 10.12.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/2374/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі: головуючого судді Фазикоша О.В. за участі секретаря Химинець О.Я., позивача ОСОБА_1 , представника третьої особи Гичка Б.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , про визнання об`єкту незавершеного будівництва 95% будівельної готовності об`єктом права спільної сумісної власності подружжя з рівними розмірами часток та визначення позивача співзабудовником об`єкту незавершеного будівництва 95% будівельної готовності, з подальшим введенням в експлуатацію та реєстрацією права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 10.12.2021 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 17.12.2021.

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 , третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» про визнання об`єкту незавершеного будівництва 95% будівельної готовності об`єктом права спільної сумісної власності подружжя з рівними розмірами часток та визнання позивача співзабудовником об`єкту незавершеного будівництва 95% будівельної готовності, з подальшим введенням в експлуатацію та реєстрацією права власності.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.03.2020 позовну заяву було залишено без руху.

07.05.2020 позивачем подано заяву з додатками на виконання ухвали суду від 10.03.2020.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.05.2020 у вказаній справі відкрито провадження, призначено підготовче судове засідання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 29.10.1998 року позивач та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Ужгородської міської ради №116 від 23.07.1997р. надано дозвіл на проведення добудови та перебудови будинку по АДРЕСА_1 , який 03.06.1993 р. був прийнятий в дар відповідачем та 18.11.1999р. був виготовлений та погоджений головним архітектором м. Ужгород проект реконструкції житлового будинку.

В подальшому, 15.02.2000р. відповідачем було подаровано 17/100 частин вказаного будинку ОСОБА_3 .

На підставі зазначеного рішення Ужгородської міської ради №116 від 23.07.1997 позивачем та відповідачем за період з 2000 по 2008 здійснено реконструкцію 93/100 будинку, внаслідок чого якісний склад та вартість будинку істотно збільшились. Так, 13.08.2008 року КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» була здійснена технічна інвентаризація зазначеного будинку. Відповідно до технічного паспорту та витягу з реєстру прав власності №19882631 інвентаризаційна вартість реконструйованого житлового будинку (95% готовності) зросла до 418 518 грн., а загальна площа до 231,9 кв.м.

09.10.2013 Ужгородським комунальним підприємством «Архітектурно-планувальне бюро» була здійснена технічна інвентаризація реконструйованого житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до технічного паспорту на будинок, загальна площа 220 кв.м., житлова площа 88,7 кв.м., площа приміщень, яка не включена в загальну 25,4.кв.м. При цьому, самовільно побудована або переобладнана площа відсутні, а незавершене будівництво -95% готовності, підлягає здачі в експлуатацію після завершення будівництва. Матеріали технічної інвентаризації підтверджують, що за час шлюбу подружжям ОСОБА_4 реконструйовано 83/100 частки вказаного будинку. Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №0002/2012 від 28.02.2012, ринкова вартість 83/100 частини житлового будинку, після її відновлення становить 640 992 грн.

02.10.2007 відповідач, скориставшись своїм положенням титульного власника старого будинку, подарованого їй батьками в 1993 році, на підставі правовстановлюючих документів-договору дарування будинку №3-2534 від 06.03.1993 та договору дарування частини будинку №2-393 від 24.02.2000, за відсутності згоди позивача, уклала договір майнової поруки (іпотеки) № PCNL-800/113/2007, яким передала в іпотеку реконструйовану під час шлюбу частку 83/100 будинку АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що такими діями відповідача були порушені його цивільні права, передбачені ч.1 ст. 63 СК України. З моменту укладення вказаного правочину виник спір щодо права власності на майно, набуте подружжям у шлюбі, і яке відповідно до презумпції спільного права власності, є спільною власністю подружжя. Таке право позивача не визнається третьою особою ТОВ «ОТП Факторинг Україна», яке є іпотеко держателем за вказаним договори іпотеки. Крім того, зазначене унеможливлює набуття позивачем права власності на це майно в позасудовому порядку.

Також зазначає, що у червні 2010 року звертався до суду з позовом до відповідача та просив визнати 83/100 частки будинку АДРЕСА_1 та незавершене будівництвом новостворене майно- прибудову і надбудову до будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя з підстав, передбачених ст. 62 СК України. За результатами розгляду Ужгородським міськрайонним судом у позові було відмовлено, з підстав того, що майно набуте відповідачем до укладення шлюбу. За результатами апеляційного розгляду, рішення Ужгородського міськрайонного суду було скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Відмовляючи в позові, апеляційний суд зазначив, що факт передачі майна в іпотеку не виключає можливості третіх осіб у разі порушення їх прав звернутися до суду з відповідним позовом, в т.ч. і позовом про визнання майна дружини, чоловіка об`єктом права спільної сумісної власності. Разом з тим, вказана реконструкція була проведена без належного дозволу та належно затвердженого проекту, а отже є самочинним будівництвом і особа яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває права власності на нього.

Позивач зазначає, що з часу ухвалення цього рішення виникли нові обставини.

Так, 26.05.2015 року між сторонами було укладено нотаріально засвідчений шлюбний договір, в якому сторонами визнано презумпція права спільної сумісної власності на майно, набуто подружжям за час шлюбу, в тому числі на об`єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 та відсутності спору між обома сторонами подружжя стосовно цього майна.

11.10.2019 рішенням Ужгородського міськрайонного суду за позовною заявою ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг України», ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору іпотеки, встановлено відсутність ознак самочинного будівництва на об`єкті нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

09.10.2013 при проведені Комунальним підприємством «Архітектурно-планувальне бюро» Ужгородської міської ради технічної інвентаризації домоволодіння АДРЕСА_2 не встановлено наявність самовільно побудованих або переобладнаних приміщень.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на постанову Верховного Суду у справі №372/504/17 від 21.11.2018, в якій зазначено, що діє абсолютна презумпція права власності на майно, набуте подружжям в період шлюбу. А також на правову позицію Верховного суду у справі 525/511/16-ц, відповідно до якої об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності, визначивши право на його частку за кожною зі сторін.

За наведених обставин та на підставі ст.ст. 60,61 СК України, ст.368 ЦК України, позивач вважає, що об`єкт незавершеного будівництва 95% будівельної готовності, а саме реконструйовану частину житлового будинку (83/100), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом права спільної сумісної власності.

Позивач просить: визнати об`єкт незавершеного будівництва 95% будівельної готовності, а саме реконструйовану (відновлену, перебудовану та добудовану) за час шлюбу частку житлового будинку (83/100), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_1 з рівними розмірами часток;

визнати позивача співзабудовником не введеного в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва 95% будівельної готовності, а саме реконструйованої (відновленої, перебудованої та добудованої) під час шлюбу частки житлового будинку (83/100) за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим введенням в експлуатацію та реєстрацію права власності.

10.06.2020 до суду надійшли пояснення на позовну заяву третьої особи ТОВ «ОТП Факторинг Україна». У поданих письмових поясненнях (відзив на позовну заяву) третя особа не погоджується з позовом, оскільки ОСОБА_1 ніколи не був і не є власником зазначеного нерухомого майна і його вимоги є безпідставними, порушують права та законні інтереси ТОВ «ОТП Факторинг Україна», як іпотекодержателя. Метою цього позову на думку представника третьої особи є створення підстав для визнання недійсним договору іпотеки від 02.10.07р. Зазначене також підтверджується раніше постановленими рішеннями.

Так, рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10.06.11р. відмовлено у визнанні 83/100 частки будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .

Рішенням Апеляційного суду від 30.08.13 було встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_8 є власниками будинку АДРЕСА_1 , склад предмету іпотеки у договорі від 02.10.07 житловий будинок, мансарда, незавершена будівництвом 61 % готовності, вбиральня, огорожа та споруди, загальна площа 231,0 кв.м.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16.03.2015 містить висновок, що ОСОБА_1 не є власником або співвласником нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11.10.2019 встановлено відсутність будь-якого обсягу прав позивача ОСОБА_1 стосовно нерухомого майна, що перебуває в іпотеці ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та належить ОСОБА_3 та ОСОБА_8 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 28.02.2020 встановлено відсутність у ОСОБА_1 повноважень власника майна для звернення до суду із позовом.

24.06.2020 до суду надійшли заперечення (відповідь) від позивача на пояснення (відзив) третьої особи. В яких вказує на юридичну неспроможність та абсолютну необґрунтованість і безпідставність заперечень третьою особою. Зазначає, що третьою особою направлено на адресу суду та учасникам справи відзив на позовну заяву про визнання права власності на частку у спільному майні, яка вже розглянута Ужгородським міськрайонним судом (справа 308/6969/19).

Крім того, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є іпотекодержателем і не є власником або співвласником майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Правовідносини, які застосовуються до даного позову регулюються нормами СК України, які регулюють сімейні особисті майнові відносини між подружжям і в позові не ставиться вимога щодо зміни або визнання недійсним договору іпотеки, а тому у іпотекодержателя відсутнє порушене право і відповідно відсутні підстави для заперечення позовних вимог. Вказує, що у відзиві третьої особи міститься недостовірна інформація, а саме про те, що ОСОБА_1 вимагає визнати нерухоме майно незавершеним будівництвом. Зазначає, що даний позов направлено до суду з метою набуття в судовому порядку права власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу. А тому, те що представник третьої особи зазначає у відзиві, що ОСОБА_1 ніколи не був і не є власником зазначеного нерухомого майна і його вимоги побудовані на хибних уявленнях, що він, як член подружжя є співвласником будинковолодіння по АДРЕСА_1 є припущенням.

Також вважає хибним твердження представника третьої особи, що з поданих до позовної заяви документів вбачається, що ОСОБА_8 набула у власність нерухоме майно у 1993 році, а шлюб із ОСОБА_1 уклала у 1998 році, через що ОСОБА_1 не може набути право власності на частину цього майна, як на майно, набуте в шлюбі. Оскільки, він вимагає визнати спільною сумісною власністю не старий саманний будинок, що належав дружині і яким він був на момент дарування в 1993 році і по 2000 рік, житловою площею 59 кв.м., загальнокорисною 87,1 кв.м., загальною 112,5 кв.м., вартістю 8601 крб., а об`єкт незавершеного будівництва, зведений в 2000-2008 роках, загальною площею 231,9 кв.м., інвентаризаційною вартістю 418 518 грн.

Щодо наведених рішень у відзиві, позивач вказує, що справи є принципово різними, а рішення апеляційного суду від 30.08.2013, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16.03.2015, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28.02.2020 – не несуть жодних правових наслідків для даної справи, оскільки мають інший предмет і підстави.

24.06.2020 до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач формує позовні вимоги наступним чином: визнати об`єкт незавершеного будівництва «Реконструкція житлового будинку гр. ОСОБА_8 з облашт. магазина по АДРЕСА_1 » 95% будівельної готовності, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_1 з рівними розмірами часток; визнати позивача співзабудовником не введеного в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва «Реконструкція житлового будинку гр. ОСОБА_8 з облашт. магазина по АДРЕСА_1 » 95% будівельної готовності, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим введенням в експлуатацію та реєстрацію права власності. .

24.06.2020 позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії проекту реконструкції житлового будинку гр.. ОСОБА_8 по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2020 року залучено ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до участі у справі № 308/2374/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» про визнання об`єкту незавершеного будівництва 95% будівельної готовності об`єктом права спільної сумісної власності подружжя з рівними розмірами часток та визнання позивача співзабудовником об`єкту незавершеного будівництва 95% будівельної готовності, з подальшим введенням в експлуатацію та реєстрацією права власності, на стороні відповідача в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

30.10.2020 до суду від позивача надійшла заява про уточнення предмету позову, в якій позивач формує позовні вимоги наступним чином: визнати об`єкт незавершеного будівництва «Реконструкція житлового будинку гр. ОСОБА_8 з облашт. магазина по АДРЕСА_1 » 95% будівельної готовності, а саме реконструйовану за час шлюбу частку 83/100 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_1 з рівними розмірами часток; визнати позивача співзабудовником не введеного в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва «Реконструкція житлового будинку гр. ОСОБА_8 з облашт. магазина по АДРЕСА_1 » 95% будівельної готовності, а саме реконструйовану за час шлюбу частку 83/100 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим введенням в експлуатацію та реєстрацію права власності.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 листопада 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

23.11.2020 від третьої особи ОСОБА_3 надійшла заява, в якій він зазначає, що позовні вимоги не стосуються його майнових прав на 17/100 частин домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , а тому заперечення по суті вимог позовної заяви відсутні.

23.11.2020 ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

10.09.2021 позивачем ОСОБА_1 подано до суду додаткові письмові пояснення. В яких зазначив про неможливість оформлення нового акту на право власності на земельну ділянку на двох осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та переоформлення приватизації земельної ділянки через існуючи заборони, пов`язані з іпотекою земельної ділянки. Внаслідок чого не має можливості підготовити декларацію про готовність об`єкта реконструкції житлового будинку до експлуатації.

Зазначає, що правова оцінка, надана апеляційним судом Закарпатської області у рішенні від 10.06.2011 про нібито встановленому факту самочинного будівництва, не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Зокрема через те, що факт самочинного будівництва за адресо. АДРЕСА_1 є припущенням і суперечить чинному законодавству в частині виявлення фактів самочинного будівництва та розгляду справ зі спорів, що виникають з приводу самочинного будівництва; відсутність факту виявлення органами архітектурно-будівельного контролю і органами місцевого самоврядування ознак самочинного будівництва; констатація Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області в рішенні від 11.10.2019 у справі 308/18054/13-ц про неможливість достовірно встановити ознаки самочинного будівництва; відмінність предмету та підстав позовів.

Зазначає про наявність нових обставин, які виникли після ухвалення рішення апеляційного суду від 10.06.2011, а саме: здійснення ряду заходів по завершенню будівництва; проведення в 2012 році судової будівельно-технічної експертизи; подання нового доказу – копії погодженого архітектором м. Ужгорода проекту реконструкції об`єкта; проведення технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майно КП «Архітектурно-планувальним бюро м. Ужгорода», якою не встановлено ознак самочинного будівництва; перевірка прокуратурою м. Ужгород факту наявності чи відсутності самовільного будівництва на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , якому не знайшла підтвердження; ухвалення рішення Ужгородським міськрайонним судом у справі 308/18054/13-ц, яким констатовано неможливість достовірного встановлення ознак самочинного будівництва; укладення шлюбного договору.

Також в письмових поясненнях позивач наводить обґрунтування позовних вимог відповідно до ст. 60 СК України та правового висновку Верховного суду від 13.12.2018 у справі 525/511/16-ц. Покликається на те, що обставини, встановленні рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 10.06.2011, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог через виникнення нових обставин, які спростовують факт самочинного будівництва; а також на неможливість врахування правової оцінки наданої в рішенні по справі 308/6960/19.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з наведених в позові підстав. Пояснив, що майно є спільною набутою власністю під час перебування в шлюбі з відповідачем. Предметом цього позову є новостворене майно. До цього позову подавав інші позови, які відрізняються, мають різні предмет та підстави, про що було зазначено у відповіді на відзив. Також зазначив, що реконструювався лише магазин. Був дозвіл на прибудову і надбудову, був виготовлений проект на реконструкцію.

У попередніх судових засіданнях відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнала в повному обсязі. В подальшому подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги визнає.

У судовому засіданні представник третьої особи ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надав пояснення, в яких заперечував проти позовних вимог, зазначив, що будинок є предметом іпотеки, тому заявлені вимоги спрямовані на вилучення майна з-під майнового забезпечення вимог ОТП «Факторинг Україна».

У судове засідання третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. В матеріалах справи наявна заява, в якій він просить розглянути справу за його відсутності, не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом, 06.03.1993 року між ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 було укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Першої ужгородської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 3-2354. Відповідно до зазначеного договору дарування ОСОБА_9 та ОСОБА_10 подарували, а ОСОБА_11 прийняла в дар жилий будинок з надвірними спорудами на земельній ділянці площею 600 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 11-13).

Відповідно до довідки №647 від 10.03.1993, виданої Ужгородським міжміським бюро технічної інвентаризації, будинковолодіння АДРЕСА_1 , житловою площею 59,0 кв.м., зареєстровано за ОСОБА_11 (а.с. 14).

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів №116 від 23.07.1997, ОСОБА_11 дозволено провести прибудову магазину та гаражу до власного будинку по АДРЕСА_1 . Також зазначено застереження про необхідність погодити проектну документацію у головного архітектора міста та отримання дозволу на проведення будівельних робіт в міській інспекції держархбудконтролю (а.с.44).

Як вбачається, з матеріалів справи проект погоджений головним архітектором 18.11.1999 (а.с.135).

29.10.1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 , прізвище після одруження: ОСОБА_4 , укладено шлюб, який зареєстровано відділом реєстрації актів громадянського стану Ужгородської міської ради за актовим записом № 627, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 . (а.с.10).

15.02.2000 виготовлено технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до якого, власником будинку зазначена ОСОБА_11 , загальна площа будинку 112,5 кв.м., житлова площа 57,1 кв.м. (а.с. 16-20). Зазначений документ виготовлений через значний час після укладення шлюбу.

24.02.2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Першої ужгородської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 2-393, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв в дар 17/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.15).

Відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №19882631 від 13.08.2008, будинок за адресою АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності: 83/100 ОСОБА_11 на підставі договору дарування, посвідченого Першою Ужгородською держнотконторою за №3-2354 від 06.03.1993; 17/100 ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом за №2-393 від 24.02.2000. Згідно опису об`єкта, загальна площа будинку збільшилась на 68,50 кв.м., житлова зменшилась на 10,10 кв.м. за рахунок реконструкції будинку з прибудовою та надбудовою (рішення №116 від 23.03.1997), після завершення будівництва мансарда підлягає здачі в експлуатацію. Житловий будинок має загальну площу 155,60 кв.м., житлову площу – 47 кв.м., мансарда незавершене будівництво 95% готовності має загальну площу 76,3 кв.м., житлову -44,2 кв.м. (а.с. 21-22).

13.08.2008 виготовлено технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до якого, власниками будинку зазначені ОСОБА_11 83/100 та ОСОБА_3 17/100, загальна площа будинку 231,90 кв.м.(з яких мансарда 76,30 кв.м.), житлова площа 91,2 кв.м. (з яких мансарда 44,20 кв.м) (а.с. 23-29).

09.10.2013 виготовлено технічний паспорт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до якого, власниками будинку зазначені ОСОБА_6 83/100 та ОСОБА_3 17/100 із застереженням, що долі будинковолодіння визначені до проведення реконструкції з надбудовою. В переліку документів та плані зазначено про відхилення від рішення №116 від 23.07.1997 та погодженого проекту 18.11.1999р., у зв`язку з чим, перед здачею в експлуатацію забудовник має отримати дозвіл держаргбудконтролю виконання будівельних робіт та внести зміни в техдокументацію. Загальна площа будинку 220,20 кв.м.(з яких мансарда 78,30 кв.м., прибудова і мансарда – 102,20 кв.м.), житлова площа 88,70 кв.м. (з яких мансарда 41,70 кв.м., прибудова і мансарда – 41,70 кв.м.) (а.с. 30-37).

Таким чином, право спільної часткової власності на житловий будинок , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 виникло у ОСОБА_11 на підставі договору дарування від 06.03.1993 та у ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 24.02.2000, частки яких відповідно склали 83/100 та 17/100.

Ці ж обстави також встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.02.2020 у цивільній справі №308/6960/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» про визнання права власності на Ѕ частку у спільному майні. Крім того, встановлено, що позивач не має жодної частки у вказаному майна та таке належить на праві спільної часткової власності у відповідних частках відповідачам по справі.

Як в даній справі, так і в цивільній справі №308/6960/19 позивач покликається на те, що відповідач ОСОБА_2 укладенням договору іпотеки № PCNL-800/113/2007 порушила його права, передбачені ч.1 ст. 63 СК України.

Згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку доходу. Кожна річ набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. №11: в пунктах 23 та 24 зазначено, що «Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК ), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох». «Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто».

У відповідності до п.1, 2 ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Відповідно до ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В постанові Верховного Суду від 14 січня 2019 року (справа №755/16633/15) зазначено, що для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року (справа № 6-1447цс17).

З наведеного слідує, майно, що належало одному з подружжя в порядку статті 57 СК України, не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному статтею 62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом.

Як слідує з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звертався на підставі ст.62 Сімейного кодексу України до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя на (83/100 частки) житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Зокрема, судовим рішенням, що набрало законної сили, а саме: рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 10.06.2011 р., у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частини будинку спільною сумісною власністю подружжя було відмовлено.

Як зазначає позивач, і що підтверджується копією рішення (а.с. 60-62), у червні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ПАТ «ОТП Банк», в якому просив визнати 83/100 частки будинку АДРЕСА_1 та незавершене будівництвом новостворене майно- прибудову і надбудову до будинку (мансарду) об`єктом права спільної сумісної власності подружжя з підстав ст.. 62 СК України. За наслідками розгляду справи, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області, не погодилася з висновком, що спірний будинок переданий в іпотеку, за договором предметом іпотеки є саме майно набуте ОСОБА_2 до укладення шлюбу, про відсутність обтяжень щодо якого, в т.ч. числі і відсутність прав третіх осіб щодо предмету іпотеки (будь-якій його частини) остання заявила в ст..ст. 1.2 та 5.1 договору. Факт передачі майна в іпотеку не виключає можливість третіх осіб у разі порушення їх прав звернутися до суду з відповідним позовом, в т.ч. і позовом про визнання майна дружини, чоловіка об`єктом права спільної сумісної власності. Разом з тим, з підстав того, що вказана реконструкція була проведена без належного дозволу та належно затвердженого проекту, а отже є самочинним будівництвом і особа яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває права власності на нього, в позові було відмовлено.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає що даний позов подано з інших підстав та про виникнення нових обставин, зокрема таких, як укладення шлюбного договору, прийняття рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання недійсним частини договору іпотеки та зняття заборони на відчуження домоволодіння та проведення технічної інвентаризації домоволодіння.

Щодо зазначених обставин суд зазначає наступне.

26.05.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір (а.с. 41-43). Відповідно до якого спільною сумісною власністю подружжя є будівельні матеріали, обладнання вартістю 782314,00 гривень (еквівалент 97 789,25 доларів США), які використані на реконструкцію (відновлення) 83/100 частин існуючого будинку АДРЕСА_1 та зведення прибудови, надбудови (мансарди) до вказаного будинку (п.2.а Шлюбного договору). Після завершення будівництва (реконструкції) і прийняття в експлуатацію реконструйованого об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , реєстрація права власності на новостровене майно буде проведена у формі спільної сумісної власності подружжя. Подружжя набуде права володіння, користування, розпорядження вказаним нерухомим майном у рівних частках (п.3 Шлюбного договору).

Аналізуючи зазначений документ, вбачається, що такий був укладений після укладення договору майнової поруки (іпотеки) №PCNL-800/113/2007 та прийняття ряду рішень щодо відмов: у визнанні частини будинку спільною сумісною власністю; у внесені змін до договору іпотеки; у визнанні частково недійсним договору іпотеки. Майно, яке ідентифіковане в цьому договорі – це є майно, з приводу якого триває довготривалий спір. Відтак, зазначене може свідчити про інші наміри сторін при укладання шлюбного договору.

Слід також звернути увагу, що такий договір передбачає право спільної сумісної власності на будівельні матеріали та обладнання, і не тягне за собою безумовного визнання об`єкту незавершеного будівництва спільною сумісною власністю. Крім того, самим договором передбачено, що цей спірний об`єкт нерухомого майна набуде права спільної сумісної власності після виконання ряду умов і дій, зокрема завершення будівництва, прийняття в експлуатацію. Наразі, ці умови не виконані. Відтак, в майбутньому позивач не позбавлений набуття права спільної сумісної власності на цей об`єкт нерухомого майна.

Зазначена обставина наводилася позивачем при розгляді цивільної справи №308/6960/19 за його позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання права власності на Ѕ частину у спільному майні, посилаючись на ст..ст. 60, 63 СК України. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 28.02.2020 року у позові відмовлено. Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивач не має жодної частки у вказаному майні та таке належить на праві спільної часткової власності у відповідних часткам відповідачам по справі.

Щодо укладення 26.05.2015 року шлюбного договору, то такий не може бути взятий судом до уваги як належний доказ на підтвердження позовних вимог, оскільки встановлено, що договір іпотеки нерухомого майна, в якому було чітко визначено правовий статус такого, було укладено 02.10.2007 року, тоді як шлюбний договір датується 26.05.2015 року, тобто зі спливом восьмирічного строку, тобто на момент виникнення спору між сторонами, що може в свою чергу свідчити про можливо зовсім інші наміри сторін, при укладенні такого. Рішення не оскаржувалося та набуло законної сили.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 161/17237/19 та встановив, що майно, яке належало одному з подружжя на праві особистої правної власності у порядку статті 57 СК України, повністю та автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність.

Однак, із таким рішенням не погодився ВС, та вказав, що суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що тягар доказування обставин, необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги. Суд першої інстанції встановив, що жодних належних та допустимих доказів на обґрунтування збільшення вартості спірного будинку внаслідок праці позивача та вкладення коштів надано не було. Вказується, що суд апеляційної інстанції: помилково вважав, що саме незаперечення відповідачем обставин щодо витрат коштів позивача свідчить про неспростування твердження позивача і їх підтвердження; не врахував умови, які передбачені частиною першою статті 62 СК України та необхідні для визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, та надав правового значення твердженню в позовній заяві та представників позивача в судовому засіданні щодо обставин, за яких спірне будинковолодіння придбане початково, за відсутності оспорення договору дарування.

Поряд з цим, звертаючись до суду в цій справі позивач не доводить жодними доказами, що за час шлюбу цінність майна істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох, жодних належних та допустимих доказів на обґрунтування збільшення вартості спірного будинку внаслідок праці позивача та вкладення коштів надано не було.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що з огляду на вказане позов не підлягає до задоволення.

Як на другу підставу в позові, позивач посилається на прийняття рішення Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання недійсним частини договору іпотеки та зняття заборони на відчуження домоволодіння, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування позовних вимог, позивач покликалася на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10.06.2011 року, яким встановлено, що реконструкція будинку АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки за договором іпотеки, проведена без належного дозволу та належно затвердженого проекту і є самочинним будівництвом та на те, що договір іпотеки суперечить умовам, передбаченим ст..ст. 1, 5 ЗУ «Про іпотеку», оскільки самочинне будівництво не являється об`єктом права власності, а тому не може являтися предметом іпотеки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з наступного. По-перше, зазначене рішення апеляційного суду Закарпатської області було ухвалено 10.06.2011 року із встановленням певних фактів, які мають значення в цій справі, проте, як зазначено у ч.7 ст. 82 ЦПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Пройшло більше 8 років із дня ухвалення вказаного рішення, надані суду докази підтверджують, що обставини змінилися, і позивач свідомо не повідомив суд про існування певних доказів при розгляді тієї справи, які могли суттєво вплинути на аналіз обставин та надані судом висновки (наявність проекту реконструкції цього житлового будинку, погодженого ще 18.11.1999 року, який не досліджувався судом). По-друге, під час розгляду справи, суду не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження самочинності будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , за відсутністю яких цей факт не можна визнати встановленим.

Відтак, на думку позивача, зазначене підтверджує, що ці обставини мають істотне значення для даної справи, після ухвалення 10.06.2011 року Апеляційним судом Закарпатської області рішення, а саме те, що на даний час не встановлено ознак самочинного будівництва за адресою АДРЕСА_1 .

Аналізуючи зазначену обставину, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.7 ст. 82 ЦПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

При розгляді цивільної справи №308/18054/13-ц за позовною заявою ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання недійсним частини договору іпотеки та зняття заборони на відчудження домоволодіння, судом констатовано не можливість достовірно встановити ознаки самочинного будівництва за адресою АДРЕСА_1 на час розгляду справи, зокрема через ненадання жодних належних та допустимих доказів. При цьому, суд лише дійшов до висновку, про неможливість визнання вказаного факту доведеним, при цьому не встановивши даний факт. Таким чином, в даному випадку висновки позивача є хибними, з якими суд не може погодитися.

В той же час, як слідує з даної позовної заяви, позивач просить суд визнати об`єкт незавершеного будівництва «Реконструкція житлового будинку гр. ОСОБА_8 з облашт. магазина по АДРЕСА_1 » 95% будівельної готовності, а саме реконструйовану за час шлюбу частку 83/100 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя з рівними розмірами часток.

Згідно ж витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 13.08.2008 р. була здійснена реконструкція будинку з надбудовою мансардного приміщення та прибудовою, які як встановлено судом на даний час не введені в експлуатацію.

Крім цього, Касаційний цивільний суд Верховного Суду розглянув справу №307/3957/14-ц (постанова від 15.04.2020 року) встановив, що самочинна прибудова, яка зведена подружжям під час шлюбу, не може бути об`єктом права їх спільної сумісної власності та не підлягає поділу між ними.

Вирішуючи спір, встановивши, що спірний будинок, який є власністю особи , був реконструйований колишнім подружжям з проведенням добудови за відсутності дозвільних документів та проекту, отже є самочинним будівництвом, дійшли загалом правильного висновку про неможливість визнання за такими особами право спільної сумісної власності на будинок та добудову, а також неможливість виділу частки з цього будинку в натурі, оскільки самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності й не може бути предметом поділу між подружжям.

Суди зазначили, що участь особи у проведенні ремонтних робіт, поліпшенні житлового будинку та інших приміщень надає право вимагати не визнання права власності, а відшкодування витрат на будівництво.

Як на третю нову підставу в позові, позивач посилається на те, що 09 жовтня 2013 року Комунальним підприємством «Архітектурно-планувальне бюро» Ужгородської міської ради була проведена технічна інвентаризація домоволодіння АДРЕСА_1 . Яким встановлено, що реконструкція будинку проводилась на підставі дозволу Ужгородської міської ради (рішення 116 від 23.07.1997 р.), погодженого головним архітектором м. Ужгорода 18.11.1999 р. проекту реконструкції. Інвентаризацією констатовано, що об`єкт є незавершеним будівництвом, 95% готовності, існують відхилення від рішення №116 та погодженого проекту, після завершення будівельних робіт перед здачею об`єкта в експлуатацію необхідно отримання дозволу держбудконтролю на виконання будівельних робіт та внесення змін у технічну документацію. Інвентаризацією не встановлено наявність самовільно побудованих або переобладнаних приміщень.

Разом з тим, суд звертає увагу на наступне.

Позивачем до позовної заяви подано копії технічних паспортів від 15.02.2000, 13.08.2008, 09.10.2013. Підстави, з яких було виготовлено таку кількість технічних паспортів на один об`єкт нерухомого майна позивачем не зазначені.

З технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого 15.02.2000, вбачається, що загальна площа будинку 112,5 кв.м., житлова площа 57,1 кв.м., власником будинку зазначена ОСОБА_11 , (а.с. 16-20).

Після укладення договору дарування, на підставі якого ОСОБА_3 набув 17/100 домоволодіння АДРЕСА_1 , 13.08.2008 р. виготовлено технічний паспорт на зазначене домоволодіння, в якому власниками зазначені ОСОБА_11 (83/100) та ОСОБА_3 (17/100), з відміткою про готовність мансарди 95% та після завершення будівництва підлягає здачі в експлуатацію.

09.10.2013 року виготовлено технічний паспорт на домоволодіння АДРЕСА_1 , в якому власниками зазначені ОСОБА_11 (83/100) та ОСОБА_3 (17/100), з відміткою про незавершене будівництво готовністю 95% та після отримання дозвільних документів підлягають здачі в експлуатацію. Крім того, зазначено що, будівництво проводилось з відхиленням від рішення №116 від 23.07.1997 та проекту погодженого 18.11.1999р., перед здачею в експлуатацію, забудовник має отримати дозвіл держаргбудконтролю на виконання будівельних робіт та внести зміни в техдокументацію.

Дослідивши зазначені технічні паспорти, суд приходить до висновку, що сам по собі факт виготовлення нового технічного паспорту не може бути новою обставиною, оскільки дані на підставі яких внесені до нього, існували та були відомі раніше сторонам. Зокрема: право власності на домоволодіння не змінювалося, всі власники відображені вже в технічному паспорті від 13.08.2008. Готовність об`єкту у виді 95% готовності не змінилася у 2013 році. Документи, на які йде посилання в технічному паспорті 2013 року існували й при отриманні попереднього технічного паспорту у 2008 році, так, рішення про надання дозволу на проведення добудови та перебудови будинку надано 23.07.1997, а проект реконструкції житлового будинку виготовлено та погоджено 18.11.1999 р., а також необхідність здачі об`єкту в експлуатацію після реконструкції.

Крім наведених, на думку позивача, нових підстав, позивач також посилається на ст..ст. 60, 61, 63 СК України, а саме на те, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Дружина та чоловік мають рівні права володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Позивач зазначає, що 21 листопада 2018 року Верховний суд підтвердив презумпцію спільного права власності на майно, набуте під час шлюбу (постанова ВП ВС у справі №372/504/17 від 21 листопада 2018 року). Вважає, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того подружжя, який її спростовує. Вважає, що укладенням шлюбного договору 26.05.2015 року підтверджено право обох сторін подружжя на майно набуте ним за час шлюбу, в тому числі на реконструйовану 83/100 частину будинку АДРЕСА_1 , тобто документально підтверджена презумпція права спільної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, в т.ч на реконструйовану частину будинку АДРЕСА_1 . Також посилається на правовий висновок, ухвалений Верховним Судом у справі №525/511/16-ц, відповідно до якого, об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності, визначивши право на його частку за кожною із сторін. При цьому суд може визначити право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Щодо посилання позивача на правовий висновок у постанові Верховного Суду у справі №525/511/16-ц яким визначено, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності, визначивши право на його частку за кожною зі сторін, то в даному випадку така не може бути застосована, оскільки обставини справи не є тотожними. Судом не може бути застосована в цій справі зазначена правова позиція з огляду на наступне.

У справі, яку позивач наводить для застосування правової позиції, - земельна ділянка для будівництва була передана під час шлюбу та не мала об`єкту нерухомості, тобто об`єкт нерухомості був створений під час шлюбу, відповідно до висновку експертизи готовність об`єкту склала 100 %, а перешкоди введення в експлуатацію відбувалися саме через дії відповідача.

Тоді як, в справі, що розглядається, відповідач набула права власності на нерухоме майно, яке розташовано на земельній ділянки, яка в подальшому підлягала приватизації до укладення шлюбу, так саме й до укладення шлюбу отримала рішення на реконструкцію будинку, об`єкт нерухомості не має 100 % готовності, а введення в експлуатацію відбувається не через дії відповідача, а через наявність заборони на відчуження (іпотечний договір).

Фактично спір щодо нерухомості існує між подружжям ОСОБА_4 та фінансовою установою, через неповернення коштів та загрози звернення стягнення на іпотечне майно, що також підтверджується кількістю позовних заяв, де фактично предметом є спірна нерухомість.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18) зроблено висновок, що «частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна». Тлумачення наведеним норм права дає підстави для висновку, що частина перша статті 62 СК України не застосовується до частки у праві спільної власності на майно.

Більша частина (решта) пояснень та обґрунтування позову зводиться щодо визначення об`єкту самочинним чи не самочинним будівництвом, порядком введення в експлуатацію чи не можливістю подати декларацію про готовність об`єкту нерухомості, які також не можуть бути підставою для задоволення позовної вимоги про визнання об`єктом спільної сумісної власності.

Крім того, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина 5стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Частиною 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦКУкраїни чи іншими нормативними актами не передбачено.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від якого в подальшому не було відступлено Верховним Судом, зокрема у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року в справі № 166/942/18.

Враховуючи наведене, а також те, що рішення про надання дозволу про проведення добудови та перебудови будинку було надано 23.07.1997 саме відповідачу ОСОБА_12 до укладення шлюбу з позивачем ОСОБА_1 , а також відсутності обґрунтування вимоги, щодо визнання позивача співзабудовником не введеного в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва, введенням в експлуатацію та реєстрацію права власності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги про визнання позивача співзабудовником не введеного в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва «Реконструкція житлового будинку гр. ОСОБА_8 з облашт. магазина по АДРЕСА_1 » 95% будівельної готовності, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим введенням в експлуатацію та реєстрацію права власності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо посилань позивача про відсутність вимог майнового характеру, суд зазначає, що ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 березня 2020 року позовна заява залишалась без руху, зокрема з підстав несплати судового збору в повному розмірі. Вказувалось на те, що позовна заява місить дві позовні вимоги, майнового характеру та немайнового характеру. На виконання якої позивачем сплачено судовий збір.

Враховуючи, що у задоволенні позову було відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 76, 89, 141, 206, 265, 273, 352-355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , про визнання об`єкту незавершеного будівництва «Реконструкція житлового будинку гр. ОСОБА_8 з облашт. магазина по АДРЕСА_1 » 95% будівельної готовності, а саме реконструйовану за час шлюбу частку 83/100 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя з рівними розмірами часток та визначення позивача співзабудовником не введеного в експлуатацію об`єкту незавершеного будівництва «Реконструкція житлового будинку гр. ОСОБА_8 з облашт. магазина по АДРЕСА_1 » 95% будівельної готовності, а саме реконструйовану за час шлюбу частку 83/100 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим введенням в експлуатацію та реєстрацією права власності - відмовити.

Позивач – ОСОБА_1 . Адреса проживання позивача: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання відповідача: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», юридична адреса: 01033, м. Київ, вул. Фізкультурна, 28-Д, ( регіональне представництво: м. Ужгород, вул. Минайська, 24).

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В.Фазикош