Рішення № 102030634, 20.12.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2021 року справа № 580/7342/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А3335 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) подав позов до військової частини А3335 (далі – ВЧ А3335, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини А3335 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 26.04.2021 по 15.09.2021 (з моменту виникнення спору та повідомлення ОСОБА_1 військову частину про неповний розрахунок при звільненні до фактичного розрахунку);

- зобов`язати військову частину А3335 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 26.04.2021 по 15.09.2021, з моменту виникнення спору та повідомлення ОСОБА_1 про неповний розрахунок при звільненні по день фактичного розрахунку, 150 дні, виходячи з розрахунку 422,20 грн в день у розмірі 63330 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що позивач звернувся до ВЧ А3335 з проханням нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення 26.04.2021, суд задовільнив вимоги позивача 02.07.2021, а відповідач провів фактичний розрахунок 15.09.2021, а отже здійснив несвоєчасно та з суттєвим запізненням виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 27.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відзив на позовну заяву від відповідача не надійшов.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02.07.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, а саме визнано протиправною бездіяльність Військової частини А3335 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Зобов`язано Військову частину А3335 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Позивач зазначає, що фактичний розрахунок з ним відповідачем проведено 15.09.2021.

Оскільки відповідач несвоєчасно та з суттєвим запізненням виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, тому у позивача є підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26.04.2021 по день фактичного розрахунку 15.09.2021.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що ні Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” від 3 липня 1991 року № 1282-XII, ні Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII не містять норм щодо порядку відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, тому для вирішення спору судом враховано правову позицію Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 (справа № 820/4619/16), яка відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає врахуванню судами нижчих інстанцій.

Верховний Суд у вказаній справі вказав, що за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводяться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 статті 117 КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Для вирішення спору суд також врахував висновки Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17.

Верховний Суд у цьому рішенні вказав, що за такого правового врегулювання, передбаченого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.

При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Меньшакова проти України” від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин, Верховний Суд у згаданому рішенні № 810/1543/17 зазначив, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються саме розміру належних звільненому працівникові сум, доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02.07.2021 у справі № 580/3218/21 в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18 листопада 2019 року у справі № 0940/1532/18.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 5 статті 139 вказаного Кодексу у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір”, а відповідач не надав доказів понесення судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 – 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення цього Кодексу.

Учасники справи:

1) позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

2) відповідач – військова частина А3335 (20700, Черкаська область, м. Сміла, вул. Сунківська, 10, код ЄДРПОУ 07956411).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 20.12.2021.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК