Рішення № 102030244, 17.12.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/4226/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хом`якової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонська міська рада Херсонської області про визнання протиправним та скасування пункту 1.2 рішення ради № 437 від 23.07.2021, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 1.2. рішення Херсонської міської ради Херсонської області VIII сесії VIII скликання № 437 від 23.07.2021 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,1528 га у АДРЕСА_1 , під розміщення автостоянки;

- зобов`язати Херсонську міську раду Херсонської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0.1528 га в АДРЕСА_1 , під розміщення автостоянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка є власницею будівлі автостоянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . 23.04.2021 позивачка звернулась до Херсонської міської ради Херсонської області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду (постійне користування) земельної ділянки, орієнтованою площею 1528 кв.м за адресою АДРЕСА_1 , під розміщення автостоянки із земель комунальної власності, але рішенням від 23.07.2021 № 437 (п.1.2) позивачці було відмовлено в такому дозволі на підставі ст. 123 Земельного кодексу України (невідповідність містобудівної документації, земельна ділянка розташована в зоні Р-2 рекреаційній зоні активного відпочинку).

Позиція позивача обґрунтовується тим, що в оскаржуваному рішенні не наведено, якій саме містобудівній документації та яким чинним нормативним актам не відповідає земельна ділянка і яким чином надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки не відповідає конкретним нормам чи конкретній містобудівній документації. Зі змісту вказаного рішення незрозуміло, наявність яких саме обставин стало підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, в чому саме полягає вказана невідповідність та, з яких мотивів міська рада виходила, здійснюючи такий висновок та якими документами це підтверджується. Як встановлено ДБН Б 1.1-22:2017 від 2018 року, рекреаційні зони активного відпочинку Р-2 призначаються для виконання активних рекреаційних функцій. До них належать території загального користування з відповідними об`єктами для активного відпочинку населення та громадсько-рекреаційні центри. Ці території мають бути забезпечені високим рівнем благоустрою, належним переліком постійних споруд для активного відпочинку, тимчасових споруд чи інших об`єктів супутних видів активності. Крім цього, для зазначеної зони допускається використання земельної ділянки для автостоянок, адже така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання природних комплексів та окремих об`єктів. Власність позивачки розміщена на межі двох зон Р-2 (рекреаційні зони активного відпочинку) та Ж-1 (зони садибної житлової забудови), не впливає на зелені насадження, не знищує та е руйнує їх, не заважає виконанню активних рекреаційних функцій зазначеної зони. Позивач вважає, що автостоянка буде забезпечувати належне комфортне користування закладами громадянам: безпечне паркування та зберігання автомобілів. Позивач вважає, що оскаржуване рішення ради порушує її право власності на нерухоме майно, внаслідок такого рішення позивачка позбавлена можливості повноцінно користуватись своїм нерухомим майном.

Ухвалою від 18.08.2021 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 20.09.2021 о 15:00 год.

16.09.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву від Херсонської міської ради, в якому просить відмовити в задоволенні позову. Позиція відповідача обґрунтовується наступним. Заявлена позивачкою земельна ділянка Генеральним планом міста Херсона визначена такою, що розташована в зоні Р-2, рекреаційна зона активного відпочинку, де розміщувати автостоянку заборонено. Положеннями статті 52 ЗК України передбачено, що на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. На таких землях (крім земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельних ділянок, зайнятих об`єктами фізичної культури і спорту, інших аналогічних об`єктів) допускається будівництво відповідно до чинної містобудівної документації об`єктів житлового та громадського призначення, що не порушують режим використання земель рекреаційного призначення. Відмова відповідача, викладена у оскаржуваному рішенні, а саме, у зв`язку із невідповідністю містобудівній документації, є повністю обґрунтованою та законною. Що стосується вимоги про зобов`язання Херсонську міську раду надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0.1528 га в АДРЕСА_1 , під розміщення автостоянки, то відповідач вважає, що це повинно розцінюватись судом, як втручання у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

20.09.2021 підготовче засідання було відкладено на 20.10.2021 для надання часу позивачу ознайомитись із відзивом на позовну заяву, та підготовки відповіді на відзив.

Через неприбуття представника відповідача в судове засідання 20.10.2021 оголошена перерва до 10.11.2021.

10.11.2021 до суду представницею позивачки подана заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на лікуванні.

Ухвалою, постановленою у письмовому провадженні 10.11.2021, суд відклав підготовче засідання на 06.12.2021 та витребував у відповідача (Херсонської міської ради) документальне обґрунтування заборони розташування в рекреаційній зоні автостоянки, витяг з Генерального плану міста , який підтверджує наявність рекреаційної зони, копію протоколу засідання постійної комісії щодо розгляду питання надання позивачці дозволу, копію протоколу голосування міської ради по питанню дозволу на розробку проекту землеустрою позивачці.

Судове засідання 06.12.2021 проведено в письмовому провадженні у зв`язку з поданням представником позивача заяви про розгляд справи в письмовому провадженні, представник відповідача не прибув.

Ухвалою від 06.12.2021 закрито підготовче провадження, подальший розгляд справи вирішено проводити в письмовому провадженні.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача, відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 08.04.2008 придбала у гр.-на ОСОБА_2 будівлю автостоянки за адресою АДРЕСА_1 . За договором на земельній ділянці розташовані : контрольно-пропускний пункт - літера "А", навіс площею забудови 149,5 кв.м - літера "Б", мостіння площею 1150,8 кв.м -1, огорожа номера один, два. Договір зареєстрований в Державному реєстрі правочинів, право власності позивачки на автостоянку зареєстровано в Реєстрі прав власності.

З моменту придбання автостоянки до квітня 2021 року земельна ділянка позивачем не була оформлена у користування. Суду не повідомлено про підстави користування ділянкою попереднім власником автостоянки та обставини та час виникнення будівлі автостоянки на території Придніпровського парку м. Херсона.

23.04.2021 позивачка звернулась до Херсонської міської ради Херсонської області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду (постійне користування) земельної ділянки, орієнтованою площею 1528 кв.м за адресою АДРЕСА_1 , під розміщення автостоянки із земель комунальної власності.

Рішенням від 23.07.2021 № 437 (п.1.2) позивачці було відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтованою площею 0,1528 га за адресою АДРЕСА_1 , під розміщення автостоянки на підставі ст.. 123 Земельного кодексу України (невідповідність містобудівної документації, земельна ділянка розташована в зоні Р-2 - рекреаційній зоні активного відпочинку).

Позивачка вважає таку відмову протиправною, тому звернулась до суду з даним позовом.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Міська рада має виключну компетенцію в сфері розпорядження землею.

Частиною 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

За змістом статті 12 ЗК України до повноважень сільських селищних, міських рад у сфері земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 172 ЦК передбачено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

Проаналізувавши викладене, можливо дійти висновку, що тільки рішенням міських ради надається земельна ділянка у власність або у користування.

Статтею 123 ЗК України передбачений порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Положеннями частини 2, 3 статті 123 ЗК України визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно- правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмова відповідача, викладена у оскаржуваному рішенні, ґрунтується на невідповідності місця розташування містобудівної документації - Генеральному плану міста.

Частиною 2 статті 5 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Пунктом 7 частини 1 статті 1 вказаного Закону визначено, що містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Згідно зі ст. 17, п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до ч. 1 статті 18 вищезазначеного Закону, план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території "для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Частина 2 статті 18 Закону встановлює, що план зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

За порушення вимог, встановлених планом зонування території, фізичні та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Відповідач посилається на те, що Генеральним планом міста Херсона, визначено, що заявлена земельна ділянка, яку позивач виявив бажання отримати в користування (оренду), розташована в зоні Р-2 - рекреаційна зона активного відпочинку. В свою чергу, позивач не заперечує тієї обставини, що бажане розташування земельної ділянки дійсно знаходиться в рекреаційній зоні відпочинку - Придніпровському парку м. Херсона.

На законодавчому рівні, як окрема категорія земель, землі рекреаційного призначення були визначені у Земельному кодексі України. Правове регулювання використання земель рекреаційного призначення здійснюється низкою законодавчих актів, зокрема, Земельним кодексом України, Водним кодексом України і Лісовим кодексом України, Законами України "Про охорону навколишнього природного середовища" тощо.

Відповідно до ЗК України (ст. 18) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. В тому числі є така категорія земель як землі рекреаційного призначення. Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Статтею 50 Земельного кодексу України, визначено землі рекреаційного призначення як землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Відповідно до статті 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать наступні земельні ділянки:

земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Правовий режим земель рекреаційного призначення - це встановлений законодавством порядок використання та охорони земель, що визначає права, обов`язки, обтяження прав і обмеження видів господарської діяльності титульних власників земельних ділянок і третіх осіб з метою організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Положеннями статті 52 ЗК України передбачено, що на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. На таких землях (крім земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас,- земельних ділянок, зайнятих об`єктами фізичної культури і спорту, інших аналогічних об`єктів) допускається будівництво відповідно до чинної містобудівної документації об`єктів житлового та громадського призначення, що не порушують режим використання земель рекреаційного призначення.

Таким чином, розташування та діяльність автостоянки на території рекреаційних зон це є господарська діяльність, що може негативно вплинути на навколишнє природне середовище або перешкодити використанню їх за цільовим призначенням; може призвести до зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.

Виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст.. 96 Земельного кодексу України) на землях рекреаційної зони забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Передання земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст, для автостоянки без зміни її цільового призначення суперечить приписам Земельного кодексу України, навіть якщо така споруди такої автостоянки вже розташовані на цій території.

Тому суд вважає, що саме орган місцевого самоврядування має право вирішувати, чи впливає діяльність автостоянки на навколишнє природне середовище, тобто чи суперечить така діяльність використанню зони парку за прямим призначенням або ні.

Суд не може перебирати на себе повноваження органів місцевого самоврядування з прийняття останніми рішення щодо реалізації їхньої виключної компетенції, зокрема, про зміну цільового призначення земельної ділянки із земель рекреаційної зони на землі житлової та громадської забудови або іншої категорії. Це є виключною, передбаченою Конституцією України, компетенцією на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

На підставі викладеного, суд не вбачає при прийнятті радою оскаржуваного в суді рішення порушення вимог чинного законодавства або перевищення компетенції.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для відшкодування позивачу судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, немає.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту 1.2 рішення Херсонської міської ради Херсонської області VIII сесії VIII скликання № 437 від 23.07.2021 року про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки під розміщення автостоянки та про зобов`язання Херсонську міську раду Херсонської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки під розміщення автостоянки..

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.В. Хом`якова

кат. 109020100