Рішення № 102027751, 20.12.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2021 р. Справа № 400/9478/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача:Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки ( Миколаївська область), вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056; пр. Перемоги, 14, м. Київ, 01135, про:визнання протиправною та скасування постанови від 23.09.2021 № 306244,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Миколаївська область) (далі – відповідач). В якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 306244 від 23.09.2021 року, винесену Державною службою України з безпеки на транспорті в особі Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Миколаївська область).

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

28.09.2021 року позивачем отримано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 23.09.2021 року № 306244, винесену Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки (Миколаївська область) на суму 17000,00 грн. Відповідно до вказаної постанови позивач на 24.07.2021 року на 203 км +500 м а/д М-14 «Одеса – Мелітополь – Новоазовськ» порушив Закон України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за що передбачена абз.15 ч.1 ст. 60: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу (MAN, державний номер НОМЕР_1 ), акт № 300573.

Позивач вважає, що оскаржувана постанова винесена без наявності факту правопорушення, через те, що позивачем у 2021 році, у тому числі 24.07.2021 року, не надавались послуги з перевезення вантажу, зокрема щодо перевезення пшениці, а належні йому транспортні засоби надавались ОСОБА_2 для гаражування, ремонту та обслуговування з правом переміщення. Станом на 24.07.2021 року автомобіль MAN з причепом перебував у ОСОБА_2 на підставі усної угоди.

23.09.2021 року під час розгляду справи в приміщенні відповідача представник позивача ознайомився з матеріалами справи, в якій копія товарно-транспортної накладної була відсутня. Письмові та усні пояснення та заперечення до уваги не були прийняті при винесенні оскаржуваної постанови, відомості про товарно-транспортну накладу відсутні.

Також позивач вважає, що оскаржувана постанова винесена при відсутності затвердженої методики зважування динамічних вантажів, із порушенням процедури габаритно-вагового контролю.

Крім того, зважаючи на те, що транспортний засіб, що належить на праві власності позивачу, здійснював перевезення саме подільного вантажу, відповідно до абзацу 22.5 Правил дорожнього руху не передбачено отримання дозволу, який давав би право на рух автомобільними дорогами України.

Враховуючи відсутність на час проведення габаритно-вагового контролю методики визначення параметрів фактичної маси та навантаження на вісь щодо сипучих вантажів, позивач стверджує про відсутність на час проведення зазначеного габаритно-вагового контролю правових підстав визначення перевищення нормативних вагових параметрів транспортних засобів з сипучими вантажами та відповідно складання розрахунку плати за проїзд і застосування адміністративно-господарського штрафу за перевищення вагових параметрів.

Позивач зазначає, що працівниками Укртрансбезпеки порушено процедуру проведення габаритного вимірювання: не було прийнято мір щодо заборони дозволу на проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, габаритні параметри яких перевищуються, не надано довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю.

Таким чином, позивач вважає, що складання оскаржуваної постанови без дотримання встановленого законом механізму визначення відстані перевезення вантажу у такий спосіб та на підставі документів, що складено з порушенням вимог законодавства, не відповідає принципу верховенства права.

12.10.2021 року разом з позовом позивачем подано до суду подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 306244 від 23.09.2021 року винесену Державною службою України з безпеки на транспорті в особі Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Миколаївська область) в сумі 17000,00 грн.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 року у справі 400/9478/21 у задоволенні заяви позивачу про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою від 18.10.2021 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.

Відповідач відзив на адміністративний позов не надав.

Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

24.07.2021 року посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Херсонська область), на а/д М-14 «Одеса – Мелітополь – Новоазовськ» 203 км + 500 м, було проведено ваговий контроль транспортного засобу MAN, д/н НОМЕР_1 .

За результатами перевірки було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 300573 від 24.07.2021 року. При цьому у вказаному акті зазначено про відмови водія від пояснень про причини порушень та підпису акту.

Судом прийнято до уваги товарно-транспортну накладну № ОВ-334-0655 від 23.07.2021 року , відповідно до якої перевізником зазначено ТОВ «Бєл-Транс», найменування вантажу – ріпак 2021 насипом, маса брутто 39500 кг; пункт навантаження – Херсонська обл., с. Чернобаївка, пункт розвантаження – ТОВ «ЄВТ Грейн», м. Миколаїв, вул. Айвазовського, 14.

За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідачем винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 306244 від 23.09.2021 року, якою на позивача, за порушення Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке абз. 15 ч. 1 ст. 60: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу (MAN, державний номер НОМЕР_1 ), накладено штраф у сумі 17000,00 грн.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач оскаржив її у судовому порядку.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Відповідно до абз. 4. п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 422 «Про оптимізацію систем центральних органів виконавчої влади», утворено Державну службу України з безпеки на транспорті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 (зі змінами) затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі – Положення).

Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

У відповідності до абз. 1 п. 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи. У відповідності до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 року № 196-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті»; утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком, зокрема.

Стаття 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає, що Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України; державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі); рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів.

Враховуючи зазначене висновується, що Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки наділений повноваженнями стосовно здійснення рейдових перевірок дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, забезпечення габаритно-вагового контролю транспортних засобів, нарахування відповідної плати за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

Згідно з пунктом 14 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 (далі – Порядок № 1567), рейдова перевірка транспортних засобів проводиться на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях вантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагових комплексах, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, у пунктах пропуску через державний кордон за погодженням з начальником органу охорони державного кордону.

Відповідно до п. 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення (п. 18 Порядку № 879).

Згідно з п. 20, 21 Порядку № 1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Згідно абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 відсотків, але не більше 20 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу – штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги – 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах – 4,35 м), за довжиною – 22 м (для маршрутних транспортних засобів – 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів – понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах – до 46 т), навантаження на одиночну вісь -11т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі – 16 т, строєні – 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь – 11 т, здвоєні осі – 18 т, строєні – 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Як передбачено статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування», габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Згідно з пунктами 3, 4, 6 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та відповідними підрозділами МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху.

Згідно абзацу 15 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 відсотків, але не більше 20 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник – фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідальність на підставі ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за відсутність документів при перевезенні вантажу покладається на перевізника.

Отже суд не погоджується з доводами позивача про те, що дозвіл на рух подільного вантажу – ріпак 2021 насипом не видається.

Верховний Суд у постанові від 01.07.2020 року у справі № 803/50/17 дійшов наступного висновку: «... У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків. При цьому, обов`язок отримати дозвіл на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, а також внести плату за проїзд такого великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування покладається на перевізника. За порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.»

Посилання позивача стосовно відсутності методики, затвердженої уповноваженими центральним органом виконавчої влади у сфері метрології, яка визначає чітку процедуру зважування транспортних засобів, які перевозять вантаж, що змінює розподіл, не свідчить про те, що процедура зважування відбулась з порушенням норм чинного законодавства або в зв`язку з відсутністю методики були спотворені дані зважування. Крім того, доказів того, що саме вантаж ріпак 2021 насипом є вантажем, що змінює розподіл навантажень позивачем не наведено. Водночас позивачем у позовній заяві взагалі зазначається про вантаж - пшениця.

Щодо характеру вантажу, який перевозився, що є сипучим та постійно переміщується по осям, суд погоджується з доводами відповідача, що стаття 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» не містить ніяких застережень стосовно виду вантажу, який перевозиться.

Оскільки Закон має вищу юридичну силу, ніж Правила дорожнього руху, тому в даному випадку слід застосувати норму права, яка має вищу юридичну силу. Чинним законодавством не передбачені виключення з ПДР при перевезенні сипучих вантажів. А переміщення ватажу під час руху не припустиме, оскільки його переміщення спричиняє збільшення динамічної маси транспортного засобу при гальмуванні, а також порушує стійкість транспортного засобу. Вказані негативні переміщення вантажу під час руху можуть призвести до непередбачуваних катастрофічних наслідків та є загрозою для безпеки дорожнього руху.

У зв`язку з цим, суд відхиляє доводи позивача про відсутність на час проведення зазначеного габаритно-вагового контролю правових підстав визначення перевищення нормативних вагових параметрів транспортних засобів з сипучими вантажами та відповідно складання розрахунку плати за проїзд і застосування адміністративно-господарського штрафу за перевищення вагових параметрів.

Щодо порушення процедури габаритно-вагового контролю суд зазначає наступне.

Пунктом 21 Порядку № 879 передбачено, що у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативною параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

У разі здійснення руху з порушенням умов, визначених у дозволі на рух, подвійний розмір застосовується в частині перевищення фактичних показників над показниками, визначеними у дозволі, за пройдену частину маршруту.

Довідка про здійснення габаритно-вагового контролю та/або сертифікат зважування, або документ щодо внесення плати за проїзд є чинними протягом усього маршруту.

Якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру.

Перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Із аналізу вказаних норм, суд приходить до висновку, що цим нормативним документом передбачена можливість руху транспортного засобу після визначення плати та можливість внести таку плату протягом 30 днів.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник – фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Стаття 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника – документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія – посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до абз. 4 п. 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (далі – Порядок № 1388) за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

За правилами п.6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08. 2010 року № 379 (далі – Інструкція № 379), якщо власник ТЗ передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження ТЗ іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ.

Із наведених норм законодавства висновується, що у разі передачі права користування транспортним засобом фізичній або юридичній особі, позивач або користувач мали у встановленому законодавством порядку забезпечити оформлення і видачу тимчасового реєстраційного документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Схожа позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 року у справі № 804/8740/16.

Однак, тимчасовий реєстраційний документ, що підтверджує право користування транспортним засобом, про який йдеться у цьому спорі, у матеріалах справи відсутній.

Крім того, відповідно до ст. 800 Цивільного кодексу України, наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.

На підставі статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Беручи до уваги, що позивач, як власник транспортного засобу або водій під час здійснення рейдової перевірки, не надали доказів підтвердження передачі права користування транспортним засобом іншій особі, суд погоджується із доводами відповідача, що за відсутності договору про перевезення неможливо достеменно встановити належного автомобільного перевізника, окрім власника транспортного засобу.

В аспекті статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт", згідно з якою, автомобільним перевізником може бути фізична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, статті 319 Цивільного кодексу України, згідно з якою встановлено, що власність зобов`язує, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, суд приходить до висновку, що власник транспортного засобу, як фізична особа може виступати автомобільним перевізником, за умови якщо не забезпечить належне оформлення передачі права користування транспортним засобом іншій особі.

Позивачем не доведено належного оформлення передачі права користування транспортним засобом MAN, державний номер НОМЕР_1 , іншій особі.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги, що позивачем допущено перевищення габаритно-вагових норм, суд приходить до висновку, що відповідач мав достатні підстави для накладення штрафу відповідно до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241, 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Миколаївська область) (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056; пр. Перемоги, 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 306244 від 23.09.2021 року винесену Державною службою України з безпеки на транспорті в особі Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Миколаївська область) в сумі 17000,00 грн. – відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20.12.2021 року.

Суддя О.В. Малих