Рішення № 102022647, 09.12.2021, Золочівський районний суд Харківської області

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 622/28/20 р.

2/622/21/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2021 смт Золочів

Золочівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Чернової О.В.,

за участі: секретаря Дмитренко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні в залі суду в смт. Золочів Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілоан" про визнання недійсним кредитного договору, та за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

11.01.2020 року до суду надійшла позовна заява від ОСОБА_1 , в якій остання просила суд визнати недійсними положення п. 1.5.1. договору №9048395 від 27.10.2019 року, визнати договір №9048395 від 27.10.2019 року, укладений між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 , недійсним вцілому.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що в листопаді 2019 року вона дізналася про те, що нею укладено кредитний договір №9048395 з ТОВ «Мілоан», копію цього договору вона отримала в кінці листопада 2019 року. Вважає, що кредитний договір не був підписаний з її сторони, сторони не домовилися про всі істотні умови визначені законодавством, а сам договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, що в свою чергу, є підставою для визнання такого договору недійсним. В порушення норм ст.207 ЦК України в наданому суду кредитному договорі відсутній підпис позивача як позичальника, а тому договір є нікчемним. Грошові кошти кредитодавцем їй не передавались, а отже договір не може вважатися укладеним. В оспорюваному договорі відсутні передбачені законодавством істотні умови, а саме: не вказано мету отримання та конкретний спосіб надання кредиту, що передбачено ст.12 Закону України «Про споживче кредитування»; не вказано види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться; не зазначено реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації, виходячи з обраних споживачем умов кредитування; не вказано про необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг(за наявності); не вказано порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); відсутні підписи сторін; не зазначено порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; не зазначено тип процентної ставки; не зазначено строк внесення фінансового активу та умови взаєморозрахунків; не зазначено порядок зміни та припинення договору; не зазначено строк дії договору; не визначено відповідальність сторін. За відсутності численної кількості істотних умов договору, що впливають на можливість виконання сторонами договору, можна стверджувати, що сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору. Отже, договір не може бути визнаним укладеним. Кредитодавець не виконав встановлені Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про захист прав споживачів» вимоги. Такі дії розглядаються як нечесна підприємницька практика в розумінні ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору, а отже відповідно до ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Кредитор в п.1.5.1. Договору встановив, що за надання кредиту Позичальник зобов`язаний сплатити Кредитору комісію у розмірі 500,00 грн. Вказаний пункт Договору також порушує ст.ст.11, 18, 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» та є грубим порушенням чинного законодавства, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо, за дії, які не є послугою у визначенні цього закону. Внаслідок чого ця вимога договору є нікчемною і визнанню недійсною не підлягає. В порушення вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» та ЗУ «Про споживчий кредит» в договорі взагалі не передбачено відповідальність Кредитодавця за невиконання зобов`язань, а отже зазначені положення договору мають бути визнані недійсними, а договір визнаний недійсним вцілому.

06.02.2020 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ТОВ «Мілоан» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором №9048395 в розмірі 15207,50 грн., з яких основна сума боргу - 5000,00 грн., комісія за надання кредиту - 500,00 грн., проценти за користування кредитом з 28.10.2019 по 17.11.2019 - 1482,50 грн., проценти за користування кредитом з 18.11.2019 по 04.02.2020 - 5925,00 грн., пеня - 2300,00 грн.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ТОВ «Мілоан» зазначив, що 27.10.2019 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №9048395. Позивач за зустрічним позовом здійснює діяльність з надання фінансових кредитів фізичним особам на карткові рахунки, на підставі укладених в електронній формі кредитних договорів за допомогою веб-сайту Товариства в мережі Інтернет, відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію» та інших законодавчих актів України. Порядок вчинення дій з метою отримання кредиту та укладення кредитного договору детально наведений у розділах 3-5 Правил надання фінансових кредитів Товариством в редакції, що діяли на момент укладення кредитного договору №9048395 від 27.01.2019 року з ОСОБА_1 . Для укладення електронного кредитного договору сторони вчинили ряд дій в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та поза нею. Позичальником, зокрема, було підписано одноразовим ідентифікатором та відправлено Товариству електронне повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір (акцепт). Відповідно до абз.2 ч.2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Порядок укладення електронного кредитного договору у повній мірі відповідає вимогам законодавства і, зокрема, ЦК України, ЗУ «Про електронну комерцію». Посилаючись на ч.1 ст.207 ЦК України, зазначено, що кредитний договір №9048395 від 27.10.2019 року є таким, що вважається укладеним у письмовій формі, відповідно до вимог діючого законодавства України. На виконання умов кредитного договору №9048395 від 27.10.2019 року позивачем за зустрічним позовом перераховано на картку ОСОБА_1 , що була зареєстрована через особистий кабінет відповідача, грошові кошти у розмірі 5000,00 грн. Згідно п. 1.3. кредитного договору - кредит надається строком на 2 дні. Згідно п. 1.4 кредитного договору термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 29.10.2019 року. Отже кредит наданий строком менше ніж на один календарний місяць. Згідно п.1 ч.2 ст.3 ЗУ «Про споживче кредитування» цей Закон не поширюється на договори, що містять умови про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця. Таким чином кредитний договір №9048395 від 27.10.2019 не є договором споживчого кредиту і на нього не поширюються вимоги закону «Про споживче кредитування». 30.10.2019 року, 06.11.2019 року та 14.11.2019 року відповідач за зустрічним позовом в порядку п.2.3.1 кредитного договору продовжила строк дії договору двічі строком на сім днів та на три дні відповідно, сплативши на користь позивача першого разу 350 грн., які включали в себе сплату пені 100,00 грн., та комісію за пролонгацію 350,00 грн., вдруге сплативши 350,00 грн., які включали в себе комісію за пролонгацію 350,00 грн., та втретє 392,50 грн., з яких 100,00 грн. пеня, комісія за пролонгацію 200,00 грн. та часткова сплата процентів по кредитному договору 92,50 грн. Таким чином строк повернення кредиту було продовжено до 17 листопада 2019 року. Проте в подальшому відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, та допустила прострочку, яка триває з 18.11.2019 року. Отже 17.11.2019 року кредитні кошти не були повернені позивачу за зустрічним позовом, чим відповідач порушив умови договору кредиту. Розрахунок основної суми боргу та комісії за надання кредиту становить сума кредиту (п.1.2 Договору)+комісія за надання кредиту за ставкою 10% від суми кредиту (п. 1.5.1 Договору), що становить 5500 грн. Сума процентів за користування кредитом з 28.10.2019 року до 17.11.2019 року за п.1.5 Договору становить 1482,50 грн., за вирахуванням часткової сплати процентів відповідачем з метою продовження кредиту. Згідно п. 2.2.3 Договору сума процентів за користування кредитом з 18.11.2019 року до 04.02.2019 року, всього 79 днів, становить 5925,00 грн. Згідно п. 4.1 кредитного договору пеня, що підлягає стягненню становить 2300,00 грн., за вирахуванням сплаченої відповідачем пені в сумі 200,00 грн. при пролонгації кредитного договору, а саме 30.10.2019 року та 14.11.2019 року. Таким чином ціна позову становить суму основного боргу 5000,00 грн., проценти за користування кредитом з 28.10.2019 року по 17.11.2019 року 1482,50 грн., з 18.11.2019 року по 04.02.2020 року 5925,00 грн. та комісія за надання кредиту 500,00 грн., яку позивач за зустрічним позовом і просить стягнути з відповідача. Судові витрати в розмірі 2102,00 грн., сплачені позивачем ТОВ «Мілоан», також підлягають стягненню з відповідача за зустрічним позовом.

У відзиві на первісний позов ТОВ «Мілоан» спростовуючи доводи позивача відносно того, що кредитний договір №9048395 від 27.10.2019 року є непідписаним, зазначив, що відповідно до п.6.1, 6.2 Кредитного договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті Позичальника, що створений на веб-сайті Товариства miloan.ua. Після укладення цей кредитний договір розміщується в особистому кабінеті Позичальника. Частинами 3, 4, 5, 6 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору. Згідно п.2 ч.1 ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Укладаючи кредитний договір позивач та відповідач вчинили дії, визначені ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію», перелік таких дій із точним часом їх вчинення наведений у додатках, доданих до відзиву. Позивач підписав Кредитний договір шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що підтверджується роздруківкою з електронного файлу з інформаційно-телекомунікаційної системи позивача. Після чого позивачу були перераховані кошти, відповідно до умов п.1.2 Кредитного договору на його картку. На підставі ч.1 ст.207, ст.639 ЦК України кредитний договір є таким, що укладений у письмовій формі, підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором. А отже твердження позивача про недодержання письмової форми правочину та його непідписання є безпідставними. Посилаючись на ст.ст.218, 1054, 1055 ЦК України відповідач зазначив, що навіть якщо припустити, що кредитний договір не був укладений у письмовій формі, то позивачем невірно обраний спосіб захисту свого права, адже нікчемний правочин не потребує визнання його недійсним в суді. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Зазначає, що оспорюваний кредитний договір є вже шостим укладеним між сторонами. З урахуванням всіх пролонгацій строк користування кредитом становить 21 день, що є меншим за місяць, зрештою, позивачка перестала виконувати свої зобов`язання за кредитним договором, через що утворилася заборгованість. Позивачка посилається на норми ЗУ «Про споживче кредитування», що також є безпідставним. Згідно п.1 ч.2 ст. 3 ЗУ «Про споживче кредитування» цей Закон не поширюється на договори, що містять умови про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця. Згідно п.1.3 Кредитного договору кредит надається строком на 2 дні. Навіть з урахуванням всіх пролонгацій строк користування кредитом становить 21 день, таким чином до Кредитного договору не можуть застосовуватися норми ЗУ «Про споживче кредитування», про що прямо зазначено у вказаному законі. Позивачка посилається на недосягнення згоди щодо істотних умов кредитного договору. Однак не зазначає по яких саме істотних умовах кредитного договору не досягнуто згоду. Істотними умовами кредитного договору є предмет, строк повернення та його ціна (розмір процентів). Як вбачається з тексту Кредитного договору всі ці умови викладені в Кредитному договорі, і позивачка погодилася з ними підписуючи Кредитний договір одноразовим ідентифікатором, про що зазначалось вище. Перелічені позивачкою істотні умови кредитного договору, встановлені ЗУ «Про споживче кредитування», не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки вказаний нормативно-правовий акт не поширюється на даний вид правовідносин. Посилання позивача на відсутність істотних умов, встановлених ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються доказами по справі. Позивач посилається на нібито нечесну підприємницьку практику відповідача при укладенні кредитного договору, адже відповідачем не вчинено передбачених ст.9 ЗУ «Про споживче кредитування» дій. Така обставина не відповідає дійсності, оскільки ЗУ «Про споживче кредитування» не може бути застосований до даних правовідносин. Крім того, згідно з п.п.3 п.5.1 Кредитного договору позичальник підтверджує, що інформація надана йому товариством з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Позивач посилається на незаконність нарахування комісії за надання кредиту, в обґрунтування чого посилається на положення ЗУ «Про захист прав споживачів», відповідно до якого кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі будь-які збори, комісії, відсотки за дії, які не є послугою. Однак ЗУ «Про захист прав споживачів», і зокрема ст. 11 цього Закону не містить заборон щодо нарахування комісій кредитодавцем. Щодо відповідальності відповідача, відповідно до п.5.1, 6.3, 7.1 кредитного договору, він складається з індивідуальної частини та Правил надання фінансових кредитів Товариством. Згідно з розділом 9 Правил, де зазначено, що сторони, тобто і відповідач, несуть відповідальність згідно чинного законодавства України. Посадові особи відповідача несуть кримінальну, адміністративну, матеріальну та дисциплінарну відповідальність у відповідності до вимог чинного законодавства України. Крім того, як було наведено раніше та підтверджується наданими доказами, відповідач в день укладення договору перерахував кошти за вказаними позивачем реквізитами, натомість саме позивачем не виконуються обов`язки з повернення кредиту та сплати передбаченої договором винагороди, а отже фактично дисбаланс утворюється саме позивачем, який реалізував право на отримання коштів за договором, якому кореспондує обов`язок відповідача їх надати, проте ухиляється від виконання обов`язку щодо сплати заборгованості, чим порушує право відповідача на своєчасне отримання коштів у розмірі заборгованості. Позивач у своїх позовних вимогах просить вирішити питання судових витрат та у позові зазначає їх орієнтовний розмір 2000,00 грн., натомість не конкретизує з чого саме вони складаються та не надає такого розрахунку та доказів понесення таких витрат, таким чином позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповіді на відзив на первісний позов ОСОБА_1 зазначила, що відповідачем у відзиві на позовну заяву не зазначено, яким саме одноразовим ідентифікатором було підписано договір і яким чином вказаний одноразовий ідентифікатор був отриманий та використаний позивачем. Відповідачем на підтвердження своїх тверджень не надано суду жодних належних та допустимих доказів укладення електронного договору. У розділі 10 Договору немає жодного посилання на будь-який одноразовий ідентифікатор, яким позивач начебто підписав договір, що підтверджує той факт, що Договір позивачем не підписувався і не укладався. Відповідач зазначає, що позивачу були перераховані кошти відповідно до умов п.1.2 Кредитного договору на його картку, що підтверджується додатком 11. Згідно з ч.1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Посилаючись на норми ч.2 ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.3.14, п.42, п. 43, п.48, п.50, п.51, п.52 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04.07.2018 №75, зазначила, що первинні документи повинні містити повну інформацію про характер здійсненої операції. Надана відповідачем в якості доказу факту переказу коштів «Копія платіжного доручення про перерахування коштів за кредитним договором» не відповідає вимогам до первинних документів, не є первинним документом, а отже не може бути визнана належним та допустимим доказом проведення операції з перерахунку коштів. Крім того, в зазначеному доказі вказаний номер рахунку отримувача коштів НОМЕР_1 , власником якого позивач не являється, і взагалі незрозуміло як можна встановити власника рахунку який містить символи хххххх. Позивач взагалі не підписував Правила надання фінансових кредитів Товариством, з ними не ознайомлений, а отже і не погоджувався з викладеними в них умовами. Відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці «Правила» розумів Позичальник, начебто підписуючи Договір, а також те, що в подальшому такі «Правила» не змінювалися. Не надав відповідач і доказів того, що вказані правила розміщені на Сайті Відповідача та Позивач з ними ознайомлений. Також позивач не погоджується із доводами відповідача щодо нерозповсюдження дії норм ЗУ «Про споживче кредитування» на укладений між сторонами кредитний договір з огляду на те, що в договорі не зазначено, що він укладений на строк до одного місяця, а отже він підпадає в сферу дії ЗУ «Про споживче кредитування». З огляду на правову позицію, викладену в постанові від 28.03.2018 року Великої Палати ВСУ по справі №444/9519/12, в якій зазначено, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначити строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Згідно п.7.1 кредитного договору визначено, що строк дії договору - з моменту укладення і до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Пунктами 1.3 та 1.4 Договору визначено, що термін кредиту надається строком на 2 дні з 27.10.2019. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 29.10.2019. Отже договором встановлено термін виконання зобов`язання, який є відмінним від строку дії договору, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Крім цього зазначає, що позиції Верховного Суду України, на які позивачка посилається у своїй позовній заяві є актуальними та застосовуються до правовідносин за спірним договором.

В запереченнях на відповідь на відзив на первісний позов ОСОБА_1 ТОВ «Мілоан» зазначено, що позивачка стверджує, що відповідач не зазначив яким саме одноразовим ідентифікатором і яким саме чином вказаний одноразовий ідентифікатор був отриманий та використаний позивачем. Дане твердження не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи.

Так, в матеріалах справи міститься Інформація роздруківка з електронного файлу (лог-файлу), що підтверджує підписання кредитного договору № 9048395 від 27.10.2019 року Позивачем одноразовим ідентифікатором в ІТС ТОВ «МІОЛАН. У вказаній роздруківці міститься строка <bgs:CodeEntered>S48195</bgs:CodeEntered>. Вказана строка містить одноразовий ідентифікатор S48195, це саме той одноразовий ідентифікатор, яким позивач і підписав кредитний договір.

Згідно п.6.2. Кредитного договору розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства (відповідача) про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний номер позичальника або передається іншим чином засобом зв`язку вказаним Позичальником під час реєстрації особистого кабінету, а позичальник (позивач) використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в особистому кабінеті на сайті товариства.

Таким чином, у відповідності до вимог чинного законодавства та Кредитного договору відповідачем направлено позивачу одноразовий ідентифікатор на мобільний телефон, що зазначений у Кредитному договорі та у анкеті заяві на кредит, і тільки після того як позивач ввів такий ідентифікатор в особистому кабінеті в ІТС відповідача в спеціальне поле відповіді про прийняття пропозиції укласти електронний кредитний договір (акцепту) у формі електронного повідомлення та натиснув «підписати» кредитний договір було укладено. На підтвердження цієї обставини додатково надав інформацію з ІТС відповідача щодо розміщення оферти в особистому кабінеті позивача в ІТС відповідача, відправлення позивачу одноразового ідентифікатору на мобільний номер та введення його в формі акцепту в ІТС відповідача.

Стосовно відсутності посилання на одноразовий ідентифікатор в розділі 10 договору відповідач зазначає, що відповідно до ч.1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно ч.2 ст.638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. За змістом ч.6 ст.11 Закону «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Отже, в силу законодавчого визначення та особливостей укладення електронного договору, сторонами, і зокрема особою, яка прийняла пропозицію укласти договір, електронний підпис одноразовим ідентифікатором може вводитись не безпосередньо в текст договору (як це притаманно класичній процедурі укладення договорів в письмовій (паперовій) формі), а додаватись до електронного повідомлення (відповіді) про прийняття пропозиції про укладення договору відповідного змісту (тексту). І відсутність візуального відображення електронного підпису саме в тексті, з урахуванням специфіки укладення електронного договору, не свідчить про те, що електронний договір не містить підписів. Докази підписання договору (акцепту) позивачем додані відповідачем до відзиву (додаток 9) та додано до цих заперечень.

Позивачка оспорює виконання договору відповідачем. Натомість, відповідно до параграфу глави 71 Цивільного кодексу України, кредитний договір на відміну від договору позики є консенсуальним, а не реальним договором. Відповідно до позовної заяви, вимоги позивача стосуються виключно визнання кредитного договору та окремої його умови недійсними, а отже встановлення обставин отримання позивачем кредиту не входить до предмету доказування у справі, адже не може підтверджувати заявлені Позивачем вимоги, а отже і бути належними доказами, згідно ст.77 ЦПК України.

Крім того, факт перерахування коштів на картку позивача окрім наданих відповідачем доказів додатково підтверджується довідкою ТОВ «Елаєнс», що забезпечувало здійснення переказу позивачу за дорученням відповідача, відповідно до укладеного між ними договору.

Натомість вимоги Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління НБУ від 04.07.2018 №75, на підставі якого позивач робить висновок про недійсність платіжного доручення та неналежність наданого доказу, не поширюється на відповідача, який не є банком. Крім того, в наданому до відзиву платіжному дорученні містяться всі реквізити, що притаманні первинному документу, окрім особистого підпису, зважаючи, що документ оформлено в електронній формі.

До того ж саме позивачка заперечує факт отримання коштів за кредитним договором, однак на підтвердження своїх тверджень не надає жодного доказу, як-то виписки з рахунку по карті за 27.10.2019 року № НОМЕР_2 ХХХХХХ4597 MasterCard, ПриватБанк з якої було б видно, що у вказаний день коштів у сумі 5000 гривень не находило на її картковий рахунок від Відповідача.

Позивач посилається на те, що не підписував та не ознайомлювався з правилами надання фінансових кредитів товариством, однак згідно абзацу 8 п. 5.1 Кредитного договору Позичальник підтверджує, що до підписання цього договору ознайомився з усіма його умовами та правилами надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua та є невід`ємною частиною цього договору.

Крім того, згідно п.6.3. Кредитного договору, приймаючи пропозицію товариства про укладення цього кредитного Договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватися умов кредитного договору та правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на веб-сайті товариства та є невід`ємною частиною цього договору. Таким чином, посилання позивача на незнання змісту правил надання фінансових кредитів товариства не відповідає дійсності.

Позивач посилається на те, що відповідачем не надано доказів розміщення на сайті зазначених вище правил. Дане твердження повністю спростовується наявними на сайті Відповідач miloan.ua матеріалами. Зокрема, у вкладці «Про нас» є вкладка «Правила кредитування та звітність», натиснувши на яку відбувається перехід на сторінку з посиланням на зазначені правила. Більше того, якщо натиснути посилання «Архів (документи з кредитування ТОВ «МІОЛАН»), то доступними стають всі редакції правил, з відповідними датами їх змін.

Крім того, забезпечення розміщення та зберігання зазначених правил на сайті відповідача є однією з вимог законодавства, зокрема п.24 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 р. №913.

Наведені позивачкою посилання на судові рішення є нерелевантними для справи, що розглядається за участю позивача та відповідача, оскільки обставини справ, викладені у цих рішеннях, є відмінними від обставин справи, що розглядається, зокрема висновки судів зроблені з урахуванням того, що індивідуальна частина договору (заява про приєднання) складена у паперовій формі, а правила у електронній. Договори, на які посилаються судові рішення, укладені не в електронній формі та без урахування законодавства про електронну комерцію. Натомість в даному випадку кредитний договір укладено в електронній формі. Відповідно до ч.5 ст.11 Закону «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Отже, в законі міститься пряма норма, що спростовує будь-які намагання позивача зловживати правом та заперечувати статус правил надання фінансових кредитів відповідача як частини кредитного договору.

Крім того, відповідно до п.9.1. кредитного договору (індивідуальної частини), відсутність у правил статусу кредитного договору не впливає на дійсність умов індивідуальної частини кредитного договору.

Посилання позивача на те, що до вказаних правовідносин можна застосовувати норми закону «Про споживче кредитування» оскільки у кредитному договорі є посилання на те, що договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань також не відповідає дійсності. Як зазначалось у відзиві на позовну заяву, п.1.3. Кредитного договору визначено кредит надається строком на 2 дні з 27.10.2019 року. Навіть з урахуванням всіх пролонгацій строк користування кредитом становить 21 день, що є меншим за місяць. Згідно п.1, ч.2 ст.3 Закону України «Про споживче кредитування» цей Закон не поширюється на: договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця.

Таким чином у договорі визначено саме строк надання кредиту, а не термін, як вказує позивач. Крім того, укладаючи кредитний договір відповідач виходив з того, що сторони належним чином, в повному обсязі та в строк виконають свої обов`язки за договором, як того і вимагає законодавство, зокрема, главою 48 ЦК України. Якби відповідач знав про намір позивача кредит не повертати, він відмовився б від укладення договору.

Посилання позивача є намаганням перекручування фактичних обставин та норм права. В п.1 ч.2 ст.3 Закону України «Про споживче кредитування» йдеться про те, що цей закон не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця. Отже, в законі йдеться про те, що строк правомірного користування кредитом повинен бути меншим одного місяця, а не загальний строк протягом якого кредитодавець може здійснювати свої права на випадок невиконання зобов`язань позичальником, зокрема щодо нарахування процентів, неустойки, тощо, оскільки, якщо дію кредитного договору обмежити датою, коли позичальник повинен виконати грошові зобов`язання, це позбавить кредитодавця права на реалізацію умов договору, строк дії якого вичерпався та стимулюватиме позичальника не повертати борг, адже будь-які грошові нарахування передбачені договором, здійснені після закінчення строку його дії, будуть неправомірними.

Отже, якби позивач виконав свої обов`язки відповідно до умов кредитного договору, його строк становив би менше одного місяця. Виходити з іншого строку виконання зобов`язань позивачем, а отже і строку дії договору ніж той, що передбачений умовами кредитного договору, відповідач не мав правових підстав.

В своєму позові позивачка посилається на незаконність нарахування комісії за надання кредиту (п. 1.5.1 Кредитного договору), в обґрунтування чого посилається на положення закону «Про захист прав споживачів», відповідно до якого кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі будь-які збори, комісії, відсотки за дії, які не є послугою та наводить рішення Верховного суду України.

Однак, Закон України «Про захист прав споживачів», і зокрема ст.11 цього закону не містить заборон щодо нарахування комісій кредитодавцем. Більш того, закон «Про споживче кредитування» хоча і не застосовується до відносин сторін за спірним договором, проте регулює подібні за змістом правовідносини, і може прийматись до уваги при вирішенні питання щодо правомірності нарахування комісії. Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Таким чином, нарахування Відповідачем комісії за видачу кредиту не суперечить вимогам закону та не призводить до нікчемності (недійсності) умов кредитного договору, якими встановлюється порядок нарахування комісії.

Висновки Верховного Суду, на які посилається Позивач ґрунтуються на висновках, зроблених цим судом та Верховним Судом України раніше у справах №6-1746цс16 та №695/3474/17. Однак, зазначені рішення ґрунтуються на змісті ст.11 Закону «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року №168, які на відносини за спірним кредитним договором не поширюються, адже втратили чинність на момент його укладення.

Зокрема, обґрунтовуючи постанову від 27 грудня 2018 року, Верховний Суд зазначає: відповідно до положень абзацу 2 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Натомість на момент укладення спірного кредитного договору законодавчі акти чи окремі їх частини, що були підставою для формування певної судової практики не діяли, а отже така практика нерелевантна для врахування при вирішенні даної справи.

Також, у постанові, на яку посилається позивачка у відповіді на відзив, вказано, що у справах, висновки в яких враховані Верховним судом при застосуванні норм права в кредитних договорах, що укладались між кредитодавцями та позичальниками, не було визначено які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту. Однак, зазначена обставина необхідна була судам для перевірки відповідності умов договорів про комісію вимогам ст.11 Закону «Про захист прав споживачів», яка, як вказувалось раніше, не діяла в момент укладення спірного договору, до того ж в п.1.5.1 кредитного договору недвозначно встановлено, що комісія нараховується за надання кредиту. Для надання кредиту відповідачу необхідно здійснити цілу низку дій, які є непомітними для позичальника: створити інформаційно-телекомунікаційну систему та можливості для укладення електронного договору на відстані без необхідності відвідування позичальником місць провадження діяльності відповідачем, ідентифікувати позичальника, верифікувати картку та телефонний номер, оцінити його кредитоспроможність, розробити юридичні документи, необхідні для отримання кредиту, забезпечити здійснення платежу. Всі ці сервіси є платними для відповідача та забезпечують видачу кредиту позичальнику, тому нарахування комісії за надання кредиту позивачу не суперечить вимогам законодавства і є обґрунтованим.

Стосовно посилання позивача за первісним позовом на Постанови ВСУ у справі № 6-16цс15 та Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17 варто зазначити, що дана практика є не релевантною у даній справі, виходячи з нижченаведеного.

Зазначена постанова ВСУ стосується договорів приєднання, причому задля приєднання до яких, позичальник підписує в паперовому вигляді заяву про приєднання, причому про приєднання до документів, розміщених у електронній формі, що випливає з тексту вказаної постанови. На правовідносини, зазначені у постанові Верховного суду, не поширюється дія Закону «Про електронну комерцію», у той час як до відносин між позивачем та відповідачем застосовуються норми зазначеного Закону, ч.5 ст.11 якого прямо встановлює, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

В п.5.1. кредитного договору (оферти) є гіперпосилання на Правила надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, натиснувши на яке, Позивачу відкривається текст Правил, до яких позивач має необмежений доступ, а отже його твердження про те, що Правила не є частиною кредитного договору, є неспроможними.

Позивачем також не доведено, що кредитний договір є договором приєднання, зокрема, що позивач не міг пропонувати свої умови договору. Більш того, позивач сам пропонує одну з істотних умов договору - суму кредиту, шляхом надсилання відповідної заявки на отримання кредиту, а відповідач або погоджується видати кредит на зазначену суму або відмовляє. Відповідно до п.9.1. кредитного договору наявність або відсутність у Правил статусу частини договору не впливає на дійсність та чинність кредитного договору (індивідуальної частини) як самостійного правочину.

В додаткових поясненнях від 16.03.2020, 16.04.2020,15.05.2020 позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 зазначила, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що він справді направив позивачу одноразовий ідентифікатор, що саме позивач ввів такий ідентифікатор в особистому кабінеті в ІТВ Відповідача в спеціальне поле, та чи саме позивач натиснув «підписати». Вчинити зазначені відповідачем дії могла будь-яка особа, а доказів того, що їх вчинив саме позивачка суду не надано. Щодо наданого доказу «Скріншоту з ІТС відповідача про відправлення позивачу одноразового ідентифікатора» зазначила, що виготовлення вказаного доказу залежить повністю від волевиявлення і дій відповідача. Оригінал вказаного доказу відповідач до суду не надав. Суду не надано доказів підписання договору саме позивачем, сам договір не містить жодного підпису одноразовим ідентифікатором.

15.01.2020 провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Мілоан» відкрито в спрощеному позовному провадженні, призначено судове засідання за участю сторін.

13.02.2020 року ухвалою суду зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду із первісним позовом, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 03.09.2020 задоволено клопотання позивача за первісним позовом ОСОБА_1 про проведення комп`ютерно-технічної експертизи. Призначено судову комп`ютерно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено відповідні питання, провадження у справі зупинено.

16.11.2021 матеріали цивільної справи разом із висновком експерта №22042/28760-28770 від 08.11.2021 надійшли до суду та ухвалою суду від 17.11.2021 підготовче провадження у справі поновлено, призначено підготовче засідання за участю сторін.

Ухвалою суду від 02.12.2021 підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні за участю сторін.

В судове засідання позивачка за первісним позовом та відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 не з`явилася, надавши суду заяву, в якій первісний позов підтримала та просила задовольнити з мотивів, наведених у позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях, в задоволенні зустрічного позову просила відмовити. Розгляд справи просила проводити за її відсутності. Правом на подання відзиву на зустрічну позовну заяву не скористалася.

Представник відповідача за первісним позовом та представник позивача за зустрічним позовом ТОВ «Мілоан» в судове засідання також не з`явився, надавши засобами поштового сполучення відзив та заперечення на первісний позов, в яких проти задоволення первісного позову заперечував, зустрічний позов просив задовольнити. Розгляд справи просив проводити за відсутності представника, про що також надав відповідну заяву.

Зважаючи на те, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши позовні заяви, надані документи і матеріали, висновок експертизи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються первісні та зустрічні позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 6 ЦК України визначено право сторін на укладення договору та врегулювання в ньому своїх відносин.

У ст.627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Вбачається, що законом визначено право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору за умови дотримання вимог закону при укладенні договору.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину. За змістом частин 2-3 статті 215 ЦК України порушення умови дійсності правочину може мати наслідком його недійсність у силу закону (нікчемність) або бути підставою для визнання його недійсним у випадку оскарження до суду (оспорюваність).

Визнання договору недійсним означає визнання його недійсним як юридичного факту, наслідком чого є також недійсність зобов`язань сторін, які виникли на підставі такого договору. Відповідно до норм ЦК України недійсним можна визнати лише договір як правочин. Договір як документ не може бути визнано недійсним.

Неукладений договір не є юридичним фактом, не може бути визнаний недійсним та не тягне жодних правових наслідків. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.10.2019 року між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №9048395, відповідно до п.1.1 якого позикодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній п.1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки, що визначені договором (том 1 а.с.47-53).

Відповідно до п.1.2 Договору сума кредиту становить 5 000,00 грн. у валюті: українській гривні.

Відповідно до п.1.3, 1.4 Договору кредит надається строком на 2 дні з 27.10.2019 року, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 29.10.2019 року.

Відповідно до п.1.5 Договору сукупна вартість кредиту складає 650 грн. в грошовому виразі та 2372,00 відсотків річних у процентному значенні і включає в себе складові, визначені у п. п. 1.5.1-1.5.2. Договору.

Згідно п. 1.5.1. Договору комісія за надання кредиту 500,00 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом 150,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована.

Згідно п.1.7 Розрахунок сукупної вартості кредиту зазначено в Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно п.6.1. Договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений на веб-сайті товариства miloan.ua.

Відповідно до п.6.2. Договору, розміщені в особистому кабінеті Позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією Товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (sms) на мобільний телефонний номер Позичальника або передається іншим чином засобами зв`язку, вказаними Позичальником під час реєстрації Особистого кабінету, а Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в Особистому кабінеті на сайті Товариства. Після укладення цей кредитний договір розміщується в особистому кабінеті Позичальника.

Зі змісту п.6.3. Договору вбачається, що приймаючи пропозицію Товариства про укладення цього кредитного договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у тому числі правилами та графіком розрахунків) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє і зобов`язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщений на веб-сайті товариства та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.6.4 Договору, укладення Товариством кредитного договору з Позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом Позичальника. У зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

Зі змісту п.6.5 Договору, цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Статтею 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Встановлено, що кредитний договір №9048395 від 27.10.2019 був укладений з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи Веб-сайту ТОВ "Мілоан" (https://miloan.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем товариства, в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.

У ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" визначений порядок укладання електронного договору.

Так, встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

З викладеного вбачається, що укладення договору позики без прийняття пропозиції з боку позивачки було б неможливим.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Враховуючи вище викладені факти, необхідно зазначити, що ТОВ "Мілоан" має в мережі Інтернет сторінку з розміщеною пропозицією (офертою) на сайті (https://miloan.ua).

На даній сторінці розміщена інформація про підприємство, скановані копії правовстановлюючих документів, фінансові звіти про діяльність підприємства, та пропозиції (оферти) щодо видачі кредитів з правилами їх отримання та повернення.

Стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію" регламентує, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Судом встановлено, що позивачка в момент реєстрації на Сайті ТОВ "Мілоан" створила свій особистий кабінет, який є сукупністю захищених сторінок та який забезпечував позивачці повну взаємодію з товариством, постійний доступ до інформації та документів, необхідних для укладення/виконання Договору.

Таким чином, в момент, коли позивачка заповнила заяву з метою отримання позики, вона автоматично прийняла пропозицію (оферту) товариства та приєдналася до умов публічного договору щодо правил оформлення та видачі позики.

Крім того, клієнт обирає персональний логін і пароль для входу в Особистий Кабінет. При підписанні документів, на телефонний номер Клієнта направляється повідомлення з одноразовим ідентифікатором у вигляді коду, який Клієнт зобов`язаний ввести на веб-сторінці (далі - "електронний підпис одноразовим ідентифікатором"). Електронний підпис одноразовим ідентифікатором як аналог власноручного підпису є підтвердженням особи Клієнта.

При оформленні договору позики сторони домовилися, що всі документи щодо надання позики підписуються Клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, Законом України "Про електронну комерцію" визначено, що саме Договором оферти визначається технологія (порядок) укладення договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору, спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту), технічні засоби ідентифікації сторони.

Саме у Договорі оферти товариства чітко визначено, що всі документи щодо надання Кредиту підписуються Клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Отже, враховуючи те, що позивачка ініціювала укладення такого договору, оформивши заявку на сайті ТОВ "Мілоан", підписавши договір з використанням аналогового підпису, суд дійшов висновку, що між ОСОБА_1 та ТОВ "Мілоан" склались договірні правовідносини.

Правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ "Мілоан" перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті позичальника, про що зазначено у пункті 6 Договору.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою), у розумінні статей 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Тобто позивачка перед укладенням договору була ознайомлена з усією інформацією про умови кредитування, як того вимагає стаття 11 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки, звернувшись до відповідача із заявкою на отримання позики та, підписавши договір, засвідчила той факт, що вона обізнана з Правилами, які включають в себе і умови кредитування.

Отже, суд вважає, що при укладенні та підписанні Договору кредиту, позивачка діяла свідомо, її волевиявлення було направлено на укладення вказаного договору та отримання позики.

ОСОБА_1 в додаткових поясненнях від 30.11.2021, посилаючись на висновки комп`ютерно-технічної експертизи №22042/28760-28770, вважала доведеним, що кредитний договір не підписано нею а отже має бути визнаний судом недійсним. Крім цього кредитний договір №9048395 від 27.10.2019 було створено 30.09.2019, майже за місяць до дати так званого підписання договору.

Згідно дослідницької частини комп`ютерно-технічної експертизи №22042/28760-28770 (том 2 а.с.134-140) по четвертому, п`ятому питанню вбачається, що встановлення джерела походження та особливості процедури формування електронних даних, у вигляді яких зафіксована інформація у файлі «кредитний договір.pdf», потребують використання апаратного/програмного« забезпечення, яке дає змогу відстежити усі кроки формування файлу «кредитний договір.pdf» (тобто дає змогу довести вид, походження, спосіб отримання, цілісність та справжність електронних даних з яких вормується інформація) Електронні дані , у вигляді яких зафіксована інформація у файлі «кредитний договір.pdf» ознак електронного підпису, електронного цифрового підпису (ознак криптографічного перетворення), підпису одноразовим ідентифікатором, аналоги власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання) не містить. Щодо наявності у файлі «кредитний договір.pdf» інших видів електронного підпису, та за відсутності в лабораторії інженерно-технічних та військових досліджень апаратного/програмного забезпечення, яке дає змогу довести вид, походження, спосіб отримання, цілісність та справжність електронних даних з яких формується зміст файлу «кредитний договір.pdf», відповісти не можливо. За відсутності в лабораторії інженерно-технічних та військових досліджень апаратного/програмного забезпечення, експерт не може надати відповідь і на інші питання поставлені судом на вирішення експертизи.

Згідно того ж висновку експертизи, дата та час: створення файлу «кредитний договір.pdf» 30.09.2019 17:53:00+3; редагування файлу «кредитний договір.pdf» 01.10.2019 17:49:00+3

Натомість , згідно тверджень ТОВ «Мілоан» та наданих доказів (додаток 9 до відзиву) вбачається, що між сторонами було укладено кредитний договір шляхом використання позичальником в особистому кабінеті на сайті товариства одноразового ідентифікатора (отриманої алфавітно-цифрової послідовності) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту), а саме, після того як позивач ввів одноразовий ідентифікатор в особистому кабінеті в ІТС відповідача в спеціальне поле відповіді про прийняття пропозиції укласти електронний кредитний договір (акцепту) у формі електронного повідомлення та натиснув «підписати», кредитний договір було укладено відповідно до норм чинного законодавства - ч.1, 2 ст.207, ч.2 ст.638, ч.1 ст.640 ЦК України, ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію».

Приписами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено поняття "підпис у сфері електронної комерції". Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, в силу законодавчого визначення та особливостей укладення електронного договору, сторонами, і зокрема особою, яка прийняла пропозицію укласти договір, електронний підпис одноразовим ідентифікатором може вводитись не безпосередньо в текст договору (як це притаманно класичній процедурі укладення договорів в письмовій (паперовій) формі), а додаватись до електронного повідомлення (відповіді) про прийняття пропозиції про укладення договору відповідного змісту (тексту). І відсутність візуального відображення електронного підпису саме в тексті, з урахуванням специфіки укладення електронного договору, не свідчить про те, що електронний договір не містить підписів.

За таких обставин, суд не приймає до уваги посилання позивача на ту обставину, що Договір не підписаний нею та не містить всіх істотних умов.

Що стосується дати створення кредитного договору суд вважає, що зазначене не спростовує доводи ТОВ «Мілоан» щодо укладення договору та його дійсності.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Також, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" - електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Статтею 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Основними ознаками договору є: домовленість, тобто для його існування повинен бути компроміс, волевиявлення учасників, яке збігається; для договору повинна бути домовленість двох чи більше осіб, що означає, що з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір.

Відсутність волевиявлення означає, що сторона не мала на меті укладати відповідний договір та не укладала його.

Згідно із цитованою вище статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Тобто, в даному випадку є заінтересовані (внутрішня воля) в укладенні договору суб`єкти, які для мети завершення укладення договору повинні досягти згоди (зовнішній прояв волі) з усіх істотних умов, а також у визначених законом випадках здійснити реєстрацію договору. Отже в обставинах, коли договір не було укладено, наявний такий елемент як відсутність волевиявлення на вчинення правочину.

Різновидом договору є кредитний договір, який укладається в письмовій формі ст.ст. 1054, 1055 ЦК України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Статтею 10 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Комерційні електронні повідомлення поширюються лише на підставі згоди на отримання таких повідомлень, наданої особою, якій такі повідомлення адресовані.

Як вбачається із наданої роздруківки з електронного файлу з інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ "Мілоан", ОСОБА_1 ввела дані по анкеті-заяві та надала згоду на збір та передачу інформації, що складає кредитну історію заявника та надала згоду на обробку персональних даних, вчиняла ряд послідовних дій в ІТС ТОВ «Мілоан» та підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором електронне повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір №9048395 від 27.10.2019 (акцепту) (том 1 а.с.40, 41, 42, 43, 44, 45, 46).

Після підписання повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір одноразовим ідентифікатором, кредитний договір було укладено та розміщено в особистому кабінеті позивача та о 16:45 ОСОБА_1 перераховані кошти, відповідно до умов договору на її картку, що підтверджується платіжним дорученням №2719564 від 27.10.2019 року та виписками, в тому числі і саме за 27.10.2019 по рахунку ОСОБА_1 , відкритому у АТ КБ "Приват Банк" (том 1 а.с.53, 207-210, 238-239).

Надходження коштів за кредитним договором на рахунок ОСОБА_1 також підтверджується довідкою ТОВ «ФК Елаєнс» від 03.03.2020 року, яка надана ТОВ «Мілоан» на підставі договору №40484607_26/10/18-1 від 26.01.2018 про надання послуг з переказу грошових коштів та про інформаційно-технологічну взаємодію та приймання платежів, укладеного ТОВ «ФК «Елаєнс» та ТОВ «Мілоан», і підтверджує, що номер переказу в системі Fondy: 173707330 від 27.10.2019 здійснено на користь отримувача. Статус платежу: успішно. Номер картки: НОМЕР_3, банк картки отримувача:Privatbank (том 1 а.с.199).

Згідно виписки за кредитною картою ОСОБА_1 № НОМЕР_3 вбачається, що 27.10.2019 на картку відбулося зарахування надходження грошових коштів на суму 5000,00 грн. о 16:45:09 годині (том 1 а.с. 237).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання взятих зобов`язань саме перед відповідачем ТОВ «Мілоан», позивачем здійснювалася пролонгація кредитного договору №9048395 від 27.10.2019 року, а саме 30.10.2019 року на 7 днів, 06.11.2019 року на 7 днів та 14.11.2019 року на 3 дні, що підтверджується наданими до суду меморіальними ордерами №№2825848, 3080202 та №3368586 та роздруківками з електронного файлу з інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ "Мілоан" щодо зарахування коштів на користь ТОВ «Мілоан». За пролонгацію кредитного договору ОСОБА_1 було сплачено комісію 30.10.2019 року - 350,00 грн., 06.11.2019 року - 350,00 грн. та 14.11.2019 року - 200 грн. та також сплачено пеню 200,00 грн. (том 1 а.с.84, 85, 86, 87, 88, 89).

Позивач не надала доказів, що вона повернула позивачу отримані кошти, як і не довела, що вона відмовилася від укладення кредитного договору в порядку, передбаченому ч.2 ст. 1056 ЦК України.

Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, під час слухання справи судом було встановлено, що договір підписаний позивачкою з врахуванням положень Закону України "Про електронну комерцію" та є укладеним у відповідності до положень статті 1046 ЦК України, так як на виконання умов Кредитного договору позивач отримала кошти в сумі 5 000,00 грн.

Враховуючи, що на підставі досліджених доказів у справі встановлено, що ОСОБА_1 , зареєструвавшись на сайті та, направивши заяву на укладення договору, підтвердивши свою згоду на його укладення, будучи ознайомленою з умовами кредитування та сукупною вартістю кредиту, отримавши кредитні кошти на банківський рахунок та в належний спосіб пройшовши електронну ідентифікацію, уклала договір в порядку, передбаченому чинним законодавством та фактично договір розпочав виконуватись сторонами, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним.

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

При зверненні до суду з позовом позивачка посилалася на порушення вимог Закону України "Про споживче кредитування", як на підставу визнання кредитного договору недійсним.

В той же час варто зазначити, що згідно п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про споживче кредитування" цей Закон не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця.

Як вбачається з умов Договору, строк погашення кредиту встановлений до одного місяця - 2 дні, з урахуванням пролонгації - 21 день, а тому суд вважає, що на правовідносини, які виникли між сторонами не поширюються вимоги Закону України "Про споживче кредитування".

Позивачка, звертаючись до суду з позовом просила визнати недійсним п.1.5.1 Кредитного договору. В той же час в позовній заяві зазначала, що в порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" в договорі, а саме п.1.5.1 була встановлена комісія, а тому відповідач не мав права встановлювати платежі за дії, які не є послугою в розумінні Закону України "Про захист прав споживачів" і така умова договору є нікчемною.

Як вбачається, пунктом 1.5.1. кредитного договору визначено сплату комісії за надання кредиту у розмірі 500,00 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 % від суми кредиту одноразово.

Таким чином, зазначена комісія за надання кредиту є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункт договору, яким передбачено її сплату, є нікчемним та не потребує визнання судом його недійсним.

Звертаючись до суду з позовом позивачка зазначала, що в порушення вимог статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в договорі не зазначено інформацію, яку цей закон визначає як обов`язкову, а тому відсутність численних істотних умов договору впливають на можливість виконання сторонами договору, зокрема відсутні підписи сторін, не зазначено строк внесення фінансового активу та умови взаєморозрахунків, не зазначено порядок зміни та припинення договору, не зазначено строк дії договору, не визначено відповідальність сторін.

Стаття 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначає, що договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити:

1) назву документа;

2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання;

3) прізвище, ім`я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу;

4) найменування, місцезнаходження юридичної особи;

5) найменування фінансової операції;

6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків;

7) строк дії договору;

8) порядок зміни і припинення дії договору;

9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту;

10) інші умови за згодою сторін;

11) підписи сторін.

Проте, проаналізувавши умови оспорюваного договору можна зробити висновок, що договір підписаний (з використанням положень Закону України "Про електронну комерцію"), строк дії договору визначений в п.7.1 Договору, відповідальність сторін - визначена розділом 4 Договору, порядок зміни та припинення договору визначено розділом 7 Договору, строк внесення фінансового активу та умови взаєморозрахунків - визначені п. 1, 3, 1.6 та Графіком розрахунків, який є невід`ємним додатком до договору.

Також позивач зазначає, що договір укладений з використанням нечесної підприємницької практики, а тому у відповідності до положень статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" такий договір є недійсним.

За положеннями ч.1, п.7 ч.3, ч.6 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Також позивачка зазначала, що при укладені договору порушені положення статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів" так як відповідач не виконав вимоги Закону та не надав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент а також про її виробника.

Проте варто зазначити, що позивач не придбавав продукцію у відповідача для задоволення своїх особистих потреб та на договори кредиту положення статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюються.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами ведення відповідачем нечесної підприємницької практики.

Крім того, позивачка в позові зазначає, що в порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" в договорі взагалі не передбачена відповідальність кредитодавця за невиконання зобов`язань та такий істотний дисбаланс встановлених договором прав та обов`язків сторін є несправедливими по відношенню до позичальника, а тому зазначені положення договору мають бути визнані недійсними, а договір визнаний недійсним в цілому.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначала, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей;

16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

1) такі положення також підлягають зміні; або

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.

Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем), у зв`язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.

Як вбачається з умов Кредитного договору, розділ 4 (індивідуальна частина) містить положення про відповідальність Позичальника. В той же час, Правила надання фінансових кредитів ТОВ "Мілоан" (з якими позивач ознайомився, про що зазначено в п.5.1 Кредитного договору) в Розділі 9 передбачають відповідальність посадових осіб Товариства, до посадових обов`язків яких належать безпосередньо робота з клієнтами, укладення та виконання договорів.

Згідно правового висновку Верховного Суду України по справі №6-80цс12 від 12.09.2012 р. відповідно до ч.5 ст.11, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Проаналізувавши зміст спірного договору, суд встановив, що кредитний договір №9048395 від 27.10.2019 року містить всі передбачені законодавством України істотні умови, позивач був ознайомлений зі всіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується електронним підписом позивача про прийняття пропозиції укласти договір, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсними положень п.1.5.1. договору №9048395 від 27.10.2019 року та визнання договору №9048395 від 27.10.2019 року між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 недійсним вцілому.

Що стосується зустрічного позову ТОВ "Мілоан" до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором №9048395 від 27.10.2019 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст.615 ЦК України, у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 27.10.2019 року між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №9048395, відповідно до п. 1.2 якого ОСОБА_1 отримала грошові кошти в сумі 5000,00 грн., строком на 2 дні з 27.10.2019 року (п. 1.3 Кредитного договору), з терміном повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту, пені та процентів за користування кредитом: процентна ставка за користування кредитом 1,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6 Кредитного договору), пеня у розмірі 2,00% від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, що підтверджується кредитним договором №9048395 від 27.10.2019 року.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 здійснювалася пролонгація кредитного договору №9048395 від 27.10.2019 року, а саме 30.10.2019 року на 7 днів, 06.11.2019 року на 7 днів та 14.11.2019 року на 3 дні, що підтверджується наданими до суду меморіальними ордерами №№2825848, 3080202 та №3368586 щодо зарахування коштів на користь ТОВ «Мілоан». За пролонгацію кредитного договору ОСОБА_1 було сплачено комісію 30.10.2019 року - 350,00 грн., 06.11.2019 року - 350,00 грн. та 14.11.2019 року - 200 грн. також сплачено пеню 200,00 грн. (том 1 а.с.84, 85, 86, 87, 88, 89).

Відповідно до розрахунку суми заборгованості, який зазначений в зустрічній позовній заяві, вбачається, що борг ОСОБА_1 перед ТОВ "Мілоан" складає в сумі 15207,50 грн.: 5000,00 грн. основна сума боргу, 500,00 грн. комісія за надання кредиту, 1482,50 грн. проценти за користування кредитом з 28.10.2019 року по 17.11.2019 року, 5925,00 грн. проценти за користування кредитом з 18.11.2019 року по 04.02.2020 року, пеня - 2300,00 грн.

Заборгованість на теперішній час ОСОБА_1 не погашена.

Як вбачається, ТОВ "Мілоан" просить стягнути з ОСОБА_1 комісію за надання кредиту в сумі 500,00 грн. згідно п. 1.5.1 договору.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Отже, обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії. Встановивши в кредитному договорі сплату комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу. При цьому позивач нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг Товариства за рахунок відповідача, що є незаконним.

Згідно п. 4.1 Договору у разі прострочення позичальником зобов`язань повернення кредиту та/або сплати процентів за його використання та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору, позичальник починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в п. 1.4 цього договору з урахуванням угод про продовження строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунку, що складаються у зв`язку із укладенням цих угод, зобов`язаний сплатити на користь товариства пеню у розмірі 2,00 відсотки від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50% від загальної суми кредиту одержаного позичальником за цим договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимального можливого розміру визначеного цим пунктом.

Також, відповідно до п. 2.2.3 Кредитного договору у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня наступного за днем визначеним п. 1.4 (термін повернення кредиту 02.04.2020 року) продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6 Договору (1.50 відсоток від фактичного залишку кредиту) протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено Товариством в односторонньому порядку.

Сума процентів за користування кредитом згідно п. 1.5 Договору з 28.10.2019 (наступний день після видачі кредиту) по 17.11.2019 включно складає 1575,00 грн. з розрахунку:

5000 (сума наданого кредиту)/100*1,5(відсоткова ставка)*21(кількість днів користування кредитом)-92,50(частково погашені відсотки)= 1482,50 грн.

Сума процентів за користування кредитом згідно п. 2.2.3 Договору з 18.11.2019 по 04.02.2019 включно складає 5925,00 грн. з розрахунку:

5000 (сума наданого кредиту)/100*1,5(відсоткова ставка)*79(кількість днів користування кредитом)= 5925,00 грн.

Сума пені згідно п. 4.1. Договору за невиконання зобов`язання складає 2300,00 грн. з розрахунку: 6482,50 (сума невиконаного зобов`язання)/100*2*79=10242,35, однак не більше 50% тіла кредиту, тобто 2500,00 грн. При цьому відповідачем за зустрічним позовом сплачено пені 200,00 грн. при пролонгації договору, а саме 30.10.2019 -100,00 грн., та 14.11.2019 - 100,00 грн.

З урахуванням викладеного, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Мілоан» складає 14707 (чотирнадцять тисяч сімсот сім) гривень 50 копійок, з яких: 5000,00 грн - основна сума боргу; 1482,50 грн. - проценти за користування кредитом з 28.10.2019 по 17.11.2019; 5925,00 грн. - проценти за користування кредитом з 18.11.2019 по 04.02.2020; 2300,00 грн. - пеня.

Суд зазначає, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч.ч.1, 2, 8 ст.83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Суд, дослідивши та оцінивши всі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, з огляду на вищевикладене, дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Мілоан» про визнання пункту кредитного договору та кредитного договору вцілому недійсним не підлягають задоволенню, зустрічні позовні вимоги ТОВ «Мілоан» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення заборгованості в розмірі 14707,50 грн., з яких: 5000,00 грн - основна сума боргу; 1482,50 грн. - проценти за користування кредитом з 28.10.2019 по 17.11.2019; 5925,00 грн.- проценти за користування кредитом з 18.11.2019 по 04.02.2020; 2300,00 грн. - пеня, в іншій частині задоволення зустрічних позовних вимог суд відмовляє.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем за подачу зустрічної позовної заяви, - 2102,00 грн.

Оскільки зустрічні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Мілоан» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2040,33 грн. із розрахунку: 15207,50 грн. (позовні вимоги): 14707,50 грн. (задоволені позовні вимоги)=1,03; 2102,00: 1,03=2040,33 грн.

Керуючись наведеними положеннями матеріального закону, та ст.ст.12, 13, 76, 81, 141, 209, 211, 247, 258, 264, 265, 268, 315 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Мілоан", про визнання недійсним кредитного договору, відмовити.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілоан" задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілоан" суму боргу у розмірі 14707 (чотирнадцять тисяч сімсот сім) гривень 50 копійок, з яких: 5000,00 грн - основна сума боргу; 1482,50 грн. - проценти за користування кредитом з 28.10.2019 по 17.11.2019; 5925,00 грн.- проценти за користування кредитом з 18.11.2019 по 04.02.2020; 2300,00 грн. - пеня.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілоан" судовий збір в розмірі 2040 (дві тисячі сорок) гривень 33 копійки.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 ЦПК України.

В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються наступні реквізити сторін та інших учасників справи:

Позивач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_4 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ;

Відповідач:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілоан", код ЄДРПОУ 40484607, адреса: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21.

Повний текст рішення виготовлено 20.12.2021.

Суддя О. В.Чернова