Рішення № 102021823, 20.12.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2021 року справа №320/6974/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача - Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, встановленому статтею 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2020 рік з подальшим нарахуванням та виплатою;

- стягнути з Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік відповідно до статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум з 2020 року та з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за віком за період перерахунку та в подальшому нараховувати та виплачувати відповідно до статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги до 05 травня, проте відповідач, незважаючи на рішення Конституційного Суду України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020, виплатив у 2020 році вказану допомогу у розмірі, меншому ніж визначений статтею 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551).

Ухвалою суду від 18.06.2021 відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Відповідач правом на подання відзиву проти позову не скористався.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити з огляду на таке.

Позивач, є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для учасників бойових дій. Згідно із вимогами ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком. Статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 05 травня у розмірах, передбачених ст. ст. 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв`язку або через установи банків: пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Позивач з письмовою заявою звернувся до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (надалі Відповідач) щодо перерахунку та виплаті, згідно статті 12-16, щорічної до 5 травня разової грошової допомоги у розмірі: інвалідам війни 2 групи - трьох мінімальних пенсій за віком, згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" 25 грудня 1998 року, за 2019 та 2020 роки.

Відповідач в письмовій відповіді відмовив в перерахунку та виплаті, щорічної до 5 травня разової грошової допомоги іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, мінімальних пенсій за віком згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" 25 грудня 1998 року.

Вважаючи, що діями відповідача порушені конституційні права Позивача, він звернувся з цим позовом до суду.

Аналогічна правова позиція викладена Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20 визнано протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати особі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов`язано Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити особі недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 залишено без змін рішення Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20.

Відповідно рішення Конституційного суду України від 27 лютого 2020 року № 3- р 2020, цим Рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказаними положеннями Закону № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), ;-часникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).

Конституційний Суд України підкреслив, що держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Водночас невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави.

«Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації», - зазначається у Рішенні. Ухвалюючи Рішення, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Конституційний Суд України вважає, що встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13,14,15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричинює юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що не відповідає Конституції України.

Рішенням Конституційного суду України від 6 липня 1999 року № 8 - рп /99 ( справа щодо права на пільги), від 20 березня 2002 року № 5 - рп / 2002 ( справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 1 грудня 2004 року № 20 - рп / 2004( справа щодо зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8 - рп / 2005, від 9 липня 2007 року № 6 - рп / 2007, Справа № 1 29/ 2007 по справі про соціальні гарантії громадян, від 22 травня 2008 року № 10 - рп / 2008

Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі "№ 20- рп 2004 за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. ст. 44,47,78,809 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік" та конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2,3, 4 ст. 78 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік", визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року за № 6-рп/07 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. ст. 29,36, ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п.п. 7,9, '.2,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 ст. 71,98,101,103,111 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року за № 489-У, визнано такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними).

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1, п.п. 61-63,66 розділу 2, п. З розділу З Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4,6-22,24-100 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» зазначено, що Закон України «Про державний бюджет України» є основним фінансовим документом і через своє спеціальне призначення не повинен регулювати відносини у інших сферах суспільного життя; Законом України «Про державний бюджет» не можна вносити зміни до інших Законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх. оскільки це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок призводить до скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина, а також тім, що Конституція України не надає Закону України «Про державний бюджет» юридичної сили вищої, ніж сила інших Законів.

Рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв`язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дій положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними, є обов`язковими для виконання на території України і остаточними.

Норми Конституції України і будь-якого Закону є нормами за своєю юридичною значимістю є вищими за норми підзаконних актів, якими є постанови Кабінету Міністрів України. Тим більше, що у відповідності до Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 915, саме виконавець готує та подає на затвердження проекти постанов Кабінету Міністрів. Тобто, гарантоване Конституцією України право на гідне життя по відношенню до Позивача порушується Відповідачем, який не виконує зазначену вище норму Закону України та не надає щорічну до 5 травня разову грошову допомогу у розмірі: інвалідам війни 3 групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Правову оцінку, щодо строку звернення до адміністративного суду із позовом на перерахунок пенсії, та соціальних виплат є не обмеженим, висвітлено в зразковій постанови ВС № 806/1952/18 від 19.03.2018 року.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове р::лення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64). Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність ] суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежно також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого подано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім якщо інше не передбачено законом.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в пергу чергу, з боку держави.

Неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист, підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов`язок держави перед громадянином - 6 місяцями.

В силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення-це те, на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки "на умовах передбачених законом" і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких І спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття І рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відсутність бюджетного фінансування на виплату коштів, як на причину невиконання покладених на державу зобов`язань, не можна брати до уваги, оскільки реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Дана правова позиція суду узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 08 листопада 2005 року в справі "Кечко проти України" зазначив, що держава самостійно визначає, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов`язань (п. 26), також керуючись схожою практикою Європейського суду з прав людини в рішенні "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року.

Відповідно до вимог ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. З огляду на Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерел права, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Водночас, суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача допустити рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць, оскільки предметом даного спору є перерахунок пенсії, а не її стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, встановленому статтею 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2020 рік з подальшим нарахуванням та виплатою.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (код ЄДРПОУ 03193815) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік відповідно до статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум з 2020 року та з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за віком за період перерахунку та в подальшому нараховувати та виплачувати відповідно до статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Терлецька О.О.