Рішення № 102021641, 14.12.2021, Дворічанський районний суд Харківської області

Справа № 618/823/21

Провадження № 2/618/228/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2021 року Дворічанський районний суд Харківської області у складі: головуючого – судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання – Рябенко Л. В., позивачки – ОСОБА_1 , представника відповідача – ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в смт Дворічна цивільну справу № 618/823/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до комунального закладу «Дворічанський центр дитячої та юнацької творчості» Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального закладу «Дворічанський центр дитячої та юнацької творчості» Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області (далі – КЗ «Дворічанський ЦДЮТ») про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, обґрунтовуючи свої вимоги таким.

Позивачка з вересня 2016 року працює методистом та керівником гуртків за сумісництвом у КЗ «Дворічанський ЦДЮТ». Згідно з Наказом № 127 від 02 листопада 2021 року «Про вакцинацію працівників КЗ «Дворічанський ЦДЮТ» проти COVID-19», підписаного директором вказаного комунального закладу Бервено О. М., всім працівникам вказаного комунального закладу необхідно надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, у разі не надання якого працівник буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати. Під час ознайомлення з вищевказаним Наказом позивачка зробила помітку, що цей наказ є безпідставним та неправомірним. Отримавши 02 листопада 2021 року від директора КЗ «Дворічанський ЦДЮТ» повідомлення про обов`язкове щеплення, ОСОБА_1 в свою чергу надала на нього заперечення, в якому зазначила, що не згодна з відстороненням від роботи у зв`язку з відсутністю вакцинації від COVID-19, вважає його безпідставним та незаконним. 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 відсторонили від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати на підставі Наказу КЗ «Дворічанський ЦДЮТ» № 128 від 05 листопада 2021 року.

Позивачка зазначає, що її незаконно відсторонили від роботи, оскільки КЗпП України не передбачено відсторонення від роботи на підставі відсутності COVID-сертифікату, в ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» чітко визначено перелік інфекційних хвороб, які підпадають під обов`язкове щеплення, жодних посилань на обов`язкову вакцинацію від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не передбачено, вакцинуватися чи ні вирішує сам пацієнт, бо це його право, а не обов`язок. Крім того, вимоги надати дані про проведене щеплення суперечать ст. 39-1 Основ законодавства України про охорону здоров`я, відповідно до якої людина має право на таємницю про стан свого здоров`я, а жодна з вакцин не пройшла клінічних випробувань і своєї згоди на випробування дії вакцини ОСОБА_1 не надавала. Обмеження прав громадян, зокрема права на працю, можливе лише в умовах військового чи надзвичайного стану та мають встановлюватися виключно законом, ухваленим ВРУ. Постанова КМУ та МОЗ, на яку посилається роботодавець під час її відсторонення, є підзаконними актами, які мають відповідати Конституції України та законам України, а у разі якщо вони суперечать – є незаконними. Також вказала, що відмова працівника від вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни.

08 грудня 2021 року до суду надійшов відзив від представника відповідача – директора КЗ «Дворічанський ЦДЮТ» Бервено О. М., в якому вона просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, обґрунтовуючи свою позицію таким.

Статтею 46 КЗПП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи допускається також в інших випадках, передбачених законодавством. Частиною другою статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я є Міністерство охорони здоров`я України.

КМУ своєю Постановою від 20 жовтня 2021 року № 1096 вніс зміни та доповнення до Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до п. 41-6 якої керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій необхідно забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 р. № 2153 (далі — Перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.».

Відповідно до наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Тобто, відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 і є тим самим іншим випадком, передбаченим законодавством, як зазначено в статті 46 КЗпП України, це визначено як Законом, так і Постановою КМУ.

Також зазначила, що на момент прийняття оскаржуваного наказу про відсторонення, вищевказані нормативно-правові акти не були скасовані чи призупинені, а тому посилання позивача на їх незаконність є необґрунтованим та не підтверджено належними та допустимими доказами. Відповідач при винесенні цього наказу виконав всі дії, передбачені чинним законодавством. Також представниця відповідача звертає увагу, що відсторонення від роботи на цих підставах не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Окрім того вказала, що інформація про проходження щеплень не належить до переліку відомостей, що становлять лікарську таємницю і тому така інформація може вимагатися роботодавцем, отже посилання позивача на таємність таких відомостей є безпідставним.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, вказаних у позові.

Представниця відповідача – директор КЗ «Дворічанський ЦДЮТ» Бервено О. М. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав, вказаних у відзиві. Додатково зазначила, що позивачка у справі ОСОБА_1 є сумлінним працівником, але в цьому випадку необхідно керуватися якнайкращими інтересами дітей та піклуватися про стан здоров`я оточуючих.

За результатами судового розгляду на підставі повідомлених сторонами справи обставин та наданих ними доказів, встановлені такі фактичні обставини та спірні правовідносини.

Згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 22 квітня 2013 року, ОСОБА_1 01 вересня 2016 року призначена на посаду методиста, а з 05 вересня 2019 року – керівника гуртків за сумісництвом в КЗ «Дворічанський ЦДЮТ» (а. с. 13-15).

Відповідно до Наказу № 127 від 02 листопада 2021 року КЗ «Дворічанський ЦДЮТ» «Про вакцинацію працівників КЗ «Дворічанський ЦДЮТ» проти COVID-19», підписаного директором О. Бервено, необхідно: 1. Працівникам КЗ «Дворічанський ЦДЮТ»: 1.2. Надати повідомлення, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників КЗ «Дворічанський ЦДЮТ»; 1.3. Надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19; 2. В разі неотримання адміністрацією одного із зазначених документів, 08 листопада 2021 року працівник буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗПП та ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб».

З вищевказаним Наказом були ознайомлені працівники, у тому числі ОСОБА_1 , яка поруч зі своїм підписом зазначила «безпідставно і неправомірно» (а. с. 8-9).

02 листопада 2021 року ОСОБА_1 отримала повідомлення № 3 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», в якому поруч зі своїм підписом також зазначила «безпідставно» (а. с. 10).

04 листопада 2021 року ОСОБА_1 надала директору КЗ «Дворічанський ЦДЮТ» Бервено О. М. заперечення на повідомлення, в якому просила не відстороняти її від роботи з підстав, вказаних у повідомленні № 3 від 02 листопада 2021 року, навівши доводи на обґрунтування своєї позиції (а. с. 11).

Згідно з Наказом № 128 від 05 листопада 2021 року КЗ «Дворічанський ЦДЮТ» «Про відсторонення від роботи методиста КЗ «Дворічанський ЦДЮТ Терехової Н. І.», методиста та керівника гуртків за сумісництвом ОСОБА_1 відсторонити від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а. с. 12).

Відповідно до довідки про доходи № 85 від 08 листопада 2021 року сума доходу за період часу з травня 2021 року до жовтня 2021 року становить 71901 грн 03 коп.(а. с. 16).

Частина 1 ст. 55 Конституції України, яка передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені чи порушуються, створені чи створюються перешкоди для їх реалізації чи мають місце інші обмеження прав і свобод.

Згідно з ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Стаття 2-1 КЗпП України передбачає, що забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я є Міністерство охорони здоров`я України

Відповідно до наказу МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, у тому числі: 3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою КМУ № 1096 від 20 жовтня 2021 року було внесено зміни та доповнення до Постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до п. 41-6 якої керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій необхідно забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 р. № 2153 (далі — Перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.».

Отже, посилання позивачки на те, що в ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» чітко визначено перелік інфекційних хвороб, які підпадають під обов`язкове щеплення, а жодних посилань на обов`язкову вакцинацію від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не передбачено, суд вважає необґрунтованими, оскільки частина друга цієї ж статті встановлює, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19.

Посилання позивачки на те, що КЗпП України не передбачає відсторонення від роботи на підставі відсутності COVID-сертифікату суд також визнає необґрунтованими, оскільки ст. 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений частиною 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Тому посилання представника відповідача на те, що відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 і є тим самим іншим випадком, передбаченим законодавством, як зазначено в статті 46 КЗпП, це визначено як Законом, так і Постановою КМУ, суд вважає обґрунтованим та доцільним.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення;

Згідно з ст. 5 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» громадяни зобов`язані: піклуватися про своє здоров`я та здоров`я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів; проходити обов`язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках; виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

Стаття 27 цього ж Закону встановлює, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Суд звертає увагу на те, що швидкі темпи розповсюдження COVID-19 в Україні та у всьому світі вже призвели до трагічних наслідків у вигляді загибелі мільйонів людей, внаслідок чого держава у особі ВРУ, КМУ та МОЗ України зобов`язана була здійснити ефективні заходи задля попередження подальшого розповсюдження вірусної інфекції, зокрема шляхом правового регулювання та відповідної адміністративної практики. Відтак МОЗ України було затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, а КМУ була прийнята Постанова № 1096 від 20 жовтня 2021 року, яка внесла зміни та доповнення до Постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яка передбачає певні обмежувальні заходи з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, у тому числі контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Дійсно, встановлення обов`язкового щеплення та відсторонення осіб, які не зробили такі щеплення, обмежує права особи, однак у контексті останніх подій такі заходи є виправданими задля захисту життя і здоров`я людей, існування суспільства як такого. У статті 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. З огляду на це, слід визнати, що загрози для життя та здоров`я мільйонів людей перевищують проблеми обмеження особистої свободи стосовно пересування, заборони на деякі види соціальних контактів. Кожній людині слід пам`ятати, що вона зобов`язана піклуватися не лише про власне здоров`я, здоров`я своїх дітей, а й не шкодити здоров`ю інших.

ЄСПЛ висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. (рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).

Однак такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті — тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій — не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Стосовно доводів позивача про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією. Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів.

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивачка, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке:

«306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

ВС у своїй постанові від 10 березня 2021 року (справа № 331/5291/19) також зробив висновок, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в цьому питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Позивачка ОСОБА_1 є працівником закладу позашкільної освіти - працює методистом та керівником гуртків за сумісництвом в КЗ «Дворічанський ЦДЮТ», а отже безпосередньо контактує з дітьми, що вже передбачає підвищені вимоги до неї як до працівника, оскільки діти є найбільш вразливою верствою населення та потребують підвищеного захисту з боку держави. Тому цілком логічно, що серед Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, є працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Допущення до роботи з дітьми осіб, які не мають обов`язкових щеплень, проведених з встановленою періодичністю медичних оглядів є незаконним та просто неприпустимим з огляду на необхідність забезпечення захисту і здоров`я дітей як майбутнього нашої України. Крім того, ст. 43 Конституції України передбачає право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відсутність обов`язкового щеплення вже порушує права осіб, з якими працює позивачка, на належні, безпечні і здорові умови праці. Один із відомих висловів у правовій системі говорить, що право однієї особи закінчується там, де починається право іншої особи. Отже, в цій ситуації можна стверджувати, що право особи вирішувати вакцинуватися їй чи ні порушує права інших осіб, зокрема на безпечні умови праці, шкодить здоров`ю інших осіб. Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником закладу позашкільної освіти протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, батьків та їх дітей, які відвідують такий заклад позашкільної освіти. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

З огляду на обов`язковість до виконання органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами постанов КМУ, директор КЗ «Дворічанський ЦДЮТ» Бервено О. М. діяла в межах своїх повноважень. Невиконання нею вказаної Постанови КМУ та МОЗ України свідчило б про неналежне виконання нею своїх службових обов`язків, що потягнуло б за собою відповідальність встановлену законом, зокрема за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, – отже вона могла бути притягнута до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу на посадових осіб – від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суд також вважає обґрунтованим посилання представника відповідача на те, що на момент прийняття оскаржуваного наказу про відсторонення вищевказані нормативно-правові акти не були скасовані чи призупинені, а тому посилання позивачки на їх незаконність є необґрунтованими.

Посилання позивачки на те, що порушується її право на таємницю про стан свого здоров`я, суд також визнає необґрунтованим, оскільки інформація про проходження щеплень не належить до переліку відомостей, що становлять лікарську таємницю, оскільки не містять ні діагнозу, ні факту звернення за медичною допомогою, ні методи лікування.

Дійсно, обмеження прав громадян, зокрема права на працю, на яке посилалася позивачка, можливе лише в умовах військового чи надзвичайного стану та мають встановлюватися виключно законом, ухваленим ВРУ. Однак в цьому випадку, обов`язкова вакцинація позивачки як працівника закладу позашкільної освіти з подальшим її відстороненням у разі відсутності щеплення тимчасово обмежило її право на працю з огляду на суспільні інтереси. Однак суд зазначає, що згідно з ст. 43 КУ право на працю включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, тому не позбавлена можливості обирати чим заробляти собі на життя, у тому числі обирати професію чи заняття, які не вимагають обов`язкової вакцинації. В цьому випадку обов`язкове щеплення слід розцінювати як одну з вимог при прийнятті на певну роботу, яка встановлюється залежно від специфіки праці.

Також суд звертає увагу, що наказ МОЗ України № 2153, який затверджує Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідає Конвенціі? про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенціі? «Право на повагу до приватного і сімеи?ного життя», а також практиці Європеи?ського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України, оскільки державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Внаслідок аналізу цього нормативно-правового акта, в нього включено застереження, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070).

Тобто вказаний Наказ МОЗ України не передбачає абсолютну вакцинацію незалежно від стану здоров`я особи, а враховує, що якщо людина має протипоказання, щеплення робити вона не має. Доказів того, що позивачка ОСОБА_1 має абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень матеріали справи не містять.

Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на все вищезазначене, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивачки ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування Наказу № 128 від 05 листопада 2021 року про її відсторонення від роботи.

Суд не розглядає вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на її користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки вони є похідними від вимоги про незаконним та скасування Наказу № 128 від 05 листопада 2021 року про її відсторонення від роботи, у задоволені якої судом було відмовлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.

Згідно з ч. ч. 1 – 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь – які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони справи як на підставу своїх вимог, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Оскільки у задоволенні позову було відмовлено у повному обсязі, то понесені позивачем судові витрати, на підставі ст. 141 ЦПК України, розподілу між сторонами не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, п. 15.5) розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , до комунального закладу «Дворічанський центр дитячої та юнацької творчості» Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області, юридична адреса: Харківська область, Куп`янський район, смт Дворічна, пров. Спортивний, буд. 14, про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу – відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Дворічанський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 20 грудня 2021 року.

Суддя Ю. М. Гніздилов