Рішення № 102021549, 20.12.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2021 р. справа № 300/5908/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Главач І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1349 про визнання дій протиправними та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

07.10.2021 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини А 1349 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (далі - відповідач) про визнання протиправними дій щодо не проведення повного розрахунку при звільненні в частині виплати грошової комппенсації вартості за не отримане печове майно та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.07.2021 до 10.09.2021 у розмірі 20 824,76 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

12.10.2021 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм Кодексу законів про працю України не провів своєчасний, повний розрахунок при звільненні позивача, а саме не виплатив грошову компенсацію за речове майно. Така компенсація у сумі 108 960,18 грн нарахована та виплачена позивачу 10.09.2021. Станом на 28.02.2021, день виключення із списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення, відповідачем не проведено повного розрахунку при звільненні. З урахуванням наведеного, повний розрахунок при звільненні позивача проведено тільки 10.09.2021.

Відповідач 22.10.2021 подав суду відзив на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погодився, із посиланням на відповідні норми права та твердження, просив в задоволенні позову відмовити з мотивів, викладених у відзиві (а.с.25-27).

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 до 28.07.2021 проходив військову службу у Військовій частині А 1349 на посаді техніка обслуги обслуговування авіаційного обладнання інженерно-авіаційної служби 2 авіаційної ескадрильї.

Наказом командира військової частини А 1349 від 26.07.2021 №16-РС прапорщика ОСОБА_1 техніка обслуги обслуговування авіаційного обладнання інженерно-авіаційної служби 2 авіаційної ескадрильї звільнено у запас відповідно до підпункту "б" пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби (за станом здоров`я).

Відповідно до наказу командира військової частини А 1349 Міністерства оборони України від 26.07.2021 №152 (по стройовій частині) позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини з 28.07.2021, вважати таким, що направлений до Івано-Франківського МТЦК та СП Івано-Франківської області для зарахування на військовий облік (а.с.13).

Згідно довідки №36 від 27.07.2021 про вартість речового майна, що належить до видачі прапорщику ОСОБА_1 на підставі рапорту ійськовослужбовця на виплату грошової компенсації Вх.№4279 від 27.07.2021 загальна сума компенсації становить 108 960,18 грн (а.с.15).

10.09.2021 позивачу виплачено грошову компенсацію за речове майно в розмірі 107 325,78 грн, що підтверджується випискою від 07.10.2021 з карткового рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ "Приватбанк" (а.с.16).

Позивач, вважаючи, що внаслідок непроведення відповідачем своєчасного, повного розрахунку при його звільненні 28.07.2021 та здійснення такого розрахунку - 10.09.2021, відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час затримки 44 календарних днів розрахунку при звільненні за період з 28.07.2021 до 10.09.2021 в розмірі 20 824,76 грн обчислений позивачем (а.с.8) на підставі довідки про грошове забезпечення від 02.08.2021 №350/484/1/4/71 (а.с.14), а тому звернувся до суду за даним адміністративним позовом.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), тому суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).

Стаття 116 Кодексу законів про працю України визначає строки розрахунку при звільненні, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначає статті 117 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Як встановив суд, позивача з 28.07.2021 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення, тоді, як фактичний розрахунок щодо виплати грошової компенсації за речове майно проведено 10.09.2021.

При цьому суд зазначає, що позивачем під час проходження служби подано відповідний рапорт від 27.07.2021 про видачу довідки про вартість речового майна, що належить ОСОБА_2 до видачі за період проходження військової служби.

Сторонами не подано суду доказів надання ОСОБА_1 згоди на виключення його зі списків особового складу військової частини А 1349 до проведення з ним усіх необхідних розрахунків.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що оскільки рапорт від 27.07.2021 про отримання грошової компенсації за неотримане речове майно позивачем подано під час проходження служби, відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, зокрема, своєчасно не виплачено грошову компенсацію за речове майно, а тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Така позиція суду відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі за № 480/3105/19, провадження №К/9901/5696/20, та Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, у постанові від 27.01.2021 у справі № 340/680/20, адміністративне провадження № К/9901/27835/20, та застосована судом у даній справі.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).

Зі змісту статті 117 Кодексу законів про працю України є підстави для висновку про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі за №480/3105/19, провадження №К/9901/5696/20 та застосовна в даній адміністративній справі.

За такої правової позиції до обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Відповідно до довідки-розрахунку Військової частини А 1349 №350/484/1/1818 від 21.10.2021, наданої на виконання ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.10.2021, суми, які належали ОСОБА_1 при звільненні: вихідна допомога при звільненні 180 443,75 грн; індексація за липень 2021 року - 487,77 грн; компенсація за відпустку УБД - 33 682,83 грн; грошове забезпечення за останні два місяці, що передували даті звільнення - трвавень 2021 року - 14 435,50 грн, червень 2021 року - 14 435,50 грн; грошова компенсація за речове майно (виплачено 10.09.2021) - 18 960, 18грн (а.с.29).

Відповідно до даної довідки сума грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становила 28 871, 00 грн.

Розмір одноденного заробітку склав 759,76 грн (28 871,00 гривень / 38 днів).

Затримку виплати грошової компенсації за речове майно при звільненні позивача, з 29.02.2021 допущено на строк до 10.09.2021, що складає 31 робочих днів, а середній заробіток за час такої затримки складає - 23 552, 56 грн (31 робочих днів х 759,76 одноденний заробіток).

Враховуючи, що розмір простроченої заборгованості за період затримки на 31 робочих днів складає 33,67 % від загального обсягу належного розрахунку при звільненні, то підлягає стягненню середній заробіток за час такої затримки в сумах пропорційних відсотковому значенню розміру простроченої заборгованості, у розмірі 7 930,15 грн.

Таким чином, суд виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 7 930,15 грн середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 29.02.2020 до 10.09.2021.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що слід стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 7 930,15 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов позивача підлягає до задоволення частково.

Судові витрати, які підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у справі відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А 1349 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 в частині не виплати у день звільнення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Стягнути з Військової частини А 1349 (код ЄДРПОУ 08174283, вул. Чорновола, 119 А, м. Івано-Франківськ, 76005) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.07.2021 до 10.09.2021 в розмірі 7 930 (сім тисяч дев`ятсот тридцять) гривнень 15 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

відповідач: Військова частина А 1349 (код ЄДРПОУ 08174283, вул. Чорновола, 119 А, м. Івано-Франківськ, 76005).

Суддя Главач І.А.