Рішення № 102009505, 09.12.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2021 справа № 914/2246/21

Господарський суд Львівської області у складі:

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участі секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Державної установи “Львівська обласна фітосанітарна лабораторія”, Львівська область, м.Львів;

до Відповідача: Приватного акціонерного товариства “Львівобленерго”, Львівська область, м.Львів;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача: Головне управління Держпродспоживслужби у Львівській області, Львівська область, м.Львів;

про: спонукання до виконання умов договору

Представники:

Позивача: Лободзець Д.Я. – представник, адвокат (ордер від 21.07.2021р. серія ВС №1087436);

Відповідача: Левицька І.В. – представник, адвокат (ордер від 13.08.2021р. серія ВС №1088076);

Третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

23.07.2021р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Державної установи “Львівська обласна фітосанітарна лабораторія” від 23.07.2021р. б/н (вх. №2435) до Приватного акціонерного товариства “Львівобленерго” про спонукання до виконання умов договору.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неправомірність дій Відповідача щодо припинення з 27.07.2021р. постачання (розподілу) електричної енергії Позивачу за Договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 28.12.2018р. №52344.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.07.2021р. у цій справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 25.08.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.08.2021р. у цій справі суд постановив клопотання Державної установи “Львівська обласна фітосанітарна лабораторія” від 19.08.2021р. вх. №19356/21 про відкладення розгляду справи відхилити; клопотання Приватного акціонерного товариства “Львівобленерго” від 13.08.2021р. б/н про відкладення розгляду справи відхилити; продовжити строк підготовчого провадження на 4 дні; відкласти підготовче судове засідання на 28.09.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.09.2021р. у цій справі судом постановлено відповідь на відзив від 27.09.2021р. вх. №22457/21 Державної установи “Львівська обласна фітосанітарна лабораторія” залишити без розгляду; клопотання Державної установи “Львівська обласна фітосанітарна лабораторія” від 28.09.2021р. вх. №3785/21 про залучення третьої особи задоволити; залучити до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача Головне управління Держпродспоживслужби у Львівській області (79011, Львівська область, м.Львів, вул.Вітовського, буд.18; ідентифікаційний код: 40349068); продовжити строк підготовчого провадження на 21 день; відкласти підготовче судове засідання на 19.10.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.10.2021р. у цій справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 09.11.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.11.2021р. у цій справі суд постановив клопотання Державної установи “Львівська обласна фітосанітарна лабораторія” від 08.11.2021р. вх. №26206/21 про відкладення розгляду справи задоволити; клопотання Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області від 08.11.2021р. вх. №26220/21 про відкладення розгляду справи відхилити; відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 09.12.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд».

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Сторін в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору.

Представник Відповідача в судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору.

Представник Третьої особи в судове засідання не з`явився, 03.12.2021р. за вх. №29111/21 засобами поштового звязку надіслав до суду Заяву від 29.11.2021р. вих. №12_3-1/8460 про розгляд без участі, у якій просить суд здійснювати за відсутності представника Третьої особи. Вказану заяву оглянуто судом, оголошено та долучено до матеріалів справи.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд зобов`язати Відповідача надавати послуги з розподілу електричної енергії Позивачу в порядку та на умовах, визначених Договором споживача про надання послуг з розподілу енергії від 28.12.2018р. №52344.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначає, що попри те, що Позивач виконує взяті на себе договірні зобов`язання за Публічним договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 28.12.2018р. №52344 належним чином, Відповідачем 13.07.2021р. надіслано Позивачу Попередження про припинення електроживлення споживача, яким Позивача попереджено про те, що з 10:00год. 27.07.2021р. буде припинено електроживлення (розподіл електричної енергії) електроустановок Позивача у звязку із закінченням терміну дії Договору (втрата права власності чи користування на об`єкт (приміщення), або земельну ділянку).

Позивач вважає вказані дії Відповідача незаконними та такими, що суперечать п. 7.5. розділу VII правил роздрібного ринку електричної енергії, оскільки, на думку Позивача, Відповідачем не доведено підстав до припинення надання послуг Позивачу за договором, що є порушенням його умов.

З підстав наведеного Позивач підсумовує про відсутність права Відповідача на надіслання Позивачу попередження про припинення електропостачання (розподілу) електричної енергії та власне припинення надання послуг з розподілу електричної енергії за Договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 28.12.2018р. №52344 з 10:00год. 27.07.2021р.

При цьому суд зазначає, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.09.2021р. у цій справі судом постановлено відповідь на відзив від 27.09.2021р. вх. №22457/21 Державної установи “Львівська обласна фітосанітарна лабораторія” залишити без розгляду з причин та підстав, зазначених в ухвалі.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 16.08.2021р. за вх. №19060/21 Відзиві на позовну заяву від 13.08.2021р. вих. №119-07-3865 проти позову заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що Відповідачем правомірно надіслано Позивачу Попередження про припинення електроживлення споживача, яким Позивача попереджено про те, що з 10:00год. 27.07.2021р. буде припинено електроживлення (розподіл електричної енергії) електроустановок Позивача у звязку із закінченням терміну дії Договору (втрата права власності чи користування на об`єкт (приміщення), або земельну ділянку), оскільки в Відповідача відсутні правові підстави до продовження договірних відносин з Позивачем.

В підтвердження вказаного Відповідач зазначає, що листом ДП «Проектно-конструкторський технологічний інститут «Львівхарчопродукт» підтверджується відсутність договірних відносин Позивача із ДП щодо користування приміщеннями по вул.Вітовського, 18, а користувачем приміщення є ДП «Проектно-конструкторський технологічний інститут «Львівхарчопродукт».

Окрім того, Відповідач покликається на наданий ДП «Проектно-конструкторський технологічний інститут «Львівхарчопродукт» Акт приймання-передачі від 26.03.2019р., який підтверджує передання нерухомого майна Позивачем Державному підприємству «Проектно-конструкторський технологічний інститут «Львівхарчопродукт».

З наведеного Відповідач підсумовує, що підписання керівником Позивача Акту приймання-передачі від 26.03.2019р. свідчить про передачу ним нерухомого майна ДП «ПКТІ «Львівхарчопродукт», а відтак, позивач станом на час подання відзиву не є ані власником, ані користувачем нерухомого майна по вул.Вітовського, 18 у м.Львові, а отже Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії припинено з Позивачем правомірно у звязку із закінченням строку його дії з підстав втрати споживачем права власності чи права користування нерухомим майном.

У поданому 04.10.2021р. за вх. №23199/21 Запереченні на відповідь на відзив від 30.09.2021р. б/н Відповідач у відповідь на викладені у відповіді на відзив доводи Позивача звертає увагу суду на те, що Позивач не наводить доводів в підтвердження невиконання Відповідачем зобов`язань за Договором щодо розподілу електричної енергії до електроустановок Позивача, які знаходяться в м.Дубляни, вул.Шевченка, 1а, а доводи Позивача зводяться до незгоди з діями Відповідача щодо припинення розподілу електричної енергії електроустановок Позивача за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18. При цьому, Відповідач зазначає, що саме ці приміщення передані на баланс ДП «Проектно-конструкторський технологічний інститут «Львівхарчопродукт» згідно Акту приймання-передачі від 26.03.2019р.

З наведеного Відповідач підсумовує, що в період після 26.03.2019р. Позивач без належних правових підстав займає частину приміщень ДП «ПКТІ «Львівхарчопродукт» по вул.Вітовського, 18 у м.Львові, а Відповідачем правомірно надіслано Позивачу Повідомлення від 13.07.2021р. вих. №203-07-2618 про припинення електроживлення споживача за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18.

Відтак, згідно доводів Відповідача, Договір припинив в частині розподілу електричної енергії за точкою комерційного обліку за об`єктом Споживача ЕІС №62Z5189167277514 за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18 припинено на підставі п.11.2. Договору.

При цьому Відповідач зазначає про належне виконання зобов`язань за Договором в частині надання послуг розподілу електричної енергії за точкою комерційного обліку за об`єктом Споживача ЕІС №62Z2291222887249за адресою: Львівська область, Жовківський район, м.Дубляни, вул.Шевченка, 1а, оскільки Позивачем не доведено належними засобами доказування обставини вжиття Відповідачем заходів до припинення розподілу електричної енергії за вказаною адресою.

У поданій 19.10.2021р. за вх. №24227/21 Відповіді на пояснення третьої особи Відповідач зазначає, що Позивачем та Третьою особою не доведено належними засобами доказування обставини того, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки Третьої особи щодо сторін справи, а поданий Договір про відшкодування витрат комунальних послуг №01/21 викликає сумніви, оскільки наданими Позивачем та Третьою особою доказами не підтверджується право Позивача як бюджетної установи надавати послуги по забезпеченню електроенергією, а також не повідомлено Відповідача про наявність субспоживача.

Крім того, Відповідач вказує на те, що Позивачем та Третьою особою не доведено належними засобами доказування того, що зобов`язання за Договором №01/21 є бюджетними.

Також, Відповідач зазначає, що Третя особа не позбавлена права укладення договору про розподіл електричної енергії безпосередньо з Відповідачем.

Позиція Третьої особи:

Третя особа у поданому 13.10.2021р. за вх. №23985/21 Поясненні зазначає, що Відповідач у Повідомленні від 13.07.2021р. вих. №203-07-2618 про припинення електроживлення споживача за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18 не посилається на конкретну причину припинення з 10:00год. 27.07.2021р. електроживлення установок Позивача, а відтак, таке відключення порушує умови Договору.

Також зазначає, що рішення суду у цій справі може вплинути на її права та обов`язки щодо Позивача, оскільки Третя особа на підставі укладеного із Позивачем Договору про відшкодування витрат комунальних послуг від 25.03.2021р. №01/21 здійснює відшкодування вартості понесених Позивачем витрат на оплату комунальних послуг та електропостачання, оскільки знаходиться з Позивачем в одному приміщенні. Відтак, відключення електроустановок Позивача призведе до втрати електроживлення Третьою особою.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства – свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Третьої особи за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів, заявлених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними і необґрунтованими і в позові слід відмовити повністю з огляду на наступне.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018р. №312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» затверджено Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - Правила), які регулюють взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами (п.1.1.1. Правил).

Пунктом 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23.11.2018р. №1479 «Про видачу ПрАТ «Львівобленерго» ліцензії з розподілу електричної енергії та анулювання ліцензій з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами і постачання електричної енергії за регульованим тарифом» видано ПрАТ «Львівобленерго» (код ЄДРПОУ 00131587) ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, яка набуває чинності з 01 січня 2019 року, у межах місць провадження господарської діяльності, а саме на території Львівської області в межах розташування системи розподілу електричної енергії, що перебуває у власності або господарському віданні (щодо державного або комунального майна) Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», та електричних мереж інших власників, які приєднані до мереж ліцензіата (з якими укладені відповідні договори згідно із законодавством).

Згідно з положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії» Позивач є оператором системи розподілу, тобто юридичною особою, що відповідальна за безпечну, надійну та ефективну експлуатацію, технічне обслуговування та розвиток системи розподілу.

Відповідно до п.1.2.3. Правил оператор системи в межах території здійснення ліцензованої діяльності забезпечує розподіл електричної енергії власними мережами та технологічними електричними мережами інших власників, які не виконують функції оператора системи (у тому числі електричними мережами виробників, резервне живлення яких забезпечується від мереж оператора системи, та споживачів (основних споживачів), електроустановки яких приєднані до електричних мереж таких виробників, та їх субспоживачів), шляхом укладення з цими власниками договорів про спільне використання технологічних електричних мереж на основі типового договору (додаток 1 до цих Правил).

Згідно п.2.1.5. Правил договір споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії є публічним договором приєднання та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України на основі типового договору, що є додатком 3 до цих Правил; оператор системи розподілу зобов`язаний на головній сторінці свого веб-сайту, а також у друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, та у власних центрах обслуговування споживачів розмістити редакцію договору про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії та роз`яснення щодо укладення та приєднання споживача до договору споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії; договір споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії за ініціативою споживача або оператора системи відповідно до визначених цими Правилами випадків, як правило, укладається шляхом приєднання споживача за заявою-приєднанням до розробленого оператором системи розподілу договору на умовах складеного оператором системи розподілу паспорта точки розподілу/передачі.

Фактом приєднання споживача до умов договору споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії, зокрема повернення (надання) підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора системи та/або документально підтверджене споживання електричної енергії (п.2.1.7. Правил).

Заявою-приєднанням від 27.12.2018р. Позивач приєднався до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18; ЕІС код точки комерційного обліку за об`єктом споживача: 62Z5189167277514. Вказану заяву-приєднання підписано директором Позивача Кіш Н.М.

Погодившись з цією заявою-приєднанням (акцептувавши її), Позивач засвідчив вільне волевиявлення щодо приєднання до умов Договору в повному обсязі.

З моменту акцептування цієї заяви-приєднання Споживач та Оператор системи розподілу набувають всіх прав та обов`язків за Договором і несуть відповідальність за їх невиконання (неналежне виконання) згідно з умовами Договору та чинним законодавством України.

Своїм підписом Споживач підтверджує згоду на автоматизовану обробку його персональних даних згідно з чинним законодавством та можливу їх передачу третім особам, які мають право на отримання цих даних згідно з чинним законодавством, утому числі щодо кількісних та/або вартісних обсягів наданих за Договором послуг.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується, Сторонами не заперечується обставина приєднання Позивача до публічного Договору споживача про надання послуги з розподілу електричної енергії Відповідача, відтак, 27.12.2018р. між Позивачем (Споживачем) та Відповідачем (Оператором системи) укладено Договір споживача про надання послуги з розподілу електричної енергії №52344 (надалі – Договір) шляхом підписання Відповідачем Заяви-приєднання до договору, за умовами якого (п.2.1. Договору) Оператор системи надає Споживачу послуги з розподілу (передачі) електричної енергії параметри якості якої відповідають показникам, визначеним Кодексом системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року N 309, та Кодексу систем розподілу затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року N 310, за об`єктом, технічні параметри якого фіксуються в Паспорті точки розподілу за об`єктом споживача, який є Додатком 2 до цього договору, та в особовому рахунку Споживача, облікових базах даних Оператора системи.

Відповідно до п.2.2. Договору відомості про засіб (засоби) вимірювання обсягу електричної енергії, що використовується на об`єкті (об`єктах) споживача, зазначаються разом із енергетичними ідентифікаційними кодами (Е1С кодами) в Додатку 3 до цього Договору.

Згідно п.2.3. Договору Споживач оплачує за розподіл (передачу) електричної енергії згідно з умовами глави 5 цього Договору та інші послуги Оператора системи згідно з Додатком 4 «Порядок розрахунків».

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що облік (у тому числі приладовий) електричної енергії, що передається Оператором системи розподілу та споживається Споживачем на межі балансової належності об`єкта Споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року N 311 (далі - Кодекс комерційного обліку) та з урахуванням вимог цього Договору. За розрахункову одиницю розподіленого та спожитого обсягу електричної енергії береться одна кіловат година (кВт год).

Згідно пп.7 п.7.1. Договору Оператор системи має право обмежувати або припиняти розподіл електричної енергії Споживачу у випадках та в порядку, передбачених ПРРЕЕ та КСР.

Відповідно до пп.2 п.10.1. Договору розподіл електричної енергії Споживачу може бути обмежено або припинено Оператором системи з повідомленням Споживача не пізніше ніж за 5 (п`ять) робочих дні у разі: обслуговування електроустановок; споживання електричної енергії Споживачем після закінчення строку дії цього Договору; недопущення Споживачем посадових осіб органів, на яких покладено відповідні обов`язки згідно з чинним законодавством, до власних електроустановок або розрахункових засобів обліку електроенергії; несплати Споживачем відповідних платежів у терміни, встановлені додатком 4 "Порядок розрахунків" до цього договору; несплати вартості необлікованої електричної енергії внаслідок порушення Споживачем Правил роздрібного ринку електричної енергії, визначеної відповідно до законодавства; невиконання припису представника відповідного органу виконавчої влади; закінчення терміну дії, розірвання або не укладення договору між Споживачем та Оператором системи; закінчення терміну дії договору між Споживачем та постачальником "останньої надії" (за умови не укладення Споживачем договору з іншим електропостачальником); порушення Користувачем Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою КМУ від 04.03.1997р. №209 (далі - Правила охорони електричних мереж), під час виконання робіт або провадження іншої діяльності поблизу електричних мереж унаслідок незабезпечення збереження електричних мереж, створення неналежних умов експлуатації зазначених електричних мереж, створення умов, наслідком яких можуть стати нещасні випадки від впливу електричного струму; недопущення до електроустановок Користувача, пристроїв релейного захисту, автоматики та зв`язку, які забезпечують регулювання навантаження в енергосистемі, та/або розрахункових засобів обліку електричної енергії уповноважених посадових осіб органів виконавчої влади та/або ОСР, на яких покладено відповідні обов`язки згідно із законодавством України та/або договором; невиконання обґрунтованих вимог щодо приведення засобів розрахункового обліку до вимог щодо технічного стану, передбаченого Кодексом комерційного обліку у випадку виконання Оператором системи функцій Адміністратора комерційного обліку (пп.4 п. 11.5. Кодексу системи розподілу); - на вимогу Постачальника у зазначені в цій вимозі терміни.

Згідно п.11.1. Договору цей Договір набирає чинності з дня приєднання Споживача до умов цього договору і діє до кінця поточного календарного року, якщо інший термін не зазначено в заяві-приєднання. Договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із Сторін у порядку, визначеному законодавством України.

Пунктом 11.2. Договору встановлено, що дія договору достроково припиняється у разі отримання Оператором системи від нового або попереднього власника (користувача) документального підтвердження факту відчуження об`єкта на користь іншої особи, у тому числі набуття спадкоємцем права власності на об`єкт; у разі остаточного припинення користування електричною енергією Споживачем за його заявою.

У разі припинення дії договору договір припиняє свою дію в частині розподілу електричної енергії на об`єкт, а в частині виконання фінансових зобов`язань Сторін (які виникли на дату припинення дії договору) продовжує діяти до дати здійснення повного взаєморозрахунку між Сторонами.

Окрім того, згідно доводів Відповідача Додатковою угодою від 23.03.2021р. до Договору з підстав долучення точки обліку за адресою: Львівська область, Жовківський район, м.Дубляни, вул.Шевченка, 1а Сторонами погоджено викласти додаток №2 до Договору в новій редакції та доповнити Договір додатками по нежитлових приміщеннях за адресою: Львівська область, Жовківський район, м.Дубляни, вул.Шевченка, 1а. Заявою-приєднанням від 23.03.2021р. Позивач приєднався до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №52344 за адресою: м.Дубляни, вул.Шевченка, 1а; ЕІС код точки комерційного обліку за об`єктом споживача: 62Z2291222887249. Вказану заяву-приєднання підписано директором Позивача Кіш Н.М.

Обставина укладення Додаткової угоди від 23.03.2021р. до Договору на підставі Заяви-приєднання Позивача від 23.03.2021р. щодо точки комерційного обліку за обєктом споживача ЕІС 62Z2291222887249 за адресою: Львівська область, Жовківський район, м.Дубляни, вул.Шевченка, 1а визнається та підтверджується в судовому засіданні представниками Сторін.

Актом приймання-передачі від 26.03.2019р. б/н Позивач передав з балансу, а Державне підприємство «Проектно-конструкторський технологічний інститут «Львівхарчопроект» прийняло на баланс приміщення площею 539,9 м.кв. за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18. Вказаний Акт підписано повноважними представниками Позивача та ДП «ПКТІ «Львівхарчопроект» та затверджено головою Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів В.І. Лапою і заступником міністра аграрної політики та продовольства України В.М. Топчій.

16.05.2019р. за Державним підприємством «Проектно-конструкторський технологічний інститут «Львівхарчопроект» зареєстровано право господарського відання на виробничий будинок площею 3003,6м.кв. за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 17.05.2019р. №166965273.

Листом від 27.01.2021р. вих. №01/01 Державне підприємство «Проектно-конструкторський технологічний інститут «Львівхарчопроект» повідомило Відповідача про те, що Позивач, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18, займає частину приміщень площею 429,7кв.м. в адмінбудівлі, яка на підставі акту прийому-передачі від 29.03.2019р., знаходиться на балансі ДП «ПКТІ «Львівхарчопродукт». Позивач не перебуває у договірних відносинах на оренду приміщень, проте має окремо встановлений ввідний електричний щит з вузлом обліку, що, в свою чергу, є грубим порушення. ДП «ПКТІ «Львівхарчопродукт» просив Відповідача вжити відповідних юридичних та технічних заходів до Позивача, як до клієнта-порушника.

Листом від 25.05.2021р. вих. №2/05 Державне підприємство «Проектно-конструкторський технологічний інститут «Львівхарчопроект» надало Відповідачу документи в підтвердження обставини відчуження приміщень від Позивача до іншої особи.

Попередженням про припинення електроживлення споживача від 13.07.2021р. вих. №203-07-2618 Відповідач повідомив Позивача про припинення електроживлення (розподілу) електричної енергії за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18 з 10:00год. 27.07.2021р. Причина (підстава) припинення постачання (розподілу) електричної енергії: у звязку з закінченням терміну дії договору (втрата права власності чи користування на об`єкт (приміщення) або земельну ділянку. Позивачем вказане повідомлення отримано 13.07.2021р., про що свідчить відповідна відмітка служби вхідної кореспонденції Позивача (вх. №429).

У відповідності з п.п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п.3 ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Аналогіний припис містить ст.526 ЦК України.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.3 ст.653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до пп. 3 п.11.5.2. Кодексу системи розподілу припинення розподілу електричної енергії за ініціативою Оператора системи розподілу здійснюється у випадку закінчення строку дії договору про надання послуг з розподілу електричної енергії.

Підпунктом 1 пункту 7.5 Правил Припинення повністю або частково постачання електричної енергії споживачу здійснюється оператором системи за умови попередження споживача не пізніше ніж за 5 робочих днів до дня відключення у разі закінчення терміну дії, розірвання або неукладення договору між споживачем та оператором системи.

Згідно п.11.5.1.6. Кодексу системи розподілу у разі закінчення строку дії договору або розірвання договору про надання послуг з розподілу електричної енергії припинення розподілу електричної енергії здійснюється ОСР (без додаткового попередження) протягом пяти робочих днів з дати закінчення строку дії договору/розірвання договору.

Відповідно до п.7.8. Правил після отримання повідомлення про припинення електропостачання споживач зобов`язаний ужити комплекс заходів, спрямованих на запобігання травматизму, загибелі людей та тварин, пошкодженню обладнання, негативним екологічним та іншим наслідкам.

З врахуванням наведених Учасниками справи доводів та поданих доказів суд встановив, що Позивач як Споживач, у звязку із передачею на баланс Державного підприємства «Проектно-конструкторський технологічний інститут «Львівхарчопроект» нежитлового приміщення площею 539,9 м.кв. за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18 за Актом приймання-передачі від 26.03.2019р. б/н, та набуття ДП «ПКТІ «Львівхарчопроект» права господарського відання на виробничий будинок площею 3003,6м.кв. за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18, фактично втратив будь-яке речове право, в тому числі право користування, приміщеннями за адресою: м.Львів, вул.Вітовського 18, про що Відповідача як Оператора системи розподілу повідомлено новим користувачем та балансоутримувачем вказаних приміщень – ДП «ПКТІ «Львівхарчопродукт» листом від 25.05.2021р. вих. №2/05.

Відтак, Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 28.12.2018р. №52344 достроково припинив свою дію в частині розподілу електричної енергії до електроустановок Позивача за точкою комерційного обліку за об`єктом Споживача ЕІС №62Z5189167277514 за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18 в порядку, передбаченому п.11.2. Договору у звязку із отриманням Оператором системи від нового або попереднього власника (користувача) документального підтвердження факту відчуження об`єкта на користь іншої особи – втрати Позивачем будь-якого речового права, в тому числі права користування, приміщеннями за адресою: м.Львів, вул.Вітовського 18.

Таким чином, Відповідачем правомірно вчинено дії, спрямовані на повідомлення Позивача про дострокове припинення Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 28.12.2018р. №52344 в частині розподілу електричної енергії до електроустановок Позивача за точкою комерційного обліку за об`єктом Споживача ЕІС №62Z5189167277514 за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18 та надіслано Позивачу Попередження про припинення електроживлення споживача від 13.07.2021р. вих. №203-07-2618, яким Відповідач повідомив Позивача про припинення електроживлення (розподілу) електричної енергії за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18 з 10:00год. 27.07.2021р. Причина (підстава) припинення постачання (розподілу) електричної енергії: у звязку з закінченням терміну дії договору (втрата права користування об`єктом).

При цьому, суд не бере до уваги покликання на Договір про відшкодування витрат комунальних послуг від 25.03.2021р. №01/21, оскільки Позивачем та Третьою особою не доведено право Позивача як бюджетної установи надавати Третій особі послуги по забезпеченню електроенергією, а також не повідомлено Відповідача про наявність у Позивача субспоживача за Договором. Крім того, матеріали справи не містять доказів виконання Сторонами Договору від 25.03.2021р. №01/21, в тому числі реєстрації відповідних бюджетних зобов`язань на оплату відшкодування наданих послуг.

При цьому, суд вважає слушними доводи Відповідача щодо того, що Третя особа не позбавлена права укладення договору про розподіл електричної енергії безпосередньо з Відповідачем.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на “balance of probabilities” (“баланс ймовірностей”) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує “баланс ймовірностей”. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між Сторонами Договору, беручи до уваги встановлення судом обставини того, що Позивач як Споживач, у зв`язку із передачею на баланс Державного підприємства «Проектно-конструкторський технологічний інститут «Львівхарчопроект» приміщення площею 539,9 м.кв. за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18 за Актом приймання-передачі від 26.03.2019р. б/н та набуття ДП «ПКТІ «Львівхарчопроект» права господарського відання на виробничий будинок площею 3003,6м.кв. за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18, фактично втратив будь-яке речове право, в тому числі право користування, приміщеннями за адресою: м.Львів, вул.Вітовського 18, внаслідок чого Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 28.12.2018р. №52344 достроково припинив свою дію в частині розподілу електричної енергії до електроустановок за точкою комерційного обліку за об`єктом Споживача ЕІС №62Z5189167277514 за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18 в порядку, передбаченому п.11.2. Договору, суд дійшов висновків про те, що Відповідачем правомірно вчинено дії, спрямовані на повідомлення Позивача про дострокове припинення Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 28.12.2018р. №52344 в частині розподілу електричної енергії до електроустановок Позивача за точкою комерційного обліку за об`єктом Споживача ЕІС №62Z5189167277514 за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18 та надіслано Позивачу Попередження про припинення електроживлення споживача від 13.07.2021р. вих. №203-07-2618, яким Відповідач повідомив Позивача про припинення електроживлення (розподілу) електричної енергії за адресою: м.Львів, вул.Вітовського, 18 з 10:00год. 27.07.2021р. у звязку з достроковим закінченням терміну дії договору з підстав втрати права користування об`єктом. Відтак заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, в їх задоволенні слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2270грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Квитанцію про сплату від 21.07.2021р. №98863 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 1135грн. та дублікат Квитанції від 23.07.2021р. №0.0.2207691031.1 про сплату 1135грн. судового збору. Оригінал вказаних платіжних документів є додатками №4 та 5 до позовної заяви відповідно.

Відповідач у поданому 16.08.2021р. за вх. №19060/21 Відзиві на позовну заяву від 13.08.2021р. вих. №119-07-3865 зазначає про понесення Відповідачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги у розмірі 4000грн.

В обґрунтування понесених витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги Відповідачем до клопотання від 10.09.2021р. вх. №21004/21 долучено копію укладеного між Адвокатським об`єднанням «Юріс Консультус» (за Договором – АО) та Відповідачем (за Договором – Клієнт) Договору про надання правничої допомоги від 12.08.2021р. №21/8-1 (надалі – Договір від 12.08.2021р.), за умовами якого (п.1.1. Договору від 12.08.2021р.) АО приймає на себе зобов`язання забезпечувати представництво Клієнта у суді та надавати інші види правничої допомоги, а Клієнт приймає на себе зобов`язання оплачувати надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання доручень Клієнта.

Відповідно до п.1.2. Договору від 12.08.2021р. попередня інформація про справу: суд: Господарський суд Львівської області; інстанція: перша; Позивач: ДУ «Львівська обласна фітосанітарна лабораторія»; Відповідач: ПрАТ «Львівобленерго»; предмет позову: спонукання до виконання умов договору.

Згідно п.1.3. Договору з метою виконання умов цього Договору АО самостійно визначає одного чи декількох адвокатів, які здійснюватимуть виконання цього Договору, розподіляє обов`язки між ними, контролює хід виконання, а при потребі здійснює заміну адвоката.

АО бере на себе зобов`язання, в межах предмету Договору представляти інтереси Клієнта в судах, а також інших органах при розгляді правових питань, зі всіма правами, наданими законом стороні, третій особі, заявнику, стягувачу, боржнику, іншій особі, що бере участь у судовому процесі; складати процесуальні документи, листи, запити, виконувати необхідні розрахунки тощо; здійснювати самостійний пошук та виявлення документів і речей, які можуть бути доказами у справі; надавати роз`яснення з правових питань, рекомендації з оптимального вирішення справи; інформувати Клієнта про перебіг справи, перспективи її вирішення; вживати заходи щодо добровільного вирішення спору і виконання боржником своїх зобов`язань в позасудовому порядку або під час розгляду справи у суді, у тому числі із застосуванням інститутів медіації та врегулювання спору за участю судді (п.2.1. Договору від 12.08.2021р.).

Відповідно до п.4.1. Договору від 12.08.2021р. вартість правничої допомоги становить авансова оплата в розмірі 4000грн.

Згідно п.4.2. Договору від 12.08.2021р. оплата здійснюється авансовою оплатою протягом 30 днів з часу підписання цього Договору.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання його умов у межах розгляду в одній судовій інстанції, визначеній п. 1.2 цього Договору. Зміни чи доповнення до Договору можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковим договором (п.6.1. Договору від 12.08.2021р.).

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін Договору від 12.08.2021р.

18.08.2021р. АО виставлено Клієнту до оплати Рахунок №21/102 на оплату послуг за Договором на суму 4000грн., зокрема: вивчення та аналіз матеріалів справи у кількості 1 послуга вартістю 800грн./послуга на суму 800грн.; аналіз законодавства та судової практики у кількості 1 послуга вартістю 800грн./послуга на суму 800грн.; складання клопотань, заяв, заперечень та інших процесуальних документів у кількості 1 послуги вартістю 800грн./послуга на суму 800грн.; участь в засіданні у кількості 2 послуги вартістю 800грн./послуг на суму 1600грн.

Платіжним дорученням від 19.08.2021р. №17514 Клієнтом перераховано на користь АО 4000грн. Призначення платежу: «Рах.№21/102 від 18.08.21 Правнича допомога без ПДВ (17514)).».

Левицька Ірина Володимирівна є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується Ордером від 13.08.2021р. серії ВС №1088076.

Відповідно до п.12 ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 ГПК України).

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частиною третьою вказаної статті встановлено, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

У відповідності до ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.п.6, 9 ст.1 Закону).

Згідно ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно п.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002р. “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018р. у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та від 18.12.2019р. у справі №910/13731/18, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019р. у справі №922/902/19, від 12.12.2019р. у справі №922/1897/18 та від 20.12.2019р. у справі №903/125/19.

При цьому суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-цта у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Згідно ч. 4 ст. 127 ГПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Як вказує Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.

Зокрема відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Окрім того, суд зазначає що Третя особа наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористалась.

З врахуванням вищенаведеного, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив, що подані Відповідачем в обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу докази в своїй сукупності підтверджують дійсність, необхідність та розумність таких витрат в розмірі 4000грн. для забезпечення належного захисту прав Відповідача під час розгляду справи №914/2246/21 Господарським судом Львівської області.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Позивачем не подано жодних доказів в спростування обставин дійсності, необхідності та розумності понесених Відповідачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а також не доведено в порядку ч.5 ст.126 ГПК України неспівмірності здійснених відповідачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.1 ч.4 ст.129 ГПК України у разі задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн. доведення Відповідачем 4000грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, беручи до уваги недоведеність Позивачем неспівмірності здійснених Відповідачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2270грн. та судові витрати Відповідача на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 4000грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, покласти судові витрати Позивача на сплату судового збору на Позивача та стягнути з Позивача на користь Відповідача 4000грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76-79, 80, 81, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 180, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 599, 610-612, 627, 629, 638, 901 – 903 Цивільного кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Стягнути з Державної установи «Львівська обласна фітосанітарна лабораторія» (79011, Львівська область, м.Львів, вул.Вітовського, буд.18; ідентифікаційний код: 38501331) на користь Приватного акціонерного товариства “Львівобленерго” (79026, Львівська область, м.Львів, вул.Козельницька, буд.3; ідентифікаційний код: 00131587) 4000грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 20.12.2021р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.