Рішення № 102009132, 02.12.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.12.2021Справа № 754/12041/20

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження

справу № 754/12041/20

за позовом ОСОБА_1

до Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Радосинь"

про стягнення 22538,21 грн.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, Кішінець В.А.;

від відповідача: Бойко В.П., Чалов А.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів «Радосинь» про стягнення 22538,21 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 26.02.2021 провадження по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів «Радосинь» про стягнення коштів - закрито. Роз`яснено заявнику його право подати позов в порядку господарського позовного провадження.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 15.03.2021 на підставі ст. 256 ЦПК України та заяви представника позивача матеріали справи № 754/12041/20 за позовом ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів «Радосинь» про стягнення коштів передано за підсудністю на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 повернуто до Деснянського районного суду міста Києва матеріали справи №754/12041/20 за позовом ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Радосинь" про стягнення коштів.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 у справі №754/12041/20 скасовано. Матеріали справи №754/12041/20 передано до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у господарській справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху та надано строк на усунення недоліків.

10.08.2021 через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 754/12041/20 та ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23.09.2021.

20.09.2021 від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

В судовому засіданні 23.09.2021 оголошено перерву на 28.10.2021.

08.10.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній проти позову заперечує, стверджуючи, що позивач отримав належний йому пай в натурі, а саме гаражний бокс.

19.10.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив.

В судовому засіданні 28.10.2021 оголошено перерву на 04.11.2021.

03.11.2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В судовому засіданні 04.11.2021 оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.12.2021.

20.11.2021 від відповідача надійшли пояснення по справі.

В судовому засіданні 02.12.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 02.12.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в 1997 році на підстав письмової заяви його було прийнято в члени АГК «Радосинь».

Відповідно до пункту 1 Статуту АГК «Радосинь» від 05.06.1997 відповідач є організацією громадян, що добровільно об`єдналися з метою спільних робіт по будівництву, благоустрою, експлуатації колективно побудованих гаражів.

08 квітня 1998 року позивач уклав з відповідачем Договір забудови № 29 про будівництво за власні кошти гаражного боксу № НОМЕР_1 на території АГК «Радосинь».

Відповідно до пункту 2.2.5 Договору позивач зобов`язався сплатити солідарну частку вартості об`єктів загального користування / додаток №1 / вартість яких не включена до вартості гаражного боксу. Час сплати солідарної частки вартості та її розмір визначає АГК, а в належних випадках судом або іншим повноважним органом.

У додатку №1 до договору наведена зведена затратна відомість вступного членського внеску а АГК «Радосинь» в сумі 1 500,00 грн.

Згідно пункту 29.5 Статуту, загальні збори (збори уповноважених) членів кооперативу затверджують розміри вступних та пайових внесків, а також внесків на утримання та експлуатацію споруджень кооперативу.

Вартість вступного внеску на момент його сплати позивачем була встановлена рішенням загальних зборів відповідача, затвердженого протоколом № 4 від 16.01.1998, в розмірі 750 умовних одиниць, де одна одиниця дорівнює одному долару США за курсом Національного банку України на день оплати.

Зазначену суму вступного внеску позивач сплатив 08.04.1998, що підтверджується квитанцією до прибуткового ордера № 32 від 08.04.1998.

Позивач набув право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 в АГК «Радосинь», що підтверджується ордером №1485 від 26.07.2000 та Свідоцтвом про право власності серії САС № 995719 від 01.04.2010.

10.03.2003 прийнято Закон України «Про кооперацію».

Після прийняття вказаного Закону в АГК «Радосинь» декілька разів затверджувалися нові редакції Статуту кооперативу (в редакції від 16.12.2003, від 08.02.2007, від 11.10.2007, від 18.10.2016).

Згідно наказу голови АГК № 27-П від 28.11.2014 в кооперативі було проведено ревізію в діловодстві стосовно членства в кооперативі, про що було складено відповідний Акт.

Рішенням загальних зборів членів відповідача (протокол № 2) від 12.03.2015 було затверджено Акт про проведення ревізії в діловодстві кооперативу стосовно членства в кооперативі.

Сплачений позивачем вступний внесок в розмірі 1 500,00 грн було зараховано як пайовий, а позивача внесено до списку асоційованих членів кооперативу.

Рішенням відповідача, оформлене протоколом № 4 від 31.08.2018, було припинено членство позивача у кооперативі внаслідок несплати ним членських внесків.

Позивач вважає, що відповідно п.6.1.4. Статуту в редакції 2016 року, чинного станом на 31.08.2018, він, як асоційований член кооперативу, має право одержати пай (пайовий внесок) у разі виходу (припинення членства) у кооперативі.

Пунктом 13.4. розділу «Умови і порядок повернення пайових внесків і внесків понад пай» Статуту відповідача передбачено, що повернення пайових внесків повинно відбутися не пізніше одного року, а відлік цього строку розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виключення члена кооперативу з кооперативу.

26.05.2020 позивач письмово звернувся до АГК «Радосинь» із заявою про повернення йому пайового внеску з перерахунком коштів на його рахунок в банку.

Вказана заява залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача пайового внеску в сумі еквівалентній 750 доларам США по курсу НБУ станом на 01.11.2020, що дорівнює 21 328,73 грн, та 3% річних в сумі 42,53 доларів США по курсу НБУ станом на 01.11.2020, що дорівнює 1 209,48 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, поданої в Деснянському районному суді м. Києва 09.11.2020).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі статтею 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.

В силу пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Безпосередньо зміст корпоративних відносин та корпоративних прав розтлумачений у статті 167 Господарського кодексу України. Так, за викладеною у ній правовою нормою, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. У свою чергу, згідно з частиною 3 цієї ж статті під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За приписами статті 55 Господарського кодексу України господарські організації - це юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Відповідно до статей 62 та 63 Господарського кодексу України підприємства як самостійні суб`єкти господарювання в залежності від форм власності можуть бути таких видів: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство, яке засноване на власності об`єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні (частина третя статті 63 ГК України).

За положеннями частини п`ятої статті 63 Господарського кодексу України корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Отже, підприємства, створені на основі приватної власності (приватні підприємства) можуть бути як корпоративними (заснованими декількома особами) так і унітарними (створеними однією особою). До корпоративних підприємств відносяться кооперативи, господарські товариства та інші підприємства, що створені двома або більшою кількістю осіб.

Таким чином, системний аналіз зазначених норм права дає суду підстави вважати, що приватне підприємство, створене на основі приватної власності декількох осіб, є приватним корпоративним підприємством та може бути, зокрема, як кооперативом, так і господарським товариством.

Згідно положень ст. 93, 94 ГК України підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом. Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються Законом України «Про кооперацію».

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Пай - майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про кооперацію" кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків та може мати печатки.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про кооперацію» (далі також Закон) вступний внесок - грошовий чи інший майновий неповоротний внесок, який зобов`язана сплатити особа у разі вступу до кооперативної організації.

Пай (пайовий внесок) - майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу за рахунок якого створюється пайовий фонд і який є одним з джерел формування майна кооперативу.

Пай кожного члена кооперативу формується за рахунок разового внеску або часток протягом певного періоду. Майнові внески оцінюються у грошовій формі (ст. 21 ЗУ «Про кооперацію»).

Статтею 14 Закону України "Про кооперацію" визначено, що у кооперативі допускається асоційоване членство для осіб, які визнають його статут та внесли пай. Асоційований член кооперативу - фізична чи юридична особа, яка внесла пайовий внесок і користується правом дорадчого голосу в кооперативі. Порядок вступу до кооперативу та участь асоційованого члена в його господарській та іншій діяльності, права та обов`язки такого члена, розміри паїв та виплат на паї визначаються статутом кооперативу.

Частинами 2, 3 статті 26 Закону України "Про кооперацію" визначено, що виплати на паї - виплати частини доходу кооперативу на паї члена та асоційованого члена кооперативу. Розмір виплат на паї встановлюється рішенням загальних зборів членів кооперативу після відрахувань обов`язкових коштів на формування і поповнення його фондів.

Таким чином, фундаментальною різницею між вступним та пайовим внеском є питання повернення, вступний внесок на відміну від пайового не повертається, що також закріплено статтею 12 Закону, якою до основних прав членів Кооперативу відноситься одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом.

Відповідно до статті 8 Закону статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити такі відомості: порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов`язань щодо їх сплати та умови і порядок повернення паю.

Верховним Судом України в ухвалі по справі № 754/6719/15 від 13.07.2016, стороною якої був відповідач, було встановлено, що статутом Кооперативу та рішеннями загальних зборів кооперативу з часу набрання чинності Законом України «Про кооперацію» (3 січня 2004 року) не встановлювався розмір пайового та вступного внесків, після внесення яких член кооперативу набував право ухвального голосу, тобто статут кооперативу не приводився у відповідність із вказаним Законом.

Таким чином, судом встановлено факт того, що статут Кооперативу в порушення вимог Закону не містив відомостей щодо розміру вступного та пайового внесків.

Разом з тим, пунктом 29.5. Статуту Кооперативу зазначено, що до компетенції загальних зборів віднесено затвердження розміру вступного та пайового внеску.

В матеріалах справи відсутні докази про затвердження загальними зборами розміру вступного та пайового внеску визначеного статутними документами Кооперативу.

У протоколі від 16.01.1998 № 4 загальних зборів на основі розрахунків про вартість будівництва місць загального користування, встановлено вступний внесок в розмірі 750 умовних одиниць, де одна умовна одиниця дорівнює одному долару США по курсу Національного банку на день оплати.

Як встановлено судом, на виконання зазначеного протоколу позивачем сплачено 1 500,00 грн, на підтвердження чого надано квитанцію до прибуткового касового ордера №32 від 16.04.1998.

В подальшому, рішенням загальних зборів Кооперативу, затвердженим Протоколом № 1 від 30.10.2014, прийнято список асоційованих членів кооперативу, до яких віднесено і позивача.

Вказаним рішенням загальних зборів кошти сплачені позивачем в сумі 1 500,00 грн зараховано в якості пайового внеску.

Однак, рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 у справі №754/13599/16, яке у встановленому законом порядку набрало законної сили, визнано недійсним рішення позачергових загальних зборів учасників Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та збереженню транспортних засобів "Радосинь", оформлене протоколом №1 від 30 жовтня 2014 року. Скасовано рішення позачергових загальних зборів учасників Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та збереженню транспортних засобів "Радосинь", оформленого протоколом №1 від 30 жовтня 2014 року.

Водночас, з пояснень відповідача вбачається, що при оформленні права власності на гараж в довідці необхідно було вказати розмір пайового внеску (паю), сплаченого за гараж. Так як позивач не сплачував пайового внеску(паю) за гараж, було прийнято рішення за згодою позивача його вступний внесок зарахувати як пайовий за гаражний бокс.

Позивачу було видано довідку №5 від 05.02.2010 року для оформлення права власності на гараж, в якій було вказано, що сума пайового внеску за гаражний бокс в розмірі 1500,00 грн сплачена 09.04.1998 в повному обсязі.

Однак, видача позивачу довідки №5 від 05.02.2010 для оформлення права власності на гараж не спростовує факту сплати позивачем саме вступного внеску на виконання рішення загальних зборів Кооперативу, оформленого протоколом № 4 від 16.01.1998, яке є чинним. При цьому, на підтвердження сплати коштів у розмірі 1500,00 грн, до матеріалів справи надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 32 від 16.04.1998, в якій також вказано про сплату вступного внеску.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, зібраними у справі доказами підтверджується саме сплата позивачем відповідачу коштів у сумі 1500,00 грн в якості вступного внеску, який в силу закону є неповоротним.

Крім того, згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. ч. 1, 2 ст. 192 ЦК України).

Такі випадки передбачені ст. 193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993, Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" № 185/94-ВР від 23.09.1994.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

За ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим, частина 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

При визначенні ціни позову, поданого в іноземній валюті, необхідно виходити з тієї валюти, в якій провадилися чи повинні бути проведені розрахунки між собою.

Отже, сторона договору може претендувати лише на ті кошти, які вона сплатила відповідно до умов договору у тій валюті, в якій було здійснено платіж, якщо інше не передбачено договором або законом.

Вказана правова позиція, зокрема, наведена у постанові Верховного Суду від 05.11.2018 у справі № 910/13318/16, а також в багатьох інших постановах Верховного Суду.

Водночас, правовідносини, які склались між позивачем та відповідачем не передбачають застосування в їх взаєморозрахунках еквіваленту до іноземної валюти.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд прийшов висновку про необґрунтованість заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача пайового внеску в сумі, еквівалентній 750 доларам США по курсу НБУ станом на 01.11.2020, що дорівнює 21 328,73 грн, та відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

В задоволенні інших позовних вимог суд відмовляє, оскільки вони є похідними від суми основного зобов`язання.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 20.12.2021.

Суддя А.І. Привалов