Рішення № 102005233, 10.12.2021, Запорізький районний суд Запорізької області

Справа №317/2873/21

Провадження № 2/317/1096/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Ткаченко М.О.,

за участю секретаря судового засідання Чуйко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі адвоката Пшеця Олександра Вікторовича до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Шавлукова Заіра Арсенівна, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про захист прав споживачів та стягнення незаконно списаних з рахунку коштів,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2021 року до Запорізького районного суду Запорізької області надійшов позов ОСОБА_1 в особі адвоката Пшеця О.В. до АТ КБ «ПРИВАТБАНК», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Шавлукова З.А., Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про захист прав споживачів та стягнення незаконно списаних з рахунку коштів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 25.02.2020 за заявою стягувача АТ «МЕГАБАНК», на підставі виконавчого листа №2-3104/11, виданого 03.02.2020, постановою приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової З.А. відкрито виконавче провадження №61391850 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь АТ «МЕГАБАНК» заборгованості в сумі 2 026 822,54 грн.

Постанова про відкриття виконавчого провадження без ідентифікатора доступу надійшла на адресу боржника 04.03.2020.

20.03.2020 під час спроби виконати розрахунки за платіжною карткою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_1 дізналася від співробітників банку, що її картка, яка є єдиною карткою, на яку надходять пенсійні виплати по інвалідності, заблокована.

Таким чином, ОСОБА_1 не має змоги отримувати пенсійні виплати, що позбавляє її засобів на існування, а також права розпоряджатися своїм майном.

Позивач вказує, що платіжна вимога на списання коштів в матеріалах виконавчого провадження відсутня. Банк про вимогу ОСОБА_1 не повідомляв. Списання коштів з рахунку ОСОБА_1 на користь приватного виконавця відбувалося без достатніх правових підстав, чим банк порушив ст. 1066, 1071 ЦК України.

Посилаючись на вказані обставини просили суд стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 неправомірно списані кошти в розмірі 10 575,49 грн, моральну шкоду в розмірі 10 575,49 грн та судові витрати, які складаються з витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн.

Ухвалою суду від 30.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

17.11.2021 до суду надійшов відзив АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачеві банком, на підставі підписаних анкет-заяв від 24.03.2017 та від 28.10.2019, були видані дебетна кредитна картка для виплат та кредитна картка «Універсальна»

Відповідачем зазначено, що згідно із банківськими виписками, наданими позивачем, відбулося примусове списання коштів з вказаних карток клієнта у наступні дати: 25.03.2020 - 3667,38 грн та 4481,07 грн, 16.06.2021 - 2427,04 грн.

24 березня 2020 року до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшли від приватного виконавця дві платіжні вимоги від 19.03.2020 за №61392055 на суму 2231083,79 грн та від 19.03.2020 за №61392055-2 на суму 2231083,79 грн, а також 15 червня 2021 року - дві платіжні вимоги від 10.06.2020 за № 61392055 на суму 2218072,09 грн та від 10.06.2020 за №61392055-2 на суму 2218072,09 грн.

Посилаючись на положення Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976 (надалі - Інструкція №22), відповідач зазначає, що банком не було допущено жодних порушень законодавства України під час списання грошових коштів з рахунку позивачки, а отже позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Від представника позивача адвоката Пшець Ю.Ю. надійшло клопотання, в якому просить розглядати справу без позивача та її представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а.с.70).

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання, в якому просить у випадку відсутності представника АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в судовому засіданні розглянути справу без участі представника (а.с.61/зворот).

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

На підставі наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з`явилися та повідомлялися завчасно і належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі, якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутністю осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 43 та 175 ЦПК України саме позивач визначає предмет і підстави позову, які за положеннями ст. 13 ЦПК України не можуть бути змінені самостійно судом.

Судом установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує пенсію по інвалідності, як особа із інвалідністю ІІІ групи (а.с.11).

24.03.2017 та 28.10.2019 ОСОБА_1 у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було підписано анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а отже укладено договір про надання банківських послуг, що сторонами не заперечується (а.с.62-64).

Згідно із довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 22.06.2021 ОСОБА_1 станом на 22.06.2021 має в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» картку НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), на яку отримує пенсійні витрати. Також, на вказану картку (рахунок) може бути зарахована будь-яка виплата (переказ) (а.с.22).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлуковою З.А. від 25.02.2020 відкрито виконавче провадження №61391850 на підставі виконавчого листа №2-3104/11, виданого 03.02.2020 Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь АТ «МЕГАБАНК» заборгованості в сумі 2026822,54 грн (а.с.16).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової З.А. від 06.03.2020 у ЗВП№61392055 накладено арешт на кошти боржника ОСОБА_1 (а.с.17).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової З.А. від 06.03.2020 у ВП№61391850 звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 (а.с.20)

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової З.А. від 23.04.2020 у ВП №61391850 знято арешт з грошових коштів, що містяться на рахунку НОМЕР_2 , оскільки від боржника надійшло підтвердження того, що вказаний рахунок використовується для зарахування соціальних виплат (а.с.21).

Відповідно до виписок із рахунку ОСОБА_1 по картці/рахунку НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), за службовим операціями (стягнення по виконавчому документу №2-3104/11 від 03.02.2020) з рахунку позивачки було списано: 25.03.2021 - 4 481,07 грн, 16.06.2021 - 2 427,04 грн (а.с.23-24).

Згідно із випискою по картці/рахунку НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), за службовою операцією (№2-3104/11 від 03.02.2020) 25.03.2021 з рахунку позивачки було списано 3 667,38 грн (а.с.25).

За позовними вимогами позивачка просить стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на свою користь 10 575,49 грн та 10 575,49 грн моральної шкоди з тих підстав, що банк списав вказані пенсійні кошти з рахунків позивачки без відповідних платіжних вимог на списання коштів, чим порушив її права споживача, позбавивши її засобів до існування, а тому з відповідача підлягають стягненню вказані кошти та моральна шкода.

Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що: послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22).

Відносини між банком та клієнтом (володільцем банківського рахунку) щодо укладення договору банківського рахунку та здійснення операцій за рахунком клієнта урегульовано положеннями глави 72 ЦК України.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Частиною другою статті 1071 ЦК України визначено, що грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Згідно із п. 1.39 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» списання примусове, це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

За змістом ст. 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 18 Закону, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Статтею 56 Закону передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Абзацем 2 частини другої статті 48 Закону заборонено звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону, не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 59 Закону, виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону, підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти боржника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону № 1404-VIII встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII.

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону № 1404-VIII).

Кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк у свою чергу в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів.

Кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат), та набули статус вкладу.

Даний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року в справі № 756/1927/16-ц.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК», на яке нормами статті 52 Закону покладений обов`язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника на рахунках виконало. Зазначене свідчить про те, що банк також не визнав ці рахунки та кошти на них такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.

Рахунок позивача не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено, кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат тощо), та набули статусу вкладу.

Зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. Також арешт може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів, призначених для виплати заробітної плати.

Таких же висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20).

Крім того, згідно зі статтею 59 Закону України «Про банки та банківську діяльність», арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (частина четверта статті 18 Закону).

Відповідно до п. 9.3. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 року, з наступними змінами та доповненнями, арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах.

Згідно з п. 9.4 вказаної Інструкції банк, у якому відкрито рахунок/рахунки клієнта, уживає заходів щодо забезпечення виконання документа про арешт коштів після отримання документа про арешт коштів.

Відповідно до п. 9.10 Інструкції у разі надходження до банку платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого на кошти клієнта накладено арешт, банк виконує її в повній або частковій сумі в межах наявної арештованої суми на рахунку.

До арешту суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк продовжує арештовувати кошти, що надходять на рахунок клієнта, та виконує платіжні вимоги/інкасові доручення (розпорядження) щодо списання коштів з урахуванням тієї суми, яку раніше частково списано на підставі платіжних вимог/інкасових доручень (розпоряджень) за тим виконавчим документом, для забезпечення якого було накладено арешт на кошти на рахунку клієнта.

Банк після списання за платіжною вимогою/інкасовим дорученням (розпорядженням) суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, списує цей документ з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на обліку за позабалансовим рахунком інших документів про арешт коштів, проводить операції за рахунком клієнта.

Пунктом 9.11 Інструкції передбачено, що 9.11 банк здійснює зняття арешту з коштів за постановою виконавця про зняття арешту з коштів, прийнятою відповідно до законодавства України, за рішенням суду, ухвалою слідчого судді, суду або постановою прокурора, які доставлені до банку самостійно виконавцем (представником/повіреним, помічником приватного виконавця), слідчим, представником суду, слідчого судді, прокурора, контролюючого органу, або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є виконавець, суд, слідчий суддя, прокурор, контролюючий орган. Банк установлює повноваження особи, яка самостійно доставила документ про зняття арешту з коштів, у порядку, визначеному внутрішніми документами банку.

Банк також приймає до виконання постанову виконавця про зняття арешту з коштів, надіслану у формі електронного документа, з дотриманням вимог законодавства України з питань електронного документообігу, електронних довірчих послуг, захисту інформації.

В матеріалах справи наявні платіжні вимоги приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової З.А. про списання грошових коштів на виконання виконавчого листа №2-3104/11, виданого 03.02.2020 Ленінського районним судом м. Запоріжжя: 61392055 від 19.03.2020 на суму 2231083,79 грн, №61392055-2 від 19.03.2020 на суму 2231083,79 грн, №61392055 від 10.06.2021 на суму 2218072,09 грн, №61392055-2 від 10.06.2021 на суму 2218072,09 грн (а.с.66-69).

Оскільки, вказані рахунки позивача не належать до рахунків із спеціальним режимом використання, обмеження щодо звернення стягнення та накладення арешту на кошти на даному рахунку відсутні, а тому АТ КБ «ПРИВАТБАНК» мав обов`язок виконати постанову про арешт коштів та платіжні вимоги приватного виконавця в порядку виконання вимог постанови державного виконавця, тобто у відповідності до норм чинного законодавства, якими регулюються дані правовідносини.

Щодо стягнення з рахунку позивача суми у розмірі 2 427,04 грн 16.06.2021, тобто після винесення постанови приватного виконавця про зняття арешту з грошових коштів від 23.04.2020, суд зазначає, що за умови надходження до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» платіжних вимог від приватного виконавця №61392055 від 10.06.2021 на суму 2218072,09 грн та №61392055-2 від 10.06.2021 на суму 2218072,09 грн, такі дії банку відповідають закону.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою, другою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із роз`ясненнями, які містяться в пункті третьому постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова № 4), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Частиною другою пункту п`ятого вказаної постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші підстави, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини третьої пункту дев`ятого постанови, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової шкоди) суд повинен наводити у рішенні відповідні мотиви.

Враховуючи встановлені вище обставини та те, що позивачем не доведено наявність порушення його прав споживача діями відповідача, відсутні такі необхідні складові для відшкодування моральної шкоди, як наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а тому заявлена вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення її позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах по справі, які вказують на наявність існування порушення, невизнання або оспорення її цивільних прав та інтересів, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1, п. 2 ч. 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру позовних вимог. У разі відмови в позові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Зважаючи, що позовні вимоги позивача залишено без задоволення, відсутні підстави для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 76, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354-355ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 в особі адвоката Пшеця Олександра Вікторовича до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Шавлукова Заіра Арсенівна, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про захист прав споживачів та стягнення незаконно списаних з рахунку коштів - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10.12.2021.

Суддя М.О. Ткаченко