Ухвала суду № 101994476, 17.12.2021, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/9286/18

н\п 2/490/3053/2019

Центральний районний суд м. Миколаєва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2021 року м. Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Ковальової Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу №490/9286/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Енергобанк», треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист прав споживачів та визнання договору про надання кредиту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Енергобанк», треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист прав споживачів та визнання договору про надання кредиту недійсним.

16 грудня 2021 року на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про передачу даної справи на розгляд іншого суду за підсудністю.

В обгрунтування зазначає, що звернувся до суду із даним позовом з вимогами щодо визнання недійсним договору про надання кредиту №25 від 08.07.2008 року та застосувати наслідки недійсності правочину, що виражається у визнанні недійсним:

- Іпотечного договору від 08.07.2008 року за №1612 між АБ "Енергобанк" та ОСОБА_5 щодо нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 68,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- Іпотечного договору від 08.07.2008 року за №1610 між АБ "Енергобанк" та ОСОБА_5 щодо нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 185,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначає, що згідно з частиною першою статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Посилається на правові позиції наведених у постановах Верховного Суду у справах №638/1988/17, №911/2390/18 та №910/6644/18.

Зазначає що спірне нерухоме майно знаходиться на території Інгульського району міста Миколаєва та просить передати дану справу за підсудністю до Ленінського районного суду міста Миколаєва.

16 грудня 2021 року на адресу суду від представниці позивача ОСОБА_1 - адвоката Соколової А.О. надійшла заява про розгляд вказаного клопотання про передачу справи за підсуднстю без участі позивача та представника, клопотання підтримує.

Інші учасники справи, повідомлені судом належним чином про дату час та місце слухання справи в судове засідання не з`явилися про наявність поважних причин, які перешкоджають їх участі в судовому засіданні суду не повідомили, клопотання про розгляд справи за їх відсутності суду не надали.

За такого, на підставі частини 1 статті 223 ЦПК України справа слухається за відсутності учасників справи.

Частиною 2 статті 247 ЦПК України встановлено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши клопотання позивача та матеріали справи судом встановлено таке.

05.11.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду міста Миколаєва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Енергобанк», треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист прав споживачів та визнання договору про надання кредиту недійсним.

При цьому, позивачем заявлено три позовні вимоги:

- Визнати Договір про надання кредиту про надання кредиту №25 від 08.07.2008 року укладеного між АБ "Енергобанк" та громадянином України ОСОБА_1 недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину, що виражається у визнанні недійсним:

- Іпотечного договору від 08.07.2008 року за №1612 між АБ "Енергобанк" та ОСОБА_5 щодо нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 68,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- Іпотечного договору від 08.07.2008 року за №1610 між АБ "Енергобанк" та ОСОБА_5 щодо нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 185,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.

Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.

Згідно з ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Цивільного процесуального кодексу України.

Статтею 30 Цивільного процесуального кодексу України встановлена виключна підсудність справ.

Так, частина 1 вищевказаної норми процесуального права передбачає, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

При цьому, тлумачення частини 1 статті 30 Цивільного процесуального кодексу України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.

З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення частини 1 статті 30 Цивільного процесуального кодексу України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним; про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна; про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна; про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Разом з тим, правила про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо). Виходячи з аналізу вищезазначеного, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно тощо.

Отже, спори, що пов`язані з визнанням недійсними правочинів щодо нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, пред`являються до суду за місцезнаходженням майна.

Ураховуючи, що даний спір пов`язаний з правом позивача на нерухоме майно, позов у цій справі про визнання недійсними договорів має пред`являтися за місцезнаходженням об`єкта нерухомого майна за правилами виключної підсудності.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 462/7217/18, від 17 жовтня 2019 року у справі № 461/6956/17, від 25 травня 2020 року у справі №643/4648/18.

Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі № 902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Згідно з положеннями статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.

Як на тому наголошено у постанові Верховного Суду у справі № 638/1988/17 від 10.04.2019 правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

При цьому, на підставі статті 378 ЦПК України наслідком прийнятя судом судового рішення яким закінчено розгляд справи з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) є безумовне скасування судового рішення і направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Предметом спору в даній справі є, крім іншого, договір іпотеки від 08.07.2008 року за №1612 між АБ "Енергобанк" та ОСОБА_5 щодо нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 68,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та договір іпотеки від 08.07.2008 року за №1610 між АБ "Енергобанк" та ОСОБА_5 щодо нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 185,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому, територіально спірне нерухоме майно - нежитлові приміщення знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , знаходиться в Інгульському районі міста Миколаєва.

За такого, дана справа підсудна виключно Ленінскому районному суду міста Миколаєва.

В Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Таким чином Центральний районний суд міста Миколаєва не є належним судом, до компетеції якого віднесено розгляд даної конкретної справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

При цьому, суд зазначає, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, тому з метою уникнення надмірного формалізму, який може призвести до порушення прав осіб - учасників даного провадження, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання позивача та передати дану справу за належністю до Ленінського районного суду міста Миколаєва.

Відповідно до ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Керуючись ч. 1 ст. 30, п. 1 ч. 1 ст. 31, ст. 32, ст. 260 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання позивача ОСОБА_1 про направлення даної справи за належністю до Ленінського районного суду міста Миколаєва, задовольнити

Цивільну справу №490/9286/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Енергобанк», треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист прав споживачів та визнання договору про надання кредиту недійсним, передати на розгляд до Ленінського районного суду міста Миколаєва.

Ухвала набирає законної сили в порядку встановленому статтею 261 ЦПК України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Миколаївського апеляційного суду.

Суддя О.В. Саламатін