Рішення № 101991862, 17.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/1529

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2021 року м. Київ № 640/3020/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (ФІЛІЯ ГСЦ МВС)

про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (ФІЛІЯ ГСЦ МВС) (надалі - відповідач), адреса: 01011, місто Київ, вулиця Арсенальна, будинок 9/11, в якій позивач просить суд:

- зобов`язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в місті Києві (філія ГСЦ МВС) зняти арешт з автомобіля RENAULT KANGOO, державний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок накладення суб`єктом владних повноважень арешту на майно позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (ФІЛІЯ ГСЦ МВС) про зобов`язання вчинити дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність дій Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (ФІЛІЯ ГСЦ МВС) щодо не зняття арешту з належного на праві власності позивачу автомобіля, оскільки, як за твердженнями позивача обставини за якими було накладено такий арешт вже сплинули, на підставі відповідної постанови державного виконавця.

Керуючись викладеними вище обставинами, позивач не погоджуючись з діями уповноваженого органу, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Станом на момент винесення судом даного рішення на адресу суду не надходило від відповідача відзиву на позовну заяву з невідомих суду причин.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому, судом враховано, що відповідач із заявою про продовження строку для надання відзиву до суду не звертався, про неможливість його подання з об`єктивних причин - клопотання не подавав. Враховуючи необхідність розгляду справи протягом розумного строку, а також враховуючи те, що з дати отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі сплинув встановлений судом строк, а відповідач жодних заяв та клопотань в цій справі не подавав, будучи обізнаним про її розгляд, суд дійшов висновку про можливість винесення судового рішення у справі на підставі наявних доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, позивач є власником автомобіля RENAULT KANGOO, державний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , 2007 року випуску.

В грудні 2020 року позивач звернулася до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій області, в подальшому РСЦ в Хмельницькій області, з метою продажу Автомобіля.

Однак, як за поясненнями позивача вбачається, що у продажі автомобіля останньому було відмовлено в зв`язку з наявністю на автомобілі арешту та працівники РСЦ в Хмельницькій області було повідомлено, що арешт був накладений відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві 22 лютого 2016 року.

Так, судом встановлено, що 15 лютого 2016 року державним виконавцем ВПВР в місті Києві Маховою Діаною Анатоліївною було відкрито виконавче провадження № 50163671 та прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на все майно позивача, в тому числі і на автомобіль.

Надалі, 03 жовтня 2016 року заступником начальника відділу ВПВР в м. Києві Магда Світланою Григорівною було прийнято постанову про звільнення майна боржника з-під арешту.

05 жовтня 2016 року державним виконавцем Маховою Д.А. було прийнято постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження № 50163671.

В подальшому, 21 грудня 2020 року позивач звернулася до ВПВР в м. Києві з проханням зняти арешт з автомобіля, однак, як з аналізу пояснень позивача у адміністративного позові вбачається, під час телефонної розмови з державним виконавцем ВПВР в м. Києві Шатохіним Олександром Павловичем (державний виконавець, до якого перейшли виконавчі провадження Махової Д.А.), було повідомлено, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна жодних арештів і/або інших обтяжень на майні позивача не має, а документи по виконавчому провадженні № 50163671 знищенні.

Надалі, 28 грудня 2020 року позивач звернулася до Регіонального сервісного центру МВС в місті Києві з проханням зняти арешт з автомобіля, у зв`язку з відсутністю будь-яких обставин, які дають підстави для знаходження належного позивачу майна під арештом.

02 лютого 2021 року Регіональним сервісним центром МВС в місті Києві листом № 31/26-Д-896 від 26 січня 2020 року було повідомлено позивача, що для зняття арешту з автомобіля необхідно надіслати на адресу Регіонального сервісного центру МВС в місті Києві відповідну постанову державного виконавця про зняття арешту або рішення суду про зняття арешту, які будуть завіренні оригіналом гербової печатки установи.

В свою чергу, за твердженнями позивача, останнім було встановлено, що документи по виконавчому провадженні № 50163671 були знищенні.

Не погоджуючись з вищевказаними діями уповноваженого органу щодо не зняття арешту на належне позивачу майно, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

З аналізу матеріалів справи судом встановлено, що предметом розгляду даної справи є питання щодо правомірності наявності у базах відповідача запису щодо накладення арешту на майно, зокрема автомобіль, що належить на праві приватної власності позивача та в свою чергу, як було встановлено судом, вказаний арешт був накладений на підставі постанови державного виконавця прийнятої у межах виконавчого провадження.

Тобто в даному випадку, на переконання суду, у межах даної справи, підлягає встановленню обставина наявності чи відсутності арешту пов`язаного з майном боржника.

В свою чергу, з урахуванням викладеного суд вважає за необхідне звернути увагу, що статтею 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VIII, від 02.06.2016 (надалі- Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»), встановлено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Згідно статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

З аналізу матеріалів справи, судом було встановлено, що 15 лютого 2016 року державним виконавцем ВПВР в місті Києві Маховою Діаною Анатоліївною було відкрито виконавче провадження № 50163671 та прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на все майно позивача, в тому числі і на автомобіль.

Надалі, 03 жовтня 2016 року заступником начальника відділу ВПВР в м. Києві Магда Світланою Григорівною було прийнято постанову про звільнення майна боржника з-під арешту.

05 жовтня 2016 року державним виконавцем Маховою Д.А. було прийнято постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження № 50163671.

Тобто, з викладеного вище вбачається, що щодо майна позивача було спочатку прийнято постанову про зняття арешту, а потім відповідною постановою було взагалі відмовлено у відкритті виконавчого провадження.

В свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу, що частиною 1 статті 40 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Згідно з частиною 2 цієї ж статті про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Частиною 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави, за яких державний виконавець знімає арешт з усього майна або його частини: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині 6 статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Цей перелік є вичерпним.

Окрім того, частиною 3 зазначеної вище статті Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі виявлення в діях державного виконавця порушення порядку накладення арешту, встановленого Законом, начальник відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, виносить постанову про зняття арешту з майна.

В той же час, частиною 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно частини 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що якщо на майно особи накладено арешт, і воно належить їй на праві власності, то така особа може звернутися з позовом до суду про зняття арешту з майна. Після розгляду справи, у разі задоволення такого рішення державний виконавець повинен зняти з такого майна арешт не пізніше наступного для, коли йому стало відомо про такі обставини.

Отже, наслідки завершення виконавчого провадження щодо зняття арешту з майна боржника, можуть бути застосовані лише у випадку закінчення виконавчого провадження.

Суд зазначає, що згідно даних реєстру виконавчих проваджень, на час розгляду справи судом встановлено, що щодо ОСОБА_1 на момент винесення рішення, відсутні будь-які виконавчі провадження де боржником є ОСОБА_1 .

Разом з тим, арешт майна боржника є заходом забезпечення реального виконання виконавчого документу в межах виконавчого провадження.

Водночас, відсутність виконавчих проваджень в яких позивач виступає як боржник, свідчить про відсутність правової підстави для здійснення примусового виконання відносно позивача, а отже і відсутність правової підстави для забезпечення його реального виконання, що дає підстави суд для висновку про відсутність щодо майна належного на праві власності позивачу будь-якого арешту.

В свою чергу, відповідачем, під час розгляду судом даної справи доказів наявності виконавчих проваджень де боржником є позивач та доказів щодо наявності за позивачем дійсного на даний час арешту, накладеного на майно позивача надано до суду не було.

Таким чином, виходячи з аналізу вищевикладеного, з урахуванням встановлення факту відсутності щодо майна належного на праві власності позивача арешту, відсутності відкритих виконавчих проваджень та записів у Єдиному реєстрі боржників, суд приходить до висновку про наявність підстав, для належного та об`єктивного захисту прав позивача, з урахуванням приписів частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, для задоволення позовних вимог позивача та зобов`язання Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в місті Києві (філія ГСЦ МВС) зняти арешт з автомобіля RENAULT KANGOO, державний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, належний ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Відтак, враховуючи, розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі по 908,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (ФІЛІЯ ГСЦ МВС) про зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

2. Зобов`язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в місті Києві (філія ГСЦ МВС) (адреса: 01011, місто Київ, вулиця Арсенальна, будинок 9/11, код ЄДРПОУ 43611844) зняти арешт з автомобіля RENAULT KANGOO, державний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, належний ОСОБА_1 на праві приватної власності.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в місті Києві (філія ГСЦ МВС) (адреса: 01011, місто Київ, вулиця Арсенальна, будинок 9/11, код ЄДРПОУ 43611844).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова