Рішення № 101991859, 17.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2021 року м. Київ № 640/26589/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Київського міського військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київського міського військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Київського міського військового комісаріату щодо відмови в поновленні та перерахунку раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії;

- зобов`язати Київський міський військовий комісаріат поновити особово-пенсійну справу ОСОБА_1 у 30-ти денний термін у спосіб, визначений п. 5.9 Розділу V Інструкції з організації роботи із забезпечення соціальним виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей у Міністерстві оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 937 від 31.12.2014р., а також будь-який інший спосіб, та направити її до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з поданням довідки про актуальну інформацію про розмір грошового забезпечення пенсіонера ОСОБА_1 за період з 07.10.2009р. по теперішній час;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за вислугу років з 07.10.2009р. відповідно до Закону України № 1058-ІV (з урахуванням проведення її перерахунку) в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів та виплатою суми заборгованості одним платежем.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачами протиправно не вчинено дії спрямовані на поновлення виплати його пенсії, а відтак вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Пенсійним органом подано відзив на адміністративний позов в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В1995р. позивач виїхав на постійне місце проживання до США, у зв`язку з чим йому було припинено виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки, з огляду на що йому було виплачено пенсію за шість місяців наперед.

10.08.2020р. позивач через представника за довіреністю подав до Київського міського військового комісаріату заяву про поновлення виплати пенсії за вислугу років. До заяви були додані наступні документи: копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон; копія копії Алфавітної карточки ОСОБА_1 , копія фотокопії виписки з «Реєстру пенсійних справ» та копію довіреності з апостилем. При цьому, в обґрунтуванні до заяви про поновлення виплати пенсії просив звернутись військовий комісаріат з поданням до пенсійного органу.

Одночасно, 10.08.2020р. позивач через представника за довіреністю подав аналогічний заяву з додатками до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві. При цьому, в обґрунтуванні до заяви про поновлення виплати пенсії просив витребувати у військового комісаріату особово-пенсійну справу позивача.

Листом Київського міського військового комісаріату від 11.09.2020р. № ВСЗ/4781 позивача повідомлено про те, що за результатами інвентаризації за 2005, 2007, 2014 та 2015 роки припинених особово-пенсійних справ осіб звільнених з військової служби та членів сімей померлих (загиблих) було виявлено відсутність особової справи позивача (причини відсутності невідомі). В електронній базі обліку присвоєння номерів особових справ колишніх військовослужбовців, підполковник ОСОБА_2 (дата народження відсутня) був знятий з обліку 01.02.1996р. у зв`язку з вибуттям на постійне місце проживання до іншої держави.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 01.10.2020р. № 2600-0312-8/138772 позивача повідомлено про відсутність підстав для поновлення виплати йому пенсії з огляду на те, що відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а міжнародний договір між Україною та Сполученими Штатами Америки не укладався.

Вважаючи відмови Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві та Київського міського військового комісаріату протиправними, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Так, в частині позовних вимог пред`явлених до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Спірні правовідносини регулюються Законами України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» в редакції станом на серпень 1995 року (дата припинення виплати позивачу пенсії) військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії в Україні не призначаються.

Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Так, згідно з ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції станом на серпень 1995 року, громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від`їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Порядок переведення пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, в інші країни визначається Кабінетом Міністрів України.

На підставі наведених положень законодавства позивачу, починаючи з серпня 1995 року, виплата пенсії була припинена з виплатою за 6 місяців наперед.

09.07.2003 прийнятий Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За приписами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 (далі по тексту - рішення №25-рп-2009) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, з 07.10.2009 порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Крім того, як зазначив Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006.

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, проживаючи в США, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що з дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, на підставі яких позивачу було припинено виплату пенсії, у нього виникло право на відновлення виплати пенсії за віком. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

У відповідності до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

З 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Проте сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009 не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії презумпції знання закону , тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.

Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

За висновком суду, така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі Рисовський проти України. Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі (правильному розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07.10.2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в постанові від 20.05.2020р. у справі № 815/1226/18.

За даних обставин, пенсія позивачу протиправно не виплачувалась з 07.10.2009р.

При цьому, вирішуючи питання щодо застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду, судом враховується таке.

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.

Водночас, суд звертає увагу на те, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

При цьому, суд наголошує, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.

Водночас, законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Так, у справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:

відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009;

наявна вина позива у припиненні виплати пенсії;

підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);

існують положення закону, які зобов`язують позива вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

На противагу цьому, суд наголошує, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду (вжив активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте йому було відмовлено в такому поновленні.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позива на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Оскільки позивач не отримував пенсію з вини відповідача, йому має бути виплачена пенсія за весь час триваючого порушення - з 07.10.2009р.

Щодо позовних вимог у частині здійснення виплати пенсії позивачу однією сумою з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналогічні за змістом положення містяться у статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»

Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми закону стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини Пенсійного фонду України.

Необхідними умовами застосування зазначених положень спеціального закону є факт нарахування сум пенсій за минулий час та доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких стала невиплата сум пенсій.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що у період з 07.10.2009р. пенсія позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, з огляду на що вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною постанові від 04.03.2021р. у справі № 480/1704/19, адміністративне провадження К/9901/24732/19.

Також, суд звертає увагу, що виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія (частина друга статті 52 Закону №2262-ХІІ).

Відповідно до статей 1, 2 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).

Відтак, обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати, водночас, спір виник не з приводу порушення строків виплати нарахованої пенсії, а відтак, позов в цій частині є передчасним та не підлягає задоволенню.

Суд також наголошує, що вимоги виплати пенсії однією сумою стосується по суті стадії виконання рішення суду, яке виконується відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Суд не вбачає правових підстав визначати інший порядок виконання, який і так охоплюється та регламентується вказаним Законом.

Також, не підлягають задоволенню вимоги позивача про проведення перерахунку на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з огляду на таке.

Так, відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 05.01.2021р. № 18281 ОСОБА_1 , на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві не перебуває та не перебував. Пенсію в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не отримує та не отримував. Пенсійна справа ОСОБА_1 відсутня.

При цьому, в ході розгляду справи встановлена відсутність пенсійної справи позивача станом на момент розгляду справи в суді, що не заперечується сторонами.

Проте, відповідно до абз. 2 п. 4 Постанови Правління Пенсійного Фонду України від 30.01.2007 № 3-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка погоджена з Міністерством оборони і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 за №135/13402 (далі - Порядок № 3-1) заява про припинення виплати пенсії у зв`язку з виїздом за кордон, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні тощо, подається пенсіонером, або його законним представником особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання. При цьому в заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, які перебувають на повному державному утриманні, указується адреса одержувачів цієї частини пенсії.

Згідно з абз. 2, 3 п. 14 Порядку № 3-1, заяви про переведення з одного виду пенсії на інший і поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсії, при поданні заявником всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі обліку заяв про призначення пенсії згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ( 2262-12 ) (додаток 3).

Водночас, суд наголошує, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення, яке він має відповідно до закону.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною постанові від 21.09.2021р. у справі № 308/3864/17, адміністративне провадження № К/9901/29461/18.

Щодо позовних вимог пред`явлених до Київського міського військового комісаріату, суд зазначає таке.

Так, позивач серед іншого просив визнати протиправними дії Київського міського військового комісаріату щодо відмови в поновленні та перерахунку раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії, однак, такі вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

Як встановлено вище, в силу вимог абз. 2 п. 4 та абз. 2, 3 п. 14 Порядку № 3-1 із заявою про поновлення виплати пенсії позивач має звернутись (особисто або через представника) до органу, що призначає пенсії.

При цьому, відповідно до п. 23 Порядку № 3-1, перерахунок раніше призначених пенсій проводиться органами, що призначають пенсії, в порядку, установленому статтею 63 Закону ( 2262-12 ).

Пенсіонери подають органам, що призначають пенсії, додаткові документи, які дають право на підвищення пенсії.

Враховуючи той факт, що Київський міський військовий комісаріат повноваженнями в частині призначення, поновлення, нарахування та виплати пенсії не наділений, вимоги позивача у вказаній частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

В частині вимог позивача про зобов`язання Київського міського військового комісаріату поновити особово-пенсійну справу позивача у 30-ти денний термін у спосіб, визначений п. 5.9 Розділу V Інструкції з організації роботи із забезпечення соціальним виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей у Міністерстві оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 937 від 31.12.2014р., а також будь-який інший спосіб, та направити її до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з поданням довідки про актуальну інформацію про розмір грошового забезпечення пенсіонера ОСОБА_1 за період з 07.10.2009р. по теперішній час, суд зазначає таке.

Так, наказом Міністерства оборони України від 31.12.2014р. № 937 затверджена Інструкція з організації роботи із забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей у Міністерстві оборони України (далі - Інструкція № 937)

Відповідно до п. 5.9 рзділу V Інструкції № 937, за потреби військовий комісаріат (ТЦКСП) надсилає до Галузевого архіву запит щодо уточнення інформації, яка знаходиться в переданій особово-пенсійній (особовій) справі.

Так, з аналізу вказаного пункту вбачається, що таким не встановлений порядок відновлення втрачених особово-пенсійних справ, а лише регламентована можливість направлення до Галузевого архіву запиту щодо уточнення інформації, яка знаходиться в переданій особово-пенсійній (особовій) справі

При цьому, в який саме «інший спосіб» має бути здійснено таке відновлення пенсійної справи позивачем не зазначено.

Крім того, суд наголошує, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності в частині відмови Київського міського військового комісаріату в поновленні пенсійної справи до суду не предявлялись.

Водночас, якщо позивач вважав, що надані на адвокатські запити представника позивача відповіді Київського міського військового комісаріату щодо поновлення пенсійної справи є неповними чи необґрунтованими, останній не був позбавлений можливоситі оскаржити такі до суду у встановленому законом порядку.

Більше того, із обґрунтування до заяви про поновлення пенсії за вислугу років від 10.08.2020р. поданої позивачем через представника за довіреністю до Київського міського військового комісаріату, вбачається, що позивач просив звернутись військовий комісаріат з поданням до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, а не до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Так само, по тексту всієї зави позивач зазначає про Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, однак в позові зазначає про Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

На підставі вказаного, суд приходить до висновку про те, що вимоги пред`явлені позивачем до Київського міського військового комісаріату задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведеного та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що адміністративний позов має бути задоволено частково.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Керуючись ст. 77, 122, 123, 139, 242, 243, 251, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в поновленні та перерахунку раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії з 07.10.2009р.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009р. у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 840, 00 грн. (вісімсот вісімдесят гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська