Рішення № 101987470, 17.12.2021, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/21241/21

пр. № 2/759/6579/21

17 грудня 2021 року м. Київ

Святошинськийрайонний суд м. Києва

у складі: головуючогосудді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Гаєвської Н.О.,

за участю: представника позивача Рогожа Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовними вимогами Житлово-будівельного кооперативу «Електрон-1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2021 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ЖБК «Електрон-1» заборгованість зі сплати внесків на експлуатацію жилого будинку, утримання прибудинкової території і штату кооперативу у розмірі 2932 грн 97 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270 грн 00 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ЖБК «Електрон-1» є балансоутримувачем і управителем житлового будинку АДРЕСА_1 в якому забезпечує комунальними послугами в тому числі кв. АДРЕСА_2 , власником якої є відповідач, при цьому згідно п.1.2 Статуту ЖБК «Електрон-1» був організований при заводі «Радіоприлади», тому з метою забезпечення житлом працівників, які перебували на обліку бажаючих вступити до кооперативу, шляхом будівництва багатоквартирного будинку, за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також експлуатації та управління цим будинком, крім цього згідно п. 3.2.3. Статуту член ЖБК повинен своєчасно вносити внески на покриття витрат кооперативу по експлуатації, капітальному ремонту житлового будинку та утримання прибудинкової території, внески до спеціальних фондів та плату за комунальні послуги, однак відповідач, як члені кооперативу не виконує п. 3.2.3 Статуту, оскільки користуючись наданими послугами, відповідач не сплачує за ці послуги своєчасно і в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість за період з червня 2018року по травень 2021 року, що становить 2932 грн 97 коп.

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 15.09.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків (а.с. 42).

Ухвалою судді від 30.09.2021 відкрито по справі спрощене позовне провадження без повідомлення сторін (а.с. 49, 50).

18.11.2021 ухвалою суді на підставі заяви відповідача від 17.11.2021 перейдено зі спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, до розгляду справи у судове засідання з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 76).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив із зазначених підстав задовольнити. На запитання суду зазначив, що доказів наданя споживчих послуг окрім нарахування боргу наразі немає.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про слухання справи повідомлена належним чином, причини неявки суд не повідомила (а.с. 78, 79).

Відзиву у встановлений строк від відповідача не надійшло.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

За правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності від 16.01.2008 № НОМЕР_1 , ОСОБА_1 належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_3

Згідно статуту затвердженого Загальними зборами ЖБК «Електрон-1» протокол №17 від 14.11.2016 ЖБК «Електрон-1» був організований при заводі «Радіоприлад» на підставі Рішення виконкому Жовтневої районної ради депутатів трудящих м. Києва №905 від 06.04.1970, з метою забезпечення житлом працівників, які перебували на обліку бажаючих вступити до кооперативу, шляхом будівництва багатоквартирного будинку за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком.

Згідно п. 3.2.3. Статуту член ЖБК зобов`язаний виконувати свої зобов`язання перед кооперативом: своєчасно вносити внески на покриття витрат кооперативу по експлуатації, капітальному ремонту житлового будинку та утримання прибудинкової території, внески до спеціальних фондів та плату за комунальні послуги.

Так, ЖБК «Електрон-1» у 16.09.2015 було вирішено загальними зборами затвердити внесок по утриманню будинку та прибудинкової території у розмірі: для 1-поверху на рівні 3,50грн з 2-16 поверх нарівні 4 грн; 17.09.2020 затверджено кошторис на період з 01.09.2020 до 01.04.2021 з розміром внеску на управління багатоквартирним будинком у розмірі 7,15 грн за 1м2 квартири; 17.09.2020 вирішено провести ремонт вантажно-пасажирського ліфту; 07.12.2020 вирішено встановити одноразовий розмір внеску для проведення ремонту електрощитової будинку у розмірі 300,00 грн з кожної квартири; 11.03.2020 вирішено встановити орендну плату за комори, що були облаштовані у місцях загального користування у розмірі 25 грн 00 коп. щомісячно (а.с. 26-31).

Через невиконання відповідачем вимог п. 3.2.3 Статуту 29.06.2021 за вих. № 2021-18 останній надіслано вимогу про сплату заборгованості на загальну суму 2932 грн 97 коп. за період з червня 2019 р. по травень 2021 р. (а.с. 32).

Проте, у матеріалах справи відсутні докази надсилання зазначеної вимоги відповідачу, а також немає підтвердження отримання відповідачем зазначеної вимоги.

На підтвердження зазначених обставин, позивачем подано розрахунок заборгованості зі сплати внесків на експлуатацію жилого будинку, утримання прибудинкової території і штату кооперативу за період червня 2018 р. травень 2021 р. у ОСОБА_1 на загальну суму у розмірі 2932 грн 97 коп. (а.с. 33).

Згідно ст. 322 ЦП України власник майна зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 3 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціна послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з розрахунку на один квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення, якщо інше не визначено договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, та включає: 1) витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку відповідно до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, крім витрат на обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги, у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем; 2) винагороду управителю, яка визначається за згодою сторін. Кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території є невід`ємною частиною договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком.

Згідно ч.ч. 4, 5 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності здійснюється виконавцями відповідних послуг в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.На вимогу органу місцевого самоврядування надається інформація про кількісні та якісні показники наданих комунальних послуг, їхню вартість, а також галузева звітність. 5. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну цін/тарифів на комунальні послуги виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачам з посиланням на рішення відповідних органів.

Відповідно до вимог п.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями власники приватизованого житла в багатоквартирних будинках (до них належать і власники квартир у кооперативних будинках та викуплених квартир) є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і повинні сплачувати свою частку витрат у загальних квартирах на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі. Послуги з утримання будинків і споруд і прибудинкових територій зобов`язані сплачувати як квартиронаймачі, так і власники викуплених та приватизованих квартир.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», чинного на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1875-ІV), залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).Хоч у частині першій статті 19 Закону № 1875-ІV й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875-ІVобов`язок споживача оплачувати житлово-комунальніпослуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальнихпослуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15.

Поряд з цим вказаний обов`язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг.

Отже, питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення, проте позивачем не надано до суду зазначених доказів, а сам по собі розрахунок заборгованості не доводить факт отримання відповідачем та надання позивачем комунальних послуг.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України та прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «RuizTorija v. Spain» від 09.12.1994, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01.07.2003 № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 № 49684/99, § 30).

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн 00 коп.з привоуд чого слід зазначити наступне.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача;

При цьому згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Ціна позову у вказаній цивільній справі складає 2932 грн 00 коп.

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд дотримується позиції (постанови КГС ВС від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17, від 30.07.2019 у справі № 902/519/18), що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Крім того, Верховний Суд у своїх рішеннях зазначив, що для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови КГС ВС від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 у справі № 921/2/18, додаткова постанова КГС ВС від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Для підтвердження наведеної позиції Верховний Суд звертається до критеріїв, які застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі 27 Огляд судової практики КГС ВС статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч.ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у розумінні положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, є можливим лише на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанови КГС ВС від 27.11.2020 у справі № 911/4242/15, від 12.11.2020 у справі № 910/3233/18).

Як убачається з аналізу судової практики Верховного Суду (постанови КГС ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18), якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, позивач надав договір про надання правової допомоги №2445/21 від 02.07.2021 (а.с. 8), акт надання послуг №11 від 02.07.2021 на загальну суму 3000 грн 00 коп. за - 4 год. 00 хв. До яких входить: складання позовної заяви, вивчення юридичної практики та рішень Верховного сулу, вивчення та опис документів наданих клієнтами; платіжне доручення №446 від 02.07.2021 на суму 3000 грн 00 коп. (а.с. 37, 38).

Проте, зважаючи на ту обставину, що витрати на правничу допомогу є неспівмірними із ціною позову, а також зважаючи на ту обставину, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, суд приходить до висновку, що витрати на правничу допомогу слід залишити без задоволення.

У зв`язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»; Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ; ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог Житлово-будівельного кооперативу «Електрон-1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Оксана УЛ`ЯНОВСЬКА

Повний текст судового рішення складено 17.12.2021.