Рішення № 101984683, 17.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2021 року м. Київ № 640/25295/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в якому просив:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві яка полягає в не нарахуванні, невиплаті пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром та застосування при обчисленні розміру пенсії позивачу максимальної величини бази нарахування єдиного внеску визначеного Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з 7 березня 2018р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати, нарахувати та виплатити позивачу пенсію в розмірі який обчислений без застосування максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 07.03.2018р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату позивачу суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 07.03.2018р. однією сумою з урахуванням виплачених сум, з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу, розрахувати її розмір за методикою відповідно до ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати», без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно правових актів (постанова №649 від 22.08.2018 тощо), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення пенсійних виплат;

- подати протягом п`ятнадцяти днів, з дня набрання рішення суду законної сили, звіт про виконання судового рішення, щопередбачено ч.1 ст.328 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що бездіяльність відповідача в частині ненарахувння та невиплати пенсії позивачау без обмеження максимальним розміром, починаючи з 07.03.2018 року та застосування при обчисленні розміру пенсії максимальної величини бази нарахування єдиного внеску визначеного Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є протиправною, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки протиправної бездіяльності останнім допущено не було.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 09.10.52014р. є пенсіонером, перебуває на обліку у ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 70 % грошового забезпечення.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.01.2019р. у справі № 640/20089/18, яке набрало законної сили 30.05.2019р., позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка полягає у неперерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 за додатковими документами, поданими з заявою про перерахунок пенсії від 03 жовтня 2018 року та дії, які полягають у нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 з 07 березня 2018 року без урахування грошового забезпечення у розмірі, зазначеному у довідці Адміністрації Державної прикордонної служби України від 28 вересня 2018 року № 68. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію у розмірі 70% грошового забезпечення, зазначеного у довідці Адміністрації Державної прикордонної служби України від 28 вересня 2018 року № 68, починаючи з 07 березня 2018 року.

Так, на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.01.2019р. у справі № 640/20089/18 позивачу в липні 2019р. був проведений перерахунок пенсії з 07.03.2019р.

Позивач звертався до відповідача із заявами, щодо виконання рішення суду та проведення перерахунку пенсії.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 01.10.2019р. № 214782/03 позивача повідомлено про те, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.01.2019р. у справі № 640/20089/18 позивачу був проведений перерахунок пенсії, однак з урахуванням Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відповідно до вимог якого пенсія обчислена виходячи з максимальної величини бази нарахування єдиного внеску з 10.10.2017р. Після проведеного перерахунку пенсії з урахуванням надбавок та підвищень до пенсії її розмір склав 39913, 50 грн. Разом з цим, з урахуванням частини другої пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI) до щомісячної відомості для проведення виплати включаються кошти у розмірі 24 628, 71 грн.

Позивач вважаючи бездіяльність пенсійного органу в не нарахуванні та невиплаті пенсії без обмеження максимальним розміром та застосування при обчисленні розміру пенсії позивачу максимальної величини бази нарахування єдиного внеску визначеного Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з 7 березня 2018р. протиправним, звернувся з позовом до суду.

Проаналізувавши матеріали справи, суд зазначає таке.

Так, в частині позовних вимог про протиправність не нарахування та невиплати пенсії без обмеження максимальним розміром з 7 березня 2018р., суд зазначає таке.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Частиною 12 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом і які були відряджені для роботи в органах державної влади та органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах та одержували заробітну плату в порядку і розмірах, установлених для працівників цих органів та організацій, пенсії обчислюються виходячи з посадового окладу, встановленого за аналогічною посадою відповідно для осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

08.07.2011 було прийнято Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності 01.10.2011.

Згідно ч. 1 ст. 2 вищевказаного Закону № 3668-VI, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

У відповідності до абз. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

На підставі Закону № 3668-VI були внесені, також, зміни і до ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 09.09.2019 у справі № 463/925/17, від 14.05.2019 у справі № 591/2109/17, від 15.04.2019 у справі № 127/4270/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17 зазначив наступне: «…буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими».

Таким чином, з 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Доводи відповідача щодо правомірності обмеження розміру пенсії позивача на підставі норм Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI, суд вважає помилковими, з огляду на таке.

Так, саме на підставі вказаного Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" були внесені зміни до ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та, фактично, є ідентичними.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

При цьому, Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 вказав, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України.

Отже, сам факт визнання такого обмеження розміру пенсії таким, що не відповідає ст. 117 Конституції України свідчить про протиправність застосування аналогічних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» при перерахунку пенсії позивача.

Таким чином, посилання відповідача на те, що положення ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» щодо обмеження розміру пенсії військовослужбовців десятьма прожитковими мінімумами є чинними, а відтак підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки, по-перше, спеціальним законом, що їх регулює, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», по-друге, у своєму рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 Конституційний Суд України підкреслив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2021 у справі № 300/633/19 та від 21.09.2021 у справі № 370/2610/17.

З огляду на вказане, суд вважає, що нарахування та виплата позивачу з 07.03.2018р. пенсії в розмірі десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність є протиправною.

Водночас, в ході розгляду справи судом встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2021р. у справі № 640/25294/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року в частині визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, що полягає у неперерахунку, ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 пенсії в розмірі, який обчислений з грошового забезпечення зазначеного у довідці від 14.05.2019 № 28, виданої Адміністрацією Державної прикордонної служби України про розмір грошового забезпечення, встановленого за посадою Голови Державної прикордонної служби України станом на 01.01.2019, протиправною та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію на підставі довідки від 14.05.2019 № 28 виданої Адміністрацією Державної прикордонної служби України про розмір грошового забезпечення, встановленого за посадою Голови Державної прикордонної служби України станом на 01.01.2019, без використання при такій виплаті постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, яка надає боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення пенсійних виплат - скасовано. Прийнято в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги в частині визнання бездіяльності ГУ ПФУ в м. Києві, що полягає у неперерахунку, ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 пенсії в розмірі, який обчислений з грошового забезпечення зазначеного у довідці Адміністрації Державної прикордонної служби України про розмір грошового забезпечення, встановленого за посадою Голови Державної прикордонної служби України з 01.01.2019 від 14.05.2019 № 28 без обмеження максимальним розміром з 01.01.2019 та зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію в розмірі, який обчислений з грошового забезпечення, зазначеного у довідці Адміністрації Державної прикордонної служби України про розмір грошового забезпечення, встановленого за посадою Голови Державної прикордонної служби України з 01.01.2019 від 14.05.2019 № 28 без обмеження максимальним розміром з 01.01.2019 року - задовольнити. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 в повному обсязі без будь-яких обмежень на підставі постанови Кабінету Міністрів від 21.02.2018 року №103. В іншій частині Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року залишено без змін.

Таким чином період з якого позивач просить провести перерахунок його пенсії, а саме з 07.03.2018р. фактично поглинається періодом визначеним для перерахунку в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2021р. у справі № 640/25294/19, адже вказаною постановою зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 в повному обсязі без будь-яких обмежень.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині, адже наразі права позивача поновлені та не потребують повторного захисту за ідентичних обставин.

При цьому, також не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві яка полягає в застосуванні при обчисленні розміру пенсії позивачу максимальної величини бази нарахування єдиного внеску визначеного Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з 7 березня 2018р. та зобов`язання останнього перерахувати, нарахувати та виплатити позивачу пенсію в розмірі який обчислений без застосування максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 07.03.2018р., адже у 2018 році максимальна база нарахування єдиного внеску становила 55845, 00 грн. (3723 грн. Ч 15), у 2019-му - 62595, 00 грн. (4173 грн. Ч 15).

Враховуючи той факт, що розмір грошового забезпечення, яке враховується для перерахунку пенсії позивача при здійсненні перерахунку його пенсії на підставі рішення у справі № 640/20089/18 з березня 2018 року перевищував максимальну величину бази нарахування єдиного внеску, то відповідач для обчислення пенсії позивача правомірно врахував 55 845, 00 грн.

Відтак, позовна вимога в частині застосування максимальної величини бази нарахування єдиного внеску при перерахунку пенсії позивача задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити виплату позивачу суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 07.03.2018р. однією сумою з урахуванням виплачених сум, з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу, розрахувати її розмір за методикою відповідно до ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати», без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно правових актів (постанова №649 від 22.08.2018 тощо), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення пенсійних виплат, суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згідно з п. 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Відтак, Закон №2050-ІІІ пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Пункти 1, 2 цього Порядку №159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з пунктом 4 Порядку визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Статтею 55 Закону України від 09.04.1992, № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) також визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Виходячи з вищенаведеного, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ, ст. 55 Закон № 2262-XII та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 по справі №522/5664/17 (провадження К/9901/2999/17), від 20.02.2018 по справі №336/4675/17 (провадження №К/9901/23/17), і від 05.10.2018 по справі №162/787/16-а (провадження №К9901/33652/18).

Так з матеріалів справи вбачається, що позивач просить нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, однак станом на день звернення до суду з даним позовом за вказаний період виплата не здійснена.

Отже, оскільки перерахунок та виплата пенсії позивачу не здійснена, то на думку суду, відсутня виплата в розумінні Закону №2050-ІІІ, за наявності якої можлива виплата суми компенсації, відтак, позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.

Одночасно, в частині вимог позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати у п`ятнадцятиденний строк з моменту набрання законної сили звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.

Так, ч. 1 ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Аналіз вказаної правової норми дає суду підстави стверджувати, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є правом суду, а не обов`язком.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

При цьому, відповідно до ч. 2 до ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а відтак суд не вбачає правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням даного судового рішення.

Доказів на підтвердження факту того, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення, яке набрало законної сили до суду не надано, з огляду на що суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю.

З урахуванням наведеного та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Керуючись ст. 77, 122, 123, 139, 242, 243, 251, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська