Рішення № 101984679, 16.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2021 року м. Київ № 640/26370/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом до ОСОБА_1 Головного управління Національної поліції у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити дії ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі також - Відповідач, ГУ НП у м. Києві), в якій просить:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві № 1057 о/с від 20.08.2021.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві № 836 від 30.07.2021 про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ).

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого (0053546), слідчого відділення відділу поліції № 2 (з обслуговування житлових масивів «Позняки та «Осокорки») Дарницького управління поліції.

4. Стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 20.08.2021 по день поновлення на роботі.

5. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві № 774 о/с від 25.06.2021 з додатком до даного наказу в частині встановлення премії за червень 2021 року, № п/п 168 слідчому ОСОБА_1 у розмірі 0%.

6. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві № 1075 о/с від 25.08.2021 з додатком до даного наказу в частині встановлення премії за серпень 2021 року, № п/п 174 слідчому ОСОБА_1 у розмірі 0%.

7. Зобов`язати посадових осіб Головного управління Національної поліції у м. Києві встановити, нарахувати та виплатити премії за червень та серпень 2021 року слідчому ОСОБА_1

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскільки Позивач не вчиняв дисциплінарного поступку, то оскаржувані накази Відповідача є протиправними, а звільнення Позивача і позбавлення його преміювання, - є незаконним, чим порушено його право на працю та належне грошове забезпечення, отже такі права мають бути поновлені у заявлений Позивачем спосіб.

Представник Відповідача подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому вказав на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог, натомість вважаючи звільнення Позивача правомірним, а спірні накази такими, що прийняті виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, за наслідками вчинення Позивачем дисциплінарного проступку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач працював в органах нацполіції та був звільнений наказом ГУ НП у м. Києві від 20.08.2021 № 1057 о/с згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до дисциплінарного статуту Нацполіції України), на підставі наказу ГУ НП у м. Києві від 30.07.2021 № 836 та довідки управління логістики та матеріально-технічного забезпечення № 267.

Так, наказом ГУ НП у м. Києві від 30.07.2021 № 836, до Позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у порушенні вимог пунктів 6, 7 та 11 частини третьої статті 1 розділу І Дисціплінарного статуту Національної поліції України, пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, пункту 2 наказу ГУ НП у м. Києві від 12.04.2018 № 516 «Про порядок лікування поліцейських».

При цьому, відповідно до наказу ГУ НП у м. Києві від 28.05.2021 № 1065 «Про призначення та проведення службового розслідування», службове розслідування було призначене відповідно до статей 14, 15 Дисциплінарного статуту Нацполіції України, у зв`язку з порушенням Позивачем Правил дорожнього руху та складанням відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Відповідно до висновку службового розслідування за фактом порушення ПДР та службової дисципліни старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 , затвердженого т.в.о. начальника ГУ НП у м. Києві 26.07.2021 (далі також - Висновок) встановлено, що 27.05.2021 о 06:00 автопатрулем Управління патрульної поліції в місті Києві «Рубін-0209» у складі: інспектора роти № 1 батальйону № 3 полку № 2 старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 і поліцейського цієї ж роти сержанта поліції ОСОБА_3 по вул. Петра Запорожця у м. Києві за порушення вимог пункту 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР), відносно ОСОБА_1 складено протокол серії ААБ № 193853 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Зі змісту висновку, зокрема вбачається, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Тойота Камрі», номерний знак НОМЕР_2 по проспекту Бажана, 1-Є у м. Києві, здійснив заїзд на територію ресторану швидкого харчування «KFC», зупинившись біля віконця «KFC» Драйв, намагаючись вийти з автомобіля, впав на асфальт. Під час перевірки документів ОСОБА_1 поліцейським було встановлено, що він перебував з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: відчувався запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів та мови, поведінка, що не відповідала обстановці, у зв`язку з чим йому було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, однак від проходження огляду Позивач відмовився. Вказана подія фіксувалась на бодікамери поліцейських АА 00797 та АА 00765.

Також у Висновку зафіксовано, що вивченням відеозаписів з нагрудних камер патрульних поліцейських встановлено, що поліцейські на службовому автомобілі під`їхали до ресторану швидкого харчування «KFC», розташованого по проспекту Бажана, 1-Є у м. Києві. На дорозі для здійснення Драйв покупок з ресторану «KFC» перебував припаркований автомобіль «Тойота Камрі», номерний знак НОМЕР_2 , попереду якого знаходився службовий автомобіль поліції охорони. ОСОБА_1 та ще дві цивільні особи знаходились біля автомобіля «Тойота Камрі». Поліцейські підійшли до ОСОБА_1 та попрохали надати документи на автомобіль та посвідчення водія. Останні відразу почав сперечатися та повідомляти, що за кермом перебував його товариш. Командир роти № 1 батальйону № 3 полку № 2 капітан поліції ОСОБА_4 підійшов до поліції охорони та з`ясував хто саме керував автомобілем «Тойота Камрі». Поліцейський охорони повідомив, що за кермом перебував ОСОБА_1 , якого після того, як він випав з автомобіля затримав менеджер закладу. ОСОБА_4 одного з патрульних поліцейських направив до менеджера закладу для зняття з монітору на мобільний телефон, відео з камер зовнішнього спостереження. Далі, для з`ясування особи водія, останній надав вказівку ОСОБА_1 надати посвідчення водія та документи на автомобіль. ОСОБА_1 дістав службове посвідчення працівника поліції та повідомив, що він слідчий Дарницького управління поліції. Документи на автомобіль та посвідчення водія не надав, мотивуючи їх відсутністю. Патрульний поліцейський надав вказівку ОСОБА_1 викласти усі речі на багажник автомобіля, внаслідок чого було виявлено посвідчення водія та свідоцтво про реєстрації транспортного засобу, які в подальшому були вилучені у нього для оформлення адміністративних матеріалів. Коли поліцейські отримали відеозапис та встановили, що саме ОСОБА_1 керував автомобілем, відразу запропонували йому пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального приладу Драгер. Останній відмовився пройти огляд на місці, але погодився проїхати до медичного закладу. Під час прямування до медичного закладу ОСОБА_1 вів себе неадекватно, застосовував нецензурну лайку, наполягав, що за кермом не перебував, намагався палити в салоні службового автомобіля поліцейських та погрожував вийти «на ходу», у зв`язку з чим поліцейські застосували до нього кайданки. Прибувши до медичного закладу лікар ознайомила ОСОБА_1 з процедурою проходження огляду, на що останній почав сперечатися з лікарем, перекрикувати її, вимагав поміряти йому тиск. Після обміру тиску йому було повідомлено про результат 140 на 97, на що ОСОБА_1 почав кричати, що у нього високий тиск, що йому погано та почав вимагати викликати швидку медичну допомогу. По прибуттю ШМД ОСОБА_1 знову почав розповідати, що поліцейські незаконно його затримали, застосували кайданки, внаслідок чого у нього піднявся тиск та йому дуже погано. Працівники ШМД повідомили, що вони заберуть ОСОБА_1 до карети ШМД для огляду. Після огляду лікар надала йому таблетку та повідомила, що буде робити кардіограму. Далі відеозапис закінчився.

Таким чином, дисциплінарна комісія дійшла висновку що ОСОБА_1 , під час спілкування з поліцейськими поводився зухвало, використовував ненормативну лексику, що свідчить про порушення вимог пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179.

ОСОБА_1 не скористався наданим йому правом прибути за викликом для надання пояснень членам дисциплінарної комісії з приводу складання відносно нього протоколу серії ААБ № 193853 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Водночас, у Висновку зазначено, що постановою Дарницького районного суду м. Києва від 24.06.2021 провадження в адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП закрито на підставі статті 247, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Незважаючи на зазначене, дисциплінарна комісія все ж дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 вчинив проступок, який підриває авторитет Національної поліції України та несумісний з подальшим проходженням у ній служби.

Натомість, не погоджуючись з наказами Відповідача № 836 від 30.07.2021 та № 1057 о/с від 20.08.2021 і вважаючи своє звільнення незаконним, Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам і поясненням сторін (їх представників) за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.

Для вирішення спірних правовідносин судом застосовано норми Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України), Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі також - Закон № 580-VIII), Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15..03.2018 № 2337-VIII (далі також - Статут), Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.12.2016 № 1576/29706 (далі також - Правила), в актуальних редакціях на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 38, 43 Конституції України, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон № 580-VIII.

Відповідно до частини першої статті 17, частини першої статті 18 Закону № 580-VIII, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Поліцейський зобов`язаний, окрім іншого, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

Згідно з пунктами 1, 2 розділу II Правил, під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен, окрім іншого: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики.

Під час виконання службових обов`язків поліцейському заборонено перебувати на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння, уживати тютюнові вироби під час безпосереднього виконання службових обов`язків і в невстановленому місці.

Відповідно до пункту 3 розділу IV Правил, за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики.

За приписами частини першої-другої статті 19 Закону № 580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження визначає Статут.

За приписами частин першої, третьої статті 1 Статуту, службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського, зокрема: знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки (пункт 2); утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України (пункт 6); під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння (пункт 14).

Відповідно до статті 11 Статуту, за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.

Згідно зі статтею 12 Статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Відповідно до статті 13 Статуту, дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Застосування до поліцейського інших видів дисциплінарних стягнень, не передбачених цим Статутом, забороняється.

За приписами частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 14, частини першої статті 15 Статуту, службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

У разі надходження до органу поліції матеріалів про вчинення поліцейським адміністративного правопорушення, що складені в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, службове розслідування не призначається, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності приймається на підставі зазначених матеріалів.

Проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії.

Відповідно до статті 19 Статуту у висновку за результатами службового розслідування зазначаються: 1) дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування;2) підстава для призначення службового розслідування; 3) обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; 4) пояснення поліцейського щодо обставин справи; 5) пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; 6) пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; 7) документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 8) відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; 9) причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; 10) висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; 11) вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.

Як встановлено судом з матеріалів справи (у тому числі змісту Висновку) та наведено в описовій частині рішення, службове розслідування відносно Позивача призначене наказом ГУ НП у м. Києві від 28.05.2021 № 1065 у зв`язку з порушенням Позивачем Правил дорожнього руху та складанням відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, що суперечить положенням частини п`ятої статті 14 Статуту, оскільки в такому випадку службове розслідування не мало призначатися, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності мало бути прийнято щодо Позивача на підставі матеріалів про адміністративне правопорушення.

При цьому, з матеріалів справи судом встановлено, що на момент складання та затвердження 26.07.2021 Висновку службового розслідування відносно Позивача, а також прийняття Відповідачем спірних наказів № 836 від 30.07.2021 та № 1057 о/с від 20.08.2021, постановою Дарницького районного суду м. Києва від 24.06.2021 у справі № 753/11551/21 провадження у справі про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП було закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу зазначеного адміністративного правопорушення, що, виходячи з наведених норм Статуту, виключило можливість притягнення Позивача до дисциплінарної відповідальності на підставі зазначених матеріалів про адміністративне правопорушення.

Натомість, як вбачається з Висновку, всупереч положень Основного закону щодо обов`язковості судових рішень, Відповідач вдався до оцінки змісту судового рішення та зазначив про суперечність наведених у ньому свідчень протоколу про адміністративне правопорушення, що є недопустимим.

Таким чином, суд вважає, що спірні накази Відповідача № 836 від 30.07.2021 та № 1057 о/с від 20.08.2021, не відповідають критеріям, закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, отже є протиправними та підлягають скасуванню в силу своєї протиправності.

Окрім вищенаведеного, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин третьої, четвертої, сьомої, дванадцятої статті 19 Статуту, під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Обставинами, що пом`якшують відповідальність поліцейського, є: 1) усвідомлення та визнання своєї провини у вчиненні дисциплінарного проступку; 2) попередня бездоганна поведінка; 3) високі показники виконання повноважень, наявність заохочень та державних нагород; 4) вжиття заходів щодо запобігання, відвернення або усунення негативних наслідків, які настали або можуть настати внаслідок вчинення дисциплінарного проступку, добровільне відшкодування завданої шкоди; 5) вчинення проступку під впливом погрози, примусу або через службову чи іншу залежність; 6) вчинення проступку внаслідок неправомірних дій керівника.

У разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.

Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського, який має дисциплінарне стягнення і вчинив дисциплінарний проступок, дисциплінарне стягнення, що застосовується, повинно бути суворішим, ніж попереднє.

Таким чином, підставою для притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності є повне доведення його вини в ході службового розслідування, метою якого і є саме з`ясування обставин вчинення дисциплінарного проступку та уточнення ступеня вини особи. Тож підставами для відповідальності є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях поліцейського ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.

Окрім того суд звертає увагу, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка поліцейського та визнання ним своєї вини, ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації, а звільнення як вид дисциплінарного стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу та має застосовуватися обґрунтовано у крайніх (виняткових випадках) випадках.

Разом з тим судом встановлено, що Відповідачем, окрім ігнорування судового рішення, яким констатовано, що в діях Позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, за фактом якого проводилось службове розслідування, а також проігноровано наведені положення статті 19 Статуту, що додатково свідчить про невідповідність спірних наказів Відповідача № 836 від 30.07.2021 та № 1057 о/с від 20.08.2021 критеріям правомірності, закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Водночас з матеріалів справи судом встановлено, що Позивач дисциплінарних стягнень не має та відповідав займаній посаді.

При цьому, відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частинами другою, третьою статті 14, частиною шостою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Натомість, незважаючи на вищенаведені норми у взаємозв`язку з обставинами справи, у тому числі зважаючи на різноманітність видів дисциплінарного стягнення, суд дійшов висновку, що Відповідач безпідставно застосував до Позивача крайню (виняткову) міру дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Тож, оскілки судовим рішенням, яке набрало законної сили встановлено, що в діях Позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, у суду відсутні правові підстави ставити під сумнів дійсність таких обставин.

При цьому суд враховує, що відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» №1906-IV від 29.06.2004, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

ЄСПЛ визнає звільнення працівника з роботи, у тому числі з посад публічної служби однозначним втручанням у право на повагу до приватного життя.

За сталою практикою Європейського Суду, приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (пункт 25 «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (пункт 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (пункт 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16.12.1992). Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (пункт 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи № 55480/00 та № 59330/00, ECHR 2004) і пункти 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28.05.2009 (справа 26713/05)). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (пункти 43-48 рішення Суду у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19.10.2010 (справа № 20999/04)).

Отже, виходячи з викладеного, наказ про звільнення Позивача становить втручання держави у його приватне життя і оцінюється судом крізь призму дотримання нею наступних критеріїв: 1) чи здійснювалося таке втручання на підставі закону, тобто чи мало втручання правове підґрунтя у національному законодавстві; 2) чи мало втручання у здійснення права легітимну мету; 3) чи є таке втручання необхідним у демократичному суспільстві.

За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання, залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (рішення у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).

Таким чином, суд не погоджується з позицією Відповідача, що приймаючи оскаржувані накази він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття наказів; неупереджено; добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані спірні рішення та наказ.

Отже, спірні накази відповідача підлягають скасуванню в силу своєї протиправності.

Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено або на рівнозначній посаді.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2018 у справі № 817/280/16, від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній або прирівняної до займаної посади.

Беручи до уваги наведене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права Позивача, який виключатиме подальше його звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, буде його поновлення на посаді слідчого слідчого відділення відділу поліції № 2 (з обслуговування житлових масивів «Позняки та «Осокорки») Дарницького управління поліції з 21.08.2021.

Відповідно, виходячи з наведених норм та встановлених обставин, Позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21.08.2021 по день ухвалення судового рішення.

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Середній заробіток визначається відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 № 21-395а13, в якій зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Враховуючи обставини справи, наведені норми та дані довідки про доходи Позивача від 08.11.2021 № 1453, судом здійснено розрахунок середнього заробітку Позивача за час вимушеного прогулу з 21.08.2021 по 16.12.2021, який загалом склав 44 174,48 грн. (середньоденна заробітна плата (374,36 грн.) х кількість днів вимушеного прогулу (118)).

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, з урахуванням положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами пояснення по суті заявлених вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви, оскільки деякі позовні вимоги заявлені Позивачем некоректно (зокрема, не зазначено дату поновлення на посаді; не надано розрахунку суми стягнення за вимушений прогул; період стягнення середнього заробітку заявлений по дату фактичного поновлення на посаді).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу, Відповідач не виконав обов`язок щодо доказування правомірності прийнятих ним спірних наказів № 836 від 30.07.2021 та № 1057 о/с від 20.08.2021, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасувати наказів Відповідача № 774 о/с від 25.06.2021 та № 1075 о/с від 25.08.2021, і про зобов`язання Відповідача встановити, нарахувати та виплатити Позивачу премії за червень та серпень 2021 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 98 КЗпП України, оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Згідно з частинами першою, другою статті 94 Закону № 580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Так, критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО) визначають Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 260 (далі також - Порядок № 260).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Підставою для виплати грошового забезпечення є наказ керівника (начальника) органу, закладу, установи Національної поліції (далі - орган поліції) про призначення на посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, наказ ректора ЗВО про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу поліції та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат (пункт 6 розділу І Порядку № 260).

Грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення (пункт 7 розділу І Порядку № 260).

Згідно з пунктом 12 розділу ІІ Порядку № 260, керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та в межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції України.

У місяці виконання дисциплінарного стягнення поліцейського премія може не встановлюватися.

Розміри премії встановлюються за рішенням керівників органів поліції відповідно до затверджених ними положень про преміювання та наявного фонду грошового забезпечення.

Рішення керівників органів поліції про преміювання оформлюється наказом, який видається до 25 числа кожного місяця, згідно із затвердженим положенням про преміювання та на підставі списків керівників структурних або відокремлених підрозділів органу поліції. Рішення керівників органів поліції про преміювання заступників керівника органу поліції, керівників структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів здійснюється на підставі наказу.

Залежно від виконання показників преміювання (у тому числі успішного виконання службових обов`язків, допущення проступків, застосування до поліцейських дисциплінарного стягнення в установленому законодавством порядку), які можуть впливати на розмір премії, до наказу про преміювання за відповідний місяць можуть уноситися відповідні зміни та проводитися перерахунок премії на підставі мотивованого рапорта (звернення) керівника.

Нарахування премії проводиться у відсотках до грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер).

Виплата премій поліцейським здійснюється за наказами керівників органів поліції.

Виплата премії проводиться щомісяця за поточний місяць разом з виплатою грошового забезпечення.

Виходячи з вищенаведеного суд дійшов висновку, що поліцейський набуває право на отримання премії як виду заохочення за високу якість виконаних завдань та особистий внесок в загальні результати служби, виключно за показниками та умовами оцінки цих результатів, визначених установою. Натомість, здійснення преміювання є правом керівника відповідного органу, а не його обов`язком.

Таким чином, Відповідач не ніс перед Позивачем обов`язку щомісячного преміювання, оскільки премія є додатковою стимулюючою виплатою та напряму залежить від особистого внеску в загальний результат роботи установи (органу).

Більше того, як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Дискреційні повноваження в більш звуженому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Натомість, суд не може підміняти державний орган та, зокрема, давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження Відповідача щодо вирішення питання про преміювання є його виключною компетенцією, тож вимоги Позивача щодо зобов`язання Відповідача встановити, нарахувати та виплатити премії за червень та серпень 2021 року є формою втручання в дискреційні повноваження Відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, тож у взаємозв`язку з вищенаведеним задоволенню не підлягає.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про, зокрема, присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві № 1057 о/с від 20.08.2021.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві № 836 від 30.07.2021 про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ).

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення відділу поліції № 2 (з обслуговування житлових масивів «Позняки та «Осокорки») Дарницького управління поліції з 21.08.2021.

5. Стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 21.08.2021 по 16.12.2021 (день постановлення судового рішення) в сумі 44 174,48 грн.

6. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення відділу поліції № 2 (з обслуговування житлових масивів «Позняки та «Осокорки») Дарницького управління поліції з 21.08.2021 та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

7. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити повністю.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).

Головне управління Національної поліції у м. Києві (вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40108583).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович