Рішення № 101983629, 16.12.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/6742/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3056 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини 3056 Національної гвардії України (далі – відповідач, ВЧ 3056), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ 3056 щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.10.2019 року по 21.10.2021 року включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.10.2019 року по 21.10.2021 року включно.

Позовні вимоги мотивує тим, що наказом командира ВЧ 3056 від 03.10.2019 №226 його звільнено з військової служби та з 06.10.2019 виключено із списків особового складу військової частини, але при звільненні з ним не здійснено повного розрахунку, оскільки не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 05.08.2021 у справі №540/2335/21 відповідача зобов`язано нарахувати і виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням в якості базового місяця – січень 2008 року. На виконання цього судового рішення відповідачем 22.10.2021 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 84229,03 грн, а отже проведено з ним остаточний розрахунок. Позивач уважає, що період часу з 07.10.2019 року по 21.10.2021 року включно є затримкою розрахунку при звільненні, а тому відповідач повинен був у відповідності із статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України нарахувати і виплатити йому разом з індексацією також і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою від 08.11.2021 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач 01.12.2021 подав відзив, за змістом якого він позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своєї позиції посилається на те, що на день звільнення військова частина здійснила з позивачем повний і остаточний розрахунок та виплатила усі належні йому за законодавством суми грошового та матеріального забезпечення. Також посилається на те, що спеціальним законодавством, яке регулює правовий статус військовослужбовців та проходження ними військової служби, не передбачено відповідальності військових частин за затримку розрахунку при звільненні, а норми трудового законодавства не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

Ухвалою від 09.12.2021 відповідача зобов`язано подати докази, а саме довідку про нараховане і виплачене позивачу при звільненні грошове, матеріальне та інше забезпечення (основні, додаткові види грошового забезпечення, допомоги, компенсаційні виплати і таке інше), із зазначенням складових, їх розміру та дати виплати.

На виконання цієї ухвали відповідачем 14.12.2021 подано до суду відповідну довідку.

Оцінивши доводи сторін у взаємозв`язку з наявними доказами, суд приходить до такого.

Як встановлено судом, наказом командира ВЧ 3056 (по стройовій частині) від 03.10.2019 №226 позивача, звільненого відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби, в запас Збройних Сил України у зв`язку із закінченням строку контракту, виключено із списків особового складу військової частини з 06.10.2019 року.

Розрахунок при звільненні здійснений з позивачем 11.10.2019 шляхом переказу на його картковий рахунок грошового забезпечення, яке було нараховано в сумі 66268,42 грн, в тому числі: посадовий оклад 596,13 грн, оклад за військовим званням 183,87 грн, надбавка за вислугу років 273,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 526,50 грн, щомісячна премія 4595,16 грн, індексація грошового забезпечення 40,01 грн, одноразова грошова допомога при звільненні 60053,75 грн.

У той же час, при звільненні позивачу не було нараховано і виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 05.08.2021 у справі №540/2335/21 зобов`язано ВЧ 3056 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням в якості базового місяця – січень 2008 року.

Відповідач в добровільному порядку виконав це судове рішення та 22.10.2021 виплатив позивачу 84229,03 грн індексації грошового забезпечення.

Уважаючи, що оскільки остаточний розрахунок з ним здійснено лише 22.10.2021, тобто із затримкою, то при виплаті коштів за судовим рішенням відповідач повинен був нарахувати і виплатити йому також і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні цього спору суд виходить з такого.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16.

Цим спростовуються всі доводи відповідача проти позову, які мотивовані саме тим, що положення статей 116, 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини.

Отже, ц позов мотивовано тим, що відповідач при звільненні позивача зі служби 06.10.2019 не провів з ним повний і остаточний розрахунок, зокрема, не виплатив індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. Остаточний розрахунок здійснено лише 22.10.2021, а отже період часу з 07.10.2019 по 21.10.2021 є затримкою розрахунку при звільненні.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.

Крім того, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду указала на те, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Як видно з матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу 06.10.2019, а остаточний розрахунок з ним здійснено 22.10.2021, тобто затримка розрахунку при звільненні існувала в часі з 07.10.2019 по 21.10.2021.

Враховуючи, що не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі ст.117 КЗпП України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) зарплата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за це період.

Таким чином, останніми двома календарними місяцями роботи, з яких обчислюється середній заробіток, в даному випадку є серпень і вересень 2019 року.

Визначаючи розмір відшкодування, яке підлягає стягненню на користь позивача, суд вважає за необхідне врахувати позиції Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 р. у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 р. № 13, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 р. у справі № 524/1714/16-а та від 30.10.2019 р. у справі № 806/2473/18, та взяти до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

У тому числі суд враховує, що на час виключення позивача із списків особового складу військової частини він не заперечував нарахованих йому сум, які належали до виплати на день звільнення, а судовий спір щодо невиплаченої йому індексації грошового забезпечення він ініціював лише у травні 2021 (справа №540/2335/21). При цьому відповідач добровільно та в розумні строки виконав судове рішення, нарахувавши та виплативши позивачу індексацію грошового забезпечення.

Наведене розцінюється судом як підставу для зменшення розміру відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Отже, згідно з наданою відповідачем довідкою від 01.12.2021 №70, середньоденне грошове забезпечення позивача за серпень-вересень 2019 становило 400,57 грн.

Позивач звільнений 06.10.2019, а остаточний розрахунок з ним здійснено 22.10.2021, коли відповідач виплатив йому індексацію грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №540/2335/21.

Тому період затримки розрахунку становить 746 календарних днів.

Середній заробіток за час затримки розрахунку, таким чином, становить - 298 825,22 грн (746 день х 400,57 грн).

Виплачена на підставі рішення суду (і не виплачена у день звільнення) сума – 84229,03 грн (індексація грошового забезпечення).

Істотність частки складової заробітної плати (84229,03 грн) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку (298 825,22 грн) складає 28,18% ((84229,03 грн / 298 825,22 грн) х 100 %).

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотної частки 28,18%, становить 84 208,94 грн. ((298 825,22 грн. х 28,18%) : 100%).

Отже, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 84 208,94 грн. При цьому суд вважає, що належним та ефективним способом поновлення порушених прав позивача є саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а не зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні як просить позивач, оскільки судом визначено суму середнього заробітку з урахуванням співмірності розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.

Суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а).

Оскільки позивач не надав доказів звернення до відповідача з питань виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підстав визнавати бездіяльність відповідача протиправною суд не знаходить, отже в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 77 КАС України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини 3056 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини 3056 Національної гвардії України (73074, м. Херсон, вул. Паровозна, 36, код ЄДРПОУ 23313931) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 84 208 (вісімдесят чотири тисячі двісті вісім) грн. 94 (дев`яносто чотири) коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний

кат. 106030000