Рішення № 101982613, 17.12.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/15019/21Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення пенсійних коштів,

В С Т А Н О В И В:

06 листопада 2021 року (згідно даних на поштовому конверті) ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про:

- визнання протиправною бездіяльності ГУПФУ в Полтавській області щодо відмови у виплаті заборгованості по пенсії за період з 01.05.2018 по 31.07.2018 ОСОБА_1 ;

- стягнення з ГУПФУ в Полтавській області пенсійних коштів за період з 01.05.2018 по 31.07.2018 в сумі 9994,68 грн, які обліковані для виплати на поточний рахунок пенсіонера, який наявний в ГУПФУ в Полтавській області на ім`я ОСОБА_1 .

Вказана позовна заява зареєстрована канцелярією суду 12.11.2021 за вх.№71931/21.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою. З 01.05.2018 по 31.07.2018 пенсійним органом з невідомих причин позивачу не нараховувалася та не виплачувалася пенсія. На звернення позивача управління повідомило, що виплата заборгованості по пенсії в сумі 9994,68 грн, яка облікована для виплати, буде можлива лише після прийняття окремого порядку. Відтак, позивач, вважаючи протиправною бездіяльність ГУПФУ в Полтавській області щодо відмови у виплаті заборгованості по пенсії за період з 01.05.2018 по 31.07.2018, звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання позову до 17 грудня 2021 року.

06.12.2021 до суду надійшов відзив ГУПФУ в Полтавській області, в якому управління заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на те, що неможливість виплати заборгованості по пенсії в сумі 9994,68 грн позивачу, як внутрішньо переміщеній особі, була зумовлена відсутністю відповідного порядку, про що останній було роз`яснено у відповіді на її звернення. Наразі постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165 затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території. Таким чином, пенсійні кошти з 01.05.2018 по 31.07.2018 в сумі 9994,68 грн обліковані в органі Пенсійного фонду та будуть виплачені на умовах, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165 /а.с. 28-39/.

Відповідно до приписів статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: 1) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 3) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 4) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію.

Справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 /а.с. 17/.

Згідно з довідкою від 29.05.2018 №0000545287 ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_1 /а.с. 43/.

29.05.2018 позивач звернулася із заявою про запит її пенсійної справи з УПФУ в м. Северодонецьку та взяття на облік в Кременчуцькому об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України /а.с. 42/.

20.06.2018 на адресу Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України надійшли матеріали макету пенсійної справи ОСОБА_1 /а.с. 44/.

Відповідно до атестату від 06.06.2018 пенсію в УПФУ в м. Северодонецьку позивачу виплачено по 30.04.2018 /а.с. 45/.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 04.06.2018 №34 призначено/відновлено соціальні виплати позивачу /а.с. 46/.

Розпорядженням Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 25.06.2018 за матеріалами макетної (електронної) пенсійної справи позивача з 01.05.2018 поставлено на облік в управлінні як одержувача пенсії за віком, призначеної згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 47/.

Виплата пенсії після взяття на облік в управлінні розпочата з 01.08.2018, що учасниками справи не заперечується.

28.07.2021 позивач звернулася до пенсійного органу з листом щодо виплати їй пенсії за період 2014-2021.

26.08.2021 листом ГУПФУ в Полтавській області позивача повідомлено, що питання порушене у зверненні потребує додаткового вивчення, тому відповідь буде надано пізніше /а.с. 48/.

Листом від ГУПФУ в Полтавській області від 07.09.2021 надано відповідь на питання, що були поставлені у зверненні позивача від 28.07.2021 та повідомлено, що пенсійні кошти за період з 01.05.2018 о 31.07.2018 в сумі 9994,68 грн обліковані в органі Пенсійного фонду та будуть виплачені після прийняття окремого порядку, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" /а.с. 49/.

21.09.2021 позивач повторно звернулася до управління з листом щодо виплати пенсії за період з 2014-2021 /а.с. 50/.

21.10.2021 листом ГУПФУ в Полтавській області повідомлено ОСОБА_1 , що вичерпну відповідь з приводу порушеного питання було надано листом від 07.09.2021 №9255-7806/Б-02/8-1600/21 а.с. 51/.

Вважаючи протиправною бездіяльність ГУПФУ в Полтавській області щодо відмови у виплаті заборгованості по пенсії за період з 01.05.2018 по 31.07.2018, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходить за наступного.

Згідно статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (надалі за текстом - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини третьої статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 49 вказаного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Як свідчить аналіз положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Судовим розглядом встановлено, що 29.05.2018 позивач звернулася із заявою про запит її пенсійної справи з УПФУ в м. Северодонецьку та взяття на облік в Кременчуцькому об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України /а.с. 42/.

20.06.2018 на адресу Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України надійшли матеріали макету пенсійної справи ОСОБА_1 /а.с. 44/.

Відповідно до атестату від 06.06.2018 пенсію в УПФУ в м. Северодонецьку позивачу виплачено по 30.04.2018 /а.с. 45/.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 04.06.2018 №34 призначено/відновлено соціальні виплати позивачу /а.с. 46/.

Розпорядженням Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 25.06.2018 за матеріалами макетної (електронної) пенсійної справи позивача з 01.05.2018 поставлено на облік в управлінні як одержувача пенсії за віком, призначеної згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 47/.

Фактично ж виплату пенсії позивачу управлінням розпочато з 01.08.2018.

Тобто, незважаючи на взяття позивача на пенсійний облік з 01.05.2018, а також відсутність будь-якого рішення щодо припинення виплати пенсії на період з 01.05.2018 по 31.07.2018 включно, виплату пенсії за віком останній у місячному розмірі пенсійний орган безпідставно розпочав лише з 01.08.2018.

Відповідач в листі від 07.09.2021 фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за період з 01.05.2018 по 31.07.2018 в сумі 9994,68 грн нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії ОСОБА_1 , однак наполягає на тому, що виплату таких коштів буде здійснено після прийняття окремого порядку, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 (в редакції постанови від 21.08.2019 №788).

Тобто, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оспорюється, однак зазначене право піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України. Зокрема, такі обмеження не передбачені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також не відповідають вимогам статті 46 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стосовно посилань відповідача на положення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 у редакції постанови від 21.08.2019 №788, якими передбачено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, суд зауважує, що зазначена постанова набрала чинності 30.08.2019, тоді як спірні відносини стосуються періоду з 01.05.2018 по 31.07.2018.

До того ж, суд враховує, що подібне за змістом положення щодо необхідності визначення Кабінетом Міністрів України окремого порядку виплати заборгованості з пенсій внутрішньо переміщеним особам містилось у пункті 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам з 12.05.2018.

Однак, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2019 у справі №640/18720/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019, визнано протиправними та нечинними пп. 2 п. 1, пп. 2 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25 квітня 2018 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365" в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.

У контексті наведеного суд враховує, що Уряд України упродовж більш як двох років (з 30.08.2019 по 10.11.2021) не розробив дієвого механізму проведення виплати заборгованості пенсії внутрішньо переміщеним особам.

Внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави з проведення таких виплат. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Відсутність відповідного нормативно-правового документа, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період, не може бути визнаним обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.

Право позивача на отримання пенсії за минулий період чітко закріплено у статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", частиною другою якої встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Посилання відповідача на те, що пенсія позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, прямо суперечить наведеній нормі статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та свідчить про застосування до позивача, як до внутрішньо переміщеної особи, дискримінаційного підходу, порівняно з іншими пенсіонерами, в той час, коли наявний єдиний механізм виплати пенсій громадянам України за минулий час згідно діючого законодавства.

Стосовно посилань представника відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165, якою затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, суд звертає увагу на такі обставини.

У силу абзацу другого пункту 1 названого Порядку, пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.

Пунктом 4 згаданого Порядку передбачено, що пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.

Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.

У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев`ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

Отже, Порядок №1165 визначає додаткові умови виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій за минулий період, що не передбачені Конституцією України та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому названого Порядку не існувало на момент виникнення спірних відносин, а матеріали справи не містять доказів виконання його умов в частині включення позивача до переліку осіб, яким буде проведена виплата згідно з цим Порядком.

Конституційний Суд України у Рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

У преамбулі до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Таким чином, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд враховує, що Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Крім того, як визначено статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 за заявою №31443/96 у справі "Броньовський проти Польщі" зазначив, що принцип верховенства права, на якому будується Конвенція, та принцип законності, про який ідеться в статті 1 Першого протоколу, вимагає від держав не лише поважати і застосовувати, у передбачуваний і узгоджуваний спосіб, запроваджені ними закони, а ще й - що безпосередньо випливає з цього обов`язку - забезпечувати правові та практичні умови для втілення їх в життя (пункт 184).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (Заяви №23759/03 та №37943/06) від 14.10.2010 зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Підсумовуючи викладене, суд визнає неприйнятними доводи відповідача про неможливість виплати позивачу заборгованості за спірний період, адже наведене свідчить про невиконання державою взятих на себе позитивних зобов`язань.

У силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02) Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною бездіяльності ГУПФУ в Полтавській області щодо невиплати їй заборгованості по пенсії за віком за період з 01.05.2018 по 31.07.2018 включно в розмірі 9994,68 грн, а також стягнення з ГУПФУ в Полтавській області на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої суми заборгованості по пенсії за віком за період з 01.05.2018 по 31.07.2018 включно в розмірі 9994,68 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на положення вказаної норми, враховуючи відстрочення позивачу сплати судового збору в розмірі 1816,00 грн до 17.12.2021, а також задоволення даного позову повністю, суд доходить висновку про доцільність стягнення з відповідача на користь держави судового збору в розмірі 1816,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 13967927) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за віком за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року включно в розмірі 9994,68 грн.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену суму заборгованості по пенсії за віком за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року включно в розмірі 9994,68 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири гривні шістдесят вісім копійок).

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь держави (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету - 22030106) судовий збір у розмірі 1816,00 грн (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Гіглава