Рішення № 101979713, 06.12.2021, Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/1622/20

Провадження № 2/352/194/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2021 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - Гриньків Д.В.,

секретар судового засідання Шпек В.О.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Угринівської сільської ради об`єднаної територіальної громади до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування майна з незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

21.08.2020 позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів, державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування запису та витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 02.10.2003 рішеннями Угринівської сільської ради виділено та надано ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку площею 0,20 га для будівництва і обслуговування житлового будинку на масиві « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в с. Угринів Тисменицького району. В подальшому голова Угринівської сільської ради ОСОБА_7 , достовірно знаючи про розміщення на вказаній земельній ділянці гаражів членів гаражно-будівельного кооперативу «Довга нива», погодив, скріпивши підписом та печаткою Угринівської сільської ради, технічну документацію ОСОБА_5 по виготовленню документів, що посвідчують його право приватної власності на вищевказану земельну ділянку. Після цього ОСОБА_7 не подавши на розгляд депутатів технічну документацію, 31.01.2004 підписав та скріпив печаткою Угринівської сільської ради державний акт на право власності на земельну ділянку. Вважає, що внаслідок цього ОСОБА_5 незаконно набув право власності на земельну ділянку із земель запасу Угринівської сільської ради. Зазначив, що ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25.05.2020 закрито кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 у зв`язку із закінченням строків давності. На думку позивача, даною ухвалою встановлені обставини, зазначені в обвинувальному акті, а відтак вони не підлягають доказуванню. Додатково вказав, що ОСОБА_5 05.08.2011 відчужив земельну ділянку ОСОБА_6 , який в свою чергу на підставі договору купівлі-продажу 20.09.2011 відчужив її ОСОБА_4 . На підставі вищевикладених обставин вважає позов підставним та таким, що підлягає до задоволення.

Ухвалою судді від 26.08.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді від 09.09.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд страви в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 14.09.2020 задоволено частково заяву позивача про забезпечення позову, накладено арешт на земельну ділянку та заборонено ОСОБА_4 вчиняти певні дії щодо земельної ділянки.

Ухвалою суду від 15.04.2021 позов в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.08.2011 ВРМ №471531, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , який посвідчений приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Угорчак Н.М.;

визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.09.2011 ВРН №433948, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Луцик С.В.;

визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку ІФ №094785 від 31.01.2004 (кадастровий номер земельної ділянки 2625886801:02:016:0210);

скасування запису №0065 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку площею 0,20 га з кадастровим номером 2625886801:02:016:0210 - залишено без розгляду.

Залучено до участі у справі № 352/1622/20, як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Ухвалою суду від 20.05.2021 в задоволенні клопотань позивача та ГБК «Довга нива-2» про залучення до участі у справі в якості третьої особи ГБК «Довга нива-2» відмовлено.

Ухвалами суду від 04.06.2021 в задоволенні клопотання виконуючого обов`язки керівника Тисменицької місцевої прокуратури Дубинського В. про вступ прокурора у справу відмовлено; витребувано з Богородчанського районного суду Івано-Франківської області матеріали кримінальної справи за №352/1299/16 щодо обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України; закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 29.06.2021 о 12:00 год.

Відповідач у поданому суду відзиві та додаткових письмових поясненнях проти задоволення позову заперечив. Вказав, що ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25.05.2020 не встановлено жодних обставин вчинення кримінального провадження, а виключно викладено версію органу досудового розслідування, що підтверджується ухвалою суду апеляційної та касаційної інстанції в даній справі. Стосовно рішення Угринівської сільської ради від 02.10.2003 зазначено, що останнє не є предметом судового розгляду. Окрім того, дане рішення прийнято за результатами розгляду Угринівською сільською радою заяви ОСОБА_5 про надання земельної ділянки. Крім того, відповідальність за достовірність та якість технічної документації із землеустрою несуть не замовники, а розробники документації, а відтак твердження позивача щодо порушення порядку виготовлення документації та як наслідок незаконність набуття ОСОБА_5 у власність земельної ділянки не заслуговують на увагу. Щодо розміщення на земельній ділянці нерухомого майна вказує, що відповідно до тверджень самого позивача гаражі встановлені самовільно, крім того незважаючи на наявність рішень Івано-Франківської міської ради про надання гр. ОСОБА_8 та ОСОБА_9 дозволу тимчасово встановити гаражі, місця для їх встановлення не було погоджено. Вважають, що оскільки в порядку передбаченому законодавством жодних споруд на момент надання спірної земельної ділянки на ній розміщено не було, а відтак твердження позивача про порушення прав ГБК «Довга нива» є необґрунтованими. Одночасно для розміщення гаражів даного ГБК органом місцевого самоврядування було прийнято рішення про виділення їм земельної ділянки 1,5 га в іншому місці. Щодо витребування земельної ділянки зазначає, що оскільки рішення Угринівської сільської ради від 02.10.2003 чинне, то майно вибуло з володіння власника з її волі. Також наголосив на пропуск позивачем строку позовної давності, так як 14.11.2011 Тисменицьким районним судом було відкрито провадження у справі №2-1396/2011 за позовом прокурора до Угринівської сільської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування рішень, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, договорів купівлі-продажу, витребування майна. Крім того вказав, що теперішній голова Угринівської сільської ради Вівчаренко М.В. допитувався в якості свідка підчас досудового розслідування у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_7 , що підтверджується реєстром матеріалів досудового розслідування. Відтак твердження позивача, що обставини вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 стали відомі позивачу виключно після закриття кримінального провадження ухвалою Богородчанського районного суду від 25.05.2020 не заслуговують на увагу.

Треті особи , які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у визначений судом строк письмових пояснень щодо позовної заяви не подали.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Пояснив, що про факт порушення своїх прав позивач дізнався після отримання листа Тисменицької місцевої прокуратури та прийняття Богородчанським районним судом ухвали від 25.05.2020 про закриття провадження у справі у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Вказав, що дана обставина не є реабілітуючою, а відповідно до норм чинного законодавства звільнити від відповідальності можливо тільки особу, яка вчинила злочин. Зазначив, що на відповідній сесії Угринівської сільської ради 02.10.2003 рішення про надання земельної ділянки ОСОБА_5 не приймалось, а відтак волі органу місцевого самоврядування на вибуття із власності даного майна не було. Крім того ОСОБА_7 було відомо, що на спірній земельній ділянці розташовані гаражі. Звернув увагу суду, що ще одним із порушень є відсутність проекту відведення даної земельної ділянки, хоча виготовлення останнього відповідно до вимог ЗК України є передумовою набуття права власності на земельну ділянку, яка до того не перебувала у власності особи, що якраз і має місце у даному випадку. Звернув увагу суду, що земельна ділянка не була об`єктом цивільних прав, а рішення від 02.10.2003 викладені з різним змістом. Відтак просив позов задовольнити.

Представники відповідача у вступному слові проти задоволення позову заперечили з мотивів, наведених у відзиві та додаткових письмових поясненнях. Вказали, що ухвалою Богородчанського районного суду від 25.05.2020 не встановлено ні вину особи, ні обставини вчинення кримінального правопорушення. Вважають, що рішення від 02.10.2003 було прийняті Угринівською сільською радою в порядку встановленому законом, що підтверджується рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22.06.2011. Звернули увагу суду, що на момент прийняття рішення від 02.10.2003 нормативно правовий акт, що передбачав порядок виготовлення проекту землеустрою, був відсутній, а відтак ОСОБА_5 підставно було виготовлено технічну документацію на дану земельну ділянку. Крім того, прокуратурою було відмовлено у порушення кримінальних справ відносно начальника земельного відділу, начальника відділу містобудування та архітектури та керівника групи з виготовлення технічної документації, що додатково свідчить про безпідставність тверджень позивача. Додатково звернули увагу на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, так як йому достовірно було відомо про наявність рішення від 02.10.2003 та вибуття земельної ділянки із земель запасу. Просили в задоволенні позову відмовити.

Треті особи , які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись у порядку, встановленому положеннями ЦПК України.

Враховуючи вимоги ст.223 ЦПК України, та належне повідомлення третіх осіб про дату, час та місце судового засідання, суд завершив розгляд даної цивільної справи за відсутності третіх осіб.

Вислухавши представників сторін, розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до рішення VI сесії IV скликання Угринівської сільської ради Тисменицького району від 02.10.2003, розглянувши заяву ОСОБА_5 , сільська рада вирішила виділити ОСОБА_5 земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку площею 0,20 га на масиві « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (а.с. 25, т.1).

Крім того, згідно рішення VI сесії IV скликання Угринівської сільської ради Тисменицького району від 02.10.2003, розглянувши заяву ОСОБА_5 сільська рада вирішила надати ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку площею 0,20 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на масиві « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Вищевказаному громадянину виготовити Державний акт за власний рахунок, який необхідно зареєструвати в Угринівській сільській раді (а.с. 29, т.1).

Відповідно до рішення VI сесії IV скликання Угринівської сільської ради Тисменицького району від 02.10.2003, розглянувши заяви ОСОБА_5 та ОСОБА_10 , сесія сільської ради вирішила надати дозвіл ОСОБА_5 та ОСОБА_10 на вибір земельної ділянки та на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,5065 га. Проект відведення земельної ділянки подати для розгляду затвердження у встановленому порядку.

Судом встановлено, що на підставі рішення Угринівської сільської ради від 02.10.2003 про надання ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки площею 0,20 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на масиві « ІНФОРМАЦІЯ_2 », ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовлено технічну документацію (а.с. 109-120, т.2).

В подальшому ОСОБА_5 виготовлено Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ №094785 від 31.01.2004, відповідно до якого останній є власником земельної ділянки площею 0,2000 га в урочищі «Довга нива» Угринівської сільської ради Тисменицького району на підставі рішення VI сесії IV скликання Угринівської сільської ради Тисменицького району від 02.10.2003 року. Даний державний акт скріплений печаткою Угринівської сільської ради Тисменицького району, містить підпис голови Угринівської сільської ради Тисменицького району Терешкуна Р.Я. та начальника Тисменицького районного відділу земельних ресурсів Мельника В. (а.с. 33, т.1).

Відповідно до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 16.06.2011 складеного за результатами проведеної ГУ Держкомзему у Івано-Франківській області позапланової перевірки з приводу правомірності прийняття рішення Угринівською сільською радою про виділення земельних ділянок ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , рішення позивача від 02.10.2003 яким надано у власність земельну ділянку ОСОБА_5 прийняте з порушенням ч. 7, 9, 10 ст.118 ЗК України.

Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства ГУ Держкомзему у Івано-Франківській області від 19.08.2011 за результатами позапланової перевірки зазначено аналогічні порушення вимог ЗК України при прийнятті рішення Угринівською сільською радою про виділення земельної ділянки ОСОБА_5 .

На підставі договору купівлі –продажу від 05.08.2011 ОСОБА_5 відчужив земельну ділянку площею 0,2000 га в урочищі «Довга нива» Угринівської сільської ради Тисменицького району ОСОБА_6 .

В подальшому ОСОБА_6 шляхом укладення договору купівлі – продажу від 20.09.2011 відчужив вищевказану земельну ділянку ОСОБА_4

07.12.2013 року внесено відомості до ЄРДР за ч.1 ст.366 КК України по факту підробки посадовими особами Угринівської сільської ради рішення сесії Угринівської сільської ради від 02.10.2003 про надання дозволу на складення проекту відведення ОСОБА_10 , ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,5065 га для будівництва та обслуговування житлових будинків в с. Угринів Тисменицького району.

Відповідно до ухвали Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25.05.2020 у справі №352/1299/16-к кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 закрито у зв`язку із закінченням строків давності.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються ЦК України та ЗК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 ЦК).

Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речево-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, слід встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Відповідно до статті 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

Відтак, територіальна громада як власник об`єктів права комунальної власності делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Так, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Відповідно до вимог ЦК України для витребування майна на підставі вимог статті 388 Цивільного кодексу України не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Оскільки вимога про визнання рішень органу місцевого самоврядування незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених рішення без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19.

В судовому засіданні представники сторін визнали ту обставину, що рішення Угринівської сільської ради від 02.10.2003 якими надано у приватну власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,20 га та виділено ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,20 га стосуються однієї і тієї ж ділянки. За версією представника відповідача, дані рішення є ідентичними, а викладені в різній інтерпретації у зв`язку із недосконалістю законодавства на той час.

Крім того в матеріалах справи міститься рішення Угринівської сільської ради Тисменицького району від 02.10.2003, відповідно до якого сесія сільської ради вирішила надати дозвіл ОСОБА_5 та ОСОБА_10 на вибір земельної ділянки та на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,5065 га.

Суд зазначає, що відповідно до протоколів допиту свідків, які були досліджені судом в якості письмових доказів, останні в ході досудового розслідування кримінального провадження внесеного до ЄРДР №12013090250000809 від 07.12.2013, показали, що на сесії Угринівської сільської ради приймалось рішення про виділення (дехто вказував передачу) ОСОБА_5 земельної ділянки 0,20 га на масиві « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (а.с. 144-199, т.2).

При цьому суд не оцінює дані протоколи допиту свідків, надані ними слідчим прокуратури Тисменицького району в Івано-Франківській області юристу 1 класу ОСОБА_12 , як показання, оскільки вони не були надані безпосередньо в даному судовому засіданні.

Проте, оскільки таке пояснення відібрано уповноваженою на цю дію службовою особою та без порушення процедури, підписано як такими особами так і слідчим, то суд вважає дані протоколи іншими письмовими доказами, можливість використання яких передбачена п.1 ч.2 ст.76 та параграфом 3 гл.5 р.1 ЦПК України.

Крім того, суд зобов`язаний прийняти до уваги обставину, яка встановлена судом при розгляді цивільної справи №2-56 2011 рік, щодо прийняття 02.10.2003 Угринівською сільською радою рішення про надання земельної ділянки ОСОБА_5 , так як остання була предметом дослідження в судовому засіданні і за наслідками оглянутої в судовому засіданні належно засвідченої архівним відділом Тисменицької РДА ксерокопії протоколу № 10 VІ сесії ІV демократичного скликання Угринівської сільської ради та документів до нього за 2003 р., де підшито всі рішення, що були прийняті сільською радою, у тому числі і оскаржуване рішення по ОСОБА_5 , встановлено прийняття вищевказаного рішення.

В той же час, суд залишає без уваги посилання представників відповідача на преюдиційність рішення Тисменицького районного суду від 22.06.2011 в частині правомірності рішень Угринівської сільської ради Тисменицького району від 02.10.2003 з огляду на таке.

Так, як зазначено у вказаному рішенні судом було надано оцінку виключно рішенню Угринівської сільської ради від 02.10.2003, яким земельну ділянку площею 0,20 га ОСОБА_5 надано у приватну власність. Відтак, обставини наявності крім нього ще рішень про виділення цієї ж ділянки ОСОБА_5 і надання дозволу на виготовлення технічної документації, не були предметом дослідження у даному судовому рішенні. Отже суд не позбавлений надати оцінку правомірності акта органу місцевого самоврядування, якщо предметом оцінки при цьому будуть інші обставини та підстави.

Відповідно до ч.2, 4 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування» у редакції, чинній на момент прийняття рішень від 02.10.2003, рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім

випадків, передбачених цим Законом.

Рішення сільської, селищної, міської ради у п`ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов`язана у

двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.

Вищевказані норми та загальні положення законодавства унеможливлюють ухвалення органом місцевого самоврядування різних за змістом рішень щодо одного й того самого питання і щодо однієї ж особи ще й в один і той же день.

В той же час стосовно розміщення на вищевказаній земельній ділянці гаражів, про що за твердженням позивача достовірно було відомо голові Угринівської сільської ради ОСОБА_7 , та як наслідок неможливості передачі даної земельної ділянки у власність, то суд зазначає наступне.

За змістом статей 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що земельна ділянка, яка в подальшому набута у власність ОСОБА_5 , перебувала на праві власності в Угринівської сільської ради.

Так, відповідно до рішення господарського районного суду Івано-Франківської області від 26.05.2003 у справі за №3А-6/83 визнано недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий КП «Птахівник», рішення Івано-Франківської міської ради у частині надання КП «Птахівник» земельної ділянки площею 0,80 га, що знаходиться на перехресті АДРЕСА_1 та повернуто вказану земельну ділянку Угринівській сільській раді.

В той же час рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15.07.2004 у справі за №7/18 встановлено, що право розпоряджатися земельною ділянкою належить не Івано-Франківському міськвиконкому, а Угринівській сільській раді (а.с. 59, т.2).

Таким чином, посилання позивача на рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 23.10.1990 про надання дозволу на тимчасове встановлення збірно-розбірного гаража в районі АДРЕСА_1 ОСОБА_13 та ОСОБА_9 , як на законність розташування гаражів на земельних ділянках, що знаходяться на перехресті АДРЕСА_1 , суд не приймає до уваги так як Івано-Франківська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження вказаними ділянками (а.с.45-46, т.2).

Крім того, відповідно до даного рішення місце встановлення гаражу слід було погодити з управлінням архітектури та містобудування, однак відповідно до відповіді відділу регіонального розвитку, містобудування і архітектури від 28.08.2012 проектна документація щодо встановлення тимчасових споруд (металевих гаражів) за адресою: урочище «Довга нива», с. Угринів не погоджувалась (а.с.47, т.2).

Стосовно розміщення гаражів ГБК «Довга нива» на вказаній земельній ділянці, то оцінку цим твердженням судом було надано у відповідній ухвалі суду про відмову в залученні ГБК «Довга нива - 2». Проте суд вважає за необхідне додатково зазначити, що рішеннями Угринівської сільської ради від 17.12.1996 та 12.08.1996 ГБК «Довга нива» виділено земельні ділянки площею 1,5 га та 0,4962 га в іншому місці на території громади (а.с.51, т.2).

Одночасно будь-якого рішення щодо виділення чи надання в користування спірної земельної ділянки ГБК «Довга нива» чи будь-якій іншій особі до прийняття Угринівською сільською радою рішень від 02.10.2003, суду не надано.

На переконання суду, самовільне розміщення на земельній ділянці тимчасових споруд жодним чином не позбавляє можливості власника розпорядитись такою земельною ділянкою на власний розсуд.

В той же час, суд зазначає, що представниками сторін визнано, що спірна земельна ділянка не перебувала у користуванні ОСОБА_5 до передачі її йому у власність і те, що відповідачем не було виготовлено проекту відведення даної земельної ділянки.

Згідно з ч.3 с. 116 ЗК України в редакції станом на день прийняття рішення, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6-8 ст. 118 цього ж Кодексу, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відтак, з огляду на ці обставини суд дійшов до висновку про порушення вимог ст.118 ЗК України щодо дотримання порядку надання особі земельної ділянки у власність.

Таким чином, здійснення Угринівською сільською радою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб, не у порядку та не у межах повноважень, передбачених законом, не може бути оцінено як вираження волі територіальної громади.

Отже, суд доходить висновку, що спірна земельна ділянка вибула із володіння територіальної громади поза її волею.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц і від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 та ВС у постанові №367/2022/15-ц від 29.05.2019.

Отже, позовна вимога Угринівської сільської ради про витребування майна є підставною так як земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади поза її волею та була відчужена ОСОБА_5 , як особою не маючою на це права.

В той же час відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Верховний Суд України у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 дійшов висновку, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

При цьому для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Звертаючись до суду з даним позовом у серпні 2020 року представник позивача посилався на те, що йому стало відомо про порушення прав після отримання листа Тисменицької місцевої прокуратури та прийняття Богородчанським районним судом Івано-Франківської області ухвали від 25.05.2020.

Однак в ухвалі Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25.05.2020 будь-яких фактичних обставин справи, що могли би трактуватись як встановлення фактів вчинення кримінальних правопорушень чи винуватості ОСОБА_7 , не встановлено. Зокрема, в ухвалі суду апеляційної інстанції від 15.07.2020 зазначено, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі вказав виключно обставини, встановлені органом досудового розслідування, тобто виклав версію сторони обвинувачення, не вирішуючи при цьому питання щодо винуватості особи у пред`явленому обвинуваченні (а.с.192, т.1).

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В той же час статтями 284-288 КПК України встановлено сукупність підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді, а саме: наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах, то звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за наявності сукупності вказаних умов є обов`язковим. Закон не передбачає встановлення судом будь-яких інших обставин, які б впливали на прийняття рішення, зокрема, це стосується доведеності винуватості обвинуваченого (постанова ВС у справі за №405/7039/17 від 20.04.2021).

З огляду на зазначене, суд констатує, що в ухвалі Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25.05.2021 не встановлено обставин, які відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України є обов`язковими при розгляді даної справи. А відтак посилання представника позивача на ч.6 ст.82 ЦПК України в даному випадку є необгрунтованим.

В той же час суд вважає за необхідне зазначити, що твердження представника позивача на закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_7 за нереабілітуючою обставиною, є підставним, так як з матеріалів справи вбачається, що останнє закрито на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності.

Одночасно нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.

Зазначена підстава дозволяє суду в більш спрощеній формі завершити кримінальне провадження (постанова ВС за № 449/1689/19 від 02.12.2021).

Таким чином оскільки ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25.05.2020 не встановлено вини особи у вчиненні кримінального правопорушення, то твердження позивача, що тільки після її постановлення позивач довідався про порушення своїх прав є необґрунтованим.

Крім того, суд не може залишити поза увагою і той факт, що про обставини вибуття із власності громади даної земельної ділянки позивачу було відомо з моменту самого прийняття відповідних рішень від 02.10.2003 та затвердження Державного акту на право власності на земельну ділянку від 31.01.2004, оскільки такі дії вчинялися цим же органом місцевого самоврядування та його посадовою особою.

Суд звертає увагу і на те, що ОСОБА_14 , який є діючим головою Угринівської сільської ради від 03.11.2010, відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №1201290250000098 від 14.12.2012, неодноразово допитувався в якості свідка під час досудового розслідування даного кримінального провадження, зокрема в 2014, 2015, 2016 роках (а.с. 125, 126 т.2).

Проте, визначальним, на переконанням суду, є та обставина, що в провадженні Тисменицького районного суду Івано-Франківської області перебувала цивільна справа за №2-1396/2011 за позовом прокурора Тисменицького району Івано-Франківської області, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача – ГБК «Довга нива-2», до Угринівської сільської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання незаконними рішень ради, визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку, договорів купівлі-продажу земельної ділянки та повернення земельної ділянки.

Як вбачається з наданої суду копії позовної заяви, заявленої прокурором Тисменицького району Івано-Франківської області, в останній зазначаються ті ж обставини, що стали предметом оцінки у даній справі.

Більше того, незважаючи на те, що позивач у даній справі був відповідачем у цивільній справі за №2-1396/2011, ОСОБА_14 відповідно до поданої ним 16.12.2011 року заяви позов визнав. Вказав, що при наданні земельної ділянки були наявні численні порушення чинного законодавства України про що зазначено у позовній заяві прокурора. Крім того, Угринівська сільська рада не заперечувала проти відновлення позивачу строку позовної давності для звернення із позовом до суду.

Незважаючи на вищевикладене, Угринівська сільська рада звернулася до суду з позовом 21.08.2020, тобто майже через 17 років після прийняття рішень від 02.10.2003, та через 9 років після подання позову прокурором з тих же обставин, що стали предметом оцінки у даній справі, та визнання його Угринівською сільською радою.

Відтак суд встановив, що позивач дізнався про порушення свого права як мінімум 9 років тому, а відтак приходить до висновку, що строк позовної давності для вимог Угринівської сільської ради сплив.

При цьому, позивачем не наведено обставин та підстав, за яких ним було пропущено строк загальної позовної давності та не наведено поважності причин пропуску такого строку. Із заявами про поновлення такого строку Угринівська сільська рада також не зверталася.

За таких обставин суд вважає, що у задоволенні даного позову слід відмовити у повному обсязі у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до ч.9, 10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

З урахуванням викладеного, слід скасувати заходи забезпечення позову, застосовані у даній справі ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14.09.2020.

На підставі наведеного, ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, ст. 116 Земельного кодексу України, ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», керуючись ст.ст.12, 13, 81, 247, 256, 259, 261, 263, 265, 267, 268, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову Угринівської сільської ради об`єднаної територіальної громади до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування майна з незаконного володіння відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Згідно ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: Угринівська сільська рада об`єднаної територіальної громади, код ЄДРПОУ 04356426, вул. Польова, буд. 1, с. Угринів, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77423;

відповідач: ОСОБА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_6 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , АДРЕСА_4 .

Рішення складене в повному обсязі 16.12.2021 року.

Суддя Тисменицького районного суду

Івано-Франківської області Дзвенислава ГРИНЬКІВ