Рішення № 101975339, 06.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2021 року Справа № 160/14353/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кальника В.В.

за участі:

секретаря судового засідання Шимановської О.Є.

представника позивача Чернецької О.А.

представника відповідача Костюченко М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Затишнянської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області про скасування рішення від 16.07.2021р. за № 21-13 V/ІІІ та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Затишнянської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Затишнянської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області 13 сесії VIII скликання від 16.07.2021р. за № 21-13 V/ІІІ «Про відмову в наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на поділ земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства»;

- зобов`язати Затишнянську сільську раду Криничанського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04525053; адреса місцезнаходження: вул. Центральна, 9, с. Затишне, Криничанський район, Дніпропетровська область надати громадянину ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) дозвіл на поділ земельної ділянки площею 31.4 га кадастровий номер земельної ділянки 1222085500:01:001:0307 та надати дозвіл громадянину ОСОБА_1 (рнок пп НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі середньої земельної частки (паю), площею 7,53 умовних кадастрових гектарів на території Преображенської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в липні 2021 року він звернувся до Затишнянської сільської ради Криничанського зайону Дніпропетровської області з заявою про надання дозволу поділ земельної ділянки площею 31.4 га кадастровий номер земельної ділянки 1222085500:01:001:0307 та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі середньої земельної частки (паю), площею 7,53 умовних кадастрових гектарів на території Преображенської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області з підстав, що вищевказана земельна ділянка знаходиться у користуванні на підставі державного акта на право постійного користування. 16 липня 2021 року рішенням 13 сесії VIII скликання, позивачу було відмовлено у наданні дозволу на поділ земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, в зв`язку з тим, що в переліку документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві у поданій заяві відсутні. Також в обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено, що діяльність на підставі державного акта на право постійного користування здійснюється від ФГ «РОМА», в якому він є діючим членом фермерського господарства. Зауважено, що серед документів до заяви було долучено статут ФГ «РОМА», Рішення ФГ «РОМА», які, на думку позивача, підтверджують той факт, що він є членом фермерського господарства. Разом з тим, ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України не передбачає такої підстави відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як ненадання документів, що підтверджують досвід роботи в сільському господарстві

Отже, позивач вважає рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки порушує його права.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

21.10.2021 року від представника відповідача до суду надійшло клопотаня про зупинення провадження по справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2021 року подальший розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

22.11.2021 року від позивача до суду надійшли заперечення проти клопотання про зупинення провадження по справі № 160/14353/21

В судовому засіданні 22.11.2021 року суд ухвалив відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

01.04.2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обгрунтування своєї правової позиції, зокрема, зазначив, що земельна ділянка площею 31.4 га кадастровий номер земельної ділянки 1222085500:01:001:0307 була надано у постійне користування ОСОБА_2 для ведення (селянського) фермерського господарства. Зауважив, що з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Отже, позивач звернувся до відповідача щодо отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні ФГ «Рома». Відтак, у даному випадку, відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Представник позивача в судовому засіданні 06.12.2021 року позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов в повному обсязі з підстав, наведених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні обставини, викладені у відзиві на позов, підтримав, проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 02.07.2021 року позивач звернувся до Затишнянської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області із заявою про надання дозволу на поділ земельної ділянки площею 31.4 га кадастровий номер земельної ділянки 1222085500:01:001:0307 та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі середньої земельної частки (паю), площею 7,53 умовних кадастрових гектарів на території Преображенської сільської ради. Криничанського району Дніпропетровської області.

До заяви додані наступні документи: копія паспорта та РНОКПП, копія інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.06.2021 року, номер: 261739387, копія Статуту ФГ «РОМА», копія Рішення ФК «РОМА» № 18/03/21 від 18.03.2021 року, копія довідки ГУ Держгеокадастру відділ у Критничанському районі про середній розмір частки (паю), копія Державногоакту на право постійного користування землею, копія Рішення ФК «РОМА» №22/03/21 від 22.03.2021 року, копія довідки ГУ Держгеокадастру відділ у Критничанському районі про наявність або відсутність зареєстрованого права власності на земельні ділянки.

Рішенням Затишнянської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області від 16.07.2021р. за № 21-13 V/ІІІ відмлено в наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на поділ земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в зв`язку з тим, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2015 року №584 «Про затвердження переліку документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві», у поданій заяві відсутні документи, а саме: виписка з трудової книжки із записами, які підтверджують стаж роботи в сільському господарстві, та архівна довідка, що містить інформацію про стаж роботи в сільському господарстві, видана на підставі архівних документів із зазначенням їх пошукових даних.

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним та такими, що вчинене з порушенням приписів чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні спору по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч.6-7 ст.118 Земельного кодексу України, громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому, ч.7 ст.118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч.7 ст.118 ЗК України.

Аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання.

Так, судом встановлено, що у якості підстав для відмови позивачу на поділ земельної ділянки та наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначено, що позивачем до заяви не надано: виписка з трудової книжки із записами, які підтверджують стаж роботи позивача в сільському господарстві, та архівна довідка, що містить інформацію про стаж роботи в сільському господарстві, видана на підставі архівних документів із зазначенням їх пошукових даних.

Також з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 31.4 га кадастровий номер земельної ділянки 1222085500:01:001:0307 була надано у постійне користування ОСОБА_2 для ведення (селянського) фермерського господарства на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ДП №0000660, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №200.

На підставі вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_3 27.10.1993 року було засновано та створено фермерське господарство «Рома», код ЄДРПОУ 21913035.

Відповідно до п.5.2 Статуту ФГ «Рома», членами фермерського господарства є: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 .

Отже, землекористувачем щодо вищевказаної земельної ділянки (кадастровий номер земельної ділянки 1222085500:01:001:0307) є фермерське господарство «Рома» (код ЄДРПОУ 21913035).

З приводу цього, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 2 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до статті 1 Закону №973-IV, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини перша, друга статті 3 Закону № 973-IV).

Відповідно до вимог частини першої статті 5 Закону № 973-IV, право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також його державної реєстрації як юридичної особи.

Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Так, згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV, фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Статтею 7 Закону № 973-IV передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

За змістом частин першої та другої статті 116 ЗК України (в редакції на момент спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною третьою статті 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, та одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України).

Так, відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Аналіз вищенаведених норм ЗК України та Закону № 973-IV дає змогу дійти висновку, що з метою ведення фермерського господарства виключно громадяни можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності у власність шляхом безоплатної передачі в межах норм безоплатної приватизації. Для юридичних осіб такої можливості чинне законодавство не передбачає. Водночас у користування, зокрема, оренду, можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності як громадяни, так і юридичні особи. У цьому контексті, фермерське господарство є однією із форм саме підприємницької діяльності громадян.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18, практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою.

Так, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

В постанові від 13 березня 2018 року в справі №348/992/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Із цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

У постанові від 1 квітня 2020 року в справі №320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. … Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство … (п.6.24 - 6.25)

Враховуючи зазначене, можна дійти висновку, що з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частин першої та другої ст. 27 Закону № 973-IV, трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом).

Члени фермерського господарства перебувають у трудових відносинах та в результаті їх спільної праці виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, здійснюють її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства відповідно до закону.

Таким чином, правовий статус члена фермерського господарства нерозривно пов`язаний із забезпеченням діяльності цього фермерського господарства, а не власних потреб та інтересів.

Статтею 12 Закону № 973-IV визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до статті 13 Закону № 973-IV,члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

ЗК України, у порівнянні із зазначеними вище положеннями Закону № 973-IV, встановлює аналогічні норми.

Так, стаття 31 ЗК України передбачає, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Щодо приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, то статтею 32 ЗК України визначено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Отже, однією з форм набуття громадянином (членом фермерського господарства) права на землю є приватизація, яка здійснюється на добровільній основі і полягає у безоплатній передачі земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян. При цьому стаття 13 Закону № 973-IV та стаття 32 ЗК України мають ідентичні назви «Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств».

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що оскільки Земельний кодекс України встановлює загальний порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування із земель державної і комунальної власності, у тому числі і для ведення фермерського господарства, то в такому ж загальному порядку, передбаченому ЗК України, члени фермерського господарства можуть отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю).

Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що позивачу рішенням від 16.07.2021р. за № 21-13 V/ІІІ відмовлено позивачу в наданні дозволу на поділ земельної ділянки та дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства з підстав відсутності документів, які підтверджують досвід роботи у сільському господарстві згідно з Переліком документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12 серпня 2015 року.

Проте, суд зазначає, що серед документів до заяви було долучено статут ФГ «Рома», Рішення ФГ «Рома», які, на думку суду, підтверджують той факт, шо позивач є членом фермерського господарства та відповідно до вимог статей 1, 3 Закону України «Про фермерське господарство» займається виробництвом сільськогосподарської продукції, здійснює її переробку та реалізацію, та, як наслідок, підтверджують досвід роботи в сільському господарстві.

При цьому, як підстави відмови в наданні дозволу, що були вказані у оскаржуваному рішенні ради, - не передбачені приписами частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Відтак, Затишнянська сільська рада прийняла рішення не на підставі закону.

При цьому суд не приймає посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.11.2021 року у справі 817/1911/17, оскільки оскаржуване рішення не містить в собі обґрунтувань відмови в наданні дозволу, аналогічних наведеним у рішенні Верховного Суду.

Враховуючи викладене вище, рішення Затишнянської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області 13 сесії VIII скликання від 16.07.2021р. № 21-13 V/ІІІ «Про відмову в наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на поділ земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства» є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а відповідна вимога позивача - задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати громадянину ОСОБА_1 дозвіл на поділ земельної ділянки площею 31.4 га кадастровий номер земельної ділянки 1222085500:01:001:0307 та надати дозвіл громадянину ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі середньої земельної частки (паю), площею 7,53 умовних кадастрових гектарів на території Преображенської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 у справі № 0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18 та від 28.11.2019 року по справі №803/1067/17.

Щодо ефективності вибраного способу захисту, суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на поділ земельної ділянки та дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на поділ земельної ділянки та розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачами усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Проте, наведених обставин судом не встановлено.

Отже, суд не може перебирати на себе повноваження компетентного органу та приймати замість нього рішення з мотивів, що не були враховані відповідачем.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача, в даному випадку, є зобов`язання Затишнянської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.07.2021 року, з урахуванням висновків суду, наведених у даному рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійтивисновку про наявність або відсутністьобставинсправи, яківходять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести тіобставини, на якихґрунтуютьсяїївимоги та заперечення, крімвипадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, за сукупністю наведених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої та третьої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

На підставі статті 139 КАС України, враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме, у розмірі 454,00 грн.

Керуючись статтями 139, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Затишнянської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області про скасування рішення від 16.07.2021р. за № 21-13 V/ІІІ та зобов`язання вчинити певні дії– задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Затишнянської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області 13 сесії VIII скликання від 16.07.2021р. № 21-13 V/ІІІ «Про відмову в наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на поділ земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства».

Зобов`язати Затишнянську сільську раду Криничанського району Дніпропетровської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.07.2021 року з урахуванням висновків суду, наведених у даному рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Затишнянської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області судовий збір за подачу позову до суду у розмірі 454,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 15 грудня 2021 року.

Суддя В.В. Кальник