Рішення № 101975320, 14.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2021 року Справа № 160/18493/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

при секретарі: Мартіросян Г.А.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу №160/18493/21 за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

07.10.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47 320,00 грн. передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, надбавки за вислугу років у розмірі 20%, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, без застосування будь-яких обмежень передбачених частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 187 034 грн. 16 коп. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди за один місяць;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 07.10.2021 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.

Ухвалою суду від 12.10.2021 року було відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 04.11.2021 року, згідно до вимог ст.ст. 12, 180-183 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 12.10.2021 року було витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії доказів по справі:

- довідку про нараховану та фактично виплачену ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.04.2020 року по 28.08.2020 року та інші наявні документи щодо суті спору.

20.10.2021 року відповідачем 1 було подано до суду відзив на позовну заяву позивача.

04.11.2021 року відповідачем 2 було подано до суду відзив на позовну заяву разом із витребуваними судом доказами по справі.

04.11.2021 року відкладено розгляд справи на 24.11.2021 року.

11.11.2021 року відповідачем подано клопотання про розгляд справи без їх участі.

24.11.2021 року закрито підготовче провадження. Призначено судове засідання для розгляду справи №160/18493/21 по суті на 14.12.2021 року.

14.12.2021 року сторони в підготовче судове засідання не з`явилися.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні. Позивачем до суду було подані клопотання про розгляд справи без її участі.

14.12.2021 року фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.

Суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 243 КАС встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у період з 01 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року не була нарахована суддівська винагорода відповідно до ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII, а саме: у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу.

Під час нарахування суддівської винагороди за цей період відповідачем було застосовано обмеження, передбачене частиною третьою статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік“ із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.

18.04.2020 року набрав чинності Закон України №553-ІХ, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29, якою було визначено, що до завершення карантину, обмежується розмір суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року, внаслідок чого з квітня по серпень 2020 року відповідач 1 нараховував та виплачував суддівську винагороду у значно меншому розмірі, ніж визначено Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, а саме: з обмеженням сумою 47 230 грн., сума невиплаченого обмеження за наведений період склала 187034,16 грн., що підтверджено відповідними копіями розрахункових листів за цей період і станом на день подання цієї позовної заяви, вказана сума обмеження позивачеві не виплачена.

Позивач вважає такі дії відповідача 1 протиправними та такими, що суперечать ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, правовим позиціям Конституційного Суду України, які неодноразово та послідовно висловлювалися у його рішеннях з приводу того, що розмір суддівської винагороди не може зменшуватися або визначатися іншими законами, зокрема, і законом про Державний бюджет, так як є гарантіями незалежності суддів, невід`ємним елементом їх статусу, наведені норми Конституції та спеціального закону мають вищу юридичну силу, у вказані норми відповідні зміни не вносились, а тому підлягають обов`язковому виконанню.

Також позивач посилається і на те, що норми Закону №553-ІХ щодо обмеження суддівської винагороди були визнані неконституційними згідно рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020, вказує, що вказане обмеження у виплаті їй суддівської винагороди є протиправними діями відповідача, які призвели до порушенням її права на мирне володіння своїм майном, гарантоване їй статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вважає, що ефективним способом захисту її порушеного права, виходячи з вимог ст.13 Конвенції, є саме зобов`язання відповідача-1 вчинити дії по нарахуванню та виплаті суддівської винагороди за вказаний вище період виходячи з розміру суддівської винагороди, встановленої частинами 2, 3, 5, 6 ст.135 наведеного спеціального Закону з урахуванням зазначеної у позові численної правової позиції, викладеної у рішеннях Європейського суду з прав людини.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1

Відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись, на те, що у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року положення ч.1, ч.3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалося нарахування та виплата позивачеві суддівської винагороди, а рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року не можуть вплинути, оскільки вони виникли до прийняття цього рішення, останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, які виникли до його прийняття, рішення Конституційного Суду України набирає чинності з дня його ухвалення згідно до ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України" про що також зазначено і у аналогічних правових позиціях Верховного Суду у його постановах від 23.01.2019 року, 25.07.2019 року та від 23.12.2019 року, які є обов`язковими для врахування адміністративними судами за ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладеного, відповідач 1 вважає, що прийняття Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року не може бути підставою для нарахування позивачеві суддівської винагороди у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а відповідно, і не може бути обрано підставами для визнання дій відповідача протиправними, оскільки зазначене рішення не поширюється на відносини, що виникли до дня його ухвалення.

Також відповідач 1 посилається і на те, що він є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, фінансування судів здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог закону, бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України, керівники бюджетних установ здійснюють фактичні витрати на виплату заробітної плати працівників в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах згідно до вимог ст.ст.48,51 Бюджетного кодексу України, у зв`язку із чим у спірний період (з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року) відповідач 1 не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачеві суддівської винагороди без урахування обмежень суддівської винагороди, встановлених Законом №553-ІХ за нормами якого було обмежено суддівську винагороду розміром 47230 гривень.

Питання обмеження суддівської винагороди Законом №553-ІХ було предметом розгляду і Ради Суддів України, якою надавалися роз`яснення щодо порядку та правильності її нарахування саме з обмеженнями з 18.04.2020 року відповідач 1 вказує і на те, що прийняття Закону №553-ІХ зумовлене економічним становищем держави та спрямоване на досягнення фінансової стабільності і узгоджується із висновками Конституційного Суду України у його рішеннях від 25.01.2012 року №3-рп/2012, від 26.12.2011 року №20-рп/2011 та з практикою ЄСПЛ у його рішеннях від 09.10.1979 року «Ейрі проти Ірландії», від 12.10.2004 року у справі «Кйяртан Асмундсон проти Ісландії».

За викладених обставин, вважають, що у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року включно позивачеві нараховувалася та виплачувалася суддівська винагорода із застосуванням обмежень, встановлених Законом №553-ІХ правомірно та з дотриманням вимог ст.19 Конституції України, а починаючи з 28.08.2020 року (дня ухвалення рішенням Конституційного Суду №10-р/2020) виплата суддівської винагороди позивачеві здійснюється у повному обсязі відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, на думку відповідача 1, свідчить про те, що він не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансових можливостей, здійснювати нарахування суддівської винагороди у спірний період без обмежень, встановлених ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону №553-ІХ.

При цьому, відповідач 1 вказує і на те, що він є неналежним відповідачем, оскільки позивач у своєму позові фактично не погоджується із Законом №553-ІХ, розроблення та прийняття якого віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України, а, відповідно, відповідач 1 вважає, що не допустив протиправних дій у даних правовідносинах, а навпаки, діяв на підставі та в межах, передбачених Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України.

Додатково, відповідач 1 зазначив, що оскільки у 2020 році суддівська винагорода та оплата праці працівників апарату судів нараховувалася з єдиного фонду оплати праці всупереч ч.9 ст. 135 спеціального Закону, фінансування за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» здійснювалася з дефіцитом видатків, лише 76% від реальної потреби у коштах, у зв`язку із чим залишок коштів при застосуванні обмеження суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року були спрямовані на виплату гідної заробітної плати працівникам апарату суду.

ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2

Відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись, на те, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України, бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України згідно ст.23 Бюджетного кодексу України. ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених статтею 152 наведеного Закону, при цьому, зазначає, що механізм реалізації прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, що передбачено рішеннями Конституційного Суду України від 27.11.2008 року №26-рп/2008, від 25.01.2012 року №3-рп/2012. 18.04.2020 року набрав чинності Закон України №553-ІХ, яким було внесені зміни до ч.1 та ч.3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими на період дії карантину були установлені обмеження, у тому числі і суддівської винагороди максимальним розміром 47230 грн., у зв`язку із чим виникла неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, а тому вважає, що відповідач 1 як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених наведеними вище змінами до закону у редакції Закону №553-ІХ.

Щодо висновків Конституційного Суду України, викладених у його рішенні від 28.02.2020 року №10-рп/2020, то відповідач 2 зазначає, що вказане рішення не може вплинути на правовідносини у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року, оскільки не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, які виникли до його прийняття, у зв`язку із чим вважають, що висновки вказаного рішення не можуть бути підставами для задоволення позовних вимог позивача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди відповідно до ст.135 Закону №1402 з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року.

Додатково, відповідач 2 у відзиві повідомив про те, що кошторисні призначення відповідача 1 для місцевих загальних судів за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» станом на 31.12.2020 року становили 497372,5 тис.грн., зміни до кошторису у 2020 року стосовно зменшення вказаних асигнувань не вносились та бюджетні асигнування у вказаній вище сумі були відкриті в повному обсязі.

V. ДОВОДИ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ В ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Ухвалою суду від 12.10.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №160/18493/21 та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження, з призначенням підготовчого судового засідання.

Також, цією ухвалою суду від 12.10.2021 року, Головному управлінню Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області було запропоновано надати пояснення по справі №160/18493/21.

Станом на 14.12.2021 року від Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області письмові пояснення по справі не надані, хоча третя особа повідомлялася судом належним чином згідно з положень КАС України, що також підтверджується матеріалами справи.

VІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до таких висновків.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 24 квітня 2012 року 286/2012, позивача ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Будьоннівського районного суду м. Донецька строком на 5 років.

Указом Президента України «Про переведення суддів» №81/2015 від 14 лютого 2015 року ОСОБА_1 переведено до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська.

Наказом голови Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська № 7 від 24 лютого 2015 року позивача зараховано на посаду судді до штату Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, з 24 лютого 2015 року.

Указом Президента України «Про призначення суддів» № 164/2019 від 24 квітня 2019 ОСОБА_1 було призначено суддею безстроково.

Наказом голови Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська №21 від 25 квітня 2019 року позивачу встановлена надбавка за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу.

Так, у період з 01.01.2020 року по 17.04.2020 року включно позивачеві була нарахована та виплачена суддівська винагорода для визначеня розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб з урахуванням регіонального коефіцієнту - 1,2, надбавка за вислугу років 20% від посадового окладу, а саме: посадовий оклад 75 672,00 грн. (63 060 х 1,2 = 75 672) грн., надбавка за вислугу років - 20% від посадового окладу - 15 134,40 грн., всього разом - 90 806,40 гривень.

12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», якою з 12.03.2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалась, збільшуючи строк дії карантину.

18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року №553-ІХ (далі – Закон №553-ІХ) за яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, якою було встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення карантину, заробітна плата державних службовців, у тому числі і суддівська винагорода суддів обмежується 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

У подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020/230/20 положення ряду законів, у тому числі і Закону №553-ІХ були визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 28.08.2020 року

Відповідно, з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року, включно, відповідачем позивачеві була нарахована та виплачена суддівська винагорода (за винятком днів відпустки) у розмірі зі встановленими обмеженнями (10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року) у сумі 47320 грн. згідно до вимог Закону №553-ІХ, що підтверджується змістом доданих до позову розрахункових листків, а також і довідкою відповідача №Б-с-1502 від 28.09.2021 року, де загальна сума обмеження суддівської винагороди на вказаний період карантину склала – 187034,16 гривень.

Згідно цієї довідки про нараховану про нараховану суддівську винагороду обмеження за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у загальній сумі 187034,16 гривень, склали: за квітень 2020 року- 19483,28 грн., травень 2020 року –51143,60 грн., червень 2020 року –35800,51 грн., липень 2020 року –42249,06 грн., серпень 2020 року – 38357,70 гривень.

Позивач не погоджується із діями відповідача 1 щодо нарахування і виплати їй суддівської винагороди у період з 11.04.2020 року по 28.08.2020 року із застосуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону №553-ІХ у сумі 47320 грн., просить визнати їх протиправними та зобов`язати відповідача 1 провести нарахування суддівської винагороди судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, надбавки за вислугу років у розмірі 20%, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, без застосування будь-яких обмежень передбачених частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року, посилаючись на те, що норми ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону №553-ІХ в частині зменшення (обмеження) суддівської винагороди розміром 47320 грн. не відповідають Конституції України, нормам міжнародного права.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

VІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Правовідносини сторін, що виникають у сфері визначення організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечення права кожного на справедливий суд регулюється нормами Конституції України, ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» тощо.

Відповідно до ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", з 12.03.2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

17.04.2020 року було оприлюднено Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11.03.2020 року у справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11 -р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020.

VІІІ. ОЦІНКА СУДУ

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018р. № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019р. № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина 1 статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.

Таким чином, суд робить висновок, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач 1 мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Відповідно до частини 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року № 553-ІХ.

Отже, положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Також суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.

Зазначені обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду з клопотанням про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік". Більш того, суд наголошує на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.

Так, в поданій позовній заяві позивач просить визнати протиправними дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачу винагороди за період з 01.04.2020 року по 28.08.2020 року із застуванням ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.

Як зазначалося вище, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року №553-ІХ.

Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Так, слід вказати, що за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року, включно, суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, а в обмеженому розмірі - згідно зі статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік.

Вказані обставини підтверджуються наданими відповідачем довідками.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що протиправними є дії відповідача 1, які полягають у зменшенні нарахування і виплати суддівської винагороди позивача саме за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року включно.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно цієї довідки про нараховану про нараховану суддівську винагороду обмеження за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у загальній сумі 187034,16 гривень, склали: за квітень 2020 року- 19483,28 грн., травень 2020 року –51143,60 грн., червень 2020 року –35800,51 грн., липень 2020 року –42249,06 грн., серпень 2020 року – 38357,70 гривень.

Нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застування обмеження її розміру, суб`єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а відтак порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі частини 2,3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, оскільки після винесення рішення Конституційним Судом України від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) взагалі припинено спір щодо застосування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-IX, яким доповнено статтею 29.

Крім того, з наданої відповідачем 1 довідки вбачається, що сума недоотриманої позивачем суддівської винагороди за спірний період, а саме з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року становить 187 034,16 гривень.

Також, порушені права позивача підлягають відновленню шляхом стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 187 034 грн. 16 коп. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідачем 1 по справі, як суб`єктом владних повноважень дії якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності своїх дій щодо нарахування та виплати судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року із застуванням ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, а тому суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви у зазначеній вище частині.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, виходячи із обраних, наведених вище судом способів захисту порушеного права позивача, які є найбільш ефективними, виходячи з вимог ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.13 Конвенції, практики ЄСПЛ та судової практики Верховного Суду.

Також, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд допускає негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

На теперішній час, суд не знаходить підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень, враховуючи, що у суду не має достатніх підстав вважати, що відповідач буде перешкоджати його виконанню або ухилятися від цього, після набрання рішенням законної сили.

ІХ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47 320,00 грн. передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року та в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 187 034 грн. 16 коп. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Щодо розподілу судових витрат.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 205, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47 320,00 грн. передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 187 034 грн. 16 коп. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Позивач: ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач 1: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, пр. Д. Яворницького, 57, к.301, код ЄДРПОУ 26239738).

Відповідач 2: Державна судова адміністрація України (01601, м.Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795).

Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Челюскіна, 1, код ЄДРПОУ 37988155).

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 14.12.2021 року.

Суддя В.В. Ільков