Ухвала суду № 101974999, 16.12.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

16 грудня 2021 р. Справа № 120/7871/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни, розглянувши письмово заяву позивача, подану в порядку ст. 382 КАС України, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницького області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницького області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням від 27.07.2021 позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 08.12.2020 №905190131618 про перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та встановлення його у розмірі 54% від розміру суддівської винагороди судді відповідного суду та зобов`язано здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області від 19.02.2020 № 4-35/0337, з урахуванням фактичного стажу роботи судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, 26 років 2 місяці 8 днів, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020.

19.10.2021 на адресу суду від позивача надійшла заява, подана в порядку ст. 382 КАС України, що мотивована невиконанням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.07.2021.

Ухвалою від 22.10.2021 розгляд заяви позивача вирішено здійснювати в порядку письмового провадження. Установлено відповідачу 10-денний строк з дня отримання цієї ухвали для подання письмових пояснень на заяву позивача, подану відповідно до ст. 382 КАС України, та доказів виконання судового рішення від 27.07.2021 по справі №120/7871/20-а.

04.11.2021 на адресу суду від представника відповідача надійшли пояснення, із яких слідує, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/7871/20-а від 27.07.2021 проведено перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020, виходячи із заробітної плати зазначеної у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області від 19.02.2021 за №4-35/0337 та із розрахунку стажу судді безпосередньо 26 років 2 місяців 11 днів, що становить 62%.

Після виконання зазначеного рішення, з 19.02.2020 щомісячний розмір довічного грошового утримання ОСОБА_1 становить - 66465,24 грн, що підтверджується копіями з матеріалів пенсійної справи заявника, а саме рішенням №905190131618.

За період з 19.02.2020 по 31.12.2020 ОСОБА_1 донараховано кошти в сумі 89014,62 грн, що підтверджується розрахунком на доплату. Сума заборгованості у розмірі 89014,62 грн за період з 19.02.2020 по 31.12.2020 рік буде виплачена після виділення коштів на фінансування з Державного бюджету України, оскільки нормами статті 142 Закону України від 02.06.2016 № 1402 "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що виплата пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Суд, вивчивши подані матеріали та оцінивши наведені позивачем аргументи, при вирішення заяви керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.

Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або – тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, – коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, – а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, – і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення Кодексу адміністративного судочинства України не містять обмеження щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених ч. 1 ст. 382 КАС України. Тобто зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі № 800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі № 286/766/17 та в ухвалі від 05.07.2018 у справі № 206/3911/17.

У справі № 800/592/17 Велика Палата Верховного Суду змінила підхід до правил застосування судового контролю, роз`ясненого у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 13.03.2017 "Про огляд практики застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства". Вищий адміністративний суд вважав, що суд першої чи апеляційної інстанції може застосовувати судовий контроль за виконанням рішення суб`єкта владних повноважень – відповідачем у справі під час прийняття рішення у справі. Натомість Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що клопотання про встановлення судового контролю може бути подане й після ухвалення судового рішення у справі.

Крім того, в Рішенні від 30.06.2009 у справі № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що таке зобов`язання не носить імперативний характер, а є диспозитивною нормою для суду у частині встановлення судом судового контролю шляхом подання звіту про виконання відповідного рішення.

Крім того, за приписами ст. 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Механізм ефективного судового захисту обумовлює у необхідних випадках застосування процедури примусового виконання рішень суду. Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини).

Так, рішенням суду від 27.07.2021 у даній справі визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 08.12.2020 №905190131618 про перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та встановлення його у розмірі 54% від розміру суддівської винагороди судді відповідного суду.

Зобов`язано здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області від 19.02.2020 № 4-35/0337, з урахуванням фактичного стажу роботи судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, 26 років 2 місяці 8 днів, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020.

При цьому кінцевої дати, коли має бути припинена виплата щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням фактичного стажу роботи судді - 26 років 2 місяці 8 днів, в резолютивній частині не зазначено.

Ухвалюючи рішення у даній справі суд керувався тим, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2019 у справі №120/1031/19-а суд установив фактичний стаж роботи судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, 26 років 2 місяці 8 днів.

Проте, у розглядуваному випадку відповідач проігнорував ту обставину, що спір щодо обчислення стажу позивача уже був вирішений судом та рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2019 у справі № 120/1031/19-а, як і рішення у даній справі, набрали законної сили, а отже є обов`язковими для відповідача.

Відтак, визначений стаж позивача не підлягає зменшенню шляхом постановлення іншого рішення суб`єктом владних повноважень.

Як вбачається із протоколу про перерахунок пенсії від 10.09.2021 фактичний стаж роботи судді становить 26 років 2 місяці 11 днів.

При цьому, із протоколу про перерахунок пенсії від 12.10.2021 фактичний стаж роботи судді становить 22 років 10 місяців 12 днів.

З наведеного суд дійшов висновку, що рішення суду від 27.07.2021 у справі № 120/7871/20-а залишається невиконаним, оскільки відповідними доказами не доведено, що позивачу з 01.01.2021 виплачується щомісячне довічне грошове утримання судді з урахуванням фактичного стажу роботи судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, 26 років 2 місяці 8 днів.

Суд звертає увагу й на те, що оскільки з 2020 року фактичний стаж роботи судді є незмінним, правовідносини не змінились, тому виплата щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватись з тим фактичним стажем, який визначений у рішенні суду від 27.07.2021 по справі №120/7871/20-а та у рішенні №120/1031/19-а.

Відповідно до ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, стаж роботи позивача як судді у відставці становить 26 років 2 місяці 8 днів, який не може бути змінений, що зазначено у рішенні від 27.07.2021 по справі №120/7871/20 на арк. 6 абз 2, 4:

"Відтак, визначений стаж позивача не підлягає зменшенню шляхом постановлення іншого рішення суб`єктом владних повноважень.

Принцип правової визначеності є основним елементом принципу верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції України"

Покликання відповідача у листі від 13.10.2021 щодо того, що судовим рішенням по справі №120/1902/21-а від 25.05.2021 не передбачено розмір відсотків, з яких має бути обраховане щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, тому стаж позивача на посадді судді становить 22 роки 10 місяців 12 днів, який направлений у відповідь позивачу, суд оцінює критично з огляду на те, що стаж позивача визначений двома судовими рішеннями, тому установлювати його в черговий раз є недоречним.

Відтак суд приходить до переконання, що з метою забезпечення права позивача на справедливий суд в частині виконання судового рішення, ухваленого на його користь, відповідачу належить встановити строк для подання звіту про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.07.2021.

Відсутність зі сторони суду реагування на бездіяльність відповідача навіть після ухвалення рішення в спорі між сторонами та набрання ним законної сили, може бути розцінена як порушення права особи на справедливий суд.

Разом з тим, згідно з частинами 2-3 статті 382 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, суд може накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту, оцінка якому буде надана судом при відповідному розгляді.

З огляду на викладене та керуючись ст. 248, 256, 294, 295, 382, 383 КАС України суд -

УХВАЛИВ:

Заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі № 120/7871/20-а задовольнити.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протягом 10-днів з дня отримання цієї ухвали подати до суду звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.07.2021 в адміністративній справі № 120/7871/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницького області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подати до суду протягом 10-днів з дати отримання цієї ухвали відомості щодо керівника, а саме прізвище, ім`я та по батькові, ідентифікаційний код та службову адресу начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області або відомості про особу, яка виконує його обов`язки на дату подання звіту.

Проінформувати відповідача, що невиконання чи неналежне виконання вимог цієї ухвали суду може бути підставою для застосування заходу процесуального примусу у вигляді штрафу, на підставі ст. 149 КАС України.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала суду першої інстанції оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна