Рішення № 101974671, 06.12.2021, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9256/13-ц

Провадження № 2/344/329/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Кріцак Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ТзОВ “Фінансова компанія “Інвент” до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно та за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТзОВ “Фінансова компанія “Інвент” про визнання недійсним договору іпотеки квартири,–

В С Т А Н О В И В:

Представник ПАТ “Банк “Фінанси та Кредит” звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно та за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТзОВ “Фінансова компанія “Інвент” про визнання недійсним договору іпотеки квартири. Свої вимоги позивач мотивує тим, що 27.02.2006 року між Банком “Фінанси та Кредит” та ОСОБА_2 укладено договір про відкриття відновлюваної кредитної лінії №78pv7 -06 на підставі якого Банк надав позичальнику, кредитні ресурси в сумі 19 000 доларів США в тимчасове користування на умовах забезпеченості зворотності, терміновості, платності з оплатою за процентними ставками, встановленими Договором та додатковими угодами до кредитного Договору. Забезпеченням виконання зобов”язань ОСОБА_2 за договором про відкриття відновлюваної кредитної лінії №78pv7 -06 від 27.02.2006 року є договір іпотеки від 28.02.2006 року, відповідно до умов передбачених цим договором іпотекодавець\майновий поручитель ОСОБА_3 передала в іпотеку Банку “Фінанси та Кредит” наступне нерухоме майно- квартиру АДРЕСА_1 . Позивач зобов`язання за кредитним договором №78pv7 -06 від 27 лютого 2006 року виконав належним чином, здійснивши видачу кредиту на визначених Кредитним договором умовах. Проте, Відповідач взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплаті відсотків за користування кредитними коштами належним чином не виконав, про що він неодноразово повідомлявся Банком. Таким чином, у зв`язку із неналежним виконанням своїх обов`язків Позичальником ОСОБА_2 , сума заборгованості (розрахунок заборгованості додається) за кредитним договором №78pv7 -06 від 27 лютого 2006 року, станом на 29.04.2013р. заборгованість склала: по сплаті кредиту -17 155,51 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 137123,99 грн.; по сплаті відсотків - 12 317,75 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить98 455,78 грн. ; по сплаті пені за відсотками 15 616,61 дол США, що в гривневому еквіваленті становить -124 823,56 грн.; по сплаті пені за кредитом 31 235,02 дол США, що в гривневому еквіваленті становить - 249 661,51 грн. Відповідно до п.6.1. кредитного договору №78pv7 -06 від 27 лютого 2006 року за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів позичальник сплачує пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення, тому за порушення п.п. 3.4, 4.3, 4.4, Банк нарахував пеню за прострочку сплати передбачених платежів в розмірі - по сплаті пені за відсотками 15 616,61 дол США, що в гривневому еквіваленті становить - 124 823,56 грн , по сплаті пені за кредитом 31 235,02 дол США, що в гривневому еквіваленті становить - 249 661,51 грн. Загальна сума заборгованості по кредитному договору №78pv7 -06 від 27 лютого 2006 року станом на 29.04.2013р. становить 610 064,85 грн. Сторони визначили, що вартість Предмета іпотеки складає 124 237 грн., що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ складає 24 660 дол. США, яка визначена в акті по оцінці майна, яка передається в іпотеку від 27.02.2006 року. Просив, в рахунок погашення заборгованості відповідача ОСОБА_2 перед позивачем за кредитним договором №78pv7-06 від 27.02.2006 року, що станом на 29.04.2013 року в розмірі 610 064,85 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів на нерухоме майно.

28.08.2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали зустрічну позовну заяву, в якій посилалися на те, що 28.02.2006 року ОСОБА_3 , підписала договір іпотеки своєї квартири АДРЕСА_1 , яка є її постійним місцем проживання, і яка з 1997 року належала їq на праві власності. На протязі тривалого часу вона хворіє та з 09.03.1995 року їй призначена 2 група інвалідності загального захворювання. В лютому 2001 році вона перенесла інсульт, її стан здоров`я різко погіршився, часто виникали запаморочення голови, постійно забувала події, постійно лікувалась. Її стан здоров`я погіршився і в силу хвороби її дочки, яка прикута до інвалідного крісла та 18.09.1996 року їй призначена перша група інвалідності і яка потребує сторонньої допомоги. Догляд за ними обома здійснює її зять ОСОБА_2 та тепер повнолітня онука. Їхня сім`я постійно витрачає кошти на лікування і посильне харчування. В зв`язку з відсутністю коштів її зять ОСОБА_2 вимушений був взяти кредит в банку в розмірі 10000 доларів США в 2006 році, який погашав самостійно. Їй не відомо, як оформляли кредит, які документи підписували, бо вона в цьому нічого не розуміє і ніколи ці документи не читала і нічого не могла б запам`ятати в силу свого стану здоров`я. ОСОБА_2 був присутній при підписанні договору іпотеки майна, оскільки йому було видано кредит розміром 10000 доларів США, які були необхідні для лікування його дружини інваліда 1 групи, і яка не може обходитись без стороннього догляду. При оформленні кредитного договору банк вимагав передати в іпотеку майно , а тому 28.02.2006 року ОСОБА_3 та банк підписали договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 дійсно постійно хворіла, її хвороба пов`язана з судинними захворюваннями, їм постійно не вистачало коштів на лікування і вимушені були іти на цей крок. Чи розуміла ОСОБА_3 ,який договір підписує ОСОБА_2 не знає, бо до нотаріуса в кабінет їх запрошували по одному, підписання такого договору було для них вимушеною обставиною. Також, рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області 05.10.2011 року вже було скасовано рішення Івано-Франківського міського суду від 25.02.2011 року по справі за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині визначення розміру заборгованості стягнення та звернення стягнення на предмет іпотеки квартири АДРЕСА_1 . При укладенні договору іпотеки квартири 28.02.2006 року стан здоров`я ОСОБА_3 впливав на її волевиявлення укласти цей договір та значення розуміти дії, які вчиняються, а відтак і позбавити її єдиного житла в майбутньому. Просили, визнати недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , що укладений між КБ «Фінанси та Кредит» , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та нотаріально посвідчений 28.02.2006 року, реєстр нотаріальної дії №456.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 28.08.2013 року об`єднано в одне провадження цивільну справу №344/9256/13-ц, за позовом ПАТ “Банк Фінанси та Кредит” до ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно та цивільну справу №344/13524/13-ц за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ПАТ “Банк Фінанси та Кредит про визнання недійсним договру іпотеки (а.с.58, т.1).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 12.03.2014 року призначено по справі за позовом Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси і Кредит” до ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно та зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси і Кредит” про визнання недійсним договору іпотеки квартири, судово-психіатричну експертизу (а.с.79-80, т.1).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 08.10.2015 року провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси і Кредит» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно та зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси і Кредит» про визнання недійсним договору іпотеки квартири — відновлено (а.с.90, т.1).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 24.11.2015 року призначено по справі за позовом Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси і Кредит” до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно та зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси і Кредит” про визнання недійсним договору іпотеки квартири, посмертну судово-психіатричну експертизу (а.с.197, т.1).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 21.04.2016 року провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси і Кредит» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно та зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси і Кредит» про визнання недійсним договору іпотеки квартири — відновлено (а.с.24, т.1).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 03.10.2016 року залучено до участі в справі № 343/9256/13 ( провадження №2/344/738/16) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), як Відповідача за первісним позовом та Позивача за зустрічним позовом у справі за позовом ПАТ Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно та зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про визнання недійсним договору іпотеки квартири (а.с.239, т.1).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 10.02.2020 року залучено до участі в справі за позовом ПАТ Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно та за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про визнання недійсним договору іпотеки квартири в якості правонаступника ТзОВ “Фінансова компанія “Інвент”. (а.с.130, т.2).

Представник позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом в судове засідання не з`явився. В матеріалах справи наявні заяви представника позивача про розгляд справи у їх відсутність. Позовні вимоги підтримує, просить задоволити, щодо задоволення зустрічного позову заперечив, просив відмовити.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про дату та час судового засідання повідомлялась належним чином.

Представник третьої особи та позивача за зустріним позовом ОСОБА_2 - адвокат Рогів Т. просила у задоволенні позовних вимог ТзОВ “Фінансова компанія “Інвент” відмовити, зустрічний позов задоволити.

Вивчивши матеріли та докази, надані сторонами, суд вприйшов до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 27 лютого 2006 року між ТОВ Банк “Фінанси та Кредит” та ОСОБА_2 укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №78pv7-06, за яким банк надав, а позичальник (відповідач) отримав кредит в розмірі 10 000 доларів США та зобовязався повернути кредит до 27.02.2013 року. Умовами п. 4.1 Договору передбачено обов`язок позичальника сплатити 17% річних за користування кредитом. Відповідно до п. 3.2. та 4.3. договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії, погашення кредиту та сплата процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісяця до 10 числа кожного місяця.(а.с. 8-11, т.1).

В забезпечення виконання договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії між ТОВ Банк “Фінанси та Кредит” та ОСОБА_3 28.02.2006 року укладено іпотечний договір , відповідно до п. 7. якого відповідачка ОСОБА_3 передала у іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 11-15, т.1).

Згідно п. 12 іпотечного договору вартість предмету іпотеки в цілому встановлена за згодою сторін в сумі 124537 грн.

Пунктом 1. договору іпотеки (а. с. 10) передбачено право іпотекодержателя у разі невиконання боржником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.

В пункті 18.8.1. цього договору сторони погодили право банку з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого не будь із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 25.02.2011 року Позов Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит” до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії за рахунок предмету іпотеки та стягнення судових витрат задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користь Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит”, місцезнаходження якого м. Київ, вул. Артема, 60, МФО 336235, код 20539586 221 369 грн. 67 коп. (двісті двадцять одна тисяча триста шістдесят девять гривень 67 коп.) заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №78pv7-06 від 27.02.2006 року, укладеним між ТОВ Банк “Фінанси та Кредит”, в подальшому назву якого змінено на ПАТ “Банк “Фінанси та Кредит”, та ОСОБА_2 , 1700 грн. витрат по оплаті судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнення заборгованості звернуто на предмет іпотеки згідно іпотечного договору від 28.02.2006 року, зареєстрованого в реєстрі №457/10, - двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Агенством по приватизації державного житлового фонду, згідно рішення МВК №295-Р від 31.10.1997 року, що зареєстроване Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації за №3907/28-1/2, свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Антонюк Л.І. 07.06.2002 року за реєстром №1273, що зареєстроване Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 14.06.2002 року в реєстровій книзі 28 за реєстровим №3907, шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 39 Закону України “Про іпотеку”. (а.с. 209-211, т.2).

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05.10.2011 року, яке залишене без змін Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 26.12.2011 року, рішення Івано-Франківського міського суду від 25 лютого 2011 року по даній справі скасовано. Ухвалено нове рішення. Позов ПАТ «Банк Фінанси і кредит» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси і кредит» 137072 (сто тридцять сім тисяч сімдесяи дві) грн 52коп основної заборгованості по кредиту, 22377 (двадцять дві тисячі триста сімдесят сім) грн 83коп заборгованості по відсоткам та 3000 (три тисячі) грн пені, а всього 162450 (стошістдесят дві тисячі чотириста п`ятдесят) грн 35 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ПАТ «Банк Фінанси і кредит» 1624 (одна тисяча шістсот двадцять чотири) грн 50 коп судового збору та 120 (сто двадцять) грн витрат на ІТЗ розгляду справи. (а.с.212-217, т.2).

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості зазначено, що станом на 29.04.2013 року заборгованість ОСОБА_2 складає – 610 064,85 грн., з яких: по сплаті кредиту -17 155,51 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 137123,99 грн.; по сплаті відсотків - 12 317,75 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить98 455,78 грн. ; по сплаті пені за відсотками 15 616,61 дол США, що в гривневому еквіваленті становить -124 823,56 грн.; по сплаті пені за кредитом 31 235,02 дол США, що в гривневому еквіваленті становить - 249 661,51 грн. (а.с.16-17, т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив ОСОБА_3 вимогу про необхідність погашення наявної заборгованості, а в разі незадоволення даної вимоги попередив, що в разі невиконання цієї вимоги протягом 30 днів, Банком буде звернено стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_5 (а.с.20, т.1).

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16 та від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1243цс16, аналізуючи положення ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України, слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

Згідно статті 1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно статті 33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 3 8цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання: боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про іпотеку" - іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.07.2021 року № 264207693 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 49924945 від 29.11.2019 р., номер запису про право власності 34375028 від 29.11.2019 року, прийняте державним реєстратором Ногін В.В. про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_3 та була зареєстрована за ТзОВ “Фінансова компанія “Інвент” код ЄДРПОУ 41361814, на підставі іпотечного договору від 28.02.2006 року та договору про відступлення прав за Договорами іпотеки (а.с.222-223, т.2).

Перевіряючи наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, суд зазначає наступне.

На момент розгляду судом даної справи судом, з 29.11.2019, право власності на спірну квартиру зареєстровано на праві приватної власності за позивачем - іпотекодержателем (ТзОВ “Фінансова компанія “Інвент”). Тобто, в процесі розгляду судом даної справи за позовом іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, вимоги іпотекодержателя були задоволені в позасудовому порядку та ним уже набуто право власності на предмет іпотеки.

Станом на момент розгляду справи право власності ТзОВ “Фінансова компанія “Інвент” не скасовано, рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за ТзОВ “Фінансова компанія “Інвент” є чинним, відтак при прийнятті рішення суд виходить із правовідносин, що існують на момент розгляду справи, виходячи із презумпції правомірності рішення про державну реєстрацію права власності, яке на даний момент є чинним, в судовому порядку не скасоване.

Таким чином, суд приходить висновку, що у задоволенні первісного позову слід відмовити, виходячи з вищевикладених обставин

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 24.03.2021 у справі №201/12487/16ц.

Інші доводи відповідача про те, що відповідач не погоджується з розміром нарахованої заборгованості за кредитом, визначеної позивачем, можуть бути предметом розгляду в рамках спору щодо відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки (ціною за якою іпотекодержатель набув право власності на предмет іпотеки) та звичайною ціною на нього, або іншого спору щодо наслідків застосування іпотекодержателем позасудової процедури звернення стягнення на іпотечне майно.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову у зв`язку з вищевказаними обставинами, підстав для застосування судом позовної давності, про що було заявлено представником відповідача, немає.

Що стосується зустрічного позову про визнання недійсним договору іпотеки, то суд виходить з наступного.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до вимог ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред`явити її опікун. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв`язку із вчиненням такого правочину.

За змістом цих норм, з врахуванням положення статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним.

У правовій позиції ВСУ у справі №6-2833цс16 зазначено, що відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

З правової позиції ВСУ у справі № 6-131цс14 вбачається, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно п. 16 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Крім того, в узагальненні Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 року розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними. Проте в будь-якому випадку слід враховувати, що експертний висновок є не беззаперечним фактом, а одним із доказів, який повинен оцінюватись у сукупності з іншими доказами у справі.

Позивач ОСОБА_3 (правонаступником якої є ОСОБА_1 ) звертаючись до суду з вказаним позовом посилалася на те, що вона на момент укладення оспорюваного договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки постійно хворіла, інколи вона путала події в часі, не могла пригадати, що говорила на передодні, скаржилась на головні болі, постійно плакала і жаліла всіх. Укладення оспорюваного договору не відповідало внутрішній волі позивача. Як на підставу недійсності правочину вказувала положення ч. 1 ст. 215 ЦК України, згідно якої підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог встановлених частиною першою та п`ятою ст.203 ЦК України, де зазначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання договору недійсним має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Так, зважаючи на вказані норми закону позивачами за зустрічним позовом в процесі розгляду справи не надано належних доказів того, що через захворювання на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В той же час доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Також не було доведено факту психічного розладу на момент укладення договору, що могло вплинути на неправильне сприйняття ОСОБА_3 фактичних обставин правочину, її волевиявлення, дійсного усвідомлення значення свої дій.

Таким чином, судом враховується що згідно з вимогами ст.ст.202-204 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Згідно з ч.3 ст.203 ЦК однією із загальних вимог, дотримання якої необхідно для дійсності правочину, є вимога щодо волевиявлення учасника правочину, яке повинно бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність з підстав, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч.3 ст.215 ЦК).

З врахуванням вимог ч. 1 ст. 225 ЦК України, підставою для визнання правочину недійсним згідно з ч.1 ст.225 ЦК має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 18.08.2019 року справа № 311/3823/15-ц, правила ст.225 ЦК поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину громадянин не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Підставою для визнання правочину недійсним, за ст.225 ЦК, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, висловленим у постановах Верховного Суду України від 29.02.2012 №6-9цс12, від 28.09.2016 №6-1531цс16 та постановою Верховного Суду від 14.11.2018 №61-5896св18.

Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

За клопотанням представника відповідача - позивача, ухвалою Івано-Франківського міського суду від 24.11.2025 року в даній справі призначено посмертну психолого-психіатричну експертизу.

З висновку судово-психіатричного експерта №76/2016 від 20.01.2016р. вбачається наступне: протягом життя підекспертна ОСОБА_3 до психіатрів за медичною допомогою не зверталась, на обліку в психіатра не числилась. Померла ОСОБА_3 на час підписання та нотаріального посвідчення 28.02.2006 року договору іпотеки квартири АДРЕСА_1 будь-яким психічним розладом не страждала, тому була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.207-210, т.1).

В наданій медичній документації будь-яких даних про наявність інтелектуальних порушень, психотичної симптоматики та розладів свідомості немає. Будь-яких даних про консультації психолога, психіатра медична документація не містить.

Таким чином, належних та допустимих доказів, які б підтвердили, що на час укладення спірного правочину ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх дій, позивачами за зустрічним позовом за час розгляду справи суду не надано.

Тобто, судом не встановлено підстав для визнання договору іпотеки недійсним відповідно до вимог ст.ст.203,215,225 ЦК України. Також не було надано будь-яких доказів про відсутність волевиявлення померлого на вчинення відповідних правочинів.

Провівши системний аналіз доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачами за зустрічним позовом не доведено факту перебування ОСОБА_3 на момент укладення оспорюваного правочину в стані коли вона не усвідомлював значення своїх дій та не могла керувати ними.

А тому, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення заявлених зустрічних позовних вимог як таких, що не знайшли свого підтвердження та обґрунтування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи всі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позову у повному обсязі.

Крім того, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача, тому суд покладає судові витрати на позивача.

Керуючись Законом України «Про іпотеку», ст.ст.203, 215, 225 ЦК, статтями 2, 4, 12, 76-79, 81, 259,265,268,273,354,355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ТзОВ “Фінансова компанія “Інвент” до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно – відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТзОВ “Фінансова компанія “Інвент” про визнання недійсним договору іпотеки квартири — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 17.12.2021 року.

Суддя Пастернак І.А.