Рішення № 101973457, 29.11.2021, Марганецький міський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 180/2300/21

2/180/827/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2021 р.

Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Нанічкіної Н.М.

з секретарем судового засідання Лебедєвою І.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Марганецького міського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – АТ «Марганецький ГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він працював в АТ «Марганецький ГЗК» 09 років 6 місяців: в період з 16.05.1983 року по 26.07.1984 року на посаді підземного гірника, з 26.07.1984 року по 16.08.1991 року підземним гірником очисного забою, з 06.02.1995 року по 25.12.1995 року підземним гірником очисного забою, з 25.12.1995 року по 02.08.1997 року кріпильником. Внаслідок неналежних умов праці отримав професійне захворювання з діагнозом: хронічна дискогенна попереково-крижова полірадикулопатія на фоні сходового ретроспондикулолистеза Л2 та Л3, задніх грижових дисків Л3-Л4, Л5-S1 з грубими статико-динамічними порушеннями та вираженим больовим синдромом. 21.07.1997 року було складено Акт форми П-4 розслідування хронічного професійного захворювання, причинами виникнення яких є важка фізична праця, підняття та переміщення вантажів. Первинним оглядом МСЕК 28.07.1997 року позивачу встановлено 65% втрати працездатності та другу групу інвалідності. 26.07.2010 року позивач повторно пройшов МСЕК, за результатами якого визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60% з 10.10.2007 року та третю групу інвалідності безстроково. Вважає, що у зв`язку з хронічними професійними захворюваннями порушено звичний спосіб його життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, через болі він дуже часто не висипається, він постійно відчуває обмеженість як у спілкуванні з оточуючими його людьми, так і обмеженість у можливості продовжувати активний спосіб життя. Хронічне професійне захворювання є наслідком порушення законодавства про охорону праці зі сторони відповідача.

Просить суд стягнути з АТ «Марганецький ГЗК» на його користь моральну шкоду у зв`язку із ушкодженням здоров`я в сумі 227000 гривень.

Також позивач просив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою від 27.09.2021 року відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

12.10.2021 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що згідно трудової книжки, позивач тривалий час працював у важких та суворих умовах праці Дальнього Сходу. При цьому, невідомо, чи працював позивач у період з моменту звільнення з АТ «Марганецький ГЗК» по даний час, який образ життя проводив. При працевлаштуванні до АТ «Марганецький ГЗК» позивачу проведено інструктаж та попереджено про наявність джерела підвищеної небезпеки та шкідливих умов праці на підприємстві у зв`язку зі специфікою виробництва. Але ОСОБА_1 самостійно прийняв рішення працювати в даних умовах виробництва. В позові зазначено, що первинним оглядом ВТЕК встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 65% з 28.07.1997 року до 01.08.1998 року. 26.07.2010 року за результатом повторного огляду МСЕК позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності. Також за результатами повторного огляду 16.11.2017 року позивачу встановлено 40% втрати професійної працездатності. Позивач не надав інші довідки за результатами повторних огляді за період з 01.08.1998 року по 26.07.2010 року. на дату 28.07.1997 року встановлення позивачу первинного ступеню втрати професійної працездатності (65%) діяли правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим органом шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків затверджені постановою КМУ від 23.06.1993 року №472 та введені в дії 01.07.1993 року. Крім того, позивач лише через 24 роки після звільнення з роботи у відповідача та встановлення первинно ступеню втрати працездатності звернувся до суду з даним позовом. Також, підприємством створюються умови праці відповідно до вимог нормативно-правових актів з охорони праці. Зазначили, що згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Також позивачем у позові не вказано, які додаткові зусилля для організації свого життя вимагаються. Також він не вказав, у чому полягає моральна шкода. Крім того, сума моральної шкоди не є обгрунтованою.

Ухвалою від 21.10.2021 року відмовлено представнику відповідача у задоволенні клопотань про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження, розгляд справи з викликом сторін, про витребування інформації та довідки.

Позивач не скористався своїм правом на подачу відповіді на відзив.

За ч.5 ст.279 ЦПК України, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» з 16.05.1983 року по 26.07.1984 року на посаді підземного гірника, з 26.07.1984 року по 16.08.1991 року підземним гірником очисного забою, з 06.02.1995 року по 25.12.1995 року підземним гірником очисного забою, з 25.12.1995 року по 02.08.1997 року підземним кріпильником(а.с.20-26).

Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 21.07.1997 року, ОСОБА_1 працював в умовах впливу шкідливих факторів 9 років 6 місяців, має такий діагноз: хронічна дискогенна попереково-крижова полірадикулопатія на фоні сходового ретроспондикулолистеза Л2 та Л3, задніх грижових дисків Л3-Л4, Л5-S1 з грубими статико-динамічними порушеннями та вираженим больовим синдромом. Професійне захворювання виникло за обставин: тяжка фізична праця, підняття та переміщення тяжкостей до 81 кг (а.с.12-14).

Оглядом ВТЕК від 28.07.1997 року ОСОБА_1 первинно встановлено 65% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійними захворюваннями, з переоглядом 01.08.1998 року (а.с.9).

Повторним оглядом МСЕК 26.07.2010 року ОСОБА_1 було встановлено 60% втрати професійної працездатності, у зв`язку з професійними захворюваннями та третю групу інвалідності, безстроково (а.с.10-11).

Відповідно до ст.63 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, що становить явну небезпеку для життя працівника, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про охорону праці» в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин, власник зобов`язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Відповідачем, як роботодавцем, в порушення ст.153 КЗпП України, Закону України «Про охорону праці» не забезпечено ОСОБА_1 безпечних умов праці, що призвело до професійного захворювання останнього.

Внаслідок професійного захворювання позивач морально і фізично страждав через погіршення здоров`я, потребу в лікуванні, через вимушені зміни способу життя, втрату роботи та професійної працездатності.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення, відповідно до якого спори щодо відшкодування шкоди повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому медико-соціальною експертною комісією стійкої втрати професійної працездатності.

Станом на 28 липня 1997 року, коли позивачу МСЕК первинно встановлено 65% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійними захворюваннями, діяли Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 472 від 23 червня 1993 року (зі змінами та доповненнями, затверджених постановами КМУ від 18.07.1994 року № 492, 13.06.1995 року №410, 2.10.1995 року №777, 10.01.1996 року №34) (далі – Правила).

Відповідно до п.10 вказаних Правил стійкою втратою працездатності вважається будь-яка втрата професійної працездатності, що визначається органами медико-соціальної експертизи (МСЕК).

Отже, право ОСОБА_1 на відшкодування шкоди виникло з дня встановлення первинно медико-соціальною експертною комісією 65% втрати професійної працездатності, тобто з 28 липня 1997 року, а тому зазначені правовідносини виникли в період дії Цивільного кодексу Української РСР, в редакції 1963 року (далі – Цивільний кодекс 1963 року).

Відповідно до ст.ст.6 Цивільного кодексу 1963 року в редакції, що діяла на момент виникнення в ОСОБА_1 права на відшкодування шкоди (тобто, станом на 28 липня 1997 року), захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом шляхом компенсації моральної шкоди. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до положень Закону України «Про охорону праці» (ст.ст.11, 12), власник зобов`язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (в первинній редакції) зазначає, що шкоду, заподіяну працівникові у зв`язку з виконанням ним трудових обов`язків, відшкодовує відповідно до статей 440, 456 ЦК і Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, організація або громадянин, з яким потерпілий знаходився у трудових відносинах, при наявності їх вини. В інших випадках (статті 457, 461 ЦК) відповідальність настає відповідно до норм статей 440, 441, 450 ЦК, а ступінь втрати працездатності, розмір втраченого заробітку і додаткових витрат на соціальну допомогу, розмір відшкодування у разі смерті годувальника, перерахування розміру відшкодування шкоди, розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з положень ч.3 ст.11 ЦПК, визначається за Правилами.

Відповідно до Правил, власник підприємства, установи і організації (надалі – підприємство) або уповноважений ним орган (надалі – власник) несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків (надалі – ушкодження здоров`я), а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому власником фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди.

Докази вини власника можуть бути:

- акт про нещасний випадок на виробництві або акт про професійне захворювання;

- висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль і нагляд за охороною праці та дотриманням законодавства про працю, або профспілкового органу щодо причин ушкодження здоров`я;

- медичний висновок про професійне захворювання.

Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 року встановлено, що «громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди». Відповідно до п.4.1 цього ж рішенняушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі – Постанова Пленуму ВСУ № 4) роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

ОСОБА_1 отримав професійні захворювання на виробництві, і йому встановлено 60% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності безстроково у зв`язку з професійними захворюваннями.

З 2010 року, незважаючи на лікування, захворювання має прогресуючий перебіг.

Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що обставини, викладені в позові, знайшли документальне підтвердження, і вважає встановленим факт спричинення моральної шкоди позивачеві внаслідок професійних захворювань, отриманих на виробництві відповідача.

Суд не може погодитися з доводами представника відповідача АТ «Марганецький ГЗК», що позивач був ознайомлений зі шкідливими умовами праці, погодився з ними, самостійно прийняв рішення працювати на виробництві у відповідача, оскільки той факт, що роботодавець ознайомив свого працівника з умовами праці, в тому числі її шкідливими факторами, не позбавляє підприємство від законодавчо встановленого обов`язку забезпечити якісні та безпечні умови праці.

Не заслуговують на увагу й доводи відповідача, що відсутні такі умови виникнення в АТ «Марганецький ГЗК» зобов`язання на відшкодування моральної шкоди, як «неправомірні дії чи бездіяльність» та «вина», оскільки, як зазначено в Акті розслідування хронічного професійного захворювання від 21.07.1997 року, професійне захворювання позивача виникло внаслідок тяжної фізичної праці, підняття та переміщення тяжкостей до 81 кг на протязі трудової діяльності.

Крім того, особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Жодних доказів на спростування наявності шкідливих факторів робочого місця позивача та його шкідливого впливу на його здоров`я – відповідачем не надано.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд приходить до такого.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму ВСУ № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.

Відповідно до Правил, що діяли на момент виникнення у ОСОБА_1 права на відшкодування шкоди, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі

- домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або повноваженої ним особи);

- рішення комісії по трудових спорах;

- рішення суду.

Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Постановою ВР «Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України «Про оплату праці» та встановлення мінімального розміру пенсії за віком» від 20.02.1996 № 49/96-ВР з 01 березня 1996 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати на місяць – 1 500 000 карбованців.

Згідно Указу Президента «Про грошову реформу в Україні» від 25.08.1996 № 762/96 в України введено в обіг гривню. Станом на 02 вересня 1996 року мінімальна заробітна плата становила 15 грн. і її розмір не змінювався до 01 січня 1998 року, коли принято Закон України «Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1998 рік» від 24.12.1997 № 780/97-ВР.

Отже, станом на 28 липня 1997 року розмір відшкодування моральної шкоди не міг перевищувати 3000 гривень.

Разом з тим, зважаючи на інфляційні процеси в Україні протягом 1996-2021 років, спадання купівельної спроможності гривні, враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності – 60%, третю групу інвалідності, які встановлені безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність лікування, тривалий період роботи на підприємстві відповідача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 60 000 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Також у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору при подачі позову та частковим задоволенням позовних вимог, підлягає стягненню з відповідача судовий збір в доход держави у розмірі 908,00 грн. (з розрахунку: 1% від суми моральної шкоди, присудженої до стягнення, але не менше 908,00 грн.).

Керуючись ст.ст.12, 13, 77, 80, 263-268, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я – задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 60 000 (шістьдесят тисяч) гривень, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» судовий збір на користь держави в розмірі 908 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження за умов, визначених в ч.2 ст.354 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», місце знаходження: Дніпропетровська область, місто Марганець, вулиця Єдності, 62, код ЄДРПОУ 00190911.

Дата складення повного тексту судового рішення 16 грудня 2021 року.

Суддя: Н. М. Нанічкіна