Рішення № 101972824, 17.12.2021, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/8262/21

2/212/3884/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2021 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Борис О.Н., з участю секретаря судового засідання Крівцової І.В., за участі представника позивача Федоренко В.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін, в залі суду в місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі СП «Криворізької дирекції залізничних перевезень» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення,

встановив:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу «Криворізької дирекції залізничних перевезень» суму в розмірі 18019,47 грн., з якої: 14809,75 грн. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки, 2278,73 грн. інфляційні витрати, 930,99 грн. – 3% річних.

В обґрунтування позову посилається на те, що ОСОБА_1 працює на підприємстві Відповідача оператором при ДПС ст. Вечірній Кут, є членом профспілкової організації ППО ВПЗУ КЛД. За період з 2017-2021 роки вона перебувала у щорічних відпустках, та користувалася правом на отримання матеріальної допомоги. Однак, в порушення колективних договорів ОСОБА_1 у 2017-2019 роках не отримувала матеріальної допомоги на оздоровлення, а у 2020 та 2021 роках отримувала, але не в повному обсязі, а саме у 2020 році отримала 2746,25 грн. та у 2021 році -4540,00 грн. Сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за вказаний період становить 14809,75 грн. Вважає, що через несвоєчасну виплату та виплату не в повному обсязі матеріальної допомоги на оздоровлення має право на відшкодування збитків, а саме інфляційних збитків у розмірі 2278,73 грн. та 3% річних у розмірі 930,99 грн. У зв`язку з чим, вона змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.

Ухвалою суду від 21 вересня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву та 29 листопада 2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Вважає, що позивачем порушено строк звернення до суду, оскільки матеріальна допомога на оздоровлення не є заробітною платою, а тому застосовується строк позовної давності 3 місяці. Також до заявлених вимог про стягнення недоотриманої суми матеріальної допомоги не застосувується ст. 625 ЦК України.

Ухвалою суду від 06 грудня 2021 року витребувано у відповідача довідку (інформацію) про надання ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 рік.

Представник позивача у судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві. В подальшому у судове засідання не з`явився, подав суду заяву в якій просив розглянути справу у його відсутність.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не подав.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює оператором при ДПС ст. Вечірній Кут у СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» (ДН-2) регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» (а.с. 11).

ОСОБА_1 є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо з листопада 2019 року (а.с.25-29).

Із письмових пояснень та наданої на виконання ухвали суду від 06.12.2021 року, довідки регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», вбачається, що позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка з 13.08.2017 по 17.09.2017, з 12.05.2018 по 08.06.2018, з 16.06.2019 по 14.07.2019, з 04.07.2020 по 30.07.2020, з 05.06.2021 по 03.07.2021. До відпусток ОСОБА_1 надалася матеріальна допомога на оздоровлення відповідно до п. 3.1.14. Колективного договору, у таких розмірах: у 2017 році – 2105,00грн, у 2018 році – 2202,50 грн., у 2019 році – 2401,25 грн., у 2020 році – 2746,25 грн., у 2021 році – 4540,00 грн. (а.с. 78).

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.14. Колективного договору на 2012 рік, укладеного між «Криворізькою дирекцією залізничних перевезень» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, який є чинним, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с. 67-69).

Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 постановлено застосовувати з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».

Згідно з п. 1.4. Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового колективу.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1 600,00 грн., з 01 травня 2017 року був встановлений на рівні 1 684,00 грн., з 01 грудня 2017 року – 1 762,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн., 2 105,00 грн., 2202,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1 762,00 грн., з 01 липня 2018 року був встановлений на рівні 1 841,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн. та 2 301,25 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 723,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 липня 2019 року був встановлений на рівні 2 007,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 508,75 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 173,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 липня 2020 року був встановлений на рівні 2 197,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 746,25 грн., мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4 723,00 грн., з 01 вересня 2020 року встановлена 5000,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2 270,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 837,50 грн., мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6 000,00 грн.

Таким чином, прийняття 31.03.2017 спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках, тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.14. Колективного договору.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

Суд вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.14. Колективного договору, укладеного між Криворізькою дирекцією залізничних перевезень та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.14. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 31.03.2017 спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.

При цьому, приймаючи до уваги, що відповідно до положень п. 3.1.14. Колективного договору визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент виплати допомоги, а виплата матеріальної допомоги позивачу відбувалася у відповідні роки, суд вважає за необхідне при визначенні розміру недоплаченої частини вказаної допомоги виходити з розміру мінімальної заробітної плати по Україні встановленої за 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік відповідно, тому суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, тому з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі СП «Криворізької дирекції залізничних перевезень» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в розмірі 8101,00 грн., що складається з:

-1095,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2017 рік (3 200,00 грн. – 2105,00 грн.),

-1520,50 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2018 рік (3 723,00 грн. – 2202,50 грн.),

-1 771,75 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2019 рік (4 173,00 грн. – 2 401,25 грн.),

-2253,75 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2020 рік (5000,00 грн. – 2746,25 грн.),

-1460,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2021 рік (6 000,00 грн. – 4540,00 грн.).

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат у сумі 2278,73 грн. та 3 % річних у сумі 930,99 грн. суд виходить з наступного.

У своєму позові позивач як на підставу нарахування зазначених виплат посилається на ст. 233 КЗпП України, але дана стаття КЗпП України не регулює спірні правовідносини. Натомість з тексту позову вбачається, що позивач має на увазі застосування ст. 625 ч. 2 ЦК України, так як бажає стягнути суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясувати: чи існує зобов`язання між сторонами, чи це зобов`язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов`язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин, зокрема, і щодо стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки вони регулюються спеціальним законодавством - Кодексом законів про працю України.

Аналогічний правовий висновок містить у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року в справі № 6-2759цс15 та у постанові Верховного Суду України від 28 серпня 2019 року в справі № 753/10967/16-ц.

Виходячи з викладеного, враховуючи позицію представника відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма не регулює спірні правовідносини.

В частині вимоги представника відповідача щодо застосування строку позовної давності до вимог про стягнення належних виплат, то статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України слід дійти висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком(постанова Верховного Суду України від 26 жовтня 2016р. у справі № 6-1395цс16)

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Частиною 1ст. 1 Закону України «Про оплату праці»(далі - Закон № 108) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 2 цього Закону, в структуру заробітної плати входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до ч.2ст.2 Закону України «Про оплату праці» допомога на оздоровлення є додатковою заробітною платою і позовна давність до вимог про її стягнення не застосовується.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідність з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходиться з відповідачем в трудових відносинах та не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позову в розмірі 908,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 10, 13, 18, 97, 233 КЗпП України, ст. 625 ЦК України, ст.ст.1, 2 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268,279, 354, 355 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі СП «Криворізької дирекції залізничних перевезень» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі СП «Криворізької дирекції залізничних перевезень» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 8101,00 гривень (вісім тисяч сто одна гривня 00 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі СП «Криворізької дирекції залізничних перевезень» на користь держави судовий збір 908,00 гривень (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі СП «Криворізької дирекції залізничних перевезень», ЄДРПОУ 40081237, місце знаходження: м. Дніпро, пр.Д. Яворницького, 108.

Повний текст рішення суду складений та підписаний 17 грудня 2021 року.

Суддя: О. Н. Борис