Ухвала суду № 101972622, 17.12.2021, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/3309/21

Провадження № 1-кс/209/908/21

У Х В А Л А

17 грудня 2021 року м. Кам`янське

Слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області Замкова Я.В. за участі секретаря Погрібної О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність дізнавача в порядку ст. 303 КПК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеною скаргою.

Скарга мотивована тим, що Дніпровським ВП Кам`янського ВП ГУНП у Дніпропетровський області проводиться досудове розслідуння кримінального провадження, внесеного до єдиного реєстру досудових розслідувань за 42021042050000037 від 11.08.2021 року, за ч. 1 ст. 162 КК України щодо незаконного проникнення до її житла, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 за допомогою крадіжки в її батька ключей від квартири.

29.11.2021 р. вона надала клопотання про залучення її в якості потерпілої.

01.12.2021 року дізнавачем СД ВП ГУНП у Дніпропетровський області лейтенантом поліції Пелих А.О. винесено постанову про відмову в задоволенні вищевказаного клопотання.

Відповідно до мотивувальної частини оскаржуваної постанови, дізнавач вказала, що будучи опитаною ОСОБА_2 факт незаконного проникнення до квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , заперечувала та пояснила, що мешкала за вказаною адресою спільно зі співмешканцем ОСОБА_3 приблизно з 2010 року по вересень 2012 року. Вказану квартиру за договором іпотеки придбала ОСОБА_1 . У вересні 2012 року ОСОБА_1 стала вимагати щоб вони виселилися з вказаної квартири, хоча іпотеку виплачував її батько. З того часу між ОСОБА_3 та його донькою ОСОБА_1 погіршилися відносини і вони майже не спілкувалися. Після чого, 27.09.2012 ОСОБА_3 придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , де вони стали спільно з ним мешкати та де вона мешкає і зареєстрована і на даний час.

Вказаний факт підтверджується рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 30.06.2021, згідно якого судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.12.2012, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області актовий запис № 515.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу мешкали однією сім`єю як чоловік та дружина, починаючи з 1998 року.

Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні підстав вважати, що ОСОБА_2 завдано істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не встановлено, оскільки безспірного і незаконного вторгнення ОСОБА_2 у квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , на даному етапі досудового розслідування не здобуто.

Таким чином, підстав для визнання ОСОБА_1 потерпілою не встановлено.

Скаржник не погоджується з таким рішенням дізнавача, вважає, що остання безпідставно відмовила у визнанні її потерпілою у даному кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно ч.1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржене такі рішення слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.

За правилами ч. 1 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Згідно ч.2 ст. 55 КПК України, права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Частиною 6 ст. 55 КПК України передбачено, що якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин першої - третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім`ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім`ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.

Процесуальною підставою прийняття рішення про відмову у визнанні потерпілим, відповідно до ст. 55 КПК України, є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява подана особою, якій не завдано шкоди. При цьому відповідні підстави згідно із зазначеною статтею мають бути належним чином мотивовані. За умови встановлення того, що зазначені вимоги є недотриманими постанова слідчого підлягає скасуванню.

Крім неналежного мотивування постанов, підставою їх скасування є і необґрунтованість прийнятого рішення слідчим, прокурором стосовно співвідношення процесуальних вимог щодо визнання особи потерпілою та фактичних обставин кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 220 КПК України клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов`язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.

Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об`єктивних причин- надсилається їй.

Постанова слідчого в кожному випадку має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати вимогам кримінального процесуального закону, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.

Так, виходячи з змісту п.2 ч.5 ст.110, ч.2 ст.220 КПК України, постанова слідчого про відмову в задоволенні клопотання повинна бути вмотивована та обґрунтована, з зазначенням змісту обставин, які є підставами для її прийняття, мотивів її прийняття, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу.

Згідно ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

З оскаржуваної постанови та протоколу допиту ОСОБА_2 в якості свідка не можливо встановити чи вживав слідчий будь-яких процесуальних дій щодо допиту скаржника з приводу обставин вчинення кримінального правопорушення та заподіяння йому будь-якої шкоди. Крім того, слідчий суддя звертає увагу, що процесуальними умовами появи потерпілого як учасника кримінального провадження є необхідність подання заяви про вчинення щодо нього кримінального правопорушення або подання заяви про залучення до провадження як потерпілого, однак чинна норма ст. 55 КПК України не наділяє слідчого правом, а обов`язком, визнання особи потерпілою. Слідчий у відповідності до положень ч. 5 ст. 55 КПК України тільки за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що особі не заподіяно шкоду може відмовити у визнанні особи потерпілою. Однак оскаржувана постанова не містить будь-яких відомостей, які б свідчили на підставі яких конкретно очевидних та достатніх підстав слідчий прийшов до висновку про відмову у визнанні потерпілим.

Таким чином, дізнавач, виносячи оскаржувану постанову, повинен був надати аналіз та вказати мотиви прийняття оскаржуваної постанови, виходячи з дослідження всіх наявних в матеріалах кримінального провадження даних щодо можливого спричинення заявнику шкоди.

Однак, оскаржувана постанова не містить посилань на слідчі та інші процесуальні дії, що були проведені з метою перевірки факту спричинення заявнику шкоди та які стали підставою для висновку про відсутність обставин, які б вказували на заподіяння ОСОБА_1 моральної, фізичної або майнової шкоди. Крім того не допитано ОСОБА_5 , як власника квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, винесена слідчим постанова невмотивована та в ній не наведено обґрунтування висновків, тому заявлені по скарзі вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а постанова про відмову у задоволенні клопотання скасуванню, оскільки наявність чи відсутність моральної чи матеріальної шкоди, розмір такої шкоди підлягають доведенню під час досудового розслідування, під час якого заявник повинен користуватися всіма правами потерпілого: заявляти клопотання, оскаржувати процесуальні рішення, приймати участь в дослідженні доказів щодо заподіяної шкоди, тощо.

Згідно постанови Пленуму ВССУ від 03 червня 2016 року «Про практику вирішення слідчими суддями питань, пов`язаних із слідчими (розшуковими) діями» зазначено, що здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні є обов`язком слідчого судді та про те, що відповідно до ч. 2 ст.307 КПК слідчий суддя за результатами розгляду скарги може постановити ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого, прокурора; 2) зобов`язання вчинити певну дію; 3) зобов`язання припинити певну дію; 4) відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи наведене, слідчий суддя вважає оскаржувану постанову дізнавача такою, що містить в собі лише формальні ознаки процесуального рішення без відповідної мотивації.

Частиною 3 ст.307 КПК України передбачено, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.220,303-307,309,372,ст.376 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність дізнавачем СД ВП ГУНП у Дніпропетровський області лейтенантом поліції Пелих А.О. - задовольнити.

Постанову дізнавача СД ВП ГУНП у Дніпропетровський області винесену лейтенантом поліції Пелих А.О., від 01.12.2021 р. про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 42021042050000037 від 11.08.2021 року, за ч. 1 ст. 162 КК України – скасувати.

Зобов`язати уповноважених осіб ВП № 1 Кам`янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 29.11.2021 року, в кримінальному провадженні № 42021042050000037 від 11.08.2021 року, за ч. 1 ст. 162 КК України.

Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її оголошення.

Слідчий суддя Я.В. Замкова