Рішення № 101969209, 14.12.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.12.2021Справа № 910/10216/21За позовом Приватного підприємства «Євротерм-Львів»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецметал Україна»

про стягнення 1 347 200, 00 грн,,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача: Тесля А.В.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Євротерм-Львів» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецметал Україна» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 1 347 200, 00 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 525, 526, 610, 612, 627, 651, 653, 1212 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором поставки №480-2021-45 від 26.03.2021, у частині повної та своєчасної поставки оплаченого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/10216/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 28.07.2021.

26.07.2021 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку з його перебуванням на лікарняному.

Засідання призначене на 28.07.2021 не відбулося, в зв`язку з перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання призначено на 21.09.2021.

25.08.2021 від представника позивача на виконання вимог ухвали суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи виписки банку про рух коштів між позивачем та відповідачем за період з 26.03.2021 по 23.07.2021.

15.09.2021 від представника позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання за відсутності позивача та його представника.

У підготовче засідання 21.09.2021 сторони не з`явились, повідомлені належним чином. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 підготовче засідання відкладено на 26.10.2021.

У підготовче засідання 26.10.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 підготовче засідання відкладено на 16.11.2021.

10.11.2021 від представника позивача надійшли додаткові пояснення.

У підготовче засідання 16.11.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином. Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольною ухвалою від 16.11.2021 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 14.12.2021.

Представник позивача в судовому засіданні 14.12.2021 надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити. Представник відповідача в засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином ухвалою суду, направленою на адресу місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка отримання останнім 22.11.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105481465849, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Оскільки відповідач не скористався своїми процесуальними правами щодо надання заяв по суті спору, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 14.12.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.03.2021 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено договір поставки №480-2021-45 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується в порядку і терміни, встановлені цим договором, передати у власність покупцеві продукцію (металопрокат) (далі - продукція), в повній кількості, відповідної якості, а покупець зобов`язується прийняти продукцію і оплатити її на умовах, визначених в цьому договорі.

Кількість і асортимент продукції, що поставляється, визначається покупцем на підставі замовлення та вказується в рахунках-фактурах, складених постачальником, які є невід`ємною частиною дійсного договору. Накладні оформлюються на кожну партію продукції, що поставляється (п.1.2. договору).

Відповідно до п. 1.4. договору поставка продукції здійснюється відповідно до міжнародних Правил тлумачення термінів «Інкотермс-2010», з врахуванням особливостей, встановлених цим Договором.

Ціни на продукцію, що поставляється за даним договором, є договірними і вказуються в накладних з врахуванням порізки та доставки на кожну партію продукції (п.2.1. договору).

Згідно із п.2.3. покупець проводить оплату продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно виставленого рахунку-фактури в наступному порядку: 100% передоплата.

Відповідно п.3.3. передача продукції від постачальника покупцеві здійснюється за видатково-прибутковою накладною та оформленою покупцем відповідним чином довіреністю на одержання продукції.

Строк поставки товару складає 5 робочих днів, з моменту здійснення покупцем передоплати відповідно виставленого рахунку-фактури (п.3.6. договору).

Цей договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2021, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по договору (п. 10.8. договору).

Також 26.02.2021 сторонами підписано специфікацію №1 до договору (додаток №1) у якій погоджено вид товару - арматура, його кількість - 100 т та вартість в розмірі 2 105 000, 00 грн.

26.03.2021 відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату №1356 за арматуру в кількості 100 т на суму 2 105 000, 00 грн.

Позивачем було оплачено вказаний рахунок згідно платіжного доручення №211 від 26.03.2021 на суму 2 105 000, 00 грн, призначення платежу: «оплата зг. рах.№1356».

Як зазначає позивач, товар відповідачем поставлено лише частково на суму 757 800, 00 грн, інша частина товару на суму 1 347 200, 00 грн поставлена не була, грошові кошти також повернуто не було, що змусило позивача звернутись до суду з даним позовом із вимогами про стягнення з відповідача вказаної суми грошових коштів.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

З наявного в матеріалах справи копії платіжного доручення №211 від 26.03.2021 вбачається, що позивачем перераховано відповідачу грошові кошти в якості попередньої оплати за товар у сумі 2 105 000, 00 грн.

Доказів поставки відповідачем товару на вказану суму матеріали справи не містять та відповідачем у порядку, передбаченому ГПК України, таких доказів суду не надано.

При цьому суд не приймає в якості доказу поставки товару на суму 757 800, 00 грн надану позивачем товарно-транспортну накладну №Р48 від 31.03.2021, оскільки товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 692 Цивільного кодексу України законодавцем було унормовано загальні положення, якими врегульовано загальні питання оплати товару, порядку виконання такого обов`язку та наслідків його порушення, одночасно з цим закріпивши в приписах ст. 693 - 695 цього Кодексу спеціальні норми якими врегульовано правовідносини купівлі-продажу у випадках коли розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати або ж продаж здійснюється з відстрочкою (у кредит) чи розстрочкою.

Визначаючи в таких положеннях наслідки порушення своїх обов`язків учасниками правовідносин купівлі-продажу законодавцем, зокрема, було встановлено, що:

- якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару (ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару (ч. 2 ст. 695 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавцем, зокрема, було визначено такі рівнозначні правові наслідки порушення зобов`язань з оплати чи поставки, а саме: якщо продавець не передав оплачений товар у встановлений строк, то покупець набуває право вимагати повернення суми попередньої оплати; і навпаки: якщо покупець прострочив оплату переданого товару, то продавець має право вимагати його повернення.

Однак, якщо питання моменту виникнення у продавця/покупця відповідних прав вимог є зрозумілим (з моменту порушення строків оплати/поставки), то встановлюючи такі наслідки законодавцем не було визначено чіткого моменту настання кореспондуючих таким правам обов`язків продавця/покупця з повернення передоплати чи повернення товару.

Тому, визначаючи такий момент слід керуватися загальними нормами, під правове рулювання яких підпадають питання виконання зобов`язань.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, із закінченням строку виконання зобов`язання продавця передати оплачений покупцем товар останньому таке зобов`язання припиняється і відповідно трансформується в зобов`язання з повернення сплаченої покупцем передоплати за його вимогою, і навпаки, із закінченням строку оплати покупцем товару, проданого в кредит, таке зобов`язання припиняється і трансформується в зобов`язання з повернення продавцю відповідного товару.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19, вирішуючи питання настання строку виконання обов`язку з повернення суми попередньої оплати, в порядку ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, вказала, що "вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки (30 листопада 2016 року), який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 01 грудня 2016 року."

Так, відповідно до п.3.6. договору строк поставки товару складає 5 робочих днів, з моменту здійснення покупцем передоплати відповідно виставленого рахунку-фактури.

26.03.2021 позивачем здійснено попередню оплату товару в розмірі 2 105 000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №211 від 26.03.2021.

Отже, поставка товару мала бути здійснена відповідачем до 02.04.2021.

Відтак враховуючи, що в положеннях ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та ч.4 ст. 694 Цивільного кодексу України закріплено рівнозначні наслідки тотожних за своєю суттю порушень, притримуючись висновків Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за можливе дійти висновку, що в силу приписів ч. 1 ст. 530 та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) з наступного дня після строку поставки товару, тобто з 03.04.2021.

Доказів повернення відповідачем позивачу сплачених за договором грошових коштів у сумі 2 105 000, 00 грн матеріали справи не містять.

Разом з тим відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, враховуючи що позивач визнає факт поставки відповідачем товару на суму 757 800, 00 грн та заявляє вимогу про повернення лише 1 347 200, 00 грн сплачених грошових коштів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 1 347 200, 00 грн грошових коштів.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецметал Україна» (04119, місто Київ, вулиця Зоологічна, будинок 4-А, офіс 139, ідентифікаційний код 43999699) користь Приватного підприємства «Євротерм-Львів» (79026, місто Львів, вулиця Персенківська, будинок 57, ідентифікаційний код 33532913) 1 347 200 (один мільйон триста сорок сім тисяч двісті) грн 00 коп. грошових коштів та 20 208 (двадцять тисяч двісті вісім) грн 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 16.12.2021.

Суддя Я.А.Карабань