Рішення № 101969140, 29.11.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.11.2021Справа № 753/14808/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Легкої А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом ОСОБА_1

до 1. Національного банку України

2. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сибіги Сабріни Еглерівни

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про припинення зобов`язань за кредитним договором, припинення дії договору іпотеки, скасування запису про іпотеку та зобов`язання вчинити дії

Представники учасників справи:

Від позивача: ОСОБА_1 - особисто;

Від відповідача-1: Бірюк І.В.;

Від відповідача-2: не з`явився;

Від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив припинити зобов`язання ОСОБА_1 , як позичальника, за кредитним договором № 210904-306 від 21 вересня 2004 року; припинити дію договору іпотеки без номеру від 21 вересня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Сибігою С.Е. та зареєстрованого в реєстрі за № 6222, предметом якого є майно: садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер заборони відчуження: 1319970, реєстраційний номер запису про іпотеку: 1320086); земельна ділянка, адреса: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:90:926:0002, (реєстраційний номер заборони відчуження: 1319996, реєстраційний номер запису про іпотеку: 1320086); у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно скасувати номер запису про іпотеку 1320086; зобов`язати приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Сибігу С.Е. зняти обтяження (припинити) заборону та внести до Реєстру речових прав на нерухоме майно запис про припинення обтяження на вказане нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 вересня 2004 року ОСОБА_1 уклав з АКБ "Інтерконтинентбанк" кредитний договір № 210904-306 від 21 вересня 2004 року та договір іпотеки б/н від 21 вересня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Сибігою С.Е. та зареєстрований в реєстрі за № 6222. Відповідно до договору іпотеки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені відомості про заборону відчуження на об`єкти, які належать позивачу на праві приватної власності. У зв`язку з виконанням зобов`язань в повному обсязі перед АКБ "Інтерконтинентбанк" за кредитним договором 05 липня 2019 року позивач звернувся до нотаріуса із заявою про припинення іпотеки та обтяження, однак, йому було відмовлено у задоволенні заяви через відсутність документів, що підтверджують факт повного виконання зобов`язань перед кредитором. На час повного виконання зобов`язань за кредитним договором позивач не звертався до банку за документальним підтвердженням повного виконання зобов`язань, відповідних документів не має. Однак, нотаріусом не враховано інформацію, надану позивачем, про ліквідацію АКБ "Інтерконтинентбанк", відсутність правонаступників відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 16.06.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25.09.2020 скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сибіги Сабріни Еглерівни про припинення зобов`язань за кредитним договором, припинення дії договору іпотеки, скасування запису про іпотеку та зобов`язання вчинити дії закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01.07.2021 справу № 753/14808/19 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу справи від 08.07.2021 справу № 753/14808/19 передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2021 прийнято до розгляду справу № 753/14808/19, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 28.07.2021.

26.07.2021 засобами поштового зв`язку до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Представник відповідача - 2 у підготовче засідання 28.07.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105478349455.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання по справі № 753/14808/19 на 11.08.2021.

10.08.2021 засобами поштового зв`язку до Господарського суду міста Києва від представника відповідача-2 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Представник відповідача - 2 у підготовче засідання 11.08.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання по справі на 06.09.2021.

01.09.2021 засобами поштового зв`язку до Господарського суду міста Києва від представника відповідача-2 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Представники відповідачів 1, 2 у підготовче засідання 06.09.2021 не з`явились.

У підготовчому засідання 06.09.2021 представник позивача заявив усне клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, на підставі статті 50 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та відкладено підготовче засідання по справі № 753/14808/19 на 22.09.2021.

06.09.2021 засобами поштового зв`язку до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли доповнення до позовної заяви.

13.09.2021 засобами поштового зв`язку до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на доповнення до позовної заяви у справі № 753/14808/19.

21.09.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому позивач просив суд витребувати у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб наступний доказ: будь-яке документальне підтвердження (довідка, акт або інше) відсутності заборгованості суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 перед АКБ "ІНТЕРКОНТИНЕНТБАНК" або іншою фізичною чи юридичною особою згідно умов кредитного договору № 210904-306 від 21 вересня 2004 року.

Представники відповідача - 2 та третьої особи у підготовче засідання 22.09.2021 не з`явились.

Представник позивача надав суду для огляду оригінали первинних документів.

У підготовчому засіданні 22.09.2021 судом задоволено клопотання позивача про витребування доказів від 21.09.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 відкладено підготовче засідання по справі № 753/14808/19 на 13.10.2021.

Представники відповідача - 2 та третьої особи у підготовче засідання 13.10.2021 не з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання по справі на 10.11.2021.

02.11.2021 засобами поштового зв`язку до Господарського суду міста Києва від представника відповідача - 2 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Представники відповідача - 2 та третьої особи у підготовче засідання 10.11.2021 не з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 29.11.2021.

29.11.2021 засобами поштового зв`язку від відповідача - 2 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача - 2.

Позивач у судовому засіданні 29.11.2021 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача - 1 у судовому засіданні 29.11.2021 заперечив проти заявлених позовних вимог.

Представники відповідача - 2 та третьої особи у судове засідання 29.11.2021 не з`явились, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0105484188806 та № 0105481488792.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 29.11.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача - 1, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

21.09.2004 року між Акціонерним товариством «Інтерконтинентбанк» (далі - банк) та Суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (далі - позичальник) укладено Кредитний Договір № 210904-306, відповідно до якого банк надає позичальнику кредит в сумі 15 000 доларів США строком з 21.09.2004 року по 20.09.2006 року, із сплатою 15 відсотків річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 21 вересня 2004 року між АКБ «Інтерконтинентбанк» та Суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений Приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Сибігою С.Е., предметом іпотеки за яким є земельна ділянка, площею 0,0597 га та садовий будинок загальною площею 17 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до договору іпотеки, та інформації з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, приватним нотаріусом Сибігою С.Е. накладено заборону на відчуження земельної ділянки та садового будинку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 до припинення договору іпотеки.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та листа Національного банку України № 55-012/62-12503 від 01.07.2009 року, юридична особа - АКБ «Інтерконтинентбанк» припинена та виключена з Державного реєстру банків.

05.07.2019 ОСОБА_1 звернувся до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сибіги С.Е. із заявою про припинення іпотеки та обтяження, з зазначенням того, що іпотечний договір припинив свою дію у зв`язку з виконанням у повному обсязі зобов`язань перед АКБ «Інтерконтинентбанк» за кредитним Договором № 210904-306 від 21.09.2004.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сибіга С.Е. відмовила у задоволенні заяви позивача, посилаючись на норми чинного законодавства України та на відсутність документів на підтвердження факту повного погашення ОСОБА_1 зобов`язань перед кредитором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на час повного виконання зобов`язань за кредитним договором, позивач не звертався до банку за документальним підтвердженням повного виконання зобов`язань, відповідні документи відсутні у позивача.

Разом з цим, позивач вказав на те, що приватним нотаріусом не враховано інформацію, надану позивачем, про ліквідацію АКБ «Інтерконтинентбанк» та відсутність правонаступників, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, а тому позивач просить суд припинити зобов`язання за кредитним договором № 210904-306 від 21.09.2004 року, припинити дію договору іпотеки б/н від 21.09.2004 року; скасувати номер запису про іпотеку 1320086 та зобов`язати Приватного нотаріуса Сибігу С.Е. вчинити дії щодо припинення обтяження.

У відзив на позовну заяву відповідач -1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, та вказав на те, що Національний банк не відповідає за зобов`язаннями інших банків, а також, що погашення заборгованості за кредитним договором може підтверджуватися лише письмовими доказами, у вигляді виписок, квитанцій чи інших розрахунково-касових документів, які містять відомості про сплату коштів, які позивачем до матеріалів справи не надано та вважає, що Національний банк України не є належним відповідачем у справі.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина 1, п.1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорюванні суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8,9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Судом встановлено, що 21 вересня 2004 року між АКБ «Інтерконтинентбанк» та Суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 210904-306, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в сумі 15 000 доларів США строком з 21.09.2004 року по 20.09.2006 року, із сплатою 15 відсотків річних

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 21 вересня 2004 року між АКБ «Інтерконтинентбанк» та Суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений Приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Сибігою С.Е., предметом іпотеки за яким є земельна ділянка, площею 0,0597 га та садовий будинок загальною площею 17 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до договору іпотеки та інформації з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, приватним нотаріусом Сибігою С.Е. накладено заборону на відчуження земельної ділянки та садового будинку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать до припинення договору іпотеки.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та листа Національного банку України №55-012/62-12503 від 01.07.2009 року, юридична особа - АКБ «Інтерконтинентбанк» припинена та виключена з Державного реєстру банків.

11.06.2019 року Національний банк України, на виконання вимог заяви позивача про надання довідки про повне виконання зобов`язань останнього за кредитним договором № 210904-306 від 21.09.2004 року перед АКБ «Інтерконтинентбанк», повідомив, що документи, які б могли свідчить про наявність або відсутність заборгованості ОСОБА_1 на архівне зберігання до Національного банку України не передавалися.

13.06.2019 року позивач звернувся до Приватного нотаріуса Сибіги С.Е. із заявою про припинення іншого речового права (іпотеки) та обтяження (заборону відчуження), у зв`язку з виконанням зобов`язання за кредитним договором № 210904-306 в повному обсязі та припиненням юридичної особи - АКБ «Інтерконтинентбанк».

05.07.2019 року відповідач - 2 відмовила в задоволенні заяви позивача, посилаючись на норми чинного законодавства України та на відсутність документів на підтвердження факту повного погашення ОСОБА_1 зобов`язань перед кредитором.

Згідно з ч. 1 ст.509, ч. 1 ст.526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч.ч. 1,2 ст. 598, ст. 599 ЦК України).

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.

Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених Законом України «Про іпотеку».

Такий висновок зробив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 756/15538/15.

Аналогічний висновок про виключність підстав для припинення іпотеки, передбачених у статті 17 Закону України «Про іпотеку», зробила і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 травня 2019 року у справі № 14-124цс19.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з п.9.2. Іпотечного договору, іпотека припиняється виконанням у повному обсязі Кредитного договору з урахуванням змін.

У зв`язку з наведеним, суд не бере до уваги посилання позивача на ч. 1 ст. 609 ЦК України у відповідності до якої зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), оскільки у матеріалах справи відсутні докази виконання основного зобов`язання належним чином.

Посилання позивача на лист Національного банку України від 11.06.2019 року за № 20-0007/30504, як на доказ відсутності заборгованості перед АКБ «Інтерконтинентбанк», суд оцінює критично, оскільки даним листом НБУ лише поінформував позивача про те, що такі документи, які б могли свідчити про наявність або відсутність заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 21.09.2004 № 210904 - 306 на архівне зберігання не передавались.

Разом з цим суд, зазначає, що в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 витребувано у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб документальне підтвердження (довідку, акт або інше) відсутності заборгованості суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 перед АКБ "ІНТЕРКОНТИНЕНТБАНК" (код ЄДРПОУ 20015535) або іншою фізичною чи юридичною особою згідно умов кредитного договору № 210904-306 від 21 вересня 2004 року.

Третьою особою не надано документів на виконання вимог ухвали суду.

Крім того, ухвалою Господарського суду від 13.10.2021 судом повторно зобов`язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виконати вимоги ухвали Господарського суду від 22.09.2021 в частині витребування доказів.

Під час розгляду справи № 753/14808/19 судом було здійснено ряд процесуальних дій для витребування документів, які б підтвердили будь-яке документальне підтвердження відсутності заборгованості суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 перед АКБ "ІНТЕРКОНТИНЕНТБАНК" за Кредитним договором № 210904-306 від 21 вересня 2004 року, проте третьою особою не було надано суду вище указаних документів.

Стаття 4 Закону України «Про Національний банк України», регламентує, що Національний банк не відповідає за зобов`язаннями фінансових установ, а фінансові установи не відповідають за зобов`язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов`язання.

Відтак, звертаючись до суду з вимогами про припинення зобов`язань за кредитним договором та припинення дії договору іпотеки, позивачем не доведено яким чином відповідачем - 1 порушується його право чи не визнається іншою особою до якої пред`явлено позов у розумінні ст. 15 ЦК України з урахуванням ст. 4 Закону України «Про Національний банк України», зокрема до Національного банку України.

Суд враховує, що згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 17.04.2018 року при розгляді справи № 523/9076/16-ц, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача.

Згідно з частинами 1-3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

При цьому, під час розгляду даної справи позивачем не було заявлено клопотання про залучення співвідповідача або про заміну первісного відповідача належним.

Водночас суд звертає увагу на те, що заміна неналежного відповідача або залучення до справи співвідповідача може проводитися судом першої інстанції (і наслідком таких дій є розгляд справи спочатку) виключно за клопотанням позивача, тоді як у суду відсутня законодавчо встановлена можливість здійснити заміну неналежного відповідача належним за власною ініціативою без відповідного клопотання позивача.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача з цих підстав.

Враховуючи вищенаведене, а також зважаючи на те, що позов у даній справі, зокрема, в частині вимог про припинення зобов`язання ОСОБА_1 , як позичальника, за кредитним договором № 210904-306 від 21 вересня 2004 року та припинення дії договору іпотеки без номеру від 21 вересня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Сибігою С.Е. та зареєстрованого в реєстрі за № 6222, предметом якого є майно: садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер заборони відчуження: 1319970, реєстраційний номер запису про іпотеку: 1320086); земельна ділянка, адреса: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:90:926:0002, (реєстраційний номер заборони відчуження: 1319996, реєстраційний номер запису про іпотеку: 1320086) пред`явлений до неналежного відповідача, враховуючи відсутність визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, у задоволенні даної вимоги позивача слід відмовити.

Щодо зобов`язання про вчинення дій Приватного нотаріуса Сибіги С.Е., суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 74 Закону України «Про нотаріат», одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна..

Згідно з пп. 5.1. п. 5 гл. 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року за № 296/5, нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв`язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, після припинення договору іпотеки у зв`язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; про припинення, розірвання, визнання недійсним договору ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору; органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини; про скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою або закінчення п`ятирічного строку з часу відкриття спадщини на майно особи, оголошеної померлою; про смерть другого з подружжя, що склали спільний заповіт; про скасування рішення суду про позбавлення батьків дитини батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав; про смерть відчужувача за спадковим договором або про смерть другого з подружжя, що уклали спадковий договір; про відчуження майна, переданого під виплату ренти; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підстави для відмови в державній реєстрації прав: 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

Аналіз вищенаведених правових норм та встановлених обставин вище дає підстави для висновку про те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Разом з цим, іпотека є забезпеченням виконання основного зобов`язання, яка припиняється, зокрема у разі припинення основного зобов`язання. Однак, Позивачем не надано доказів на підтвердження факту повного погашення ним зобов`язань перед АКБ «Інтерконтинентбанк», письмових документів, які б містили відомості про сплату коштів, в рахунок погашення кредиту.

У зв`язку з наведеним, суд погоджується з доводами Приватного нотаріуса Сибіги С.Е. щодо відсутності підстав для припинення іншого речового права (іпотеки) та обтяження (заборони відчуження) нерухомого майна, яке складало предмет іпотеки за Договором іпотеки, укладеного між Суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 та АКБ «Інтерконтинентбанк» від 21.09.2004 року через відсутність відповідних документів, а відтак і підстави до зобов`язання Приватного нотаріуса Сибіги С.Е. вчинити відповідні дії відсутні.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

Інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - відмови у задоволенні позовних вимог, з наведених вище підстав, впливу не мають.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 16.12.2021.

Суддя М.Є.Літвінова