Рішення № 101950302, 13.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2021 року м. Київ № 640/17764/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить:

- скасувати рішення від 01 червня 2021 року №2630400005205 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" шляхом зарахування періодів роботи по трудовій книжці з 01 лютого 2001 року по 31 грудня 2003 року, починаючи з настання пенсійного віку, а саме з 25 травня 2021 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" шляхом зарахування періодів роботи по трудовій книжці з 01 лютого 2001 року по 31 грудня 2003 року, починаючи з настання пенсійного віку, а з 25 травня 2001 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 25 травня 2021 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

01 червня 2021 року управлінням прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з тим, що загальний стаж позивача складає 24 роки 2 місяці 22 дні, а періоди по трудовій книжці з 01 лютого 2001 року по 31 грудня 2003 року не зараховані, у зв`язку з неспівпаданням прізвища з паспортними даними.

На переконання позивача, такі дії відповідача є протиправними, що стало підставою для його звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що на положення Інструкції №58 щодо правильності внесення відомостей про прізвище, ім`я та по-батькові особи, тому, оскільки прізвище позивача у трудовій книжці не співпадає з його прізвищем у паспорті, останньому не зараховано до страхового стажу період роботи з 01 лютого 2001 року по 29 жовтня 2010 року, відповідно, у позивача відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком.

На підставі викладеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній послався на те, відповідальність за правильність записів в трудовій книжці не може нести працівник підприємства, які і не повинен такий працівник контролювати роботодавця щодо заповнення трудової книжки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 18 вересня 2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про призначення пенсії за віком.

До заяви позивачем було подано у тому числі трудову книжку, в якій на титульному листі (с. 1) зазначено його анкетні дані російською мовою, як « ОСОБА_1 », а вже на сторінці 41 трудової книжки українською мовою зазначено, як « ОСОБА_1 »

Як вбачається з індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування анкетні дані позивача українською мовою зазначено, як « ОСОБА_1 » та відсутні дані про сплату за нього страхових внесків за період з 2001 року по 2002 рік та за період з 2005 року по 2010 рік.

Згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , анкетні дані позивача українською мовою зазначено, як « ОСОБА_1 ».

Відповідно до записів трудової книжки (арк. 42-43) 01 лютого 2001 року позивач був прийнятий на роботу по трудовому договору на посаду провідного інженера Закритого акціонерного товариства «Артор» та звільнений з посади за власним бажанням на підставі наказу №10 від 29 жовтня 2010 року.

Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 01 червня 2021 року №263040005205 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, розбіжністю даних про прізвище позивача у даних персоніфікованого обліку та паспортних даних, а також незарахуванням до страхового стажу періоду роботи позивача з 01 лютого 2001 року по 29 жовтня 2010 року

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Так, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон України від 09.07.2003 № 1058 (тут і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)) страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

У відповідності до частини 1 статті 44 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону України «від 09.07.2003 №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Статтею 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

У відповідності до пункту 1.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року № 13-1 та чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту- Порядок) заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Абзацом 1 частини 1 статті 24 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не менше ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 20 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Частиною 1 статті 21 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; органів доходів і зборів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 21 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.

Постановою Кабінету Міністрів України №794 від 04 червня 1998 року «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування», прийнята на виконання Указу Президента України від 04 травня 1998 року № 401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування» було затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Пунктом 1 цього Положення передбачено, що персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (пункт 5 Положення).

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі по тексту - Закон України від 08.07.2010 №2464-VI) Пенсійний фонд України (далі - Пенсійний фонд) є органом, уповноваженим відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.

У відповідності до положень статті 12-1 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань:

1) формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру, здійснює заходи щодо надання інформації з Державного реєстру відповідно до цього Закону;

2) взаємодіє в установленому законодавством порядку з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами і організаціями та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

3) здійснює контроль, у тому числі спільно з органами доходів і зборів, за достовірністю відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;

4) бере участь в аналізі та прогнозі надходження коштів від сплати єдиного внеску; 5) здійснює інші функції, передбачені законодавством.

Більш того, статтею 13-1 цього ж Закону передбачено, що Пенсійний фонд та його територіальні органи мають право:

1) отримувати безоплатно від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, необхідні для виконання органами Пенсійного фонду функцій, передбачених цим Законом;

2) брати участь у планових перевірках, які проводяться органами доходів і зборів, для перевірки достовірності відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру, та у випадках, передбачених законом, проводити позапланові перевірки бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів страхувальників щодо достовірності відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб або для призначення пенсій, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час таких перевірок;

3) надавати консультації з питань відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру, та ведення цього реєстру;

4) у разі виявлення за результатами перевірки поданих страхувальником недостовірних відомостей про застрахованих осіб видавати приписи щодо усунення цих порушень, у разі їх невиконання у місячний строк - вносити відповідні зміни до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру;

5) притягувати до адміністративної відповідальності осіб, винних у порушеннях, пов`язаних з поданням недостовірних відомостей, що використовуються у реєстрі застрахованих осіб;

5-1) у разі виявлення за результатами аналізу даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру недостовірних відомостей про застрахованих осіб вимагати від платників єдиного внеску інформацію про ці відомості та усунення порушень;

6) здійснювати інші функції, передбачені законодавством.

Аналіз наведених норм чинного законодавства, що діяло станом на момент звернення позивача з заявою від 25 травня 2021 року, свідчить про те, що на органи Пенсійного фонду України також покладено обов`язок щодо здійснення контролю за достовірністю даних, перевірки відомостей про застрахованих осіб та у разі виявлення порушень органи Пенсійного фонду України наділені повноваженнями саме щодо вжиття необхідних заходів з метою усунення таких порушень, а не лише щодо надання відповіді на звернення про їх наявність.

Згідно з абзацом 5 пункту 1.7 розділу 1 Порядку (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).

Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1. розділу ІІ Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Так, судом встановлено та не спростовано відповідачем, що останнім були виявлені розбіжності у написанні прізвища позивача у реєстрі застрахованих осіб, зокрема, щодо того, що у вказаному реєстрі прізвище позивача зазначено як « ОСОБА_2 », а у паспорті зазначено « ОСОБА_2 », а також відсутні відомості про сплату страхових внесків за період з 2001 року по 2002 рік та з 2005 року по 2010 рік.

В той час, в матеріалах справи наявний експертний висновок від 25 січня 2021 року, складений Українським бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук №056/57-n/2, відповідно до якого українські записи прізвища та по батькові ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (паспорт громадянина України, запис ОСОБА_1 ) і ОСОБА_2 (трудова книжка (с. 41), запис ОСОБА_1 ) та російський запис ОСОБА_1 (трудова книжка (с.1), запис російською мовою ОСОБА_1 у документах, наданих для експертизи є ідентичними.

Проте, відповідачем вказаний експертний висновок не було прийнято до уваги, як і було вчинено жодних заходів, направлених на усунення цих порушень під час перевірки відомостей про застрахованих осіб, зокрема, про позивача, відповідно передчасно прийнято рішення №263040005205 від 01 червня 2021 року, яким відмовлено позивачу у призначенні йому пенсії за віком.

Більш того, слід зазначити, що статтею 62 Закону № 1058-IV визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 3 Порядку підтвердження наявного стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до частини 1 статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення » від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі по тексту - Закон України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом 1.1. пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993року №58 (далі по тексту - Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Управління, обґрунтовуючи відмову у зарахуванні стажу з 01 лютого 2001 року по 29 жовтня 2010 року, посилається у тому числі на те, що у трудовій книжці позивача містяться неточності в написанні анкетних даних позивача.

Проте, як було встановлено судом, запис про анкетні дані позивача в трудовій книжці є ідентичним запису про анкетні дані позивача у паспорті громадянина України.

Також, суд зазначає, що згідно статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Проте, судом встановлено, що відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити стаж позивача, як і не прийнято до уваги, як вже зазначалось судом, експертного висновку від 25 січня 2021 року.

Також, слід зауважити, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок саме на адміністрацію підприємств, а тому її неналежне ведення відповідними особами не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Тобто, неналежний порядок ведення і заповнення трудової книжки не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.

Крім того, суд наголошує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки та інших документів, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

При цьому, відповідач не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача. Судом, як вже було зазначено, в свою чергу, також не встановлено будь-яких виправлень або помилок у записах трудової книжки.

За таких підстав, а також враховуючи встановлені судом обставини, суд, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним зазначене вище рішення відповідача, як таке, що прийнято передчасно, задовольнивши у тому числі позовні вимоги про його скасування.

Також, враховуючи, що відповідачем не зараховано період роботи позивача до страхового стажу з 01 лютого 2001 року по 29 жовтня 2010 року через невідповідність записів щодо анкетних даних у трудовій книжці, індивідуальних відомостях про застраховану особа та паспорті громадянина України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути подану позивачем 25 травня 2021 року заяву про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі, залишивши без задоволення позовні вимоги в частині зобов`язання призначити пенсію за віком, адже прийняттю рішення про призначення пенсії передує насамперед зарахування до страхового стажу усіх періодів роботи позивача.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 900,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 01 червня 2021 року №263040005205 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за віком від 25 травня 2021 року, з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 900,00 грн (дев`ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник