Рішення № 101947547, 09.12.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2021 року Справа №480/8391/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Глазька С.М.,

за участю секретаря судового засідання - Щербаченко В.В.,

представника позивача - Солошенко Л.Є.,

представника відповідача - Квасова Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в приміщенні суду м. Суми адміністративну справу № 480/8391/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) вернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Сумській області (далі - відповідачі), в якій, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 22.09.2021, просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області щодо ненадання ОСОБА_1 невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 17 календарних днів за період з 02.06.2020 по 01.06.2021, за 5 календарних днів за період з 02.06.2021 по 29.07.2021 та за 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період з 06.09.2020 по 05.09.2021;

- зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Сумській області надати ОСОБА_1 невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 17 календарних днів за період з 02.06.2020 по 01.06.2021, за 5 календарних днів за період з 02.06.2021 по 29.07.2021 та за 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період з 06.09.2020 по 05.09.2021;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області №114-0 від 28.07.2021 «Про звільнення» та наказ Державної фіскальної служби України №131-о від 18 лютого 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області;

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суму середньої заробітної плати за затримку розрахунку та суму середньої заробітної плати за затримку видачі трудової книжки по день прийняття судом рішення;

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за 16.01.2021 в розмірі 557,89 грн. та суму середньої заробітної плати за затримку розрахунку по день прийняття судом рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач тривалий час працював на різних посадах у Головному управлінні Державної фіскальної служби у Сумській області, однак оскаржуваними наказами він був звільнений, у зв`язку зі скороченням чисельності штату державних службовців. Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки йому не було запропоновано жодну вакантну посаду, окрім того, з оскаржуваними наказами його не ознайомлювали. Також позивач зазначає, що у день звільнення з ним не був проведений повний розрахунок та видана трудова книжка, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача суму середньої заробітної плати за затримку розрахунку та видачі трудової книжки. Також, позивач зазначає, що відповідач протиправно не надав йому можливість використати наявні дні відпустки.

Ухвалою суду від 06.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 30.09.2021.

30.09.2021 представник Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області надав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що звільнення позивача є правомірним, оскільки він своєчасно був попереджений про майбутнє звільнення. Окрім того, зазначив, що питання щодо звільнення позивача відповідно до його посади, належить ДФС України. Щодо пропонування вакантних посад, то відповідач зазначив, що відповідно до редакції Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, на момент прийняття наказу ДФС України це було правом, а не обов`язком керівника (а.с.93).

09.10.2021 представник Державної фіскальної служби України надав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив аналогічні доводи, що викладені у відзиві іншого відповідача, наголосивши, що пропонування вакантних посад є правом, а не обов`язком керівника відповідача (а.с.124).

Ухвалою суду від 26.10.2021 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін, оцінивши подані учасниками справи докази у їх сукупності та встановивши всі фактичні обставини справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з листопада 2000 року працював в органах фіскальної служби та з жовтня 2014 року працював на посаді заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області.

28.09.2020 позивача було попереджено про наступне вивільнення. У вказаному попередженні зазначено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України віл 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2010 року № 846 «Про внесення змін до деяким актів Кабінету Міністрів України», відповідно до наказів Головного управління ДФС у Сумській області від 29.04.2020 №21 «Про введення в дію Організаційної структури Головного управління ДФС у Сумській області на 2020 рік» та від 06.05.2020 №24 «Про введення в дію штатного розпису Головного управління ДФС у Сумській області на 2020 рік», відповідно до частини шостої статті 49 Кодексу законів про працю України, позивача попереджено про можливе наступне вивільнення із займаної посади не раніше ніж за 30 календарним дням з дати ознайомлення з цим попередженням на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців, з дотриманням вимог чинного законодавства України (а.с.71).

Наказом голови Державної фіскальної служби Україна від 18.02.2021 №131-о «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та наказу Головного управління ДФС у Сумській області від 06.05.2020 №24 «Про введення в дію штатного розпису Головного управління ДФС у Сумській області на 2020 рік», припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління ДФС у Сумській області, у зв`язку зі скороченням чисельності штату державних службовців та реорганізацією у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, п.5 ст.87 Закону України «Про державну службу» (а.с.115).

28.07.2021 Головним управлінням ДФС у Сумській області був прийнятий наказ №114-о «Про звільнення», яким на виконання вимог наказу ДФС Україна від 18.02.2021 №131-о «Про звільнення ОСОБА_1 », було визначено припинити державну службу та звільнити 29 липня 2021 року ОСОБА_1 з посади заступника начальника ГУ ДФС у Сумській області. Окрім того, вказаним наказом було наказано сектору фінансово-бухгалтерського забезпечення виплати ОСОБА_1 вихідну допомогу та грошову компенсацію за невикористані дні відпустки.

Не погоджуючись з вказаними наказами, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 38 Конституції України закріплено, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 та 5 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України «Про державну службу» № 889-VIII (далі - Закону № 889-VIII), у редакції Закону України від 19.09.2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», який набрав чинності 25.09.2019 року (далі – Закон № 117-IX). Дія цього Закону поширюється на державних службовців.

Так, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII (у редакції, чинній станом на момент попередження про звільнення та прийняття наказу №131-о) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною 3 ст. 87 Закону №889-VIII визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п. п. 1 та 1-1 ч. 1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У свою чергу, ч. 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При цьому, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, ст. ст. 42, 42-1, ч.1, 2, 3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус (ч. 3 ст. 40 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Разом з цим, ч. 1 ст. 42-1 КЗпП України унормовано, що працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Згідно ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, ліквідації підприємства, установи, організації.

Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень (частина шоста статті 49-2 КЗпП України).

Законом № 117-ІХ були серед іншого виключені положення абз. 1 і 2 ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

При цьому, аналіз положень Закону № 889-VІІІ дає підстави для висновку, що ст. 87 цього Закону до набрання чинності Законом № 117-IX (до 25.09.2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції – іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

Одночасно із набранням чинності Законом № 117-IX набрав чинності Закон України від 19.09.2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX), яким статтю 40 КЗпП України доповнено ч. 5 такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, ст. ст. 42, 42-1, ч. 1, 2, 3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Суд зазначає, що Верховний Суд у постановах від 26.05.2021 у справах № 140/90/20, № 260/261/20 та від 20.09.2021 у справі №340/221/20, аналізуючи вищевказані законодавчі зміни, зазначив, що виключення зі ст. 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 ч. 1 цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи ч. 3 ст. 5 цього Закону та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.

Приписи ч. 5 ст. 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті.

Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 11.03.2020 у справі № 813/1220/16, від 09.07.2020 у справі № 809/2894/13-a, наголошував на тому, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При цьому, власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Тож у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов`язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено ч. 1 ст. 42 КЗпП України У процесі цього аналізу, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.

Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади.

Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

Тобто у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з ч. 2 ст. 42 КЗпП України.

Крім того, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Саме такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №360/2308/20.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, відповідно до наданих сторонами штатних розписів, посада позивача на якій він працював, дійсно скорочувалась, разом з тим у відповідача були наявні вакантні посади, які він міг запропонувати позивачу з метою подальшої роботи.

Так, представник Головного управління ДФС у Сумській області у судовому засіданні визнав наявність вакантних посад, як на момент попередження про звільнення, так і на момент прийняття оскаржуваних наказів.

Окремо суд звертає увагу, що на момент прийняття оскаржуваного наказу Головного управління ДФС у Сумській області від 28.07.2021 №114-0, редакція ч.3 ст.87 Закону № 889-VІІІ була змінена Законом № 1285-IX від 23.02.2021, а саме визначено обов`язок суб`єкту призначення або керівнику державної служби пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

За таких обставин, суд зазначає, що зміст спірних наказів не містить жодних обґрунтувань з приводу ненадання позивачу можливості переведення на іншу вакантну посаду, таким чином відсутні підстави вважати, що при прийнятті оскаржуваних наказів було дотримано критерію обґрунтованості, оскільки як на час попередження про звільнення, так і на момент звільнення ОСОБА_1 , відповідачі мали реальну можливість перевести позивача на інші вакантні посади, навіть на нижчу посаду державної служби, враховуючи той факт, що такі посади були вакантні, що не заперечує представник Головного управління ДФС у Сумській області.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Внаслідок викладеного, суд вважає протиправним рішення відповідачів про звільнення позивача зі займаної посади, а тому оскаржувані накази №114-о від 28.07.2021 та №131-о від 18.02.2021, визнає протиправним та скасовує, задовольняючи відповідну позовну вимогу.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, позовна вимога про поновлення позивача на посаді підлягає задоволенню та суд приймає рішення поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління ДФС у Сумській області з 30.07.2021.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до наданої відповідачем довідки про середньоденну заробітну плату позивача №428/18-97-01-40 від 08.12.2021, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 розрахована відповідно до Порядоку №100, складала 504,76 грн., а середньомісячна 10600 грн. Представник позивача у судовому засіданні погодилась з правильністю вказаних сум.

Відповідно до кількості робочих днів, що минули за час вимушеного прогулу позивача, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.07.2021 по 09.12.2021 включно у загальній сумі 46942,68 грн. (504,76 грн *93 дні).

Оскільки судом прийнято рішення про поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд вказує, що пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Щодо іншої позовної вимоги визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області щодо ненадання ОСОБА_1 невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 17 календарних днів за період з 02.06.2020 по 01.06.2021, 5 календарних днів за період з 02.06.2021 по 29.07.2021 та 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період з 06.09.2020 по 05.09.2021, та зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Сумській області надати ОСОБА_1 невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 17 календарних днів за період з 02.06.2020 по 01.06.2021, 5 календарних днів за період з 02.06.2021 по 29.07.2021 та 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період з 06.09.2020 по 05.09.2021, суд зазначає наступне.

Відповідно до матеріалів справи, судом встановлено, що позивач дійсно мав вищезазначену кількість невикористаних днів відпустки, оскільки відповідно до наказу №114-о від 28.07.2021 за вказані дні відпустки при звільненні було виплачено грошову компенсацію.

Разом з тим, позивач оскаржує дії Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області щодо ненадання йому зазначених днів відпустки до дня звільнення.

Так, позивач зазначає, що 05.07.2021 він надіслав на адресу двох відповідачів однакові заяви, у яких просив на підставі ст.59 Закону України «Про державну службу» та ст.3 Закону України «Про відпустки», надати йому частину щорічної відпустки тривалістю 17 календарних днів з 19.07.2021 за період роботи з 02.06.2020 по 02.06.2021, з наданням грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

ДФС України на вищевказану заяву позивача надала відповідь від 21.07.2021, у якій було зазначено, що питання щодо надання позивачу відпустки належить до компетенції керівника ГУ ДФС у Сумській області (а.с.22).

Головне управління ДФС у Сумській області на вищевказану заяву позивача 21.07.2021 надало відповідь, у якій було зазначено, що наказом ДФС України від 18.02.2021 № 131-о, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з позивачем припинено державну службу та звільнено з посади заступника начальника Головного управління ДФС у Сумській області, у зв`язку із скороченням чисельності штату державних службовців та реорганізацією у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, пункт 5 статті 87 Закону України «Про державну службу». З дня видання наказу по 16 липня 2021 року включно на службі позивач не з`являвся, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. У вказаному листі зроблено посилання на ст.10 Закону України «Про відпустки», у зв`язку з чим, зазначено, що позивачем з урахуванням вказаної норми не надано документів щодо підстав надання відпустки.

Вказані дії Головного управління ДФС у Сумській області щодо ненадання позивачу невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 17 календарних днів за період з 02.06.2020 по 01.06.2021, суд вважає протиправними, оскільки на час отримання вказаної заяви позивач фактично не був звільнений з роботи, а тому, відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про відпустки», мав можливість отримати невикористану відпустку з наступним звільненням.

Разом з тим, позовна вимога зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Сумській області надати ОСОБА_1 невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 17 календарних днів за період з 02.06.2020 по 01.06.2021 не може бути задоволена судом, оскільки на даний час накази відповідачів про звільнення позивача з посади скасовуються даним рішенням суду та позивач поновлюється на посаді, у зв`язку з чим, після поновлення позивача на посаді на нього не поширюється ч.1 ст.3 Закону України «Про відпустки», а тому право на отримання відпустки вирішується керівником Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області відповідно до ст.10 Закону України «Про відпустки».

Окрім того, суду зазначає, що оскаржуваним наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області №114-0 від 28.07.2021 «Про звільнення», визначено виплатити позивачу грошову компенсацію за вищевказану відпустку, а тому у разі задоволення позову у даній частині позовних вимог без повернення позивачем відповідачу вказаної компенсації, може мати наслідком подвійність фінансових витрат відповідача на оплату вказаної відпустки.

Також суд зазначає, що відповідачем жодним чином не вирішено вимогу позивача про виплату грошової допомоги, про яку позивач зазначив у заяві від 05.07.2021.

У зв`язку з викладеним, суд вважає за потрібне зобов`язати Головне управління ДФС у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відпустки та виплати грошової допомоги від 05.07.2021, з урахуванням висновків суду.

Щодо позовних вимог визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області щодо ненадання позивачу невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 5 календарних днів за період з 02.06.2021 по 29.07.2021 та 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період з 06.09.2020 по 05.09.2021 та зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Сумській області надати позивачу невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 5 календарних днів за період з 02.06.2021 по 29.07.2021 та 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період з 06.09.2020 по 05.09.2021, суд зазначає, що вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач не звертався до відповідача з заявами про надання вказаних відпусток. Окрім того, відповідно до наказу Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області №114-0 від 28.07.2021 «Про звільнення», визначено виплатити позивачу грошову компенсацію за вищевказані відпустки.

Позовні вимоги позивача стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області на користь позивача суму середньої заробітної плати за затримку видачі трудової книжки по день прийняття судом рішення не підлягають задоволенню, оскільки як встановлено судом та не заперечується стороною позивача, як на день звільнення, так і на час розгляду даної справи, позивач до відповідача звертався, а оскаржувані накази отримав поштою разом з супровідним листом, у якому позивачу пропонувалось з`явитися до відповідача для отримання трудової книжки, що в свою чергу позбавляє відповідача можливості вручити позивачу трудову книжку (а.с.116).

Доводи представника позивача, що позивач в усній формі просив посадову особу надіслати трудову книжку поштою на адресу позивача, є безпідставними, оскільки відповідно до п.4.2 Інструкції Про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

У зв`язку з викладеним , вказана вимога не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області на користь позивача заробітну плату за 16.01.2021 в розмірі 557,89 грн. та суму середньої заробітної плати за затримку розрахунку по день прийняття судом рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до табелю обліку робочого часу позивача, наданого відповідачем, 16.01.2021 - значиться як день відпустки.

Так, наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області від 11.01.2021 №1-В, позивачу було перенесено невикористану частину додаткової відпустки державного службовця за період з 06.09.2019 по 05.06.2020 за 18 років державної служби (у зв`язку із хворобою з 26.11.2020 по 07.12.2020), тривалістю 1 календарний день на 16 січня 2021 року.

Посилання представника позивача у судовому засіданні щодо незгоди з вказаним наказом, суд не приймає до уваги, оскільки вказаний наказ є чинним та ніким не оскаржений.

Окрім того, суду зазначає, що відповідно до довідки, виданої Головним управлінням Державної фіскальної служби у Сумській області 08.09.2021 №231/18-97-08-40 за вищевказаний день відпустки позивачу було нараховано 601,14 грн.

У зв`язку з викладеним, вказана вимога не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги стягнути в Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області на користь позивача суму середньої заробітної плати за затримку розрахунку, а саме неотримання у день звільнення 15811,98 грн, а отримання вказаної суми 27.08.2021 та 28.08.2021, суд зазначає наступне.

Відповідно до матеріалів справи, дійсно в день звільнення позивачу не було виплачено частину належних коштів, у зв`язку з тим, що залишались невідшкодованими кошти Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності - оплата за дні тимчасової втрати працездатності позивача. Вказані обставини не заперечує відповідач, зазначаючи про це у довідці від 08.09.2021.

Суд зазначає, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Водночас, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, те, що затримка виплати коштів відбулася не з вини відповідача, а у зв`язку з затримкою відшкодування коштів Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, та відсутності можливості у відповідача виплатити вказані кошти за рахунок власних коштів, суд не вбачає підстав для задоволення зазначених позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Сумській області щодо ненадання ОСОБА_1 невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 17 календарних днів за період з 02.06.2020 по 01.06.2021.

Зобов`язати Головне управління ДФС у Сумській області розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відпустки та виплати грошової допомоги від 05.07.2021, з урахуванням висновків суду.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Сумській області №114-о від 28.07.2021 «Про звільнення» та наказ Державної фіскальної служби України №131-о від 18.02.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління ДФС у Сумській області з 30.07.2021.

Стягнути з Головного управління ДФС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 39456414) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 46942,68 грн. за період з 30.07.2021 по 09.12.2021.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 10600,00 грн.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 16 грудня 2021 року.

Суддя С.М. Глазько