
Справа № 420/14241/21
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенка А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051; адреса: вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
Стислий зміст позовних вимог.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, в якому позивач, з урахуванням уточнень, просить суд:
- визнати протиправними дії Відповідача щодо ненадання публічної інформації за запитом;
- зобов`язати Відповідача надати Позивачу повну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 500 000 гривень (один мільйон п`ятсот тисяч гривень).
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Генеральної прокуратури України із запитом про надання публічної інформації. Однак, відповіді на запит позивач не отримав.
Вважаючи дії відповідача протиправним, позич звернувся до суду з даним позовом.
28.09.2021 року за вх. № 53161/21 від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що на електронну адресу Офісу Генерального прокурора надійшов запит ОСОБА_1 в якому позивач просив надати інформацію про стан розгляду кримінального провадження № 12015160480003266. Згідно з даними ЄРДР процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12015160480003266 здійснювалося прокуратурою Київського району м. Одеси. Внаслідок структурних змін, які мали місце в органах прокуратури України впродовж 2016-2021 років, в структурі Одеської обласної прокуратури на цей час відсутня прокуратура Київського району м. Одеси. Запит ОСОБА_1 направлено до Одеської обласної прокуратури для визначення належного розпорядника серед підпорядкованих територіальних підрозділів Одеської обласної прокуратури. Твердження позивача про ненадання відповіді на запит по суті Одеською обласною прокуратурою станом на 10.08.2021 року є безпідставним, оскільки Одеською обласною прокуратурою надано відповідь запитувачу на електронну та поштову адреси та запит направлено за належністю для розгляду до Київської окружної прокуратури м. Одеси, якою 13.08.2021 року надано запитувану ОСОБА_1 інформацію.
27.09.2021 року за вх. №52998/21 та 27.09.2021 року за вх. №ЕС/2024/21 від позивача надійшла відповідь на відзив в якій позивач підтримав позицію викладену в позовній заяві та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заяви чи клопотання від сторін.
29.09.2021 року за вх. №53521/21 та за вх. №ЕС/2050/21 від позивача надійшла уточнена позовна заява.
25.10.2021 року за вх. №59167/21 від Офісу Генерального прокурора надійшли заперечення на заяву про уточнення позовних вимог.
Процесуальні дії, вчинені судом.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/14241/21 була розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 12.08.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до положень ст. 263 КАС України.
Ухвалою суду від 13.09.2021 року вирішено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 11.10.2021 року.
Ухвалою суду від 11.10.2021 року заяву судді Аракелян М.М. про самовідвід задоволено.
18.10.2021 року після проведення повторного автоматичного розподілу справ, справу №420/14241/21 призначено судді Бутенко А.В.
Ухвалою суду від 21.10.2021 року прийнято справу до провадження та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України.
Обставини справи.
28.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся з інформаційним запитом до Генеральної прокуратури України щодо надання інформації про стан розгляду кримінального провадження № 12015160480003266, що внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.07.2015 року про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
28.07.2021 року листом № 27/3-2274вих.21 Офіс Генерального прокурора повідомив позивача, що його запит направлено за належністю для розгляду в межах компетенції до Одеської обласної прокуратури, відповідно до ч.3 ст.32 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
04.08.2021 року Одеська обласна прокуратура направила інформаційний запит ОСОБА_1 за належністю для розгляду до Київської окружної прокуратури м. Одеси.
13.08.2021 року за вих. №4553вих-21 Київська окружна прокуратура м. Одеси направила на адресу позивача відповідь на інформаційний запит, відповідно до якої Київська окружна прокуратура м. Одеси повідомляє, що у кримінальному провадженні № 12015160480003266 від 02.07.2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, яке перебувало в провадженні Київського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області, 31.10.2016 року прийнято рішення про його закриття за відсутністю складу кримінального правопорушення, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.
Джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно з ст.2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про інформацію» основними напрямами державної інформаційної політики є: забезпечення доступу кожного до інформації.
Згідно з ч.2 ст.20 Закону України «Про інформацію» будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
За частиною 1 ст. 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Згідно з п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про доступ до публічної інформації», суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;
4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
До розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють:
1) інформацією про стан довкілля;
2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;
3)інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян;
4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
Відповідно до ч.4 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Як передбачено ч.1 ст.14 цього Закону розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Згідно з ч.1, 2 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно ч.4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.
Згідно з ч.2 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Таким чином, у ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначений вичерпний перелік для відмови у задоволенні запиту на інформацію.
Отже, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі.
Висновки суду.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 28.07.2021 позивач звернувся з інформаційним запитом до Генеральної прокуратури України щодо надання інформації про стан розгляду кримінального провадження № 12015160480003266, що внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.07.2015 року про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
Офіс Генерального прокурора повідомив позивача, що його запит направлено за належністю для розгляду в межах компетенції до Одеської обласної прокуратури, відповідно до ч.3 ст.32 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
04.08.2021 року Одеська обласна прокуратура направила інформаційний запит ОСОБА_1 за належністю для розгляду до Київської окружної прокуратури м. Одеси.
13.08.2021 року за вих. №4553вих-21 Київська окружна прокуратура м. Одеси направила на адресу позивача відповідь на інформаційний запит, відповідно до якої Київська окружна прокуратура м. Одеси повідомляє, що у кримінальному провадженні № 12015160480003266 від 02.07.2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, яке перебувало в провадженні Київського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області, 31.10.2016 року прийнято рішення про його закриття за відсутністю складу кримінального правопорушення, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.
Отже, позивач отримав відповідь на інформаційний запит від 28.07.2021 року у повному обсязі, що підтверджується письмовими доказами наявними в матеріалах справи, що спростовує твердження позивача про не надання відповіді на інформаційний запит.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 1 500 000,00 грн., суд зазначає, що вказана вимога є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Так, за змістом статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
На підставі ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно ч.3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як зазначено у пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.
У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 зазначено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, яким є ступінь вини заподіювала, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Позивач не доводив та в ході судового розгляду суд не встановлював причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю відповідача та наявною, на його думку, моральною шкодою.
Враховуючи те, що позивачем не було доведено заподіяння діями та бездіяльністю відповідача моральної шкоди, яка полягла у моральних стражданнях, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1 500 000,00 грн.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v.» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051; адреса: вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії – відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Бутенко
.
Судове рішення № 101947105, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 16.12.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 420/14241/21. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: