Рішення № 101943595, 15.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2021 р. Справа№200/11264/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльність протиправною ,зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

01 вересня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду, засобами поштового зв`язку, надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про:

- визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 16 серпня 2017 року;

- зобов`язання здійснити нарахування та виплату індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 16 серпня 2017 року включно із застосуванням базового місяця – листопад 2015 року;

- визнання протиправною бездіяльність щодо не виплати в повному обсязі грошової винагороди за безпосередню участь в АТО за період з 02.02.2015 року по 16.08.2017 року;

- стягнення грошову винагороду за безпосередню участь в АТО за період з 02.02.2015 року по 16.08,2017 року 29885,76 грн;

- визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення;

- зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 16.08.2017 року№

- стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення у сумі 45497,01 грн.;

- стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення – 16.08.2017 року по день винесення рішення судом.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачу при звільненні не було виплачено індексацію грошових доходів за період х 01.06.2016 року по 16.08.2017 року, компенсацію за невикористані додаткові відпустки за період з 2015 року по 2017 року та частково не виплачено грошову винагороду за безпосередню участь в АТО. Крім того вважає, що розрахунок при звільненні був проведений несвоєчасно.

Відповідач позов не визнав та 10 листопада 2021 року, засобами поштового зв`язку, надіслав відзив на позовну заяву, зі змісту якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування своєї позиції зазначив, що порядок проведення індексації грошового забезпечення поліцейським передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 року № 782, яка набрала чинності 24.10.2017 року, а отже у відповідача відсутні підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з червня 2016 року по серпень 2017 року. Разом з цим вказав, що розмір винагороди за участь в антитерористичній операції визначається пропорційно часу участі у такій операції та виплачується тільки за час фактичної участі у відповідних заходах, з таких підстав, ОСОБА_1 було нараховано та виплачено винагорода за безпосередню участь у проведенні АТО. Також, позивачем у період з 2015 року по 2017 року із рапортами про надання додаткових відпусток як учасник бойових дій до відповідача не звертався, а тому вказана відпустка йому не надавалась, крім того, зазначив, що невикористані дні такої додаткової відпустки не діляться на частини, не переносяться та не компенсуються.

24 листопада 2021 року на адресу суду, засобами поштового зв`язку, надійшла відповідь на відзив зі змісту якої позивач спростував та визнав протиправними висновки, які наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви: десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 27 вересня 2021 року продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви: п`ять днів з дня вручення позивачу даної ухвали.

Ухвалою суду від 11 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження, витребувано копії та докази.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_1 виданий Єнакіївським МВ УМВС України у Донецькій області 23 липня 2002 року. Має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою від 05 квітня 2018 року №0000509042, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2

Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_2 виданий 20.10.2015 року ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Відповідно до посвідченням серія НОМЕР_3 виданий 30 серпня 2019 року ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – осіб з інвалідністю війни.

Згідно з трудовою книжкою серія НОМЕР_4 ОСОБА_1 : 02.10.2009 року прийнятий на службу в органи внутрішніх справ; 06.11.2015 року звільнений зі служби в органах внутрішніх справ; 07.11.2015 року прийнятий на службу до Національної поліції; 16.08.2017 року звільнений за служби в Національній поліції.

Наказом начальника Головного управління Національної поліції України в Донецькій області від 16.08.2017 року № 394 о/с звільнено ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням.

16 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою в якій просив, зокрема: нарахувати та сплатити індексацію грошових доходів з 01.03.2015 року по 16.08.2017 року; нарахувати та спалити ти грошову компенсацію за невикористану додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій за період з 07.11.2015 року по 16.08.2017 року; перерахувати та сплатити винагороду за безпосередню участь в АТО за період з 07.11.2015 року по 16.08.2017 року; виплатити кошти за кожен день затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 16 серпня 2017 року по день повного розрахунку при звільненні.

Листом від 09.07.2021 року №Б-338/12/02-2021 відповідач повідомив, що підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року відсутні. Додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не переноситься, не ділиться та не замінються грошовою компенсацію, у зв`язку з чим відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій. Щодо нарахування та виплати винагороди за безпосередню участь в АТО за час проходження служби вказав, що у період з 07.11.2015 року по 03.02.2016 року підстави для нарахування та виплати такої допомоги відсутні, за період з 04.02.2016 року по 16.08.2017 року було нараховано та виплачено грошова винагорода за безпосередню участь в АТО.

Довідкою відповідача від 15.06.2020 року № 2216/12/03-2020 підтверджено факт невикористання ОСОБА_1 додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2017 років.

Відповідно до довідок від 15.06.2020 року № 113 та №453 ОСОБА_1 у період з 24.10.2014 року по 06.11.2015 року та з 07.11.2015 року по 16.08.2017 року нараховувалась та виплачувалась винагорода за безпосередню участь в АТО.

Відповідно до довідки Головного управління Національної поліції України в Донецькій області від 26.10.2021 року № 4140/12/04-2021 ОСОБА_1 додаткову відпустку як учасник бойових дій за період 2015-2017 років не використовував.

Відповідно до довідки Головного управління Національної поліції України в Донецькій області від 28.10.2021 року №1533 ОСОБА_1 з 1 червня 2016 року по 16 серпня 2017 року індексація не зараховувалась та не виплачувалась.

Довідкою Головного управління Національної поліції України в Донецькій області від 26.10.2021 року № 4139/12/04-2021 підтверджено факт зарахування ОСОБА_1 до складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції та території Донецької області в період з 07.04.2014 року по 06.11.2015 року та з 07.11.2015 року по 16.08.2017 року. Також цей факт підтверджується довідкою Головного управління Національної поліції України в Донецькій області від 15.06.2020 року №2217/12/03-2020.

Вважаючи протиправними дії відповідача, щодо неповного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернувся до суду.

Положеннями Закону України “Про Національну поліцію” (далі - Закон № 580) встановлено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України (п. 4 ч. 10 ст. 62 Закону України “Про Національну поліцію”) .

Згідно частин 1, 2 та 5 статті 94 Закону України “Про Національну поліцію”, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон № 1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Статтею 2 Закону № 1282 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Приписами статті 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Положеннями статті 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно частини 2 статті 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, з метою реалізації цих положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).

Порядок № 1078 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей (п. 2 Порядку).

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку № 1078).

Так, пунктом 6 Порядку № 1078 встановлено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи зі служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з 1 листопада 2017 року - після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782 “Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, якою абз. 5 п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, після слова “військовослужбовців” доповнено словом “поліцейських”, є неприйнятними, оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону України “Про Національну поліцію” та Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно частини 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Оскільки право на індексацію грошового забезпечення позивача, передбаченого Законом України “Про Національну поліцію” та Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” порушено, воно підлягає відновленню в судовому порядку.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачеві протиправно не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення з 01 червня 2016 року по 16 серпня 2017 року.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі № 823/2249/18, які відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

При цьому, розрахунок індексації грошового забезпечення, у відповідності до положень Порядку №1078 та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», є компетенцією (дискреційною функцією) відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і отримував грошове забезпечення.

Щодо позовних вимог про зобов`язання виплатити повному обсязі грошову винагороду за безпосередню участь в АТО за період з 02.02.2015 року по 16.08.2017 року та стягнення такої винагороди, суд зазначає наступне.

Законом України від 20 березня 2003 року № 638-VІ “Про боротьбу з тероризмом” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 638-VІ) встановлено, що антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону № 638-VІ Міністерство внутрішніх справ України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ; надає Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби; забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 158 від 04 червня 2014 року “Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету” (що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об`єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою військовослужбовцям, у тому числі строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації Національної гвардії і Державної прикордонної служби, водіям автотранспортних засобів Національної гвардії і Державної прикордонної служби починаючи з 01 травня 2014 року виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України “Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій” від 31 січня 2015 року № 24 (далі - Постанова №24), в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у відсотках місячного грошового забезпечення.

Розмір винагороди визначається виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії та повинен становити не менш як 3000 гривень на місяць.

У разі коли військовослужбовець, особа рядового або начальницького складу, що брали безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця, розмір винагороди визначається пропорційно дням участі виходячи з її розміру, що становить не менш як 3000 гривень. Винагорода військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу виплачується також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я після отриманих під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду поранень (контузії, травми, каліцтва).

Відповідно до пункту 2 Постанови № 24 військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам виплачуються додаткові винагороди за виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.

Пунктом 3 Постанови № 24 визначено розмір винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду згідно з додатком 1, розмір додаткових винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам за виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду згідно з додатком 2.

Пунктом 6 Постанови № 24 визнано таким, що втратив чинність, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України “Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету” від 4 червня 2014 року № 158 (Офіційний вісник України, 2014 року, № 46, стаття 1211) у частині виплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу винагороди в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш як 3000 гривень, у розрахунку на місяць.

Наказом Міністерства оборони України “Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій” від 02 лютого 2015 року № 49, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 лютого 2015 року за №135/26580, затверджено Порядок та умови виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду (далі - Порядок № 49).

Пунктом 4 розділу І Порядку № 49 встановлено, що виплата винагород та додаткових винагород здійснюється військовослужбовцям за місцем проходження служби на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій), керівництва військових формувань та органів державної влади. Командирам (начальникам) військових частин (закладів, установ, організацій) - наказами вищих командирів (начальників, керівників).

Відповідно до пункту 6 розділу 1 Порядку № 49 виплата винагород військовослужбовцям здійснюється за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду, визначених додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України “Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій” від 31 січня 2015 року № 24.

Пунктами 1, 2, 3, 7 розділу II Порядку № 49 передбачено, що військовослужбовцям (крім резервістів) у період мобілізації (у тому числі часткової) або з моменту введення воєнного стану та до дати завершення демобілізації або закінчення (скасування) воєнного стану, у період проведення АТО за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою виплачується винагорода у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення. Розмір винагороди визначається, виходячи з розміру посадового окладу (у тому числі посадового окладу за посадою, до тимчасового виконання обов`язків (завдань) за якою допущено військовослужбовця), окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії, та повинен становити не менш як 3000 гривень на місяць. У разі участі у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця розмір винагороди визначається пропорційно дням участі, виходячи з її розміру, що становить не менш як 3000 гривень. Винагорода виплачується за час, обрахований з дня фактичного початку участі військовослужбовців (крім резервістів) у заходах, зазначених у п. 1 цього розділу, до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів (штабу АТО).

Безпосередня участь у відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою підтверджується журналом бойових дій (журналом ведення оперативної обстановки), бойовим донесенням (підсумковим, терміновим та позатерміновим), рапортом керівника підрозділу, який виконував завдання. Крім того, підтвердними документами є бойовий наказ командира військової частини для виконання поставлених завдань охорони об`єктів (несення служби на блокпостах, звільнення об`єктів, які захоплені, тощо), письмовий наказ командира військової частини, який виконував завдання, запис у книзі прикордонної служби підрозділу охорони державного кордону про виконання завдань прикордонними нарядами щодо відбиття збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, постова відомість під час охорони об`єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку тощо), де визначені особовий склад, який залучається до охорони, час, місце, порядок виконання завдань, книга служби нарядів та подій, що відбувалися.

Аналіз вказаних норм свідчить, що винагорода за безпосередню участь в АТО виплачується не за весь час залучення особи до складу сил та засобів АТО, а тільки за час фактичної участі цієї особи у відповідних заходах.

Зарахування особи до списку осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій, здійснюється на підставі відповідних наказів командирів (штабу АТО), в яких зазначається про дату початку такої участі та дату фактичного завершення такої участі. В подальшому, на підставі вмотивованого рапорту керівника структурного підрозділу, де проходить службу особа, Головним управлінням МВС України в області видається відповідний наказ, який, в свою чергу, є підставою для нарахування грошової винагороди особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, призначеної за безпосередню участь у проведенні АТО.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції на посаді старшого інспектора відділу взаємодії з правоохоронними органами, контролю за організацією роботи блокпостів та виконання підрозділами завдань в зоні проведення АТО управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області..

Накази першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України №33 від 02.02.2015 року, № 347 від 13.12.2015 року, № 348 від 14.12.2015 року, № 120 дек від 30.04.2018 року підтверджують включення позивача до сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Військовослужбовці з числа включених до таких сил та засобів у подальшому можуть залучатися до проведення Антитерористичної операції.

Суд зазначає, що відповідачем самостійно визначено кількість днів участі позивача в АТО, підтверджуються факт його безпосередньої участі в АТО, надано внутрішні накази про залучення позивача до такої участі, а тому суд дійшов висновку, що позивач приймав участь в АТО у період з 02.02.2015 року по 16.08.2017 року, всього 561 днів.

Відповідно до довідок про нарахування та виплату грошової винагороди за безпосередню участь в АТО від 15.06.2020 року № 113 та № 453 ОСОБА_1 : в травні 2015 року було виплачено винагороду за лютий 2015 року (28 днів) у розмірі 5014,19, за березень 2015 року (31 день) у розмірі 6114,81; в липні 2015 року було виплачено винагороду за квітень 2015 року (30 днів) у розмірі 6888,00, за травень 2015 року (31 день) у розмірі 6595,00; у серпні 2015 року було виплачено винагороду за червень 2015 року (30 днів) у ромзірі 6449,00; у вересні 2015 року було виплачено винагороду за липень 2015 року (31 день) у розмірі 5557,00, за серпенб 2015 року (11 днів) у розмірі 3841,00; у листопаді 2015 року було виплачено винагороду за вересень 2015 року (30 днів) у розмірі 7192,00, за жоветнь 2015 року (31 день) – 5206,00; у грудні 2015 року було виплачено винагороду за листопад 2015 року (6 днів) – 1449,00; у червні 2016 року було виплачено винагороду за лютий 2016 року (5 днів) – 206,90, за березень 2016 року (20 днів) – 774,19, за квітень 2016 року (10 днів) – 400,00, за травень 2016 року (21 день) – 387,10; у липні 2016 року було виплачено винагороду за травень 2016 року (21 день) – 812,90, за червень 2016 року (26 днів) – 1040,00; у серпні 2016 року було виплачено винагороду за липень 2016 року (1 день) – 38,71; у жовтні 2016 року було виплачено винагороду за серпень 2016 ркоу (28 днів) – 1083,87, за вересень 2016 року (30 днів) – 1200,00; у листопаді 2016 року було виплачено винагороду за жовтень 2016 року (21 день) – 812,90; у грудні 2016 року було виплачено винагороду за листопад 2016 року (12 днів) – 480,00; у березні 2017 року було виплачено винагороду за лютий 2017 року (28 днів) – 1200,00; у квітні 2017 року було виплачено винагороду за березень 2017 року (17 днів) – 658,06; у травні 2017 року було виплачено винагороду за квітень 2017 року (19 днів) – 760,00; у червні 2017 року було виплачено винагороду за травень 2017 року (29 днів) – 1122,58; у липні 2017 року було виплачено винагороду за червень 2017 року (21 день) – 8

Відповідно до довідок про нараховане та виплачене грошове забезпечення, видних Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області від 15.06.2020 року № 114, №454, №455 у період з лютого 2015 року по 16 серпеня 2017 позивач отримав наступне грошове забезпечення: лютий 2015 року – 5105,59; березень 2015 року – 6114,81; квітень 2015 року – 6887,79; травень 2015 року – 6595,47; червень 2015 року 6449,31; липень 2015 року – 5557,42; серпень 2015 року – 6267,14; вересень 2015 року – 7192,43; жовтень 2015 року – 8268,64; з 01 листопад 2015 року по 06 листопада 2015 року – 6555,08; з 07 листопада 2021 року по 30 листопада 2021 року – 3840,00; грудень 2016 року – 10169,76; січень 2016 року – 7231,20; лютий 2016 року – 6051,07; березень 2016 року – 9890,69; квітень 2016 року – 9510,96; травень 2016 року – 9262,56; червень 2016 року – 9262,56; липень 2016 року – 7999,95; серпень 2016 року – 9262,56; вересень 2016 року – 9207,36; жовтень 2016 року – 12091,24; листопад 2016 року – 11028,23; грудень 2016 року – 11548,8; січень 2017 року – 11496,96; лютий 2017 року – 9768,27; березень 2017 року – 10201,16; квітень 2017 року – 6668,94; травень 2017 року – 11200,99; червень 2017 року – 11198,88; липень 2017 року – 11198,88; серпень 2017 року – 0.

Оскільки матеріали справи не містять доказів безпосередньої участі позивача в АТО у районах проведення активної фази АТО (лінії бойового зіткнення), а лише в інших районах (місцях) проведення АТО, тому з 20.01.2016 обчислення винагороди позивачу за участь в АТО повинно здійснюватися з розрахунку 1200,00 грн на місяць.

З урахуванням зазначеного, враховуючи положення Постанови № 18, Наказу № 385, Інструкції, суд приходить до висновку, що обчислення винагороди повинно здійснюватися з дня фактичного початку участі в операціях і заходах до дня завершення такої участі, тобто винагорода виплачується військовослужбовцям за відповідні місяці із дня фактичної участі в операціях до дня завершення такої участі.

Обраховуючи розмір винагороди позивача за безпосередню участь в АТО, суд враховує, що згідно з Інструкцією про виплату грошового забезпечення, індексація та нічні є складовою грошового забезпечення та носить постійний характер, відповідно, має враховуватися під час обчислення суми винагороди, а разові премії до свят та матеріальна допомога носять разовий характер, відповідно, не враховуються при обчисленні суми винагороди за безпосередню участь в АТО.

Таким чином, з урахуванням викладеного, враховуючи накази про залучення позивача до участі в АТО, періоди залучення та розмір винагороди за безпосередню участь в АТО відповідно до відомостей наданих документів з січня 2015 року по серпень 2017 року мав складати (без врахування одноразових виплат):

За 2015 рік: за лютий 2015 року – 5105,59 (5105,59 грн/28 д. х 28 днів участі в АТО), за березень 2015 року – 6114,81 (6114,81 грн/31 д. х 31 днів участі в АТО); за квітень 2015 року - 6887,79 (6887,79 грн/30 д. х 30 днів участі в АТО); за травень 2015 року - 6595,47 (6595,47грн/31 д. х 31 днів участі в АТО); за червень 2015 року - - 6449,31 (6449,31грн/30 д. х 30 днів участі в АТО); за липень 2015 року - 5557,42 (5557,42грн/31 д. х 31 днів участі в АТО): за серпень 2015 року – 2223,82 (6267,14грн/31 д. х 11 днів участі в АТО); за вересень 2015 року - 7192,43 (7192,43грн/30 д. х 30 днів участі в АТО); за жовтень 2015 року - 8268,64 (8268,64грн/31 д. х 31 днів участі в АТО); за листопад 2015 року – 2079,01 (10395,08грн/30 д. х 6 днів участі в АТО)

За 2016 рік: за лютий 2016 року – 600,15 (1200грн/29 д. х 5 днів участі в АТО); за березень 2016 року – 774,20 (1200грн/31 д. х 20 днів участі в АТО); за квітень 2016 року – 400,00 (1200грн/30 д. х 10 днів участі в АТО); за травень 2016 року – 1200 (1200грн/31 д. х 31 днів участі в АТО); за червень 2016 року - 1040 (1200грн/29 д. х 5 днів участі в АТО); за липень 2016 року – 38,71 (1200грн/31 д. х 1 днів участі в АТО); за серпень 2017 року – 1083,87 (1200грн/31 д. х 5 днів участі в АТО); за вересень 2017 року – 1200,00 (1200грн/30 д. х 30 днів участі в АТО); за жовтень 2016 року – 812,90 (1200грн/31 д. х 21 днів участі в АТО); за листопад 2016 року – 480,00 (1200грн/30 д. х 12 днів участі в АТО); за грудень 2016 року - 600,15 (1200грн/29 д. х 5 днів участі в АТО).

За 2017 рік: за лютий 2017 року - 1200 (1200грн/28 д. х 28 днів участі в АТО); за березень 2017 року – 658,06 (1200грн/31 д. х 17 днів участі в АТО); за квітень 2017 року – 760,00 (1200грн/30 д. х 19 днів участі в АТО); за травень 2017 року – 1122,58 (1200грн/31 д. х 29 днів участі в АТО); за червень 2017 року – 840,00 (1200грн/30 д. х 21 днів участі в АТО); за липень 2017 року – 309,68 (1200грн/31 д. х 8 днів участі в АТО); червень 2017 року – 309,68 (1200грн/31 д. х 8 днів участі в АТО).

З наведених розрахунків за період служби з 02.02.2015 року по 16.08.2017 року, позивач мав право на отримання винагороди за участь в АТО у розмірі 69904,27 грн (56474,29+8229,98+5200)

Відповідачем сплачено позивачу винагороду за безпосередню участь в АТО у загальному розмірі 66742,57 грн, тобто позивачу недоплачено 3161,70 грн (69904,27 грн - 66742,57 грн).

Позовна вимога в частині виплати винагороди у період з грудня 2015 року по січень 2016 року (включно) та грудня 2016 року по січень 2017 року (включно) задоволенню не підлягає, оскільки докази на підтвердження фактичної участі позивача у проведенні антитерористичної операції в зазначені періоди, в матеріалах справи відсутні.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність, щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік та зобов`язання нарахувати та випалити таку компенсацію, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно частини 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Отже, нормами вищевказаного Закону не визначено, за який конкретно вид відпустки виплачується грошова компенсація.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06.04.2016, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).

За приписами абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Отже, у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

З огляду на зазначене, суд зазначає, що при звільненні поліцейського - учасника бойових дій - позивача, він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2017 роках додаткової відпустки.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 16.08.2017 року по день винесення рішення судом.

У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, в якій зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 викладені наступні правові висновки: «Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.»

Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з довідкою ГУНП в Донецькій області від 01.04.2021 року №418 грошове утримання позивача за 2 календарних місяців роботи до звільнення, а саме червень-липень 2017 року. становить: червень 2017 року – 11198,88 грн., липень 2017 року - 11198,88 грн., середньоденний розмір грошового забезпечення складає 367,18 грн. Відповідно, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в арифметичному обчисленні становить 580878,76 грн. (середньоденне грошове забезпечення 367,18 грн х 1582 календарних днів).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, датою закінчення проходження позивачем служби є 16 серпня 2017 року, а з позовом до суду позивач звернувся лише 25 серпня 2021 року.

Враховуючи наявність між сторонами спору про належні позивачу при звільненні суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 3000 грн.

Під час розгляду справи судом не було встановлено, що невиплата відповідачем позивачеві інелксації, грошової винагороди за безпосередню участь в АТО та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки були обумовлені проявом грубого свавілля.

Разом з цим, позовна вимога, щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (по грошовому забезпеченні якому немає спору) в сумі 45497,01 грн. задоволенню не підлягає, оскільки стягненню підлягає сума після повного розрахунку при звільненні, проте на той час, такого розрахунку відповідачем проведено не було.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів, слід задовольнити частково.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно ч. 3, ч. 6 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 241-246, 255, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльність протиправною ,зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 16 серпня 2017 року.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, щодо невиплати у повному обсязі грошової винагороди за безпосередню участь в АТО за період з 02.02.2015 року по 16.08.2017 року.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр-т. Нахімова, буд. 86; код ЄДРПОУ 40109058) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 16 серпня 2017 року включно.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області ( місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр-т. Нахімова, буд. 86; код ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) грошову винагороду за безпосередню участь в АТО за період з 02.02.2015 року по 16.08.2017 року у розмірі 3161 (три тисячі сто шістдесят одна) гривна 70 коп.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр-т. Нахімова, буд. 86; код ЄДРПОУ 40109058) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр-т. Нахімова, буд. 86; код ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16.08.2017 року по день винесення рішення судом, тобто по 15 грудня 2021 року у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області ( місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр-т. Нахімова, буд. 86; код ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 3 розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя М.М. Крилова