Рішення № 101938398, 06.12.2021, Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/676/21

Провадження № 2/352/417/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2021 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

у складі: головуючого - судді Струтинського Р.Р.

з участю секретаря Кукули О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 18.01.2021 р. звернувся в суд з позовом до відповідачів про відшкодування моральної шкоди у розмірі 140133,33 грн, заподіяну незаконною ухвалою Івано-Франківського міського суду від 30.11.2020 р. у справі № 344/14971/20.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що він 05.11.2020 р. звернувся до Івано-Франківського міського суду з позовом до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 140133,33 грн, заподіяної бездіяльністю т.в.о. начальника Івано-Франківського відділу поліції ГУ НП в Івано-Франківській області про відмову внести відомості до ЄРДР, вказані у листі від 29.05.2020 р. №К-69/108/46/04-2020 про злочин, передбачений ч.2 ст. 382 КК України. 10.11.2020 р. суддею Польською М.В. винесено ухвалу про залишення вказаного позову без руху у зв`язку з несплатою судового збору. 20.11.2020 р. позивач звернувся до Івано-Франківського міського суду із заявою про невиконання ухвали суду від 10.11.2020 р. та про відвід судді Польської М.В. 24.11.2020 р. його заяву про відвід передано на розгляд іншому судді, та 25.11.2020 р. суддя Бабій О.М. винесла ухвалу про відмову у задоволенні його заяви про відвід судді. 30.11.2020 р. суддя Польська М.В. винесла ухвалу про повернення позовної заяви позивачу. Позивач оскаржив дану ухвалу, та постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24.12.2020 р. ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви скасовано, повернуто справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Таким чином, суддя Польська М.В. порушила норми матеріального та процесуального права, тому що незаконно позбавила позивача права на суд. Івано-Франківський міський суд як юридична особа та орган державної влади, який повністю фінансується із державного бюджету, не виконав свої обов`язки, передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р.,чим заподіяв позивачу моральну шкоду. Його страждання полягають в тому, що суд виніс незаконну ухвалу, чим спричинив душевні, психічні страждання, що призвело до приниження честі, гідності, репутації, ушкодження здоров`я, порушення спілкування із оточуючими людьми, вимушених змін або обмежень у виборі активної діяльності, звичайного кола спілкування та інших негативних наслідків. Оцінюючи заподіяну моральну шкоду у розмірі 140133,33 грн позивач виходить з того, що його душевні страждання стосувались і були направлені на справедливість та на надію, що він живе у правовій державі. Просив стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду у розмірі 140133,33 грн за незаконну ухвалу Івано-Франківського міського суду від 30.11.2020 р. у справі № 344/14971/20.

Відповідач - Івано-Франківський міський суд подав письмовий відзив, в якому позов не визнав, мотивуючи, що твердження позивача про те, що Івано-Франківським міським судом не виконані обов`язки щодо забезпечення його конституційних прав є особистою незгодою з рішенням суду, яке вправі переглядатися вищими судовими інстанціями, з належною перевіркою таких доводів чи доказів. До позовної заяви позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння позивачу сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру. Вважає, що заявлені вимоги є взагалі необґрунтованими. Крім того, відповідно до позиції Верховного суду України, висловленій у постанові від 01.03.2017 р. у справі № 6-3139цс16, належним відповідачем в таких спорах може бути виключно держава в особі Державної казначейської служби України, а не суд чи суддя. Просив у позові відмовити.

Відповідач- Державна казначейська служба України у поданому відзиві позов не визнав, мотивуючи, що Державна казначейська служба здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, є окремою юридичною особою, має власний кошторис, печатку із зображенням Державного гербу України та своїм найменуванням, самостійно несе відповідальність за власні дії, будь-яких протиправних дій відносно позивача не здійснювала. Права та охоронювані законом інтереси позивача не порушував, що підтверджується тим, що позивач не вказує на Державну казначейську службу України як на порушника своїх прав. З повноважень та завдань Державної казначейської служби України не вбачається, що цей орган несе відповідальність за шкоду, завдану судами, як зазначено позивачем у позові, в результаті незаконних дій органів державної влади. Просив у позові відмовити.

Позивач у судове засідання не з`явився, у поданій позовній заяві просив справу розглянути в його відсутності.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Ухвалою суду від 29.01.2021 р. у справі призначено підготовче засідання, ухвалою суду від 23.09.2021 р. закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст.5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Нормами статей 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10.11.2020 р. суддею Польською М.В. залишено позовну заяву ОСОБА_1 до Управління ПП в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди без руху (а.с.15).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30.11.2020 р. суддею Польською М.В. повернуто вказану позовну заяву позивачу ОСОБА_1 (а.с.16-18).

Не погодившись з даною ухвалою, ОСОБА_1 оскаржив ухвалу Івано-Франківського міського суду. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24.12.2020 р. ухвалу суду про повернення заяви скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.64-69).

Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» вказано, що суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.

У статтях 62, 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись в порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Отже, законність процесуальних судових рішень і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.

Аналіз зазначених положень свідчить про те, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з розглядом конкретної справи, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Згідно з частиною11 статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно.

Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).

Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі витікає також із тлумачення статей 1174, 1176 Цивільного кодексу України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду покладається на державу, а не на суд.

Аналогічний висновок було зроблено й Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 490/7300/14-ц.

Відповідно до ч. 4 ст.58 ЦПК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

За змістом статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Окрім цього відповідно до ст. 174 ЦК України держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення. При цьому, відповідно до ст. 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов`язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов`язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов`язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов`язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб`єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов`язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.

Згідно підпункту 4 пункту 3 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228, оскільки одним з основних завдань Мінюсту є забезпечення представництва інтересів держави у судах України, здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав людини, під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземних суб`єктів та України.

Отже, належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя, а звертаючись до суду з даним позовом, позивач в якості відповідача не зазначив належного відповідача Державу Україна та, відповідно до частини 4 ст.58 ЦПК України, яка бере участь через відповідний орган, а саме Міністерство юстиції України.

Таким чином, у задоволенні позову, заявленого до неналежного відповідача- Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, слід відмовити.

Щодо пред`явлених позовних вимог до Державної казначейської служби України суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку моральну шкоду у розмірі 140133,33 грн за незаконну ухвалу Івано-Франківського міського суду від 30.11.2020 р.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду, передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування визначені статтею 1173 ЦК України.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015 Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Одним із основних завдань Казначейства є реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів (п.3).

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).

Згідно пункту 35 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка у цих правовідносинах бере участь через орган Казначейської служби як розпорядника бюджетних коштів.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Отже, належним відповідачем у справі про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням чи бездіяльністю суду є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.

З повноважень та завдань Державної казначейської служби України не вбачається, що цей орган несе відповідальність за шкоду, завдану судами в результаті протиправної бездіяльності. Самостійним відповідачем Державна казначейська служба України за такого роду позовами бути не може.

На думку суду, позивач не довів неправомірності будь-яких дій або бездіяльності Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області під час вирішення справи № 344/14971/20, які були заявлені як до суду, так і до Державної казначейської служби України як центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Позивачем також не доведено наявності завданої йому моральної шкоди, протиправності дій її заподіювача, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача.

При цьому скасування судом вищої інстанції ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2020 року у справі № 344/14971/20 саме по собі не вказує на наявність неправомірних дій місцевого суду під час її ухвалення.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 454/1655/16-ц (провадження № 61-1773св17), від 25 червня 2020 року у справі № 463/257/17 (провадження № 61-19707св19).

З огляду на викладене суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову за недоведеністю та безпідставністю позовних вимог, крім того позов пред`явлений не до тих осіб, які мають відповідати за позовом.

На підставі наведеного, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», вимог ст. 170, 174, 176, 1166, 1167 ЦК України, керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

Відмовити у позові ОСОБА_1 до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідачі: Івано-Франківський міський суд, м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 11, код ЄДРПОУ 02891693;

Державна казначейська служба України, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.

Повне судове рішення складено 16.12.2021 р.

Суддя Руслан СТРУТИНСЬКИЙ