Рішення № 101933993, 15.12.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.12.2021Справа № 910/17112/21

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 13 657,80 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод» (надалі - ПрАТ «Авдіївський коксохімічний завод») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення 13 657,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором перевезення вантажу, а саме незабезпечення залізницею збереження вантажу в процесі перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки у розмірі вартості втраченого вантажу на суму 13 657,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.

15.11.2021 до Господарського суду міста Києва від АТ «Укрзалізниця» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на відсутність доказів оплати позивачем втрачено вантажу.

Будь яких заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив наступне.

На виконання умов договору №19/151 від 07.07.2019, Товариство з обмеженою відповідальністю «Д.Трейдінг» здійснило відправку вугілля на адресу ПрАТ «Авдіївський коксохімічний завод» залізничним транспортом, що підтверджується залізничними накладними №46987921, №46987830 та №46994984.

На станції одержувача залізницею проведено комісійну перевірку маси вантажу та за результатами зважування виявлено, що частину вантажу у вагонах №547779574, №56009509, №55339972, №54752787, №56957004, №56046881, №56576150, №53529368 та №53129649 було втрачено, про що складено комерційні акти №482803/72 від 20.04.2021, №482803/73 від 20.04.2021, №482803/74 від 20.04.2021, №482803/75 від 20.04.2021, №482803/76 від 20.04.2021, №482803/77 від 20.04.2021, №482803/78 від 20.04.2021 та №482803/79 від 20.04.2021.

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, вини відповідача у частковій втраті вантажу під час його перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки на суму 13 657,80 грн.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно частини 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У відповідності до ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно частини 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.

За змістом ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Частиною 2 ст. 24 Статуту залізниць України передбачено право залізниці перевіряти правильність відомостей, зазначених вантажовідправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Приписами ст. 37 Статуту визначено, що під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса, вантажі, що перевозяться насипом і наливом, а також інші вантажі, зважування яких на вантажних вагах неможливе, зважуються на вагонних вагах. Маса вантажів визначається відправником.

Матеріалами справи (накладні №46987921, №46987830 та №46994984) підтверджується прийняття вантажу до перевезення АТ «Українська залізниця» (перевізник) від Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (вантажовідправник) та здійснення його перевезення зі станції відправлення до станцій призначення.

Згідно із ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Статтею 52 Статуту встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.

Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

У відповідності до ст. 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.

Як встановлено судом, за результатами зважування вантажу, який перевезено згідно з накладних №46987921, №46987830 та №46994984, виявлено його часткову втрату у вагонах №547779574, №56009509, №55339972, №54752787, №56957004, №56046881, №56576150, №53529368 та №53129649, на підтвердження чого перевізником складено відповідні комерційні акти.

Зокрема, зі змісту комерційного акту №482803/72 від 20.04.2021 вбачається, що на підставі акту загальної форми №24147 від 20.04.2021 станції Покровськ було проведено зважування вантажу на справних 100-тонних електронних вагах вантажоодержувача №0346 (заводський номер №02), приписаних до станції Авдіївка Дон. зал. і повірених 27.01.2021. Згідно документу значиться вага: нетто 69 900 кг, тара 22 200 кг. При зважуванні виявилось: брутто 89 100 кг, нетто 66 900 кг, тара 22 200 кг, що менше ваги зазначеної в накладній на 3 000 кг. Вантаж прибув у справному вагоні, люка щільно закриті, течі вантажу немає. Над 1 та 7 люками є виїмка 150 х 280 х 50см, маркування відсутнє. Зважування вантажу проводили: ДС Балачіов Б.Ю., агент комерційний Стаценко О.В., прийомоздавальник ПрАТ «АКХЗ» Громова А.С., слідчий Жосін. При повторному зважуванні в присутності вищевказаних осіб недостача вантажу підтвердилася. Завідувача вантажним двором немає по штату.

Зі змісту комерційного акту №482803/73 від 20.04.2021 вбачається, що на підставі акту загальної форми №24142 від 20.04.2021 станції Покровськ було проведено зважування вантажу на справних 100-тонних електронних вагах вантажоодержувача №0346 (заводський номер №02), приписаних до станції Авдіївка Дон. зал. і повірених 27.01.2021. Згідно документу значиться вага: нетто 69 800 кг, тара 23 150 кг. При зважуванні виявилось: брутто 90 150 кг, нетто 67 000 кг, тара 23 150 кг, що менше ваги зазначеної в накладній на 2 800 кг. Вантаж прибув у справному вагоні, люка щільно закриті, течі вантажу немає. Поверхня вантажу нижче рівня бортів 10-20 см, розрівнена, маркована повздовжними бороздами - потоптана. Над 1 та 7 люками є виїмка 150 х 280 х 50см, маркування відсутнє. Зважування вантажу проводили: ДС Балачіов Б.Ю., агент комерційний Стаценко О.В., прийомоздавальник ПрАТ «АКХЗ» Громова А.С., слідчий Жосін. При повторному зважуванні в присутності вищевказаних осіб недостача вантажу підтвердилася. Завідувача вантажним двором немає по штату.

Зі змісту комерційного акту №482803/74 від 20.04.2021 вбачається, що на підставі акту загальної форми №24141 від 20.04.2021 станції Покровськ було проведено зважування вантажу на справних 100-тонних електронних вагах вантажоодержувача №0346 (заводський номер №02), приписаних до станції Авдіївка Дон. зал. і повірених 27.01.2021. Згідно документу значиться вага: нетто 69 800 кг, тара 21 700 кг. При зважуванні виявилось: брутто 89 000 кг, нетто 67 300 кг, тара 21 700 кг, що менше ваги зазначеної в накладній на 2 500 кг. Вантаж прибув у справному вагоні, люка щільно закриті, течі вантажу немає. Поверхня вантажу нижче рівня бортів 10-20 см, розрівнена, маркована повздовжними бороздами - потоптана. Над 1 та 7 люками є виїмка 150 х 280 х 50см, маркування відсутнє. Зважування вантажу проводили: ДС Балачіов Б.Ю., агент комерційний Стаценко О.В., прийомоздавальник ПрАТ «АКХЗ» Громова А.С., слідчий Жосін. При повторному зважуванні в присутності вищевказаних осіб недостача вантажу підтвердилася. Завідувача вантажним двором немає по штату.

Зі змісту комерційного акту №482803/75 від 20.04.2021 вбачається, що на підставі акту загальної форми №24140 від 20.04.2021 станції Покровськ було проведено зважування вантажу на справних 100-тонних електронних вагах вантажоодержувача №0346 (заводський номер №02), приписаних до станції Авдіївка Дон. зал. і повірених 27.01.2021. Згідно документу значиться вага: нетто 69 800 кг, тара 21 500 кг. При зважуванні виявилось: брутто 88 400 кг, нетто 66 900 кг, тара 21 500 кг, що менше ваги зазначеної в накладній на 2 900 кг. Вантаж прибув у справному вагоні, люка щільно закриті, течі вантажу немає. Поверхня вантажу нижче рівня бортів 10-20 см, розрівнена, маркована повздовжними бороздами - потоптана. Над 1 та 7 люками є виїмка 150 х 280 х 50см, маркування відсутнє. Зважування вантажу проводили: ДС Балачіов Б.Ю., агент комерційний Стаценко О.В., прийомоздавальник ПрАТ «АКХЗ» Громова А.С., слідчий Жосін. При повторному зважуванні в присутності вищевказаних осіб недостача вантажу підтвердилася. Завідувача вантажним двором немає по штату.

Зі змісту комерційного акту №482803/76 від 20.04.2021 вбачається, що на підставі акту загальної форми №24139 від 20.04.2021 станції Покровськ було проведено зважування вантажу на справних 100-тонних електронних вагах вантажоодержувача №0346 (заводський номер №02), приписаних до станції Авдіївка Дон. зал. і повірених 27.01.2021. Згідно документу значиться вага: нетто 68 800 кг, тара 20 650 кг. При зважуванні виявилось: брутто 86 850 кг, нетто 66 200 кг, тара 20 650 кг, що менше ваги зазначеної в накладній на 2 600 кг. Вантаж прибув у справному вагоні, люка щільно закриті, течі вантажу немає. Поверхня вантажу нижче рівня бортів 10-20 см, розрівнена, маркована повздовжними бороздами - потоптана. Над 7 люком є виїмка 150 х 280 х 50см, над 1-2 люками виїмка 300 х 280 х 50см, маркування порушене. Зважування вантажу проводили: ДС Балачіов Б.Ю., агент комерційний Стаценко О.В., прийомоздавальник ПрАТ «АКХЗ» Громова А.С., слідчий Жосін. При повторному зважуванні в присутності вищевказаних осіб недостача вантажу підтвердилася. Завідувача вантажним двором немає по штату.

Зі змісту комерційного акту №482803/77 від 20.04.2021 вбачається, що на підставі акту загальної форми №24138 від 20.04.2021 станції Покровськ було проведено зважування вантажу на справних 100-тонних електронних вагах вантажоодержувача №0346 (заводський номер №02), приписаних до станції Авдіївка Дон. зал. і повірених 27.01.2021. Згідно документу значиться вага: нетто 69 850 кг, тара 22 650 кг. При зважуванні виявилось: брутто 90 750 кг, нетто 68 100 кг, тара 22 650 кг, що менше ваги зазначеної в накладній на 1 750 кг. Вантаж прибув у справному вагоні, люка щільно закриті, течі вантажу немає. Поверхня вантажу нижче рівня бортів 10-20 см, розрівнена, маркована повздовжними бороздами - потоптана. Над 7 люком є виїмка 150 х 280 х 50см, маркування порушено. Зважування вантажу проводили: ДС Балачіов Б.Ю., агент комерційний Стаценко О.В., прийомоздавальник ПрАТ «АКХЗ» Громова А.С., слідчий Жосін. При повторному зважуванні в присутності вищевказаних осіб недостача вантажу підтвердилася. Завідувача вантажним двором немає по штату.

Зі змісту комерційного акту №482803/78 від 20.04.2021 вбачається, що на підставі акту загальної форми №24153 від 20.04.2021 станції Покровськ було проведено зважування вантажу на справних 100-тонних електронних вагах вантажоодержувача №0346 (заводський номер №02), приписаних до станції Авдіївка Дон. зал. і повірених 27.01.2021. Згідно документу значиться вага: нетто 69 300 кг, тара 24 250 кг. При зважуванні виявилось: брутто 89 150 кг, нетто 64 900 кг, тара 24 250 кг, що менше ваги зазначеної в накладній на 4 400 кг. Вантаж прибув у справному вагоні, люка щільно закриті, течі вантажу немає. Поверхня вантажу нижче рівня бортів 10-20 см, розрівнена, маркована повздовжними бороздами - потоптана. Над 1 - 5 люками маркування відсутнє. Зважування вантажу проводили: ДС Балачіов Б.Ю., агент комерційний Стаценко О.В., прийомоздавальник ПрАТ «АКХЗ» Громова А.С., слідчий Жосін. При повторному зважуванні в присутності вищевказаних осіб недостача вантажу підтвердилася. Завідувача вантажним двором немає по штату.

Вказані комерційні акти за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, а тому визнається судом належним та допустимим доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній, фактичній масі вантажу, та недостачі вантажу, який перевозився у вагонах №547779574, №56009509, №55339972, №54752787, №56957004, №56046881, №56576150, №53529368 та №53129649.

При цьому, докази заперечень відповідача щодо форми, порядку складання, змісту вказаних комерційних актів та посадових осіб, які їх підписали, а також факту опротестування його з боку сторін відсутні.

Підпунктом 8 п. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Вимогами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).

Статтею 225 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Для застосування таких правових наслідків порушення зобов`язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вище перелічених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Стаття 623 Цивільного кодексу України зобов`язує сторону, яка порушила зобов`язання відшкодувати завдані у результаті цього збитки.

Факт нестачі за спірними перевезеннями підтверджений комерційними актами, які є належними і допустимими доказами у відповідності до вимог ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України. В той час як залізниця, всупереч викладеним вище нормам процесуального законодавства, враховуючи обставини, які встановлені самим відповідачем у комерційних актах, не спростувала подані позивачем докази на підтвердження завдання збитків у зв`язку з частковою втратою вантажу, що сталася з вини перевізника. Як і не надала жодних доказів на підтвердження того, що недостача прийнятого залізницею до перевезення вантажу без зауважень виникла з незалежних від неї причин.

Отже, залізниця повинна відшкодувати збитки, завдані незбереженням вантажу під час його перевезення.

Статтями 130, 133 Статуту залізниць України передбачено, що одержувач вантажу має право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу за умови пред`явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Передача іншим організаціям або громадянам права на пред`явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Згідно із статтею 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ст. 114 Статуту).

Згідно з ст. 115 Статуту вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

На підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано суду копії рахунку-фактури №1904-4 від 19.04.2021 та акту приймання-передачі вугільної продукції №1904-4 від 19.04.2021, рахунку-фактури №1904-6 від 19.04.2021 та акту приймання-передачі вугільної продукції №1904-6 від 19.04.2021, рахунку-фактури №1904-7 від 19.04.2021 та акту приймання-передачі вугільної продукції №1904-7 від 19.04.2021. Рахунки фактури складено постачальником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Д.Тгейдінг», а акти приймання-передачі підписані та скріплені печатками підприємств постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.Тгейдінг» та покупця - ПрАТ «Авдіївський коксохімічний завод», які, з огляду на ст. 113 Статуту залізниць України, приймається судом в якості належних та допустимих доказів.

Також, вказані рахунки були повністю оплачені позивачем, що підтверджується випискою за 28.05.2021 з рахунку ПрАТ «Авдіївський коксохімічний завод», у зв`язку з чим суд не приймає до уваги твердження відповідача про відсутність доказів оплати спірного вантажу.

Позивачем правомірно враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Згідно з п. «г» ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.

Суд перевірив правильність наданого позивачем розрахунку вартості вагової нестачі вантажу і встановив, що останній проведений з урахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто (2%) та кількості фактичної недостачі, у зв`язку з чим сума втраченого вантажу у вагонах №547779574, №56009509, №55339972, №54752787, №56957004, №56046881, №56576150, №53529368 та №53129649 складає 13 657,80 грн.

При цьому, залізниця не довела, що нестача виникла з незалежних від перевізника причин.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В 2.7. роз`яснення президії Вищого господарського суду України №04-5/601 від 29.05.2002 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею», зазначено, що згідно зі статтями 924 Цивільного кодексу України, 314 Господарського кодексу України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Статут не передбачає обов`язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлений судом факт втрати частини вантажу, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПрАТ «Авдіївський коксохімічний завод» до АТ «Українська залізниця» про стягнення суми збитків, які виникли у зв`язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 13 657,80 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 558,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії додаткової угоди №11/10/55 від 12.10.2021 (далі - додаткова угода) до договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) №320/18Ю від 19.03.2018, укладений між Приватним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Всеукраїнська адвокатська допомога» (далі - адвокатське об`єднання), акту №11/10/55 від 12.10.2021 приймання - передачі наданих послуг до договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) №320/18Ю від 19.03.2018, довіреності №11/20/03 від 01.01.2021 на ім`я довірителя - адвоката Бичкова О.Є., а також свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2493 від 20.03.2007.

У пункті 1 додаткової угоди передбачено, що вона визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвокатського об`єднання на надання юридичних послуг (правової допомоги) у спорі за позовом №11/10/55 про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» суму нестачі вугільної продукції у розмірі 13 657,80 грн., адвокатське об`єднання зобов`язується здійснювати представництво та захист інтересів клієнта у суді будь-якої ланки на території України, в тому числі у Верховному Суді.

Приписами пунктів 6.1 та 6.2 додаткової угоди визначено, що правова допомога вважається наданою після підписання акту надання послуг (акту приймання-передачі наданих послуг), який підписується сторонами та скріплюється печатками. Адвокатське об`єднання надає клієнту акт надання послуг (акт приймання-передачі наданих послуг), в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов договору, додаткові витрати, які були понесені адвокатським об`єднанням понад узгоджену суму гонорару (якщо такі мали місце).

Згідно з актом №11/10/55 від 12.10.2021 адвокатське об`єднання надало, а клієнт прийняв юридичні послуги (правову допомогу) відповідно до додаткової угоди №11/10/55 від 12.10.2021 до договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) №320/18Ю від 19.03.2018. Вартість послуг адвокатського об`єднання за цим актом приймання-передачі послуг становить 5 558,00 грн. Підписанням цього акту сторони підтвердили факт надання послуг відповідно до положень договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) №320/18Ю від 19.03.2018.

З попереднього розрахунку судових витрат вбачається, що адвокатом надані юридичні послуги вартістю 5 558,00 грн., а саме: консультація клієнта з вивченням документів, узгодження правової позиції вартістю 794,00 грн. (1 год.) та підготовка, складення та подання позовної заяви вартістю 4 764,00 грн. (6 год.).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом з тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).

Одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У відзиві на позов відповідачем зауважено, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомоги не співрозмірні з сумою позовних вимог та не підтверджені належними доказами, у зв`язку з чим АТ «Українська залізниця» просить суд відмовити в покладені на відповідача витрат на професійну правничу допомогу позивачу.

Крім того, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вище наведеній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», рішення у справі «Баришевський проти України», рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України», рішення у справі «Двойних проти України», рішення у справі «Меріт проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів та доказової бази за позовом, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу за позовом не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

При цьому, судом враховано, що адвокат Бичков О.Є. здійснює представництво позивача в судах згідно довіреності №11/20/03 із січня 2021 року (тобто, станом на дату подання даного позову - понад 10 місяців), а згідно з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень та програми «Діловодство спеціалізованого суду» адвокатом Бичковим О.Є. було здійснено представництво позивача в більш ніж 5-ти тотожних з даною справ про стягнення вартості втраченого вантажу з Акціонерного товариства «Українська залізниця», у зв`язку з чим виникають сумніви стосовно обґрунтованості витраченого адвокатом часу на підготовку, складання та подання позовної заяви - 6 годин, з урахуванням того, що адвокатом неодноразово здійснювалася підготовка тотожних позовів, наприклад, у справах №910/7278/21, №910/7859/21, №910/15354/21, тощо.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача понесених витрат позивача на правову допомогу у загальному розмірі 2 000,00 грн., що є пропорційним предмету спору та обсягу наданих послуг.

Враховуючи викладене, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» (86065, Донецька обл., м. Авдіївка, проїзд Індустріальний, 1; ідентифікаційний код 00191075) суму збитків, які виникли у зв`язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 13 657 (тринадцять тисяч шістсот п`ятдесят сім) грн. 80 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий