Рішення № 101932761, 16.12.2021, Станично-Луганський районний суд Луганської області

Справа №430/1238/21

Провадження №2/430/249/21

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2021 року смт. Станиця Луганська

Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі: головуючого судді Дьоміної О.П., за участю секретаря судового засідання Золкіної А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Станиця Луганська Луганської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Станично-Луганська селищна військово-цивільна адміністрація Щастинського району Луганської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Станично-Луганського районного суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа - Станично-Луганська селищна військово-цивільна адміністрація Щастинського району Луганської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якій просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що вона є власником будинку на підставі договору купівлі продажу житлового будинку від 11.12.2003 року, зареєстрованого в реєстрі за №3919, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка зазначає, що у належному їй будинку зареєстрований колишній чоловік її доньки ОСОБА_2 . Це підтверджується довідкою №740 від 14.06.2021 року, виданою виконавчим комітетом Валуйської сільської ради Щастинського району. Однак, відповідач фактично не мешкає у вказаному будинку з 2012 року, що підтверджується актами, підписаними сусідами, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та актом обстеження житлово-побутових умов, складеним секретарем Валуйської сільської ради Щастинського району. Позивачка звертає увагу на те, що вона не має зв`язку із ОСОБА_2 , актуальні контакти його на цей момент їй не відомі. Таким чином, позивачка вимушена звернутися до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати відповідача таким, що втратив право користування будинком з тих підстав, що він перешкоджає її праву отримувати субсидію на оплату житлово-комунальних послуг. Також, за таких обставин вона не може повним чином реалізувати своє право власності.

Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Позивачка у позовній заяві просила суд розглянути справу без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, жодних заяв чи клопотань від нього не надходило. Враховуючи, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, шляхом направлення судових повісток, а також те, що позивачка не заперечує проти заочного вирішення справи, а відповідач відзиву не подавав, наявні всі умови, встановлені ст. 280 ЦПК України, які необхідні для ухвалення заочного рішення. Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідача за доказами, що містяться в матеріалах справи при заочному розгляді справи відповідно до положень ст. 281 ЦПК України.

Представник третьої особи - Станично-Луганської селищної ВЦА Щастинського району Луганської області у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що відповідно до копії договору купівлі - продажу житлового будинку від 11.12.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Станично-Луганського районного нотаріального округу Луганської області Гриценком Ю.В., реєстраційний бланк ВВА № 520943, зареєстровано в реєстрі 3919, ОСОБА_1 належить будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №5009280 від 11.10.2004 року.

В зазначеному будинку зареєстровані: позивачка - ОСОБА_1 , 1956 року народження, чоловік позивачки - ОСОБА_6 , 1954 року народження, мати позивачки - ОСОБА_7 , 1930 року народження, колишній зять позивачки - відповідач ОСОБА_2 , 1977 року народження, що підтверджується довідкою №740 від 14.06.2021 року, виданою секретарем виконком сільської ради Н.П. Новосельською, однак відповідач фактично не проживає в цьому будинку з 2012 року, що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов, складеним секретарем виконкому сільської ради Н.П. Новосельською та актами сусідів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 14.06.2021 року. Таким чином, з досліджених в судовому засіданні письмових доказів судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права користування житловим приміщенням.

Згідно повідомлення начальника КП «Станично-Луганське БТІ» від 19.10.2021 року за №180 - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_1 - 1/1 частка на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Гриценком Ю.В., приватним нотаріусом Станично-Луганського районного нотаріального округу Луганської області 11.12.2003 року, реєстр №3919.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно ст. 317 та ст. 319 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За правилами вказаної правової норми власник майна має право вимагати усунення усяких порушень (перешкод) у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Захист від таких порушень права власності здійснюється за допомогою негаторного позову.

Негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Визначальним для захисту права на підставі ст. 391 ЦК України є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

У постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15 зроблено висновок, що положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору. Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач не проживає у вказаному будинку, не є його власником та не є членом сім`ї позивача, домовленості з позивачкою про збереження користування житлом понад строк укладено не було, а тому правових підстав для подальшої реєстрації відповідача у будинку позивачки наразі немає, внаслідок чого суд приходить до висновку про необхідність визнання відповідача таким, що втратив право користування вищевказаним будинком.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Суд враховує, що позивачка, звертаючись до суду з позовом, не заявляла вимог про стягнення з відповідача на її користь судовий збір, а тому вважає судові витрати залишити за її рахунок.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 10-12, 76-80, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Станично-Луганська селищна військово-цивільна адміністрація Щастинського району Луганської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Луганського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.П. Дьоміна